МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я УКРАЇНИ
ЛУБЕНСЬКЕ МЕДИЧНЕ УЧИЛИЩЕ
РЕФЕРАТ
З ПЕДІАТРІЇ
НА ТЕМУ: Внутрішньоутробна гіпоксія. Асфіксія новонароджених. Респіраторний дистрес-синдром. Гемолітична хвороба новонароджених. Затримка внутрішньоутробного розвитку
1 Внутрішньоутробна гіпоксія. Асфіксія новонароджених. Респіраторний дистрес-синдром
Гіпоксія плода
Гіпоксія плода — це патологічний стан, що виникає у відповідь на обмежене постачання кисню внаслідок гострого або хронічного порушення матково-плацентарного кровообігу та гіпоксії вагітної.
В акушерській практиці виділяють такі типи гіпоксії:
1)гіпоксичну гіпоксію, яка трапляється при вагітності та пологах, ускладнених серцево-судинною або легеневою патологією з дихальною недостатністю;
2)гемічну гіпоксію, при якій знижується киснева ємкість крові внаслідок зменшення в ній кількості гемоглобіну, його руйнування (анемічна форма) або інактивації (токсична форма);
3)циркуляторну гіпоксію, при якій кисень не надходить до тканин у достатній кількості внаслідок порушення кровообігу, особливо В системі мікроциркуляції, при цьому окремо відрізняють ішемічну та застійну форми;
4) гістотоксичну, або тканинну, гіпоксію — порушення в системіутилізації кисню, що зумовлено зниженням кількості або активностідихальних ензимів, порушенням водно-електролітного балансу, роз'єднанням процесів окислення та фосфорилювання.
Виділяють також антенатальну, інтранатальну та змішану гіпоксію, коли асфіксія розвивається на фоні внутрішньоутробного кисневого голодування.
До патологічних станів, що призводять до антенатальної гіпоксії, відносять такі:
1.Захворювання матері, що спричинюють гіпоксію в неї та зменшують надходження кисню до плода. Серед них хронічні захворювання дихальної, серцево-судинної систем, зокрема гіпертонічна хвороба, декомпенсація вад серця, ендокринні захворювання (наприклад цукровий діабет), пієло- та гломерулонефрити, кровотечі, тяжка анемія, різноманітні інфекції у II—III триместрі вагітності та інтоксикації (куріння, негативні фактори навколишнього середовища тощо).
2.Порушення матково-плацентарного кровообігу: пізні гестози вагітних, переношування, загроза переривання вагітності, плаценти-ти різноманітної етіології.
До факторів інтранатальної гіпоксії відносять:
1.Порушення плацентарно-плодового (пуповинного) кровообігу: справжні її вузли, стиснення, туге обвиття пуповини навколо шиї та інших частин тіла, натягування короткої пуповини, випадіння її петель, притискування петель до стінок пологових шляхів, розрив судин пуповини в разі оболонкового їх прикріплення.
2.Порушення обміну газів через плаценту: передчасне повне та неповне відшарування нормально розташованої плаценти, її передле-жання.
3.Неадекватна гемоперфузія материнської частини плаценти: надмірно сильна, слабка або дискоординована пологова діяльність, без водний проміжок більше ніж 24 год, стрімкі пологи (менше ніж 4 год у жінок, які народжують вперше, та 2 год у жінок, які народжують повторно), артеріальна гіпотензія або гіпертензія в матері.
4.Погіршення оксигенації крові в матері: серцева та дихальна недо статність, гостра гіпоксія в матері, шок, анемія тощо.
5.Недостатність дихальних зусиль новонародженого: антенатальне ураження головного мозку, вроджені вади розвитку легень, вплин медикаментозної терапії матері (зокрема анальгетиків або наркозу) тощо.
Важливе значення мають тазові та інші аномальні передлежання пло да, передчасні пологи, неправильне вставлення голівки, невідповідність її розмірів до розмірів малого таза матері, застосування вакуум-екстрак тора, акушерських засобів у пологах, операція кесаревого розтину (пла-нова та термінова).
Асфіксія новонароджених
Асфіксія новонароджених — патологічний стан, який виникае внаслідок гіпоксії та гіперкапнії плода в анте- або інтрацатальний період і характеризується порушенням функції життєво важливих органів та систем у дитини після народження. Найважливішими біохімічними проявами асфіксії є гіпоксемія, гіперкапнія та патологічний ацидоз. Внаслідок цього в дітей виникають значні зміни в газообміні, гемокардіодинаміці, гемостазі, імунному статусі, обмініречо-ішн, у центральній нервовій системі, легенях, нирках, травному тракті тощо. За тривалістю дії розрізняють хронічну та гостру гіпоксію, а з урахуванням періоду її розвитку — антенатальну й інтранатальну; часто трапляється їх поєднання. Антенатальна гіпоксія частіше буває хронічною, а інтранатальна — гострою.
Постнатальна гіпоксія обумовлена ураженням однієї або декількох ланок системи транспорту кисню. Патологія першого її компонента — дихального — пов'язана з легеневими факторами, до яких належать: вади розвитку дихальних шляхів, внутрішньоутробна пневмонія, ас-піраційний синдром, пневмоторакс, хвороба гіалінових мембран, Незрілість легень у недоношених дітей (синдром Вільсона—Мікіті), крововиливи в легеневу тканину. Позалегеневі фактори включають итрезію трахеї, м'язову гіпотонію, ураження центральної нервової системи, вроджені вади серця, при яких розвивається легенева гіпертензія та набряк легень.
Циркуляторна гіпоксія в постнатальний період може бути також пов'язана з первинним ураженням серця і судин та екстракардіаль-ними факторами. Первинні ураження серцево-судинного русла іключають вади серця, ендокардіальний фіброеластоз, міокардити, транспозицію великих судин, коарктацію аорти та стеноз легеневого стовбура, дисфункцію синусового вузла та інші серцеві аритмії. Вкстракардіальні розлади кровообігу обумовлені порушенням балансу електролітів, підвищеною в'язкістю крові, недостатністю надниркових залоз, що призводить до артеріальної гіпотензії та гіпоперфузії, ГІпоксемічного ураження судинорухової функції.
Гемічні варіанти постнатальної гіпоксії виникають при анеміях, у дітей з гемолітичною хворобою, при вроджених та медикаментозних Гемоглобінопатіях.
Гістотоксична киснева недостатність у новонароджених дітей обумовлена депресією сукцинатдегідрогенази, гамма-гліцерофосфату, §Ксибутирату і глутамату, які беруть участь в аеробному метаболізмі клітин.
Первинна реанімація новонароджених
Від своєчасності та якості проведення реанімаційних заходів у пологовій залі суттєво залежить рівень смертності та інвалідизації новонароджених, що перебувають у стані асфіксії.
У проведенні реанімаційних заходів необхідна участь двох, а в деяких випадках — трьох фахівців одночасно.
Неонатолог повинен бути присутній у пологовій залі при всіх пологах. Підібрати, змонтувати і перевірити функціонування реанімаційного обладнання необхідно перед кожними пологами, оскільки народження немовляти в стані асфіксії може виявитись непередбаченим.
Реанімаційні заходи після народження дитини (проводять залежно від наявності меконію в амніотичній рідині).
1. У разі відсутності в амніотичній рідині часток меконію:
—помістити новонародженого під джерело променевого тепла;
—швидкими промокальними рухами через пелюшку висушити його шкіру;
—відкинути вологу пелюшку;
—забезпечити максимальну прохідність дихальних шляхів: положення на спині з дещо відкинутою назад голівкою (це положення краще фіксується підкладеним під плечі валиком);
—відсмоктати вміст спочатку з рота, а потім з носових ходів;
—якщо спонтанне дихання не з'явилося — провести тактильну стимуляцію. Виконується один з трьох методів, який повторюється не більше ніж 2 рази: подразнення підошви, легкі удари по п'ятці, подразнення шкіри вздовж хребта. Багаторазове їх повторення недоцільне, оскільки успіху воно не дає, але призводить до втрати дорогоцінного часу. Забороняється бризкати на дитину холодною або гаря чою водою, давати струмінь кисню на обличчя, стискати грудну клітку, бити по сідницях.
2. У разі наявності в амніотичній рідині часток меконію, тобто примеконіальній аспірації:
—після народження голівки акушерка відсмоктує вміст із верхніх дихальних шляхів дитини;
—новонародженого розміщують під джерелом променевого тепла і
—не витрачаючи часу на обсушування, надають положення на спині із трохи відкинутою голівкою за допомогою валика під плечима;
—проводять інтубацію трахеї;
—повторно відсмоктують вміст із верхніх дихальних шляхів;
—відсмоктують вміст із трахеобронхіального дерева безпосередньо через інтубаційну трубку (без застосування катетера).
Якщо в інтубаційній трубці після відсмоктування є залишки м§ конію, інтубацію і відсмоктування повторюють. Лаваж трахеоброи хіального дерева не проводять, щоб не вимити сурфактант.
Усі підготовчі заходи необхідно виконати не більше як за 20 бі Після цього проводять першу оцінку стану дитини. Оцінку за шкя лою Апгар проводять наприкінці 1-ї та 5-ї хвилин для визначення ефективності реанімаційних заходів.
Оцінка дихання. За наявності спонтанного дихання проводять оціи* ку частоти серцевих скорочень. Якщо спонтанне дихання відсутне( розпочинають штучну вентиляцію легень 90—100 % киснем черм мішок і маску. Ефективність вентиляції визначають за рухом грудної клітки та даними аускультації. Перші 2—3 вдихи виконують із тиском на вдиху 15—20 см водного стовпчика і частотою 20—40 за 1 хв. Проведення штучної вентиляції протягом більше ніж 2 хв потребує введення орогастрального зонда для запобігання роздуванню шлунка газом і регургітації. Вводять зонд на глибину, що дорівнює відстані від перенісся до вушної часточки і від вушної часточки до надчеревної ділянки. Після введення зонда відсмоктують шприцом газ із шлунка, зонд залишають відкритим і фіксують лейкопластиром до щоки. Штучну вентиляцію продовжують, залишаючи введений зонд. Після 15—30 с штучної вентиляції дають чергову оцінку стану дитини, визначають частоту серцевих скорочень. Підрахунок частоти серцевих скорочень ведеться протягом 6 с і множиться на 10. Вентиляцію під час підрахунку зупиняють.