Фармакологія гельмінтозів (стр. 2 из 13)

Так, бичачий ціп'як в дорослій стьожковій стадії паразитує в кишечнику людини, а в личинковій (у вигляді фіни) — в м'язах великої рогатої худоби. В даному випадку людина є остаточним господарем, а велика рогата худоба - проміжним. Інший вигляд гельмінтів — ехінокок в дорослій стадії мешкає в кишечнику собаки (остаточний господар), в личинковій стадії (у вигляді міхурів) — у внутрішніх органах сільськогосподарських тварин і людини (проміжні господарі). Для деяких гельмінтів існують два проміжні господарі, у такому разі другий з них називається додатковим. Наприклад, личинки широкого стьожака проходят розвиток спочатку в прісноводих рачках — циклопах (проміжний господар), а потім в рибі (додатковий господар).

Гельмінти, розвиток яких відбувається з обов'язковою участю проміжного господаря, називаються біогельмінтами (опісторх, бичачий ціп'як, широкий стьожак і ін.), якщо ж для розвитку поза організмом господаря необхідне лише перебування в грунті — геогельмінтами (аскарида, волосоголовець і ін.). Такий розподіл ввели Скрябін К.І. і Шульц Р.С. (1931). Людина, інвазована, тобто заражена, біо- або геогельмінтами, не є джерелом зараження безпосередньо для тих, що оточують. Відповідно гельмінтози (захворювання, викликані гельмінтами) поділяють на біогельмінтози і геогельмінтози.

Проте є декілька гельмінтів (карликовий ціп'як, гострик), яйцями яких заражаються безпосередньо від хворої людини контактно-побутовим дорогою, в основному через забруднені руки. На цій підставі виділена група контактних гельмінтозів (Шульман Е.С, 1952).

На території України найчастіше зустрічаються паразитарні захворювання, що викликаються гостриками, аскаридами, волосоголовцями, трихомонадами, лямбліями, ціп’яком карликовим, амебами, токсоплазмами, трихинелами, токсокарами, пневмоцистами, котячими сисунами (опісторхами), печінковими сисунами, легеневими сисунами, неозброєним і озброєним ціп'яком, широким стьожаком, ехінококом. Останнім часом зустрічаються тропічні гельмінтози - шистосоматози і філяріатози.

Тривалість життя гельмінтів різних видів в організмі остаточного господаря складає від декількох тижнів (гострики) до декількох років (ціп'яки) і навіть десятиліть (опісторхи).

Механізми патогенної дії

Механізми патогенної дії гельмінтів на організм людини є надзвичайно різноманітним.

Личинки багатьох гельмінтів, що потрапили в організм людини пероральним шляхом або через шкіру, а також що вийшли в кишечнику з яєць здійснюють міграцію через різні органи і тканині, під час якої ростуть та розвиваються. При цьому паразити мають механічну пошкоджуючу дію на тканини і органи людини.

Механічна дія

Механічна дія гельмінтів на тканини господаря також пов'язана з їх фіксацією на слизовій оболонці кишечника і різних інших органах. В цьому випадку паразити наносять механічні пошкодженні своїми крючками, присосками, ріжучими пластинками і кутикулярними шипиками і викликають подразнення з подальшою запальною реакцією. Клубок аскарид, особливо у дітей, може викликати кишкову непрохідність і навіть розрив кишечника. Велике число паразитуючих волосоголовців здатні порушувати зв'язок між слизовою та підслизовою оболонками і призводити до випадіння прямої кишки.

Механічне пошкодження тканин сприяє інокуляції і активації патогенних мікроорганізмів, що особливо часто виявляється в тих випадках, коли гельмінти на деяких стадіях свого розвитку здійснюють міграцію в організмі господаря. Наприклад, личинки аскарид, анкілостом, стронгилоїдов при міграції через стінку кишечника відкривають дорогу для мікробів, що знаходяться в травному тракті.

Клубок аскарид, що викликав кишкову непрохідність

Кишкова мікрофлора (сальмонели, кишкова паличка, різноманітні коки і ін.) може проникнути в кишкову стінку і стінку сечового міхура по шляхах міграції яєць шистосом.

Стимуляція розвитку алергічних реакцій

Стимуляція розвитку алергічних реакцій — найважливіший чинник патогенезу при всіх гельмінтозах. Алергія виникає унаслідок сенсибілізації організму людини продуктами обміну і розпаду гельмінтів, антигенними властивостями, якими вони володіють. При додатковому або повторному (ззовні) надходженні антигенів гельмінтів виникають алергічні реакції негайного і сповільненого типів.

До реакцій негайного типу відносяться анафілактичний шок, алергічна кропив'янка, лихоманка, набряки і ін. В основі механізму цих реакцій лежить взаємодія антигена гельмінтів з антитілами, а також з гістаміном і гістаміноподібними речовинами, що звільняються з тканин господаря та беруть участь в регуляції життєво важливих функцій організму і відіграють важливу роль в патогенезі захворювань. Алергічні процеси послаблюють дію продуктів обміну гельмінтів на організм господаря, затримують розвиток і міграцію личинок гельмінтів. Проте надмірно виражені алергічні реакції можуть викликати порушення функцій організму господаря і навіть призвести до його загибелі. Алергічні реакції найбільш виражені в ранній фазі інвазії — під час міграції личинок; бурхливий їх прояв спостерігається при супер- і реінвазіях і нерідко супроводжується процесами аутосенсибілізації організму.

Реакції сповільненого типу розвиваються триваліше. У їх основі лежать проліферативні процеси в ретикулоендотеліальній системі і сполучній тканині, пов'язані з подразненням їх антигенами гельмінтів. До таких процесів відносяться фагоцитоз, еозинофілія, алергічне запалення стінки кишечника, бронхів, жовчних проток, що супроводжуються еозинофільною інфільтрацією і набуханням сполучної тканини. У різних тканинах організму, сенсибілізованого алергенами гельмінтів, виникають паразитарні вузлики (гранулеми), що є скупченнями клітинних елементів навколо живих і загиблих личинок гельмінтів.

Для гельмінтозів, що викликаються тканинними паразитами, характерна еозинофілія, що є компонентом алергічних реакцій. Еозинофіли зв'язуючись з антитілами, що покривають мігруючих личинок, виділяють на поверхню паразитів лізосомні ферменти, які нейтралізують біологічно активні продукти обміну паразитів. Еозинофіли обмежують тканинну запальну реакцію, виділяючи багато ферментів, що регулюють вироблення гістаміну і гістаміноподібних речовин. У комплексі з ІgE, рівень якого при гельмінтозах незмінно підвищується, еозинофіли разом ізз тканинними базофілами, Т-лімфоцитами, макрофагами і іншими клітинами включаються в процеси формування гранулем, які обмежують патогенну дію личинок на організм господаря.

Вплив на мікрофлору

Продукти обміну, що виділяються гельмінтами при паразитуванні в кишечнику, сприяють зміні біоценозу кишечника і збільшенню частки патогенної і умовно-патогенної мікрофлори.

Імунодепресивна дія

Деякі інфекційні хвороби (шигельоз, черевний тиф, туберкульоз) у поєднанні з гельмінтозами протікають в більш важких формах, гірше піддаються лікуванню і частіше дають ускладнення і рецидиви.

Порушення обмінних процесів

Порушення обмінних процесів при гельмінтозах пов'язане з погіршенням живлення господаря унаслідок споживання гельмінтами частини поживних речовин, що поступають в його організм. Гельмінти споживають багато метаболічно цінних білків, жирів, вуглеводів, вітамінів і мікроелементів. Деякі гельмінти є гематофагами (анкілостоми, волосоголовець). Під впливом гельмінтів порушується всмоктування жпоживних речовин, насамперед вітамінів і мікроелементів, що обумовлене патоморфологічними і функціональними змінами слизовоїї оболонки шлунково-кишкового тракту. При ряду гельмінтозів змінюється активність ферментів, що приймають участь в обміні білків і ліпідів, порушуються механізми загальної нейрогуморальної регуляції обмінних процесів. Внаслідок цього тривала та інтенсивна інвазія, особливо стьожаками або аскаридами, сприяє розвитку гіповітамінозу, анемії і виснаження.

Токсичний вплив

Токсичний вплив гельмінтів обумовлений дією продуктів обміну речовин і секретів залоз, що виділяються ними, внаслідок чого в організмі господаря розвиваються різні патологічні процеси. Під впливом продуктів обміну речовин гельмінтів порушуються функції центральної нервової системи, підвищується або пригнічується її збудливість, можуть виникати судоми. Деякі продукти обміну гельмінтів володіють антигенними властивостями і беруть участь в сенсибілізації організму з послідуючим розвитком алергічних і шокових явищ. Деякі продукти обміну гельмінтів можуть викликати гемоліз еритроцитів, впливати на залози внутрішньої секреції і органи травлення.

Дія антиферментів гельмінтів

Кишкові гельмінти виділяють особливі речовини, які нейтралізують травні ферменти хазяїна і захищають паразита від їх дії. У тканинах аскариди, наприклад, виявлена речовина, що нейтралізуює дію пепсину і трипсину.

Нервово-рефлекторний вплив

Нервово-рефлекторний вплив гельмінтів виражається в подразенні ниминервових закінчень (інтерорецепторів), що нерідко призводить до важких вегетативних порушень, що супроводжуються бронхоспазмами, дисфункцією кишечника, дерматологічними реакціями.