Зони сегментарної іннервації уражених суглобів – паравертебрально на рівні С5-Тh2 сегментів (при ураженні суглобів верхніх кінцівок), на рівні L2-S2 сегментів (при ураженні суглобів нижніх кінцівок).
Вплив на уражені суглоби – на ділянку проекції суглобової щілини білатерально або в сагітальній площині – в залежності від будови суглоба.
У хворих на артроз без синовіту методика процедури полягала в наступному: термінал НУЗ встановлювали на 1-у зону. Одночасно на 2-у зону накладали магнітолазерний термінал. Параметри стимуляції:
НУЗ – частота модуляцій 9,4 Гц, амплітуда 2 мкм, методика лабільна, тривалість – по 2 хв ліворуч і праворуч;
МЛТ – магнітна індукція до 40 мТл, лазерне випромінювання в інфрачервоному діапазоні, частотна модуляція 9,4 Гц, потужність до 100 мВт, тривалість процедури 10 хв.
Після цього положення терміналів міняли місцями: на 1-у зону – магнітолазерний термінал, на 2-у зону – термінал НУЗ. Параметри процедур аналогічні, тривалість впливу – 10 хв.
У хворих на ОА з синовітом методика процедури була наступною: термінал НУЗ встановлювали на 1-у зону. Одночасно на 2-у зону накладали магнітолазерний термінал. Параметри стимуляції:
- НУЗ – частота модуляцій 2,4 Гц (при вираженому больовому синдромі 75-77 Гц), амплітуда 2 мкм, методика лабільна, тривалість – по 2 хв. ліворуч і праворуч;
- МЛТ – магнітна індукція до 40 мТл, лазерне випромінювання в червоному діапазоні, частотна модуляція 2,4 Гц (при вираженому больовому синдромі 75-77 Гц), потужність 15 мВт, тривалість процедури 10 хв.
Після цього магнітолазерний термінал накладали на 1-у зону і здійснювали МЛВ з параметрами: магнітна індукція до 40 мТл, лазерне випромінювання в інфрачервоному діапазоні, частотна модуляція 9,4 Гц, потужність до 100 мВт, тривалість процедури 10 хв. Результати дослідження та їх обговорення
Проведені клініко-функціональні та лабораторні дослідження виявили у хворих на ОА різні прояви суглобового синдрому і порушення функції опорно-рухового апарата, що супроводжувались розладами вегетативної регуляції, периферичного кровообігу, змінами ліпідного спектру крові. Ступінь вираженості виявлених порушень залежав від стадії патологічного процесу в суглобах і наявності реактивного синовіту. Основною скаргою у всіх хворих був біль у суглобах різного характеру, інтенсивності та періодичності. Біль, що виникав після тривалого фізичного навантаження, турбував 36 (29,7%) хворих – переважно з І стадією (18 осіб - 90%), дещо рідше – з ІІ стадією (18 осіб – 43%) ОА без синовіту. Біль в суглобах при незначному навантаженні турбував 39 (32%) хворих – переважно з ІІ (24 особи – 57%) та ІІІ (15 осіб – 88%) стадіями захворювання, не ускладненого синовітом. Постійний біль в суглобах був характерний переважно для хворих із запальним процесом у суглобах. Інтенсивність болю у хворих без синовіту склала 4,5±0,9 см за ВАШ, з синовітом – 7,6±1,2 см (р<0,05).
Пацієнти відзначали також тугорухомість у суглобах, особливо виражену вранці та після стану спокою. При початкових проявах захворювання вона спостерігалась лише у хворих з синовітом (12 – 37,5%), при ІІ і ІІІ стадіях – у хворих з синовітом і без нього: у 43 (59,7%) і 15 (88,2%) хворих відповідно. Обстежених пацієнтів турбували також хрускіт у суглобах, парестезії в нижніх кінцівках. При дослідженні рухової активності було виявлене обмеження обсягу рухів в уражених суглобах, що наростало при збільшенні стадії захворювання. У хворих з І, ІІ і ІІІ стадіями артрозу без синовіту ГП склав відповідно 0,94±0,09, 1,42±0,07 і 2,12±0,09 балів. У хворих з синовітом, незалежно від стадії процесу, ГП дорівнював 1,72±0,07 бали. Про погіршення функціонального стану суглобів свідчили результати рухових навантажень: час проходження 30-метрової дистанції у хворих без синовіту при І стадії (18,2±1,2 с) достовірно не відрізнявся від показника практично здорових осіб (15,3±1,3 с, р>0,05), при ІІ стадії – збільшувався до 28,2±1,6 с (р<0,05), при ІІІ стадії – до 34,3±2,4 с (р<0,001). У пацієнтів з синовітом величина цього показника склала 37,6±2,5 с, перевищуючи показники КГ більше, ніж у 2 рази (р<0,001). Інші функціональні навантаження (спуск і підйом по сходам) вказували на значне зниження рухових можливостей у хворих з пізніми стадіями артрозу і запальним процесом у суглобах.
У хворих з синовітом було виявлене збільшення кружності уражених суглобів. Запальний індекс при ОА І стадії склав 1,74±0,08 балів, ІІ стадії – 1,83±0,09 балів (р>0,05). Ці зміни супроводжувалися збільшенням швидкості осідання еритроцитів (ШОЕ) (71% хворих з синовітом), позитивною реакцією на СРБ (73% хворих), збільшенням рівня сіалових кислот (54% хворих). Активність запального процесу у пацієнтів з синовітом була мінімальною або середньо вираженою (І-ІІ ступеня).
У обстежених пацієнтів спостерігались зміни вегетативного статусу у вигляді суб'єктивних і об'єктивних ознак. За показниками кардіоваскулярних проб, КВР у хворих на ОА до лікування реєструвались наступні зміни. У 12 (9,9%) осіб вегетативну реактивність можна було визнати “ейтонічною”; у 65 (53,7%) реєструвалась парасимпатикотонія, у 44 (36,4%) пацієнтів – симпатикотонія. Характер змін функціонального стану ВНС залежав від клінічних проявів артрозу. У хворих на ОА без запального процесу в суглобах переважали вегетативні реакції парасимпатичної спрямованості. Так, показник ортостатичної проби (ΔСАТ) складав 5,9±0,4 (в КГ 9,1±0,41, р<0,01); КВР 0,41±0,06 (в КГ 1,09±0,07, р<0,01). Результати кардіоваскулярних проб та експрес-тестів достовірно відрізнялись від показників практично здорових осіб. У хворих з синовітом ΔСАТ становив 18,3±0,6; КВР – 2,11±0,23 (різниця з показниками КГ достовірна, р<0,01). Ці показники та результати інших кардіоваскулярних проб і експрес-тестів вказували на схильність вегетативних реакцій у хворих на артроз з синовітом до симпатикотонії.
Результати ЕПД, що відображають в цілому стан вегетативної регуляції, також вказували на розлад вегетативного статусу у обстежених хворих. Характер і спрямованість відхилень показників електропровідності в репрезентативних точках залежав від клінічного перебігу ОА. Зі збільшенням стадії захворювання зростало число меридіанів, у яких був виявлений дисбаланс показників електропровідності в репрезентативних точках. Так, при І стадії процесу кількість меридіанів, що знаходились поза нормативним фізіологічним коридором в середньому складала 4,1±0,5, при ІІ стадії – 6,3±0,8, при ІІІ стадії – 9,4±1,2. У хворих із синовітом кількість таких меридіанів складала 11,3±2,1. Різниця з показниками в КГ (1,8±0,2) достовірна (р<0,05). При ураженні суглобів верхньої кінцівки найбільш часто зустрічалися зміни II, V, VI, VII, VIII меридіанів, суглобів нижньої кінцівки – III, IV, VII, XI, XII меридіанів.
Аналіз результатів РВГ-дослідження показав зниження кровонаповнення в судинних басейнах верхніх або нижніх кінцівок в залежності від локалізації ураження. Реографічний індекс (РІ) знижувався по мірі збільшення стадії ОА і достовірно відрізнявся від аналогічного показника в КГ (р<0,05). У хворих без синовіту спостерігалися ознаки гіпертонусу судин периферичного русла, на що вказували зниження швидкості притоку крові, збільшення дикротичного індексу (ДКІ) і коефіцієнта пружності (РК). У пацієнтів із синовітом зміни РВГ-кривої вказували на перевагу судинної дистонії (зменшення ДКІ, поява додаткових хвиль).
У обстежених хворих були виявлені порушення ліпідного обміну: підвищення рівня холестерину, β-ліпопротеїдів, індексу атерогенності. При цьому у пацієнтів з синовітом ступінь вираженості цих порушень була більшою. Так, рівень загального холестерину у хворих із синовітом був достовірно вищим, ніж в КГ: 6,82±0,17 ммоль/л (р<0,05). У хворих без синовіту цей показник був трохи нижчим і складав: при І стадії 5,17±0,19 ммоль/л (р>0,05), при ІІ стадії – 6,12±0,21 ммоль/л (р<0,05), при ІІІ стадії – 6,48±0,23 ммоль/л (р<0,05). Рівень β-ліпопротеїдів у хворих із синовітом складав 5,14±0,24 г/л, достовірно відрізняючись від такого ж показника в КГ (р<0,05). У пацієнтів без синовіту рівень β-ліпопротеїдів при І стадії дорівнював 4,72±0,15 г/л (р<0,1), при ІІ стадії – 4,86±0,16 г/л (р<0,05), при ІІІ стадії – 4,97±0,24 г/л (р<0,01). Індекс атерогенності складав 3,41±0,16 од., у хворих із синовітом – 3,81±0,22 од., достовірно відрізняючись від показника практично здорових осіб (р<0,01 і р<0,001) відповідно.
Аналіз динаміки клінічних показників у хворих на ОА під дією розробленого комплексу і загальноприйнятої фізіотерапії показав їх позитивний вплив, що проявився в зменшенні кількості і ступеня вираженості суб'єктивних проявів (болю, крепітацій, тугорухомості у суглобах, парестезій) і об'єктивних показників (пальпаторної чутливості, запальної реакції, обсягу рухів в уражених суглобах). При цьому слід відзначити деякі відмінності в характері їхньої дії і швидкості розвитку позитивного ефекту.
Так, у хворих на артроз без синовіту поєднаний вплив НУЗ і МЛТ за ступенем знеболювального ефекту при І стадії не перевищував загальноприйняті методи ФТ комплексу: інтенсивність болю по ВАШ після проведеного лікування зменшилася в 1-ій групі з 3,07±0,32 до 1,78±0,28 см (р<0,01), в 2-ій групі – з 3,58±0,37 до 1,83±0,32 см (р<0,01). При ІІ і ІІІ стадіях зниження цього показника виявилося достовірним лише в 2-ійгрупі: з 5,39±0,56 до 3,16±0,31 см (р<0,01) і з 7,81±1,15 до 4,49±0,89 см (р<0,05) відповідно, що вказувало на перевагу протибольового ефекту МЛУЗТ. У групі, що одержувала традиційну ФТ, різниця цього показника до і після лікування виявилася недостовірною (р>0,05).
Більш вираженим порівняно з традиційними методами був вплив МЛУЗТ на пальпаторну чутливість суглобів: СІ знизився при І стадії ОА з 1,25±0,12 до 0,83±0,09 балів (р<0,01), при ІІ стадії – з 1,72±0,15 до 1,18±0,12 балів (р<0,01), при ІІІ стадії – з 2,11±0,22 до 1,47±0,19 балів (р<0,05). Під впливом загальноприйнятих методів лікування спостерігалася тенденція до зниження СІ при І стадії ОА (р<0,1), при ІІ-ІІІ стадіях зміни показника виявились недостовірними (р>0,05).
Тугорухомість у суглобах зменшилася у хворих з І стадією ОА в обох групах (р<0,05). Динаміка цього показника при ІІ і ІІІ стадіях захворювання була істотна тільки у хворих 2-ої групи (р<0,05).