На етапі палатного (напівпостільного) режиму розв'язуються наступні задачі: усунення психічної пригніченості хворого; поліпшення адаптації серцево-судинної системи до зростаючих навантажень шляхом строго дозованого тренування; поліпшення периферичного кровообігу, усунення застійних явищ; навчання правильному диханню і психічній саморегуляції.
Заняття лікувальною гімнастикою проводяться в положеннях сидячи і стоячи (обмежено) для всіх м'язових груп з невеликим м'язовим зусиллям в повільному і середньому, темпі. Хворий виконує елементарні фізичні вправи переважно для суглобів верхніх і нижніх кінцівок з повною амплітудою, рекомендується застосування вправ статичного і динамічного характеру в поєднанні з диханням (2:1). Загальна тривалість занять — до 25 мін. Вправи повторюються 4—6 разів. Призначається масаж комірної зони, при якому проводиться глибоке погладжування, розтирання, розминка трапецієвидних м'язів. Положення пацієнта сидячи, масаж починається з волосистої частини голови, потім масажується задня частина шиї і закінчують на надпліччях. Тривалість сеансу — 10—12 мін. Широко використовуються вправи на розслаблення м'язів.
В період вільного режиму вирішуються задачі поліпшення функціонального стану центральної нервової системи і її регуляторних механізмів; підвищення загального тонусу організму, пристосовності серцево-судинної і дихальної систем і всього організму до різних фізичних навантажень; зміцнення міокарду; поліпшення обмінних процесів в організмі.
Цей руховий режим в умовах стаціонару відрізняється найбільшою руховою активністю. Хворому дозволяється вільно ходити по відділенню, рекомендується ходити по сходам (в межах трьох поверхів) з паузами для відпочинку і дихальними вправами. Форми ЛФК: ЛГ, УГГ, самостійні заняття; ЛГ проводять сидячи і стоячи, із зростаючою амплітудою рухів рук, ніг і тулуба. Включаються вправи з предметами, на координацію, на рівновагу, на розслаблення м'язових груп. В процесі заняття і в кінці нього використовуються елементи аутогенного тренування. Співвідношення дихальних вправ до загальнорозвиваючих 1:3. Загальна тривалість занять складає 20—35 мін.
Застосовується фізіотерапевтичне лікування (хлоридно-натрієві, вуглекислі, сульфідні, йодобромні і радонові ванни). За наявності басейну добре використовувати лікувальне плавання.
Заняття на велоергометрі у ввідному розділі починають з навантаження низької потужності (10 Вт) і низькою швидкістю педалювання (20 об/хв) протягом 5 мін для поступової врабатываемости організму.
В основному розділі використовують інтервальний метод занять, коли інтенсивне педалювання протягом 5 мін із швидкістю 40 об/хв на «індивідуальній потужності» навантаження чергує з 3-хвилинними періодами повільного педалювання без навантаження із швидкістю 20 об/хв. Число періодів інтенсивного педалювання в основному розділі занять дорівнює 4. Пульс в кінці кожної 5-й хвилини інтенсивного педалювання повинен бути 100 уд/хв. Заключний розділ занять на велоергометрі проводиться з потужністю навантаження 15 Вт при педалюванні 20 об/хв протягом 5 мін для зниження величини навантаження на організм і відновлення показників серцево-судинної системи до початкової величини. Заняття на велоергометрі повинні проходити у присутності лікаря (особливо спочатку).
На етапі вільного режиму крім масажу голови і комірної зони може призначатися сегментарно-рефлекторний масаж паравертебральних зон, в положенні хворого сидячи з опорою голови на руки або подушку.
Фізична реабілітація хворих на поліклінічному етапі є важливою її ланкою, оскільки в амбулаторних умовах проходять лікування і відновлення хворі з прикордонною артеріальною гіпертензією, ГХ 1 стадії. Хворі інших стадій ГХ після закінчення відновного лікування в стаціонарі і санаторії також потрапляють в поліклініки за місцем проживання, де проходять підтримуючу фазу реабілітації. Поліклінічний етап фізичної реабілітації хворих ГХ включає три режими рухової активності: щадний руховий режим (5—7 днів); щадно-тренуючий режим (2 тижні); тренуючий руховий режим (4 тижні).
Щадний руховий режим. Задачі: нормалізація артеріального тиску; підвищення функціональних можливостей кардіореспіраторної системи; активізація обмінних процесів в організмі; зміцнення серцевого м'яза. Засоби фізичної реабілітації: ЛФК, заняття на тренажерах, дозована ходьба, масаж, фізіотерапевтичні процедури.
Заняття ЛГ проводяться груповим способом в положеннях сидячи і стоячи, призначаються вправи для крупних і середніх м'язових груп, темп повільний і середній. Співвідношення до дихальних — 3:1, число повторень 4—6 разів. В заняття також включаються вправи на розслаблення, рівновагу, координацію рухів. Тривалість заняття — 20—25 хв. Уранішня гігієнічна гімнастика повинна проводитися весь період занять, включаючи 10—12 вправ, які повинні періодично мінятися.
За наявності тренажерів заняття на них найбільш підходять для хворих з ГХ: велотренажер, доріжка, що біжить (темп повільний); крокуючий тренажер. При цьому АТ не повинне перевищувати 180/110мм рт. ст., а ЧСС — 110— 120 уд/хв. Широко використовується дозована ходьба, починаючи з 2—3-м днем — відстань 1—2 км при темпі 80—90 кроків/хв.
Лікувальний масаж: масаж паравертебральних сегментів голови, шиї і комірної зони, тривалість — 10—15 хв, курс лікування — 20 процедур. Корисні загальні повітряні ванни при температурі 18—19 0С від 15 до 25 хв, купання у відкритих водоймищах при температурі води не нижче 18—19 °С, тривалістю до 20 мін. З фізіотерапевтичних процедур: електросон, сірководневі, йодо-бромисті і радонові ванни, ультрафіолетове опромінювання.
Щадно-тренуючий режим. Задачі: подальша нормалізація АТ; активізація обмінних процесів; зміцнення і тренування серцевого м'яза; підвищення адаптації серцево-судинної системи до фізичних навантажень; підготовка до побутових і професійних фізичних навантажень.
Заняття ЛГ більш інтенсивне, більш тривале — до 30—40 хв, в основному стоячи, для відпочинку — сидячи. При виконанні фізичних вправ беруть участь всі м'язові групи. Амплітуда рухів максимально можлива. В заняття включаються нахили і повороти тулуба, голови, вправи на координацію рухів, загальнорозвиваючі дихальні вправи. Співвідношення ОРУ до ДУ 4:1. Додатково вводяться вправи з тими, що обтяжили (гантелі — від 0,5 до 1 кг, медицинболи — до 2 кг).
Засоби фізичної реабілітації ті ж, що і в щадному режимі, але інтенсивність навантаження і її об'єм зростають. Так, дистанція дозованої ходьби збільшується до 3 км. Вводиться дозований біг «підтюпцем» починаючи з 30 до 60-метрових відрізків, який чергує з ходьбою. Час повітряних процедур подовжується до 1,5 г, а купань — до 40 хв. Також проводяться заняття на тренажерах, сеанси масажу і фізіопроцедури.
Тренуючий руховий режим. Задачі: тренування серцево-судинної і дихальної систем; підвищення фізичної працездатності і витривалості хворого; розширення функціональних можливостей кардіореспираторної системи; адаптація організму до побутових і трудових навантажень; досягнення максимальної індивідуальної фізичної активності.
На заняттях ЛГ застосовуються різні початкові положення, амплітуда рухів максимальна, темп середній, кількість повторень вправ 8—10 разів, КРИЧУ до ДУ — 4:1, тривалість занять — 40—60 хв. Для того, що обтяжив застосовуються гантелі — від 1,5 до 3 кг, медицинболи — до 3 кг. Широко використовуються вправи на координацію рухів, рівновагу, тренування вестибулярного апарату, дихальні вправи. Застосовуються окремі елементи спортивних ігор: кидки, передачі м'яча, гра через сітку, але необхідно пам'ятати про емоційний характер ігор і їх вплив на організм і, отже, про строгий контроль і дозування.
Дистанція ходьби збільшується послідовно в межах від 4 до 8 км, темп складає 4 км/годину. Дозований біг на відстань 1—2 км із швидкістю 5 км/г. Тривалість повітряних процедур — 2 г, купання і плавання — 1 г. Влітку рекомендуються прогулянки на велосипеді, взимку — на лижах.
Санаторно-курортне лікування відрізняється більш сприятливими умовами для ефективного застосування найрізноманітніших лікувальних дій (фізіотерапія, ЛФК, теренкур, аутогенне тренування, дієтотерапія і ін.).
Хворі на гіпертонічну хворобу II стадії доброякісної течії без частих гіпертонічних кризів і при недостатності кровообігу не вище I стадії можуть лікуватися в тих же санаторіях, що і хворі ГХ I стадії. Хворим ГХ III стадії санаторно-курортне лікування протипоказано. Якнайкращі віддалені результати відновлення і значне підвищення працездатності наголошуються звичайно у хворих на гіпертонічну хворобу, що лікувалися на курортах і санаторіях, розташованих в зонах, мало відмінних по кліматичній характеристиці від місця проживання. Оптимальною порою року для напряму хворих ГХ на санаторно-курортне лікування є весна, літо і осінь. Якщо у хворого діагностована ГХ I, II стадії, то лікування в санаторії починають з медикаментозної терапії і лише при зниженні артеріального тиску використовують фізичні методи лікування. Бальнеотерапія при гіпертонічній хворобі I, II стадії може поєднуватися з ЛФК, масажем, електросном. Широко використовується фізіотерапія, водолікування і ін. Під впливом фізичних чинників зменшується нервово-психічна напруга, поліпшується функціональний стан ЦНС, сприяючи зниженню тонусу артеріол, підвищенню кровопостачання органів і обмінних процесів в тканинах. Важливу роль в комплексному санаторно-курортному лікуванні грають водні процедури.