Міністерство освіти та науки України
Національний технічний університет України «КПІ»
Факультет
Курсова робота
з курсу «…»
на тему «Хламідії. Будова та морфологічні особливості»
Керівник:
Виконав:
Студент 2-го курсу
Допущений до захисту:
«___»__________2009р
групи
Захищено з оцінкою:
____________________
Залікова книжка:
№ …………….
Київ-2009
ВСТУП
Хламідія - мікроорганізм, що займає проміжне положення між бактеріями і вірусами і що є збудником хламідіозу.
У природі існує два види хламідій, але патогенними для людини є тільки мікроорганізми, що відносяться до другого вигляду. Основний збудник сечостатевого хламідіозу - Chlamydia trachomatis серотипів D-K, проте відомо, що венеричний лімфогрануломатоз і трахома також викликаються різновидами Chlamidia trachomatis.
Інфекцією можуть вражатися будь-які слизисті оболонки, покриті циліндровим епітелієм. Даний мікроорганізм може існувати як зовні, так і усередині клітини хазяїна, де він посилено розмножується. Повний цикл розвитку триває в середньому 2-3 доби, що залежить від штаму збудника, особливостей навколишнього середовища і клітини-хазяїна. Поява нових запалень сприяє посиленню імунної відповіді хазяїна, а також ступеню пошкоджень. Chlamidia trachomatis, як і всі внутріклітинні мікроорганізми, здатна міняти захисні механізми клітини-хазяїна.
У деяких випадках інфекція може тривалий час існувати всередині клітини при цьому не розмножуючись. Таку інфекцію називають персистентною, як правило, вона ніяк не виявляється клінічно. Персистенція є наслідком впливу зовнішніх чинників на мікроорганізм, тобто він знаходиться в таких умовах, при яких нормальне розмноження неможливе.
Хламідійна інфекція надзвичайно широко поширена в природі. Вона може виявлятися більш ніж в 20 клінічних синдромах, приводячи до сліпоти, безпліддя, інвалідності, часто вражає різні ділянки органів сечостатевої системи. Хламідії - облігатні внутрішньоклітинні паразити, представлені двома формами, що відрізняються, які володіють загальним груповим антигеном і змінюють один одного в циклі розвитку збудника . Не дивлячись на те, що дані про внутріклітинну локалізацію хламідії з'явилися більше 70 років назад, патогенетичні механізми їх паразитизму вивчені недостатньо.
Враховуючи особливості хламідій, діагностика і лікування захворювань, що викликаються цими мікроорганізмами, дещо ускладнені. Проте, використання сучасних методів дослідження і новітніх лікарських препаратів дозволяють визначити всі особливості збудника і добитися повного одужання.
1. Огляд літератури
1.1 Відкриття хламідій та історія їх вивчення
Вже в XV столітті до нашої ери в староєгипетському папірусі згадується ексудативне захворювання очей. Тоді це ж захворювання було відомо в Китаї, Греції і Римі. Ним страждали такі видатні діячі, як Цицерон, Горації, Плиній - молодший [1].
У 60-і роки нашої ери сицилійський лікар Pedanius Diasсarides для назви цієї хвороби ввів термін «трахома», що означає «нерівний, шорсткий». Пізніше Гален встановив чотири стадії цього захворювання [2].
У 1879 р. був відкритий гонокок Neisser. У цей же період у новонароджених відзначали офтальмію, яка, як незабаром з'ясувалося, також має гонококову і негонококову природу. Kroner (1884) припустив, що негонококова офтальмія, ймовірно, викликається невідомим мікроорганізмом, зараження яким відбувається в генітальному тракті породіль.
Такі відомі учені, як Koch, Halberstaedter і Prowazek в 1883-1907 р відзначили наявність схожих включень в кон’юнктивальних мазках у дітей з негонококовою офтальмією. Аналогічні включення в клітках мазків, одержаних з шийки матки і уретри батьків дітей з природженою офтальмією, це і відзначав Heyman (1910), але оскільки у ряді таких випадків разом з включеннями виявляли і гонококи, то це приводило до спірного трактування їх етіологічній ролі. Проте Wahl (1911) стверджував, що гонококові для поста уретрити (ПГУ) викликаються не гонореєю, а є результатом первинної змішаної інфекції, викликаної і гонококами, і збудниками негонококових уретритів (НГУ) [3].
Таким чином, протягом декількох років були встановлені ключові епідеміологічні факти генітального хламідіозу - його роль в етіології НГУ і ураження очей у новонароджених, передача статевим шляхом. Подальше вивчення проблеми затримувалось через неможливість культивування С. trachomatis в лабораторних умовах.
Bedson, Bland ( 1934) встановили наявність схожості в життєвих циклах С. psittaci і С. trachomatis. Thygеson, Mengert (1936) припустили, що включення розміщуються в проміжному епітелії шийки матки [2].
Спроби виділення мікроорганізмів з фільтрату уражень із застосуванням хоріон-аллантоісних мембран курячих ембріонів були безуспішні.
Інтерес до цього мікроорганізму пожвавило виділення збудника трахоми T’ang і співавторами (1957). Для його культивування T’ang і співавтори застосували запліднені курячі яйця. У перших дослідах захист яєць від суперінфекції здійснювали пеніциліном, але незабаром було відмічено, що він несприятливо діє на хламідії. У цій же роботі повідомляється про наявність у С. trachomatis чутливості до тетрацикліну і резистентності до аміноглікозиду [3].
Знахідки T’ang і його співробітників незабаром підтвердили і інші дослідники, зокрема Collier, Sowa.
Їх подальшими роботами [Collier, Duke-Elder, Jones, 1958] встановлено, що передача збудника від людини до людини викликає трахому. Послідували енергійні пошуки методів профілактики трахоми і боротьби з нею,включаючи спроби одержати вакцину.
Вперше з урогенітального тракту С. trachomatis виділили Jones, Collier, Smith (1959), і серією проведених ними важливих клінічних досліджень знов були підтверджені основні епідеміологічні факти, що відносяться до хламідіозу: зв'язок з негонококовими уретритами, передача статевим шляхом, взаємозв'язок захворювань у дорослих і очних уражень у дітей.
Великим досягненням стало досягнення Gordon, Quan (1965) метод культивування С. trachomatis на тканинних моношарових середовищах, що включає центрифугування зразків клінічного матеріалу, інкубацію і забарвлення клітин для демонстрації включень. Відносна простота методики дозволяє досліджувати велике число клінічних зразків, і незабаром було відмічено, що вона чутливіша, чим методика культивування, що раніше застосовувалася, на жовткових мішках курячих ембріонів. Ця ж група дослідників встановила, що метод можна використовувати для виділення хламідій з генітального тракту, прямої кишки, очей і з інших органів (Dunlop, Hare et al., 1969). Вони ще раз продемонстрували наявність взаємозв'язку очних і генітальних уражень і показали, що збудник виділяється у чоловіків з НГУ і у жінок, з якими вони знаходилися в статевому контакті.
Труднощі, що виникають при культивуванні С. trachomatis в лабораторних умовах, привели до необхідності пошуку серологічних методів. Спочатку застосовувався лише метод комплементифіксації (КФ) з антигенами пситтакозу або венеричні лімфогранулеми. Тест мав недостатню чутливість для діагностики кон'юнктивіту з включеннями. Великі переваги мав метод мікроімунофлюорисценсії (МІФ), розроблений Wang (1971). Цей метод цінніший при епідеміологічних дослідженнях [2].
2. Класифікація роду Chlamydia
2.1 Питання класифікації
Про природу хламідій були різні думки: їх вважали бактеріями, рикетсіями або атиповими вірусами [1]. Унаслідок того, що хламідії неможливо вирощувати на звичайних бактеріологічних середовищах і в результаті таксономічної плутанини, термінологія, що відноситься до хламідіозів, протягом тривалого часу була недосконалою. На думку Page (1966), що інтенсивно вивчав морфологію, цитологію, хімічну структуру і метаболізм цих мікроорганізмів, їх слід віднести до бактерій.
Перші дослідники трахоми Halberstaedter, Ргоwazek (1907) запропонували для найменування сімейства термін Chlamydozoa (від грецького chlamys - мантія, для позначення матриксу навколо елементарних тілець. Акцентуючи наявність відмінностей між рикетсіями і хламідіями, Jones, Rake, Stearns (1945) вперше запропонували таксометрично обгрунтовану назву Chlamydia.
Між 1957 (7-е видання Визначника Bergey і 1975 р. (8-е видання Визначника Bergey) дискусія велася щодо числа родів в сімействі Chlаmуdiacae. Moulder (1964, 1966) розділив сімейство на дві групи:
· група А - збудники трахоми і супутніх захворювань;
· група Б - псіттакози.
Page (1968) запропонував розрізняти два види в одному роді, а саме С. trachomatis в групі А і С. psittaci в групі Б. У класифікації Bergey (8-е видання Визначника), хламідії за традицією все ще відносилися до групи рикетсій, хоча спорідненістю вони з ними не зв'язані. Схожість же їх життєвих циклів, ймовірно, є результатом конвергентної еволюції [2].
До 1980 р. ці бактерії називали бедсоніями, міягаванеллами, гальпровіями. У 1980 р. в результаті роботи Міжнародної Асоціації Мікробіологічних Суспільств була дана назва хламідія [3].
По сучасній класифікації хламідії поміщені в одну таксономічну групу з рикетсіями, з якими їх об'єднує внутріклітинний паразитизм [4].
Отже, сучасна класифікація хламідій така:
Царство: Бактерії
Тип: Ріккетсії
Відряд:Chlamydiales
Сімейство:Chlamydiaceae
Рід:Chlamydia
Вид:Ch. trachomatis, Ch. psittaci, Ch. pneumoniae, Ch. pecorum [3].
2.2 Ознаки роду Chlamydia
Хламідії - своєрідна таксономічна група патогенних мікроорганізмів, що володіють схожими антигенними, морфологічними, біохімічними характеристиками. Вони не можуть вільно існувати поза клітками організму господаря, не можуть самостійно синтезувати такі життєво необхідні з'єднання, як АТФ, а використовують для цього системи біоенергетики кліток макроорганізму.