Враховуючи обставину, що контроль мікротвердості дентину під час підготовки кореня зуба до протезування здійснити неможливо, ми провели дослідження електричного опору кореневого дентину, який можна вимірювати в процесі препарування каналу під час його підготовки до протезування і який, можливо, пов’язаний з міцністними параметрами дентину кореня.
В результаті вимірювання електроопору кореневого дентину інтактних зубів встановлено, що різні ділянки кореня мають різні показники електроопору. Найбільше значення електроопору було виявлено в середній зоні пришийкової третини кореневого дентину: 242,0+1,8 кОм проти 178,0+2,3 кОм в проміжній зоні і 132,0+3,8 кОм в периканальній (різниця між усіма показниками вірогідна, р<0,05). В середній третині кореня була зареєстрована така ж сама тенденція – 238,0+1,9 кОм, 176,0+2,3 кОм і 128,0+2,7 кОм, відповідно (р<0,05). Електроопір кореневого дентину зубів, які ендодонтично лікували, був нижчим, ніж у зубах, які ніколи не підлягали ендодонтичному лікуванню. Кореневий дентин зубів з терміном ендодонтичного лікування від 1 до 7 діб мав показники електроопору у середній зоні пришийкової ділянки 221,0+2,1 кОм, у термін від 1 місяцю до півроку – 203,0+2,4 кОм, у термін більше року – 185,0+3,8 кОм; ці ж самі показники у середній зоні середньої третини кореня складали 204,0+3,2 кОм, 175,0+3,1 кОм, 145,0+3,6 кОм відповідно. Виявлена вірогідність (р<0,05) відмінності між показниками електроопору в залежності від термінів ендодонтичного втручання. Слід зазначити, що показники також вірогідно (р<0,05) відрізняються за зонами тієї ділянки кореневого дентину, яку досліджували. При препаруванні ручними інструментами або застосуванні вібраційної звукової системи вірогідної відмінності у показниках електроопору дентину у відповідних зонах пришийкової або середньої третини кореня виявлено не було (р>0,05).
Визначення зв’язку і залежності між мікротвердістю та електроопором кореневого дентину проводили шляхом обчислення коефіцієнту кореляції та регресії. Порівняльний аналіз обох величин демонструє достатньо виражену тенденцію до підвищення значень механічних та електричних характеристик дентину у залежності від заглиблення у товщу дентинної стінки. Так, проведення вимірювання у більш віддалених від поверхні внутрішньої стінки кореневого каналу шарах дентину показує вірогідний (р<0,05) приріст мікротвердості та електроопору. Обробка результатів вимірів за допомогою методів варіаційної статистики виявила, що між показниками, що аналізуються, існує прямий тісний кореляційний зв’язок (r=0,84). У свою чергу, визначення залежності обох параметрів один від одного побудовою регресійної моделі засвідчило лінійну залежність показників, взятих до дослідження.
Отже, мікротвердість і електроопір кореневого дентину є взаємозалежними показниками і пов’язані з ендодонтичним лікуванням. Виявлені тенденції щодо зниження мікротвердості після ендодонтичного втручання та залежність динаміки цього показника від термінів лікування враховувалися в ході розробки заходів з диференційованих підходів до вибору стандартних та відлитих штифтових систем.
Дослідження електроопору кореневих пломбувальних матеріалів на стандартних моделях кореневих каналів дозволили встановити, що найнижчий рівень електроопору мала цинк-евгенолова паста – 56,0+2,7 кОм, найвищий був у ендометазону в поєднанні з гутаперчевими штифтами – 97,0+2,5 кОм, різниця між цими показниками є вірогідною (р<0,05), тобто електроопір матеріалів в 1,5–3,6 рази нижче, ніж електроопір кореневого дентину у середній зоні середньої третині, у якій найчастіше виникають перфорації стінки кореня, різниця між показниками є вірогідною (р<0,05).
Таким чином, проведені дослідження дають підстави стверджувати, що вимірювання електроопору дентину кореня при видаленні матеріалу із кореневого каналу у ході підготовки ложа для внутрішньокореневої частини штифтової конструкції дозволить контролювати напрям ендодонтичного інструменту за рахунок значної різниці між показниками електроопору дентину та кореневих пломбувальних матеріалів та запобігти перфорації стінки кореня.
Виходячи з цього, ми розробили спосіб підготовки кореня зуба до кріплення штифтової конструкції з постійним контролем електроопору під час проходження і розширення кореневого каналу (деклараційний патент України на корисну модель UA № 8931 від 12.04.2005 р.), який дозволяє контролювати видалення пломбувального матеріалу та відповідність напряму інструменту ходу каналу, за рахунок чого зменшити кількість рентгенологічних досліджень.
Проведені клінічні дослідження показали, що результати ортопедичного лікування хворих з відсутністю коронкової частини зуба, які оцінювали безпосередньо після протезування, в основній групі і групі співставлення не мали відмінностей між собою, що підкреслює ідентичність умов проведеного дослідження. Безпосередньо через місяць за критеріями „зміна анатомічної форми коронки відновленого зуба”, „відповідність і зміна кольору протеза”, „наявність осередків деструкції в періодонті” всі протези пацієнтів обох груп було оцінено позитивно. Подальші огляди через 12 місяців показали, що у віддалений термін спостереження за вищенаведеними критеріями вірогідних відмінностей між показниками ортопедичного відновлення у пацієнтів обох груп не було, сталість протезів була збережена.
За критерієм „вплив на ясенний край” через 1 місяць ускладнення у вигляді запалення ясенного краю були виявлені у 3,2+0,5 % випадків в основній групі і у 8,0+0,7 % випадків в групі співставлення, різниця є вірогідною (р<0,05). В результаті проведеного лікування через 12 місяців при огляді пацієнтів обох груп вірогідних відмінностей за цим критерієм не було, ознак запалення ясен у хворих не реєстрували.
Як відомо, однією з причин появи рухливості зубів з штифтовими конструкціями є функціональне перевантаження зубів. У пацієнтів, протезування яких здійснювали з використанням запропонованого нами способу підготовки кореня зуба, та у пацієнтів з традиційною підготовкою кореня зуба через 1 місяць спостереження рухливість зубів була зареєстрована в однаковій кількості випадків (по 2 випадки). Через 12 місяців при огляді пацієнтів групи співставлення було виявлено ще два випадки цього ускладнення, тобто цей показник дорівнював вже 8,0+0,7 % проти 3,2+0,5 % в основній групі (різниця є вірогідною, р<0,05).
Розцементування протезів ряд авторів (М.М.Рожко, В.П.Неспрядько, 2003; М.Д.Король, 2005; М.Уайз, 2005) відносить до найпоширеніших ускладнень в ортопедичному лікуванні. Розвиток його пов’язаний, здебільшого, з невідповідністю протезного ложа. За критерієм „розцементування протезу” в обох групах клінічного дослідження була виявлена очевидна тенденція. Через 1 місяць спостереження даний різновид ускладнення зареєстровано в 3,2+0,5 % випадків у основній і в 4,0+0,5 % випадків у групі співставлення. Через 12 місяців розцементування штифтових протезів виявлено ще у 3 пацієнтів з традиційною підготовкою кореня зуба, що складає загалом 10,0+0,9 % випадків проти 3,2+0,5 % у пацієнтів з підготовкою кореня зуба за розробленим нами способом (різниця є вірогідною, р<0,05).
За критерієм „перелом кореня зуба” через 1 місяць після ортопедичного лікування повного дефекту коронки зуба за різними способами підготовки кореня ускладнення зареєстрували в однаковій кількості випадків – по одному в обох групах пацієнтів. Через 12 місяців після відновлення коронки зуба ще у трьох пацієнтів групи співставлення було виявлено перелом кореня після здійсненого протезування, що складає загалом 8,0+0,7 % випадків проти 1,6+0,2 % в основній групі (р<0,05).
Можна сказати, що за традиційним способом підготовки кореня зуба до протезування штифтовими конструкціями кількість ускладнень склала 26,0+1,2 % клінічних випадків проти 11,2+0,9 % у разі використання розробленого нами способу підготовки, що в 2,3 рази менше.
Таким чином, досягнута висока ефективність відновлення втраченої коронки зуба, яка дорівнює 88,8 %. Отриманий результат був підтверджений даними гнатодинамометричних досліджень, що характеризують витривалість періодонту. Якщо порівнювати гнатодинамометричні показники відновлених штифтовими конструкціями зубів відповідно до їх групової належності до та після протезування у пацієнтів основної групи та групи співставлення, то слід зазначити, що звертає на себе увагу вірогідна різниця між показниками, які стосуються верхніх центральних різців. У разі, коли умовно прийняти за 100 % витривалість періодонту кореня до відновлення зубів, після протезування витривалість періодонту різців, які були відновлені з застосуванням запропонованого нами способу підготовки кореня, майже на 8 % перевищувала цей показник зубів, кореневі канали яких підготували до кріплення внутрішньокореневої частини штифтової конструкції традиційним способом.