Після ліквідації ознак активності запального процесу в нирках рекомендується використання фітотерапії.
При виявленні у хворого на пієлонефрит обструктивних порушень н боку сечової системи рекомендується консультація дитячого уролога, н за необхідності — оперативне лікування.
Лікарські рослини, які використовують при лікуванні пієлонефриту в дітей
Лікарські рослини, які використовуються при лікуванні пієлонеф риту, змішують у рівних кількостях. Заливають 1 столову ложку збо dv 0.5 л окропу і настоюють півгодини; пити по 100—150 мл на добу.
3. Гломерулонефрит
3.1 Сучасні уявлення про патогенез гломерулонефриту
Гломерулонефрит — це гетерогенна група захворювань нирок з рівною клініко-морфологічною картиною, перебігом та наслідками. Це імунне запалення нирок з ініціальним і переважним ураженням Клубочкового апарату, що проявляється ренальними та екстрареналь-Мими симптомами.
Останніми роками результати чисельних клініко-експерименталь-Них досліджень сприяли перегляду уявлень про патогенез і принципи Патогенетичної терапії гломерулонефриту. Попередня теорія про вирішальну роль ішемії ниркових клубочків у генезі гломерулонефриту відхилена; загальновизнаними стали два основні імунні механізми його розвитку:
а) імунокомплексний (імунні комплекси — циркулюючі та in situ); , б) антиГБМ — антитільний (ГБМ — гломерулярна базальна мембрана).
Механізми, що беруть участь у формуванні гломерулонефриту:
Переключення «відповідальності» з супресорів на недифереп ційовані лімфоцити.
Клітинні компоненти запалення (лімфоцити, а також моноци ти, поліморфонуклеари тощо) під впливом хемотаксичних факторі її концентруються в клубочку, безпосередньо пошкоджують стінку кп пілярів, що супроводжується відшаруванням ендотелію.
Мезангіум може синтезувати білки, що регулюють процеси кн таболізму в матриксі, а також впливають на структуру гломеруляп ної базальної мембрани.
Фібронектин (високомолекулярний глікопротеїд, присутній у рідинах організму та в екстрацелюлярному матриксі).
Взаємодія різних імунних медіаторів змінює синтез ейкозаноїдін ендотелієм, мезангіальними клітинами клубочка, резидентними мак рофагами. Ейкозаноїдам властива ауторегуляторна дія на мезангіальн і клітини, вони можуть спричинювати внутрішньоклубочкову вазопк тивну дію, клубочкову гіпертензію, прозапальну реакцію.
Ендотеліальні клітини в нормальному стані забезпечують еуно агулянтний стан.
Мононуклеарні лейкоцити беруть участь в інфільтрації клубоч кіи нирок, сприяють продукції інтерлейкіну-1, що посилює проліферацію мезангіальних клітин. Інтерлейкін-1, фактор некрозу пухлин, лімфо токсин являють прокоагулянтну дію, стимулюють клітинний ріст.
Стимуляція макрофагів інтерлейкінами призводить до мезаигі альної проліферації.
У патогенезі гломерулонефриту розлад у системі гемостазу (вн тивація процесів згортання аж до синдрому дисемінованого внутріш ньосудинного згортання крові) є зв'язуючою ланкою між порушеніїіш імунітету і запаленням.
Найбільш обґрунтована інтерпретація гломерулонефриту як т хворювання, що характеризується переважно двобічним імунооїш середкованим запаленням нирок і першочерговим ураженням кду> бочків, обумовленим дисбалансом регуляторних механізмів імущі компетентних клітин і клітин, що зумовлюють генетичну схильній?і до розвитку захворювання (з HLA-антигенами В8, В12, ВЗб, DWJ пов'язують підвищені можливості утворення імунних комплексів ви тиген—антитіло, недостатню функціональну активність макрофиНії а також певну чутливість до нефритогенних штамів стрептококй)і
Розрізняють первинні (власне первинні захворювання клубочміі нирок) та вторинні (при деяких системних захворюваннях) гломелонефрити.
Первинний гломерулонефрит у клініці проявляється нефритичним, оечовим, чистим або змішаним нефротичним синдромами, а морфологічно — нижченаведеними змінами:
мінімальними;
мембранозними;
фокально-сегментарним гломерулосклерозом;
мезангіопроліферативними;
екстракапілярними з півмісяцями;
фібропластичними.
3.2 Лікування хворих на гломерулонефрит
І, Базисна терапія.
1 Режим — ліжковий (2—3 тиж; до 5—6-го тижня хворого посту-Цвів переводять на палатний режим, за умови типового перебігу запарювання).
Дієта — обмеження солі та білків тваринного походження (раціон без солі та м'яса). У разі зникнення набряків, нормалізації артеріального тиску, покращення функції нирок дієта розширюється.
Антибіотики — від 2—3 тиж (змінюючи їх кожні 7—10 днів) до 6-—8 тиж. Термін призначення антибіотиків визначається індивідуально.
Антигістамінні препарати — супрастин, діазолін, фенкарол (протягом 2—3 тиж з урахуванням стану дитини).
Вітаміни — групи В, С, Р, А, Е (протягом 2—3 тиж).
II.Симптоматична терапія.
При набряках, олігурії — лазикс, фуросемід, гіпотіазид, урегіт та ін.
При артеріальній гіпертензії — резерпін, раунатин, каптоприл, дибазол та ін.
При гематурії — таблетки чорноплідної горобини, відвар кропи ви тощо.
При азотемії — леспенефрил, хофітол, сорбенти.
3.3 Патогенетична терапія та показання до її призначення
Глюкокортикоїди (преднізолон, урбазон, полькортолон тощо) -при нефротичному синдромі; нефротичний синдром з гематурією тя артеріальною гіпертензією гострого гломерулонефриту; гострому гло мерулонефриті із синдромом гострої ниркової недостатності.
Цитостатики (лейкеран, хлорбутин, циклофосфан тощо) — при up фротичній гормонозалежній формі; частково гормонорезистентній формі гломерулонефриту; змішаній формі хронічного гломерулоноф риту; швидко прогресуючому перебігу захворювання.
Протизапальні препарати (індометацин, бруфен, вольтарен) при гострому гломерулонефриті з ізольованим сечовим синдромом •
Хінолінові препарати (делагіл, плаквеніл) — при гематуричиїй формі захворювання.
Антикоагулянти, антиагреганти (гепарин, курантил) — за наив ності симптомів гіперкоагуляції і порушень мікроциркуляції в комі! лексі з іншими засобами патогенетичної терапії.
3.4 Особливості гломерулонефриту в дітей
У дітей часто спостерігаються форми гломерулонефриту з ЩШ чіткою клінічною картиною (оліго- та моносимптомні, зі слабко ви раженим сечовим синдромом).
Частіше ніж у дорослих спостерігається абдомінальний синдромі але рідше — підвищення артеріального тиску (лише у третини хягГ рих дітей буває транзиторна артеріальна гіпертензія).
Вираженість екстраренальних симптомів гострого гломерудп нефриту, характерних для нефритичного синдрому, у подальшому визначає циклічний перебіг захворювання.
У початковий період гломерулонефриту часто спостерігастьиі лейкоцитурія переважно лімфоцитарного типу.
Початок хвороби частіше поєднується з гострою нирковою недостатністю.
При лікуванні гломерулонефриту (нефротичної форми) у дітей гормональними препаратами частіше спостерігаються добрі наслідки.
При нефротичному синдромі в дітей 5—6-річного віку переважають мінімальні зміни в клубочках.
Частіше ніж у дорослих спостерігається поєднання гломерулонефриту з пієлонефритом.
Морфологічна діагностика імунокомплексних гломерулопатій у дітей досить складна, оскільки в цьому віці часто виявляються спадкові та вроджені захворювання нирок та їх поєднання.
Використана література
1. Педіатрія: Навч. посібник / О.В. Тяжка, О.П. Вінницька, Т.І. Лутай та ін.; За ред. проф. О.В. Тяжкої. — К.: Медицина, 2005. — 552 с.