В результаті проведених дослідів встановлено, що лікувальна дія рексод при даній патології реалізується шляхом зниження інтенсивності вільно-радикального окислювання та покращення функціональної активності антиокисних систем. Так, на фоні використання рексод рівень ТБК-АП в порівнянні з нелікованим контролем зменшився у 1,2 рази (через 1 міс.) і 2,1 рази (через 2 міс.); рівень ДК зменшився у 1,2 та 1,9 разів, відповідно. Також при застосуванні рексод спостерігалось достовірне (р£0,05) збільшення рівня відновленого глутатіону, який відіграє важливу роль у регуляції секреції інсуліну, зростання СОД-подібної активності протягом всього терміну експерименту (протягом 2 місяців).
Зменшення інтенсивності процесів ВРО-деструкції опосередковано призвело і до покращення функції панкреатичних b-клітин. Про це свідчить поступова динаміка процесу відновлення їх функціональної активності (рис. 2).
Слід зазначити (рис. 2), що починаючи з 6 тижня застосування рексод, у кролів з дитизоновим діабетом (ДД) спостерігалось зниження базальної гіперглікемії на 36%, а через 8 тижнів від початку експерименту рівень глікемії при введенні рексод зменшився на 61% (р£0,05).
Також через 8 тижнів застосування рексод в порівнянні з нелікованим контролем зареєстровано підвищення в 1,7 разів базальної інсулінемії (p<0,05) та коефіцієнта функції панкреатичних в-клітин в 6 разів (p<0,02) (табл. 1). Про поліпшення толерантності до вуглеводів під впливом 2-місячного застосування рексод також свідчило вірогідне зменшення площини під глікемічними кривими на 50,5% відносно нелікованих тварин та збільшення коефіцієнта функції b- клітин у 6,1 рази (табл. 1).
Таблиця 1. Показники глюкозного гомеостазу у кролів з дитизоновим діабетом, які отримували рексод та a-токоферолу ацетат протягом 2-х місяців, (М±м)
| Умови досліду | n | Базальна інсулінемія, пмоль/л | Коефіцієнт функції панкреатичних b-клітин | Коефіцієнт інсулінорезис-тентності | Площина під глікемічними кривими, ммоль/л·хв-1 |
| Інтактний контроль | 5 | 159,8±8,8 | 670,3±135,2 | 4,93±0,50 | 324,0±16,0 |
| Дитизоновий діабет (ДД) | 7 | 90,9±7,0* | 19,6±3,7* | 12,25±0,61* | 1413,0±127,0* |
| ДД + рексод | 8 | 149,9±16,5** | 120,1±26,8*/** | 8,34±0,51*/** | 699,0±58,0*/** |
| ДД+ a-токоферолу ацетат | 7 | 126,4±13,2 ** | 102,5±8,7 */** | 9,34±0,65 */** | 720,1±61,2*/** |
Примітки: 1. n – кількість тварин у групі;
2.* р≤0,05 – відхилення вірогідне відносно інтактного контролю;
3.**р≤0,05 – відхилення вірогідне відносно групи нелікованих тварин з дитизоновим діабетом.
Аналогічна тенденція спостерігалась і при застосуванні a-токоферолу ацетату, але він у середньому в 1,2 рази поступався рексод (р≥0,05) за впливом на функцію b-клітин підшлункової залози.
Одним із тяжких ускладнень ЦД є діабетична нефропатія, раннім прогностичним фактором якої є мікроальбумінурія (Дедов И.И., Шестакова М.В, 2003). Встановлено, що в експериментальних тварин з дитизоновим діабетом спостерігається збільшення екскреції альбуміну з сечею в 6,8 разів (р≤0,05). В той же час 2-х місячне застосування препарату рексодпризводило до зниження альбумінурії в 3,7 разів (р≤0,05), зниження рівня креатиніну сечі в 3 рази (р≤0,05) у порівнянні з нелікованим контролем. Нефропротекторна активність a-токоферолу ацетату була дещо нижчою, ніж при застосуванні препарату СОД, що, очевидно, пов’язано з різним механізмом антиокисної дії препаратів.
Одним із факторів пошкоджуючої дії гіперглікемії на судини є процес неферментативного глікозилювання білків, маркерами якого є глікозильований гемоглобін HbA1c та фруктозамін.
На фоні введення рексод спостерігалось достовірне (р≤0,05) покращення глікемічного контролю та гальмування початкових реакцій неферментативного глікозилювання: рівень HbA1c зменшився в 1,9 разів; а фруктозаміну – в 2,3 рази, а при використанні a-токоферолу ацетату – в 1,8 та 1,65 разів (р≤0,05) відповідно.
Через 8 тижнів після індукції дитизонового діабету у кролів, які отримували рексод також спостерігалось зменшення рівнів атерогенних ліпопротеїдів (ЛПНЩ, ЛПДНЩ) і збільшення рівня ЛПВЩ (р≤0,05). Зважаючи на те, що в умовах надлишку продуктів ВРО ліпопротеїди можуть піддаватися ліпоперекисній модифікації (це є одним із чинників розвитку атеросклерозу), покращення показників ліпідного обміну свідчить про доцільність використання рексод для профілактики макроангіопатій при ЦД.
Ефективність використання рексод при абсолютній інсуліновій недостатності також було вивчено на моделі високодозового стрептозотоцинового діабету (СТД) у щурів. Як відомо, стрептозотоцин – протипухлинний антибіотик, який використовують при онкологічний патології підшлункової залози, і зокрема її острівцевого апарату. Встановлено, що у тварин, яким вводили рексод спостерігались менш виражені процеси ліпопероксидації та прояви інсулінової недостатності. На фоні введення рексод рівні ТБК-активних продуктів зменшився на 58%, рівень відновленого глутатіону збільшився на 40%, спостерігалось зростанням СОД-подібної активності на 50% та активності каталази на 61% (р≤0,05). Отримані результати корелюють (r= 0,02; р≤0,05) зі зменшенням рівнів базальної гіперглікемії при застосуванні рексод. Площина під глікемічними кривими у тварин, які одержували рексод, була на 58% менше, ніж у щурів із СТД (р≤0,05), що свідчить про зниження інтолерантності до глюкози.
Таким чином, результати експериментів показали, що не зважаючи на багатофакторність патогенезу ЦД, застосування рексод на різних етапах розвитку інсулінової недостатності, починаючи зі стадії переддіабету і завершуючи стадією абсолютної інсулінової недостатності, виявляє виразні антидіабетичні властивості, а саме: поліпшення глікемічного контролю та зниження виразності окидативного стресу (табл. 2).
Таблиця 2. Порівняльний аналіз ефективності рексод та a-токоферолу ацетату на різних етапах розвитку інсулінової недостатності
| Стадія | Етап розвитку інсулінової недостатності/модель | Препарат | Нормалізація показників вуглеводного обміну | Антиокси-дантна активність | Антицитолітична активність |
| Переддіабет | Первинна інсулінорезистентність /фруктозна модель | Рексод | + | +++ | ++ |
| a-токоферолу ацетат | + | ++ | ++ | ||
| Первинна інсулінорезистентність /дексаметазонова модель | Рексод | ++ | ++++ | ++ | |
| a-токоферолу ацетат | + | +++ | ++ | ||
| Діабет | Відносна інсулінова недостатність /неонатальний стрептозотоциновий діабет | Рексод | ++ | ++++ | +++ |
| a-токоферолу ацетат | + | +++ | ++ | ||
| Абсолютна інсулінова недостатність /дитизонововий діабет | Рексод | ++ | ++++ | +++ | |
| a-токоферолу ацетат | + | ++ | ++ | ||
| Абсолютна інсулінова недостатність /високодозовий стрептозотоциновий діабет | Рексод | + | ++ | ++ | |
| a-токоферолу ацетат | ± | + | + |
Примітки: + – наявність ефекту (»25%); ++ – ефект помірний (25%); +++ –виразний ефект (» 50%); ++++ – сильно виражений ефект (> 50%); ± – ефект незначний (< 25%).
Аналізуючи ефективність використання рексод та референс-препарату – a-токоферолу ацетату встановлено, що за більшістю досліджених показників ефективність рексод була вища, ніж a-токоферолу ацетату.
З метою оцінки безпосереднього впливу рексод на стан глюкозного гомеостазу ми проводили вивчення впливу рексод на рівень глюкози у інтактних тварин, так і у тварин з глюкозним навантаженням (одноразове внутрішньоочеревинне введення 40% розчину глюкози). В результаті проведених дослідів встановлено, що рексод не змінює як базальну глікемію, так і постпрендіальну (тобто при навантаження дослідних тварин глюкозою).
Отримані результати свідчать про відсутність у рексод безпосереднього гіпоглікемічого ефекту. Також встановлено, що застосування рексод у вивченій дозі у інтактних тварин не викликає достовірного зниження рівня ТБК-АП та змін активності системи глутатіону. Таким чином, отримані результати свідчить про те, що рексод проявляє антигіперглікемічні властивості лише за умов наявності патології, що супроводжується оксидативним стресом та порушеннями вуглеводного обміну.
У зв’язку з тим, що основною патогенетичною ланкою розвитку ЦД ІІ типу є інсулінурезистентність, яка потребує фармакокорекції, одним із завдань нашої роботи було встановлення ефективності комбінації антиоксидантів з цукрознижувальними препаратами, які безпосередньо впливають на інсулінорезистентність.
В результаті проведених експериментів встановлено, що при комбінованому застосуванні рексод з іншими антиокисниками при первинній інсулінорезистентності, викликаній введенням дексаметазону, спостерігається явище комбінованого синергізму антиоксидантної дії. Так, рівень ТБК – АП найбільше виразно зменшився при комбінації рексод з корвітином (водорозчинна форма ін’єкційного кверцетину) та рексод з емоксипіном (похідне 3-оксипіридину) – в 1,4 рази і корвітину з емоксипіном – в 1,2 рази. При комбінації рексод з емоксипіном у тварин з первинної інсулінорезистентністю спостерігалось достовірне покращення стану антиокисної системи (за показниками СОД-подібної активності, каталази, ВГ) та нормалізація толерантності до вуглеводів (р≤0,05).
Сумація антиокислювальних ефектів препаратів на наш погляд обумовлена тим, що досліджені антиоксиданти діють на різних етапах ВРО, а саме: рексод діє на “нульовій” стадії ВРО, а в основі антиоксидантної дії похідного 3-оксипіридину – емоксипіну та флавоноїду кверцетину лежить їхня здатність гальмувати стадії продовження та обриву ланцюга реакцій перекисного окислювання ліпідів (Клебанов Г.И. та ін., 2001). Рексод запобігає деструктивному впливу супероксидного аніон-радикалу та інших АФК (в тому числі, й ферил- та перферил-радикалів), які блокують активні центри ферментів-антиокислювачів (у т.ч. й СОД, системи глутатіону).