Функціональні проби та фізична працездатність (стр. 1 из 2)
Мiнiстерство освіти та науки України
Вищий навчальний заклад “Відкритий міжнародний університет
розвитку людини “Україна”
Горлiвський регіональний інститут
Кафедра фізичної реабілітації
КОНТРОЛЬНА РОБОТА
з дисципліни: Спортивна медицина
На тему: «Функціональні проби та фізична працездатність»
студентки 2-го курсу денної форми навчання
напряму підготовки 0102 – фізичне виховання і спорт
спеціальності 6.010200 – фізична реабілітація
Власєнко Оксани Андріївни
Викладач: Ликов М.А.
Горлівка 2009
Зміст
1. Функціональні проби
1.1 Проби з фізичним навантаженням
1.2 Проби зі зміною положення
1.3 Проби із затримкою дихання
2. Фізична працездатність та її зв'язок із показниками здоров’я
2.1 Гарвардський Степ-тест
2.2 Експрес тест
1. Функціональні проби
У СМ використовують функціональні проби головним чином з фізичними навантаженнями, рідше - зі зміною положення тіла і затримкою дихання. Функціональні проби поділяють на одномоментні, тобто з одним навантаженням, дво- і тримоментні (2 і З навантаження). За принципом активності їх поділяють на проби з дозованим, тобто стандартним, навантаженням (субмаксимальні тести) і проби з максимальним навантаженням (максимальні тести). Останні можна використовувати лише для висококваліфікованих спортсменів, які звикли до значних фізичних напружень. Звичайно оцінку результатів проб з фізичними навантаженнями проводять, реєструючи частоту пульсу (цей показник добре відображає зміни функціонального стану організму), рідше — артеріальний тиск. Для більш повного уявлення про функціональний стан організму ці показники доповнюють реєстрацією електрокардіограми, фонокардіограми, вимірами легеневої вентиляції та газообміну тощо.
1.1 Проби з фізичним навантаженням
Під час масових профілактичних оглядів, етапного лікарського контролю фізкультурників і спортсменів масових розрядів застосовують проби з помірним фізичним навантаженням (20 присідань чи 60 підскоків за 30 с, 15-секундний біг на місці, з високим підніманням стегна, максимально інтенсивно, біг на місці підтюпцем протягом 3 хв у темпі 180 кроків за 1 хв тощо). Критеріями оцінки таких проб найчастіше є збудливість пульсу, який підраховують у 10-секундні інтервали, та характер реакції артеріального тиску на навантаження. Порівняно з початковим у здорових осіб пульс стає частішим на 60—80 %. Реакція артеріального тиску на навантаження виявляється одним із 5 можливих типів. Ці зміни дозволяють визначити тип реакції серцево-судинної системи на функціональну пробу: нормотонічний, гіпертонічний, східчастий, дистонічний та гіпотонічний (мал. 1). Усі типи, крім нормо-тонічного, потребують корекції тренувального фізичного навантаження.
У спортсменів високих розрядів частіше застосовують комбіновану пробу Лєтунова. Для цього до навантаження у досліджуваного в положенні сидячи кожні 10 с визначають частоту пульсу (рахують до трикратного повторення) і артеріальний тиск. Потім він виконує 20 присідань за 30 с, викидаючи руки вперед. Після навантаження досліджуваний сідає і протягом перших 10 с у нього визначають частоту пульсу, а в проміжку між 15-ю та 40-ю секундами вимірюють артеріальний тиск. Далі знову визначають частоту пульсу і після повернення її до початкової (дворазове повторення), але не раніше ніж через 2 хв після навантаження, ще раз вимірюють артеріальний тиск. Потім досліджуваний виконує 2-гу частину проби — біг на місці протягом 15 с у максимально швидкому темні з високим підніманням стегна та енергійною роботою рук. Після цього досліджуваний відпочиває 4 хв і при цьому в перші та останні 10 с кожної хвилини у нього визначають частоту пульсу, а з 15-ї секунди вимірюють артеріальний тиск.
Мал. 1 Типи реакції серцево-судинної системи на функціональну пробу:1 — нормотонічний, 2 — гіпотонічний (астенічний), 3 — гіпертонічний, 4 — дистонічний, 5 — східчастий
Умовні позначення: подвійна лінія — пульс, пряма лінія — систолічний тиск, пунктирна лінія — діастолічний тиск, заштрихована площина - пульсовий тиск.
Далі досліджуваний виконує 3-ю частину проби — біг на місці підтюпцем протягом 3 хв у темпі 180 кроків за 1 хв. Після закінчення бігу в положенні сидячи визначають частоту пульсу та вимірюють артеріальний тиск протягом 5 хв в описаній вище послідовності.
Результати такої комбінованої проби оцінюють, як і одномоментних, визначаючи тип реакції. Якщо після всіх навантажень пульс значно прискорюється, а максимальний тиск трохи підвищується чи знижується від одного навантаження до другого, то це свідчить про знижену функціональну здатність серцево-судинної системи.
Нині у СМ застосовують також пробу Руф’є, під час проведення якої підраховують тільки частоту пульсу. Проводячи пробу, у досліджуваного, який перебуває в положенні лежачи на спині протягом 5 хв, визначають число пульсацій за 15 с (Р1). Потім протягом 45 с досліджуваний виконує 30 присідань. Після цього він лягає і у нього знову підраховують пульс за перші 15 с (Р2),а потім - за останні 15 с 1-і хвилини періоду відновлення (Р3).
Індекс Руф’є = 4(Р1 + Р2 + Р3) - 200 .
10
Оцінку функціональних резервів серця проводять за зразком наведеним в табл. 1.
| Оцінка функціональних резервів серця | Значення індексу Руф'є |
| Атлетичне серцеСерце середньої людини:Дуже добреДобре Серцева недостатність:Середнього ступеня Високого ступеня | 0 <0,1-5,05,0-10,010,1-15,015,1-20 |
Індекс Руф є-Діксона є варіантом попереднього:
Індекс Руф'є-Діксона = (4 Р2 - 70) + (4Р3 - 4Р1).
Результати випробувань розцінюють при величині індексу від 0 до 2,9 як добрі, від 3 до 5,9 — як середні, від б до 8 — як нижчі від середніх, більше ніж 8 — як погані.
1.2 Проби зі зміною положення
Ортостатичну пробу виконують у такий спосіб. Після перебування в положенні лежачи протягом не менше ніж 5 хв. досліджуваний повільно (за 2—3 р.) встає. ЧСС (за даними пульсу, який підраховують протягом 15 с) у нього вимірюють тричі: в стані спокою перед підйомом, відразу після переходу у вертикальне положення і через 3 хв. стояння. Нормальною реакцією на пробу є збільшення частоти пульсу на 10—16 ударів за 1 хв. відразу після підйому і стабілізація цього показника на рівні, підвищеному на 6—10 ударів через 3 хв. стояння. Сильніша реакція засвідчує підвищену реактивність симпатичної частини вегетативної нервової системи, що притаманне недостатньо тренованим особам; слабша реакція спостерігається у разі зниженої реактивності симпатичної частини і підвищеного тонусу парасимпатичної частини вегетативної нервової системи. Слабша реакція, як правило, супроводжує розвиток стану тренованості.
Кліностатичну пробу проводять у зворотному порядку: 5 хв. спокійного стояння, вимірювання ЧСС, повільний перехід у положення лежачи, знову вимірювання ЧСС і, нарешті, після 3 хв. перебування у спокої останнє вимірювання ЧСС. Нормальна реакція-зниження ЧСС за 1 хв. на 8—14 ударів відразу після переходу в положення лежачи і зменшення цієї реакції до 6—8 ударів через 3 хв. Більше зниження пульсу свідчить про підвищену реактивність парасимпатичної частини вегетативної нервової системи, менше — про знижену реактивність.
Для оцінки результатів орто— і кліностатичної проб треба мати на увазі, що безпосередня реакція вказує головним чином на чутливість симпатичної (ортостатична проба) чи парасимпатичної (кліностатична проба) частини нервової системи, тоді як відставлена реакція, вимірювана через 3 хв., — на тонус їх.
1.3 Проби із затримкою дихання
Зробивши вдих, досліджуваний затримує дихання якомога довше (стискуючи ніс пальцями). З моменту затримки дихання секундоміром відлічують час перерви у диханні. У момент видиху секундомір зупиняють (проба Штанге). У здорових, але потренованих осіб час затримки дихання коливається у межах 40—60 с у чоловіків і 30—40 с у жінок. У спортсменів цей час збільшується до 60—120 с у чоловіків і 40—95 с у жінок.
Зробивши видих, досліджуваний затримує дихання, а лікар починає відлічувати час перерви у диханні. З початком вдиху секундомір зупиняють (проба Генчі). Час затримки дихання у здорових нетренованих осіб коливається у межах 25—40 с у чоловіків і 15—30 с — у жінок.
У спортсменів спостерігають значно вищі показники (до 50—60 с у чоловіків 30—50 с у жінок).
2. Фізична працездатність та її зв'язок із показниками здоров’я
Терміном «фізична працездатність» визначають потенційну здатність людини до прояву максимального фізичного зусилля в динамічній, статичній чи змішаній роботі.
Кількісне визначення фізичної працездатності (ФП, чи PWС) визнано доцільним ВООЗ та Міжнародною федерацією спортивної медицини (МФСМ). Його застосовують у таких випадках: 1) для оцінки функціональних резервів організму та диференціальної діагностики окремих серцевих захворювань у самодіяльному масовому спорті та спорті вищих досягнень; 2) у відборі, плануванні та прогнозуванні тренувальних навантажень спортсменів; 3) для побудови індивідуального рухового режиму хворих та оцінки ефективності фізичної реабілітації; 4) у лікарсько-трудовій експертизі.
У цих випадках найчастіше визначають загальну ФП, яка відрізняється від спеціальної, що залежить від спортивної спеціалізації. Загальна ФП особливо тісно пов'язана з аеробними можливостями організму, тобто продуктивністю системи транспортування кисню.
Під час тестування ФП застосовують різні пристрої-велоергометр, тредміл (доріжка, що пересувається), тредбан (барабан, що обертається), різноманітні сходинки для степ-ергометри, ергометри човнового типу.