Проводячи аудит фінансової звітності, з самого початку припускають, що ця звітність буде використовуватись різними групами людей і для різних цілей.
Зокрема, користувачами фінансової звітності можуть бути:
- кредитори або потенційні кредитори, які використовують фінансову звітність, щоб оцінити ризик, пов’язаний із кредитуванням даного підприємства;
- фінансові аналітики або потенційні інвестори, які оцінюють доцільність інвестування у підприємство;
- банки або спеціальні рейтингові агентства, яких цікавить фінансовий стан підприємства. Працівники даного підприємства, яких цікавить можливість збільшення заробітної плати і стабільність роботи;
- урядові структури, які використовують фінансову звітність для законодавчих чи статистичних цілей.
Зрозуміло, що підхід, при якому один аудитор проводить аудит і готує загальний висновок, який може задовольнити усіх користувачів фінансової звітності, є значно ефективнішим за підхід, коли кожен користувач фінансової звітності здійснює аудит сам. Якщо ж користувачеві недостатньо загального аудиторського висновку, він завжди може отримати додаткові дані. Наприклад, загальний аудит фінансової звітності дає достатньо інформації для банку, до якого компанія звертається за кредитом, але корпорація, яка хоче злитися з цією компанією, може потребувати докладнішої інформації (наприклад, про вартість заміни основних засобів та ін.). У цьому разі корпорація може скористатися послугами своїх власних аудиторів, щоб отримати потрібну їй інформацію.
Методичною основою проведення аудиторської перевірки бухгалтерської звітності підприємства є загальний огляд наявності та правильності оформлення форм звітності, про що роблять відмітки в робочих документах аудиту.
Таблиця 3.1Загальний огляд наявності та правильності оформлення форм звітностіза 2008 рік ВАТ «Львівагромашпроект»
| №з/п | Форма звітності | Виявлені недоліки та помилки |
| 1 | Баланс підприємства (ф. №1) | Баланс складений відповідно до нормативних документів про бухгалтерські звіти і баланси, затверджених Мінфіном і Держкомстатом |
| 2 | Звіт про фінансові результати (ф. №2) | Помилок не виявлено |
| 3 | Звіт про рух грошових коштів (ф. №3) | Помилок не виявлено |
| 4 | Звіт про власний капітал (ф. №4) | Помилок не виявлено |
| 5 | Примітки до річної фінансової звітності | Помилок не виявлено |
| 6 | Декларація з податку на прибуток підприємства | Несвоєчасне подання декларації про прибуток підприємства |
Достовірність звітності і своєчасність її подання відповідним органам перевіряється аудитором на підставі нормативних документів про бухгалтерські звіти і баланси:
1. Закон України «Про бухгалтерську звітність».
2. Порядок представлення фінансової звітності. Затверджений постановою Кабінету міністрів України від 28.02.2000 р. №419.
3. Роз’яснення Міністерства фінансів України від 09.03.2000 р. «Щодо реформування бухгалтерського обліку».
4. Наказ Міністерства фінансів України від 24.02.20000 р. №37 «Питання складання звітності».
5. Положення (стандарти) бухгалтерського обліку:
- 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності»;
- 2 «Баланс»;
- 3 «Звіт про фінансові результати»;
- 4 «Звіт про рух коштів»;
- 5 «Звіт про власний капітал»;
- 6 «Виправлення помилок і зміни у фінансових звітах».
При цьому аудитор перевіряє графіки подання звітності, пояснювальної записки і річного звіту, а також те, як на підприємстві виконуються зауваження податкових служб, пропозиції і рішення фінансових органів, банків щодо поточної і періодичної звітності, зокрема з’ясовує, чи внесені корективи до балансу, зроблені при затвердженні звіту за минулий рік. Установлюється реальність балансу, повнота і своєчасність проведення інвентаризації всіх товарно-матеріальних цінностей і розрахунків, дебіторської і кредиторської заборгованості, правильність відображення фінансових результатів. Перевіряючи звітність, аудитор визначає повноту і взаємозв’язок звітних форм поточної і річної бухгалтерської та статистичної звітності. Одночасно з’ясовує, як на підприємстві здійснюються аналіз і затвердження звітності структурних підрозділів, чи обговорюється поточна і річна звітність на виробничо-технічних нарадах, зборах засновників та акціонерів, наявність протоколів про затвердження звітності і розподіл прибутків, як виконуються рішення цих нарад, зборів.
Аудитор вивчає всі зауваження щодо поточної і річної звітності, які надходять на підприємство від місцевих фінансових органів, податкових служб, з’ясовує, що зроблено керівником підприємства для усунення недоліків і поліпшення фінансово-господарської діяльності.
Метою перевірки фінансової звітності незалежним аудитором є висловлення думки про рівень об’єктивності, за яким звітність характеризує фінансовий стан, результати діяльності, а також рух коштів відповідно до загальноприйнятих бухгалтерських принципів.
Аудитори збирають свідчення для того, щоб оцінити, чи об’єктивно складена фінансова звітність, а також для надання відповідного аудиторського висновку. Якщо зібрано досить свідчень, які дозволяють зробити висновок про те, що фінансова звітність навряд чи введе в оману користувача, то аудитор дає висновок про її об’єктивність і вважає за можливе зв’язати своє ім’я з цією фінансовою звітністю. Якщо ж факти, які мали місце до і після складання фінансової звітності свідчать про те, що насправді звітність була представлена необ’єктивною, то, швидше за все, доведеться доводити, що він провів аудит належним чином і зробив обґрунтований висновок.
Хоча аудитор – не гарант об’єктивності наданої фінансової звітності, на нього покладається значна відповідальність за повідомлення користувачів про те, чи вірно вона представлена. Якщо аудитор вважає, що звітність представлена необ’єктивною, або якщо він не може прийти до певного висновку, через брак зібраних аудиторських свідчень чи через інші перешкоди, то він зобов’язаний повідомити про це користувачів за допомогою свого аудиторського висновку.
Для будь-якого конкретного балансу існує мета аудиту. Конкретну мету аудиту можна розробляти, спираючись на твердження користувача, а також на загальну мету аудиту.
Тому мета, яку переслідує аудитор, формулюється відразу після одержання тверджень користувача і тісно зв’язана з ними. Тому найперший обов’язок аудитора, визначити чи правильні твердження користувача щодо фінансової звітності.
Зміст цілей аудиту полягає в тому, щоб зібрати потрібну кількість свідчень, а потім вирішити, які фактичні дані необхідно збирати в конкретних обставинах, при яких проводиться аудит. Цілі залишаються тими ж при різних перевірках, але фактичні дані будуть різними залежно від обставин.
Варто розрізняти головні і конкретні цілі аудиту для кожної статті балансу. Головні цілі аудиту стосуються кожного балансового рахунка. Конкретні цілі аудиту на кожному балансовому рахунку формулюються таким чином, щоб ці формулювання максимально відповідали особливостям конкретної задачі. Після того, як стають відомі головні цілі аудиту, їх можна використовувати при розробці конкретних цілей.
Головні цілі аудиту поділяються на дві категорії: рівень загальної прийнятності та інші. Мета визначення загальної прийнятності допомагає аудитору оцінити, чи є баланс прийнятним у світлі інформації про господарську діяльність користувача, якою володіє аудитор. Якщо аудитор вважає, що відповідно до цієї інформації баланс не є прийнятним, він може перенести свою увагу на одну чи кілька інших ланок аудиту.
Перевірка на рівень загальної прийнятності повинна допомагати аудитору з’ясувати, чи залишки по рахунках містять істотні помилки. Подібні перевірки допоможуть визначити, чи висока ймовірність досягнення інших цілей аудиту. Вони допомагають планувати дії, спрямовані на одержання конкретних фактичних даних.
Аудитор визначає, чи дійсно потрібно було включати до фінансової звітності суми, що там зафіксовані. Наприклад, порушенням у цьому випадку буде внесення якої-небудь суми реалізації в журнал реалізації та у головну книгу, якщо цієї реалізації насправді не було. Дана мета аудиту досягається при перевірці аудитором тверджень адміністрації про наявність і виникнення.
Велика частина активів балансу повинна не тільки існувати, але і належати власникам, щоб їх можна було включити у фінансову звітність так само і зобов’язання повинні до чого-небудь відноситися. З цією метою аудитор перевіряє твердження керівництва про права і зобов’язання.
Також необхідна арифметична перевірка окремих підсумків, включених у загальний баланс, у тому числі арифметичної правильності звітів і визначення обсягу чистої реалізації.
Аудитор перевіряє, чи на тих рахунках враховуються суми і чи правильно представлені ці рахунки у фінансовій звітності. Наприклад, активи необхідно відповідним чином розподілити на основні і оборотні, а суми, що підлягають одержанню від дочірніх компаній, службовців і директорів, потрібно відокремити від дебіторської заборгованості клієнтів. План рахунків клієнта – це найважливіший інструмент, використовуваний аудитором для визначення того, чи правильно клієнт робить рознесення по рахунках. Розмежування – господарські операції, близькі до дати балансу, варто враховувати за відповідний період, потрібно перевірити чи по періодах враховані господарські операції. Найчастіше неточності виникають при записі даних про господарські операції, що враховані ближче до кінця звітного періоду. Подібні перевірки варто вважати частинами перевірки рахунків, балансу чи зв’язаного з ними звіту про прибутки і збитки.
Арифметична точність – це перевірка, чи відповідають окремі статті балансу підсумкам в облікових регістрах і в головній книзі. Баланс складається зі статей, що визначені за підсумками в журналах обліку господарських операцій, підготовлених і вивірених користувачами. При арифметичній перевірці потрібно упевнитися в тому, що всі статті балансу відбиті точно, що підсумки вірні і вони відповідають даним головної книги. Наприклад, загальна сума дебіторської заборгованості повинна в підсумках дорівнювати її аналогічний сумі по рахунках дебіторів у журналі ордері і залишкам по відповідних рахунках в головній книзі.