План
Вступ
1. Чи потрібна інформатизація українській медицині?
2. Необхідність створення та впровадження новітньої інформаційної системи з реєстрації і обліку професійних захворювань в Україні
3. Експертні системи в медицині
Список використаної літератури
Вступ
У більшості медичних закладів України документообіг традиційно здійснюється у паперовому вигляді. Це час від часу стає причиною помилок при фіксуванні даних пацієнтів, проблем зі зберіганням і впорядкуванням результатів аналізів та різноманітних медичних досліджень (рентгенографія, томографія, УЗД тощо) і, як результат, може призвести до непередбачуваних наслідків. До того ж, через використання великої кількості паперових документів персонал клінік витрачає занадто багато часу на виконання рутинної роботи та пошук даних пацієнтів. Виписування необхідних довідок може зайняти до декількох днів, та й готових бланків вистачає далеко не завжди. Отже, проблема автоматизації документообігу в медичних закладах є вкрай критичною, проте вибору програмного забезпечення, здатного її розв’язати, на українському ринку практично немає.
1. Чи потрібна інформатизація українській медицині?
Здавалося б питання заявлене у заголовку цієї статті чисто риторичне – засоби інформаційних технологій (ІТ) міцно ввійшли в наше життя і його вже неможливо уявити без мобільного зв'язку, комп'ютерів, Інтернет та ін. Зрештою ми живемо в 21-м столітті – столітті інформації й телекомунікацій.
Однак питання, яке можна вважати риторичним не виглядає таким вже безглуздим при ближчому розгляді стану справ у вітчизняній медицині й, зокрема, у тій її частині, що має відношення до сфери інформатизації й автоматизації охорони здоров'я. Йдеться не просто про розміщення персонального комп'ютера (ПК) на робочому столі головного лікаря, лікаря-фахівця або працівника статистичного відділу. Цей етап багатьма установами охорони здоров'я давно пройдений і зараз їхня оснащеність засобами так званої «офісної» автоматизації: ПК, принтер, сканер, телефон\факс, модем та ін. (в основному великих містах, звичайно) перебуває на досить непоганому рівні.
У деяких (фінансово успішних) медичних установах ми можемо побачити навіть цілі медичні інформаційні системи (МІС): тобто ПК з'єднані в локальні обчислювальні мережі (ЛВМ) і з'єднані із сервером / серверами баз даних (БД). У силу багатьох обставин їхній технічний рівень нижчий ніж у аналогічних західних систем, але основна проблема української сфери медичних інформаційних технологій (на думку автора) лежить не в технологічній площині.
Якщо говорити не просто про автоматизацію робочих місць практикуючих лікарів, лікарів-статистиків або керівників медичних закладів, а про засоби ІТ, що дозволяють вести ефективний моніторинг роботи як окремого лікаря\відділення\медичної установи так і відділу охорони здоров'я міста\району\області й всієї системи охорони здоров'я в державі – то отут ми, судячи з наявної у автора інформації, відстаємо, на жаль, від цивілізованого світу на багато років.
Зовнішньополітичний курс України, заявлений керівництвом держави на найближчі десятиліття припускає її рух і наступну поступову інтеграцію в Європейські структури. Таке завдання ставить перед фахівцями всіх напрямків і зокрема працівниками охорони здоров'я високу планку цілей і пріоритетів. Щоб бути повноправним учасником Європейського співтовариства, необхідно відповідати тим стандартам і вимогам, які вже існують, а також плануються в найближчі роки в провідних країнах континенту.
Що стосується охорони здоров'я, то найбільші країни-учасники Європейського союзу заявили амбіційне завдання інтеграції своїх медичних систем на основі міжнародних медичних стандартів і стандартів інформаційних технологій (ІТ): створення інтегрованих медичних мереж, що поєднують медичні заклади цілих регіонів і країн, а також створення єдиної для жителів Європи Електронної Карти Здоров'я (Electronic Health Record – EHR).
У більшості розвинених країн наприкінці 90-х років були прийняті національні програми інформатизації охорони здоров'я. Одним з лідером цього процесу можна вважати Велику Британію, уряд якої в 2002 році вирішив інвестувати в програму інформатизації охорони здоров'я 18 млрд. фунтів (26 млрд. євро, 32 млрд. доларів) протягом 10 років. За цей період передбачається об'єднати локальними (регіональними) і глобальними мережами всі медичні установи країни (30 тис. лікарів загальної практики й 270 медичних трастів), створивши єдину, захищену національну електронну інформаційну систему охорони здоров'я, у якій медична інформація (включаючи мультимедійні дані) могла б бути доступна авторизованим для цього користувачам у потрібному місці й у потрібний час.
Аналогічні національні програми інформатизації охорони здоров'я прийняті й у інших країнах Євросоюзу (Німеччини, Швеції й ін.), а також країнах Північної й Південної Америки (США, Канаді), Азії й Австралії. Провідна тенденція в розробці й впровадженні МІС у світі в цей час полягає в проектуванні не просто окремих ІС установ охорони здоров'я, а інтегрованих ІС охорони здоров'я цілих міст, провінцій і регіонів з тенденцією їхньої інтеграції в майбутньому в ІС охорони здоров'я всієї країни.
Такого роду розробки впроваджуються на основі міжнародних стандартів електронної медичної документації, а усередині країни із застосуванням технології електронного запису (карти) здоров'я (ЕКЗ) – Electronic Health Record (EHR). У перспективі Національні інформаційні мережі охорони здоров'я (National Health Information Networks – NHINs) повинні надати можливість безпечного й захищеного нагромадження, зберігання, передачі й використання медичних даних в електронному вигляді від народження й протягом всього життя пацієнта їм самим, а також медичними працівниками в тім місці й тоді, коли це необхідно.
У національних програмах розвитку охорони здоров'я більшості західних країн прямо сказано, що подальший розвиток медицини й охорони здоров'я без використання сучасних комп'ютерних і телекомунікаційних систем, а також без створення інтегрованих національних систем керування охороною здоров'я практично неможливий.
Україна не може залишатися осторонь від цього процесу, більше того, вона має щасливу можливість витягати уроки з досвіду країн, що йдуть в авангарді цього процесу й творчо застосовувати його у своїх умовах.
Головною проблемою й бар'єром на шляху впровадження сучасних інформаційних технологій (ІТ) в українській охороні здоров'я є хронічна недостача засобів, у силу низького рівня (близько 3.5% від ВВП) бюджетного фінансування галузі.
Тому, доцільно звернутися до досвіду країн колишнього соціалістичного табору (Польща, Чехія, Угорщина, Румунія) і спробувати зрозуміти, яким чином вирішувалось й вирішується це питання у них.
У вищезгаданих країнах охорона здоров'я також відчувала нестачу засобів для впровадження ІТ, тому були використані можливості співробітництва зі світовими фінансовими й інвестиційними інститутами.
Прикладом такого роду може бути проект START (1999–2003) у Польщі, проведений за підтримкою Світового Банку (The World Bank), що дозволив створити в одному з воєводств регіональну медичну ІС для 5 млн. жителів, кожний з яких, звертаючись у медичну установу, може використовувати чип-карту, що містить його паспортні й медичні дані. Кожна з установ охорони здоров'я регіону, від маленької амбулаторії до великого госпіталю, оснащена пристроєм для зчитування інформації із чип-карти, а також медичною ІС, у якій накопичується інформація про пацієнта. Крім того, всі ІС медичних установ з'єднані в єдину глобальну мережу з департаментом охорони здоров'я воєводства, куди регулярно передаються й де обробляються дані медичної статистики роботи установ в електронному вигляді.
Ця система функціонує вже декілька років, підвищивши ефективність медичного обслуговування пацієнтів у регіоні (особливо диспансерного спостереження за хворими цукровим діабетом, туберкульозом і іншими «фінансово-навантажувальними» видами захворювань), за рахунок чого зменшується кількість госпіталізації пацієнтів у стаціонар з ускладненнями й, відповідно витрати медикаментів, оплати знаходження в лікарні й т. п. – і тим самим заощаджується й повертається частина коштів, витрачених на впровадження системи.
Історія співробітництва польської охорони здоров'я зі Світовим Банком починалася з 1993 року й містила в собі:
залучення до процесу реформування галузі міжнародної консалтингової фірми PriceWaterhouse і створення документації (концепцій, календарних планів, технічних завдань, специфікацій на закупівлю устаткування та ін.);
забезпечення проекту сучасними телекомунікаційними засобами в межах всієї території воєводства: з'єднання всіх медичних установ регіону високошвидкісними кабельними лініями зв'язку з Департаментом охорони здоров'я воєводства;
закупівлю апаратного й програмного комп'ютерного забезпечення;
концептуалізацію необхідного для розробки прикладного медичного програмного забезпечення (ПО);
установку системного й прикладного ПО в 266 госпіталях;
установку систем керування базами даних (СУБД);
залучення до участі в роботах 6-ти (вітчизняних) постачальників ПО/консорціумів;
підключення близько 3000 користувачів.
Загальні витрати на розробку й впровадження такої регіональної інформаційної системи охорони здоров'я за весь період склали близько 8 мільйонів доларів США. Ця система є базовим проектом по автоматизації всієї польської системи охорони здоров'я й досвід, отриманий у процесі її впровадження буде використаний надалі, при поетапному впровадженні подібних систем в інших регіонах і об'єднанні їх в остаточному підсумку в єдину ІС охорони здоров'я країни із центром у Міністерстві охорони здоров'я.
Впровадження ІТ у медицину Польщі проходило паралельно з реформуванням всієї системи охорони здоров'я країни: закон про загальне державне медичне страхування населення, разом з пакетом супутніх законів, був прийнятий в 1999 році. На даний момент 99% населення Польщі має медичні страховки державного медичного страхування.