На Гуцульщині кажуть “зурочив, зворочив” на означення хвороби “з очей”. Слово “ректи” означає: шляхом певних обрядових дій наслати хворобу, біль на людину. Варто зазначити, що можливість зурочення здебільшого приписують жінкам, особливо тим, які способом життя, специфічною поведінкою, зовнішнім виглядом різнилися від решти сільських жінок. Викликали підозру й люди з різнокольоривими очима, косоокі. Від “уроків”, як правило, допомагали тільки баби – шептухи. Лікування переважно зводилося до того, що баба шептала замовляння на воду, а потім тією водою вмивала та напувала хворого : “Шептати треба на воду,а так тієї води дати пити, три рази ковтнути, а потім вмитись”. Плювання є однією із найпоширеніших магічних, охоронних та лікувальних дій. До сьогоднішого дня збереглися уявлення про лікувальні властивості слини. Слині здорової людини приписували здатність знищувати хворобу [2,67-70].
Жителі досліджуваного ареалу переконані, що дітей до року не можна виносити в багатолюдні місця, але коли це було необхідно, то намагалися не зустрічатися з іншою жінкою, яка несе немовля. Ця зустріч не віщувала нічого доброго ні одному із малюків: він плакатиме, слабнути, перестане рости і може навіть померти.
Багато повір’їв, переказів, способів та методів лікування, які збереглися до наших днів і практуються шептухами,пов’язано з “ляком” – хворобою, яка виникає внаслідок того,що людина когось або чогось злякається.”Ляк”, за переказами шептух, потрібно було обов”язково “викачувати” і не ”заплювати”, бо з такого ляку може виникнути “чорна хвороба” (епілепсія).Викачування переляку відбувається найчастіше за допомогою яйця чи хлібного м”якуша [1,12-17].
Подібні хвороби інколи сприймали народом як кара Божа за гріхи. Епілепсія вважалася такою, яку називали : “Божа болєзнь”. Назва “нечіта слабость” пов”язувалася з проникненням у людину нечистої сили. Чимало назв зумовлено видимими проявами хвороб – падуча (“падушча”, “падачка”, “падана”,”пріпадки”). Цікаво, що на означення цієї хвороби вживається ще одна назва – дитинець. Вона обов’язково вийде з організму людини під час сну, сміху, танцю, або навіть перед смертю людини у вигляді темних плям.
Практикували такий спосіб лікування епілепсії : хвору дитину ставили до одвірка і над її головою пробивали основним кілком отвір, куди клали острижене волосся і нігті хворої дитини і забивали це все осиновим кілком. Вважалося, що як тільки дитина переросте вбитий кілок, хвороба перестане її мучити [2,10-11].
При епілепсії радили пити відвари з білої водяної лілії, з листя черемхи, з кореня чорнобиля. Причому останнє радили викопувати лише дерев”яною лопатою і пили лише з дерев”яної ложки. Цілющою при цій хворобі вважалася вовча печінка. Вилікувати епілепсію міг і підгоршиняк[7,66-80].
Наведені вище приклади народних способів лікування, які доволі широко побутували в гуцулів Рахівщини в XIX- на початку XXст.,засвідчують як низку раціональних лікувальних засобів рослинного, тваринного і мінерального походження, так використання магічних дій та замовлянь. Цілий ряд з них зберігся в побуті гуцулів до наших днів і використовується при лікуванні ряду хвороб :
- туберкульоз;
- ревматизм;
- епілепсія;
- “ Божа болєзнь”;
- “ ляк”;
- “ з очей”.