Зміст...................................................................................................................... 1
Вступ..................................................................................................................... 2
Розділ 1. Організація надання медичної допомоги............................................ 3
Розділ 2. Заклади охорони здоров'я................................................................... 5
Розділ 3. Організація медичного обслуговування населення............................ 8
Список використаної літератури....................................................................... 11
Система охорони здоров’я організована відповідно до Закону України «Про заклади охорони здоров'я та медичне обслуговування населення»
Цей Закон визначає правові та організаційні засади закладів охорони здоров'я незалежно від їхньої форми власності та відомчої належності, надання медичної допомоги населенню та регулювання відносин між замовниками та надавачами медичних послуг.
Право на отримання медичної допомоги мають громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, а також особи, яким надано статус біженців.
Громадська система охорони здоров'я - система організації і надання медичної (лікувально-профілактичної) допомоги громадянам України та особам, що прирівнюються до них у праві на отримання такої допомоги, яка забезпечується публічними джерелами фінансування;
Доступність медичного обслуговування - можливість отримання громадянами необхідної медичної допомоги незалежно від соціального та матеріального стану, місця їх проживання або перебування;
Заклади охорони здоров'я - підприємства, установи та організації, завданням яких є задоволення потреб населення в галузі охорони здоров'я шляхом надання медико-санітарної допомоги, яка включає широкий спектр профілактичних і лікувальних заходів або медичних послуг, а також виконання інших функцій медичними працівниками;
Основними принципами організації надання медичної допомоги в Україні є:
1) безоплатність - безоплатність медичної допомоги забезпечується державними соціальними гарантіями;
2) справедливість та соціальна рівність - надання медичної допомоги особам, що її потребують, в однакових обсягах за однакових захворювань і станів, однакових обставин незалежно від віку, соціального статусу, національності чи релігійних уподобань особи;
3) орієнтація на європейські стандарти здоров'я та сучасні медичні технології, поєднання вітчизняних традицій і досягнень із світовим досвідом у галузі охорони здоров'я;
4) рівна доступність - надання медичної допомоги пацієнтам на всіх рівнях залежно від стану здоров'я в закладах охорони здоров'я.
5) вільний вибір лікаря загальної практики/сімейного лікаря - право особи вільно вибирати лікаря загальної практики/сімейного лікаря або в установленому порядку змінювати його;
6) керованість медичної допомоги - організація доступу пацієнтів до спеціалізованої допомоги через направлення лікаря загальної практики/сімейного лікаря за винятком випадків, що потребують надання невідкладної спеціалізованої медичної допомоги;
7) ефективність - першочергове надання, відповідно до обсягу державного соціального фінансування тих видів медичної допомоги, які забезпечують найбільш прийнятне для суспільства співвідношення між використаними ресурсами та досягнутими результатами;
8) співучасть населення у покритті вартості медичних послуг, у тому числі призначених лікарем лікарських засобів та імунологічних препаратів.
Органи, які здійснюють регулювання організації медичного обслуговування населення:
1. Верховна Рада України,
2. Президент України,
3. Кабінет Міністрів України,
4. спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері охорони здоров'я,
5. Верховна Рада Автономної Республіки Крим,
6. Рада міністрів Автономної Республіки Крим,
7. місцеві державні адміністрації,
8. органи місцевого самоврядування,
9. а також інші органи виконавчої влади в межах їх компетенції.
Напрями державної політики в організації медичного обслуговування населення:
1) Забезпечення збалансованого розвитку закладів охорони здоров'я в державному і недержавному секторах;
2) організація надання медичної допомоги на принципах, що забезпечують дотримання прав і свобод громадян;
3) задоволення потреби громадян України та осіб, що прирівнюються до них у такому праві, в отриманні медичної (лікувально-профілактичної) допомоги в межах державних соціальних гарантій;
4) визначення пріоритету типів та видів медичної допомоги для надання її в межах державних соціальних гарантій;
5) сприяння розвитку ефективної інфраструктури державного і недержавного секторів для забезпечення рівних умов діяльності надавачам медичних послуг;
6) концентрація фінансових ресурсів для забезпечення медичного обслуговування населення на рівнях - Автономна Республіка Крим, область, район, місто, міста Київ та Севастополь;
7) запровадження контрактних державних закупівель медичних послуг, що входять до переліку державних гарантій у рамках первинної, вторинної та третинної допомоги;
8) забезпечення юридичної, економічної та управлінської автономії публічних закладів охорони здоров'я;
9) встановлення договірних відносин між розпорядниками бюджетних коштів та виробниками медичних послуг;
10) забезпечення пріоритету розвитку первинної медико-санітарної допомоги на засадах сімейної медицини. Розвиток стаціонарозамінних послуг і технологій;
11) диференціація стаціонарних закладів залежно від інтенсивності медичного обслуговування і догляду;
12) забезпечення якості медичної допомоги через систему заходів стандартизації медичної практики, відомчого та позавідомчого контролю, незалежного професійного контролю на засадах самоуправління медичних працівників, комплексу індикаторів і моніторингу результатів.
Управління у сфері охорони здоров'я здійснює Міністерство охорони здоров’я України - головний (провідний) орган у системі центральних органів виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у сфері охорони здоров’я. Основними завданнями МОЗ, поряд з іншими, є:
1. розроблення обгрунтованих пропозицій щодо реалізації державної політики в галузі охорони здоров’я;
2. координація та контроль за виконанням державних програм охорони здоров’я, зокрема надання медико-санітарної допомоги;
3. організація надання державними та комунальними закладами охорони здоров’я гарантованої безоплатної медичної допомоги населенню;
4. організація надання медичної допомоги у невідкладних та екстремальних ситуаціях та інші.
МОЗ має право отримувати в установленому законом порядку від центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування інформацію, документи і матеріали, а від державних органів статистики- статистичні дані, необхідні для виконання покладених на нього завдань; притягати до дисциплінарної відповідальності керівників підприємств, установ і закладів, що належать до сфери його управління.
Міністерству охорони здоров’я України підпорядковуються МОЗ Автономної Республіки Крим, управління охорони здоров’я обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.
Управління охорони здоров’я - орган виконавчої влади середньої ланки, до компетенції якого віднесено вирішення практично тих самих завдань, за деякими винятками, що й до компетенції МОЗ України, тільки на рівні області.
Систему органів, що надають невідкладну медичну допомогу становить густа мережа об’єктів охорони здоров’я різного спрямування, видів і потужності. На районному та міському рівні такі функції виконують районні та міські лікарні (або інші заклади охорони здоров’я), які визначені центральними для району, міста.
У громадську систему охорони здоров'я входять заклади охорони здоров'я:
1) державні і комунальні, що мають статус бюджетних закладів;
2) державні і комунальні небюджетні зі статусом державних або комунальних некомерційних закладів;
3) недержавні, які мають відповідний дозвіл на надання медичних послуг та відповідають вимогам, що ставляться до надавачів медичних послуг.
Приватні підприємці - індивідуальні медичні працівники із статусом юридичної особи або без нього, які мають відповідний дозвіл на надання медичних послуг.
Заклади охорони здоров'я за ступенем інтенсивності медичного обслуговування розподіляються:
1) амбулаторно-поліклінічного медичного обслуговування;
2) шпитального медичного обслуговування:
А) лікарні для переважно інтенсивного короткострокового лікування і догляду за хворими з гострими захворюваннями та гострими розладами;
Б) лікарні довгострокового перебування для лікування хронічних хворих і реабілітації;
В) лікарні сестринського догляду та госпіси;
3) станції та відділення швидкої медичної допомоги.
До закладів охорони здоров'я, що надають медичну (лікувально-профілактичну) допомогу, належать:
1. лікарня (обласна, центральна міська, міська, центральна районна, районна, дільнична);
2. дитяча лікарня (республіканська, обласна, міська, районна);
лікарня швидкої допомоги;
3. клініки науково-дослідних інститутів;
4. спеціалізовані лікарні (інфекційна, туберкульозна, психіатрична, наркологічна, офтальмологічна, оториноларингологічна, фізіотерапевтична, відновного лікування тощо);
5. диспансер (протитуберкульозний, шкірно-венерологічний, психоневрологічний, ендокринологічний, онкологічний, кардіологічний, лікарсько-фізкультурний тощо);
6. пологовий будинок;
7. шпиталь для інвалідів війни;