Зіставлення результатів ректороманоскопічного й гістологічного досліджень СО товстої кишки дозволяє зробити практично важливий висновок: позитивні результати ректороманоскопічного дослідження дозволяють установити діагноз ХННК із 99,9% вірогідністю – 172 спостереження з 174. Негативні результати ректороманоскопічного дослідження, навпаки, не свідчать про відсутність запальних змін СО, тому що не досягають значимої відносної специфічності – 7 спостережень із 32. Тому у випадках негативного результату ректороманоскопічного дослідження (безумовно, при наявності відповідних клінічних проявів) необхідно для встановлення правильного остаточного діагнозу проведення додатково гістологічного або іригографічного досліджень.
Іригографічне дослідження проведене в 128 хворих хронічним колітом з позитивними результатами ректороманоскопічного й (або) гістологічного досліджень. Відсутність будь-яких змін з боку товстої кишки мала місце лише в 2-х хворих ХННК (1,56%) із 128. В інших дітей мали місце різного роду зміни, які можна розділити на 3 основні групи – ознаки, що свідчать про наявність запалення (лівосторонній спадний коліт), пов'язані з порушеннями моторики (різного роду дискінезії і дистонії товстої кишки) й аномалії розвитку або положення товстої кишки (доліхосигма, трансверзоптоз, доліхоколон тощо).
При аналізі рентгенологічних ознак, що характеризують стан товстої кишки при ХННК у дітей, насамперед звертає увагу їх варіабельність і розмаїтість. У більшості випадків у хворих відзначалася одночасно наявність 2-х і більше рентгенологічних симптомів.
При проведенні іригографічного дослідження у хворих із ХННК нас цікавили насамперед ознаки, що свідчать про наявність запалення. Такі ознаки виявлені у 111 з 128 хворих (86,72%), яким проводилося іригографічне дослідження: порушення рельєфу складок слизової оболонки – поздовжнє або безладне розміщення, збільшення складок, поглаженість, звитість, порушення безперервності, зменшені або деформовані гаустри, зазубреність контурів кишки, слиз у її просвіті.
Запальні зміни СО товстої кишки при ХННК часто сполучалися з порушеннями моторики, що носили, на наш погляд, функціональний характер. Сполучення порушень моторики із запальними змінами цілком з'ясовне й навіть закономірне, оскільки саме рухові порушення товстої кишки нерідко є одним з чинників, що сприяють розвитку запального процесу, тому що обумовлюють утруднення пасажу калових мас по товстій кишці й можуть привести до порушення регіонального кровообігу. У більшості випадків порушення моторики товстої кишки носили різноманітний вигляд і характеризувалися як порушенням тонусу кишки (переважно убік гіпотонії, так і кінетики (також переважно гіпокінетичного типу). Саме дискінезія гіпокінетичного типу в сполученні з дистонією гіпотонічного типу переважали, що й сприяло порушенням випорожнення кишечника в цих хворих. При цьому слід зазначити, що дистонія товстої кишки гіпотонічного типу відзначалася переважно у висхідних відділах товстої кишки – в 17 випадках з 18 (94,44%), а дискінезія гіпокінетичного типу – переважно в спадних відділах – 21 хворий з 28 (75,0%); таким чином порушення моторики й тонусу відзначалися в різних відділах товстої кишки.
Виявлений характер порушень і частота функціональних розладів моторики при ХННК є, на наш погляд, важливим чинником, що свідчить про патогенетичну роль порушень моторики у формуванні ХННК.
Крім порушень кишкової моторики й тонусу, звертає на себе увагу значна кількість аномалій розвитку або положення товстої кишки, що виявляється рентгенологічним дослідженням при ХННК. Особливо велика питома вага доліхосигми (58 хворих з 128 (45,31%)). Якщо взяти до уваги, що, згідно з даними літератури (О.А. Зазулина і співав, 2002; Н.Б Губергриц, 2006), доліхосигма є одним з важливих чинників, що утруднюють пасаж калових мас по товстій кишці, частота її знаходження при ХННК не повинна дивувати. Очевидно саме доліхосигма (у всякому разі частіше, ніж інші аномалії) є одним з чинників формування ХННК на тлі хронічного товстокишечного стазу.
Таким чином, іригографічне дослідження товстої кишки в значній мірі розширює й доповнює результати ректоскопічного й морфологічного досліджень. Насамперед це стосується виявлення ознак запалення. Збіг результатів рентгенологічного й морфологічного досліджень у плані підтвердження діагнозу ХННК має місце в 106 з 128 хворих (82,8%), що дозволяє використати (при необхідності) іригографічне дослідження для діагностики ХННК.
Однак, цим не вичерпується клінічна інформативність іригографії. За допомогою цього дослідження виявляються аномалії розвитку й положення товстої кишки, порушення її моторики й тонусу, що дозволяє не тільки розширити уявлення про роль цих чинників у формуванні ХННК, але й, з урахуванням їх, диференційовано підходити до призначення корегуючих заходів.
Реґіонарна гемодинамика товстої кишки у дітей вивчена за допомогою розробленого на кафедрі дитячої гастроентерології з нашою участю внутрішньопорожнинного датчика з електродами (патент на винахід № 9812708 від 18.12.1998 року).
Реографічна оцінка гемодинаміки прямої кишки проведена нами в 89 дітей, хворих ХННК, у віці від 7 до 18 років й 12 практично здорових дітей цього ж віку. У всіх дітей наявність запального процесу товстої кишки (проктосигмоїдит) установлювалася на підставі ректороманоскопічного дослідження й підтверджувалася результатами гістологічного дослідження СО сигмоподібної кишки.
Оцінка основних показників реоректограми: реографічний індекс систолічної хвилі (РІС), реографічний індекс діастолічної хвилі (РІД), амплітудно-частотний показник (АЧП) порівняно зі здоровими дітьми, виявила статистично достовірне зниження усіх перелічених показників, що свідчить про порушення мікроциркуляції й реґіонарного кровотоку товстої кишки.
Про зниження величини й швидкості артеріального припливу крові в досліджувану область свідчать зміни показника РІС у мм, що характеризує відношення амплітуди сістоличної хвилі до величини каліброваного індексу (М±м – 0,99±0,065 – здорові діти й 0,22±0,012 – хворі ХННК, Р<0,001); зниження венозного відтоку прямої кишки виявлено на підставі зниження показника РІД у мм, що відбиває відношення амплітуди діастолічної хвилі до величини каліброваного імпульсу (М±м відповідно – 0,64±0,102 й 0,16±0,015, Р<0,001); зниження величини об'ємного кровотоку за одиницю часу в досліджуваній області – АЧП визначено на підставі відносини РІС до інтервалу R-R електрокардіограми в мм (відповідно 0,70±0,050 й 0,34±0,032, Р<0,001).
Ми зіставили виявлені нами гемодинамічні порушення товстої кишки з морфологічним її станом, оціненим на підставі гістологічного дослідження біоптату СО сигмоподібної кишки. Аналіз результатів дослідження показав, що має місце кореляція ступеню морфологічних змін (поверхневі, початкові атрофічні, помірковано виражені атрофічні й виражені атрофічні) зі ступенем виразності гемодинамічних зрушень. Так, найбільш виражені гемодинамічні розлади відзначалися у хворих помірковано вираженим і вираженим атрофічним колітом, що свідчить про односпрямованість ступеня морфологічних змін і порушень гемодинаміки.
Таким чином, реографічні дослідження прямої кишки у хворих ХННК свідчать про статистично достовірне порушення основних показників реограми, які відбивають порушення гемодинаміки товстої кишки при цьому захворюванні.
Частота зазначених порушень, їхня односпрямованість, кореляція зі ступенем морфологічних змін слизової оболонки товстої кишки дозволяють вважати, що порушення реґіонарної гемодинаміки й мікроциркуляції не тільки супроводжують ХННК, але і є одним з істотних чинників його формування.
Комплексна оцінка тонусу й рухової функції товстої кишки за допомогою електроміографії проведена в 101 дитини, хворої на ХННК. Порушення моторної функції товстої кишки виявлене в 89 (88,1%) хворих. При цьому гіпокінетична дискінезія товстої кишки (DА<1,5) мала місце у 62 дітей (69,7%) у тому числі DА<0,5 – у 10 дітей (16,1%); DА<0,5-1,0 – у 28 дітей (45,2%); DА<1,1-1,49 – 24 дитини (38,7%). Гіперкінетична дискінезія товстої кишки (DА>2,0) відзначалася у 27 дітей (30,3%), у тому числі DА>2,1-2,5 – 11 дітей (40,7%), DА>2,6-3,0 – 3 дітей (11,1%), DА>3,1 – 13 дітей (48,2%). При цьому перевага гіпокінетичної дискінезії над гіперкінетичною вірогідна (Р<0,01).
Порушення тонусу товстої кишки виявлено у 73 дітей (72,3%), у тому числі гіпотонічна дистонія (DА/DF<1,0) у 49 хворих (67,1%), гіпертонічна дистонія (DА/DF>2,0) у 24 дітей (32,9%); при цьому перевага гіпотонічної дистонії статистично вірогідна (Р<0,01).
Частота виявлення моторних і тонічних змін при ХННК у дітей підтверджує й доповнює результати іригографії і дає підставу припустити, що рухові порушення діяльності товстої кишки не тільки супроводжують ХННК, але і є одним з істотних чинників його формування, що необхідно враховувати при призначенні диференційованої терапії ХННК.
З метою вивчення можливості використання контактної рідиннокристалічної термографії для попередньої діагностики хронічного запального процесу товстої кишки й диференційної діагностики ХННК і СПК у дітей нами була проведена контактна рідиннокристалічна термографія в 112 дітей з діагнозом ХХНК (проктосигмоїдит), підтвердженим за допомогою ректоскопічного й морфологічного досліджень, результати яких збіглися, таким чином верифікація діагнозу ХННК не викликала сумнівів.
Вогнища патологічної гіпертермії, що вірогідно перевищували фізіологічну (Р<0,001), виявлені в 74,4% хворих на ХННК; вони локалізувалися по ходу товстої кишки й характеризувалися невеликими розмірами, частіше округлою формою. Відзначено тенденцію до зростання позитивних результатів у міру збільшення активності процесу й ступеню його виразності: при помірковано вираженому й вираженому запальному процесі (морфологічно) збіг результатів гістологічного й термографічного досліджень становив (79,3%).