Вплив віку на шкірний аналізатор (стр. 2 из 9)

Нігті розміщені на тильних поверхнях кінцевих фаланг кисті та стопи. Це тонкі ороговілі пластинки епідермісу. Найбільша частина нігтя — його тіло — закінчується вільним краєм, який називається дистальним, а проксимальним тонким кінцем — коренем — ніготь заглиблений у шкіру — ложе. На місці переходу тіла нігтя в корінь є росткова зона півмісяцевої форми білого кольору. Нігті ростуть безперервно й виростають до 4 мм за місяць. У роговому шарі нігтя відсутні кровоносні судини й нерви. Рожевий колір нігті мають за рахунок кровоносних судин, що лежать під нігтьовою пластинкою й просвічуються крізь неї. При стенозі судин і застійних явищах нігті набувають синюватого відтінку. Ніготь оточений невисоким шкірним валиком.

Рецептори шкіри. Організм контактує з навколишнім середовищем за допомогою рецепторів. Рецептори поділяються на два типи: зовнішні, або екстерорецептори, які локалізуються на поверхні тіла — в шкірі, слизових оболонках рота, носа, в органах зору, слуху та ін.; внутрішні, або інтерорецептори, які лежать в оболонках внутрішніх органів. Як зовнішні, так і внутрішні рецептори є початковою ланкою центральної нервової системи, яка, отримавши сигнал, відповідним чином реагує на нього.

Екстерорецептори розміщені на поверхні тіла в шкірі, вони поділяються на дві групи. До першої групи належать контактні рецептори: больові, температурні, дотику, тиску, тепла, холоду. З цими рецепторами подразник стикається безпосередньо. До другої групи належать просторові рецептори, органи зору, слуху та нюху, за допомогою яких сприймаються подразнення з простору, тобто з певної відстані.

Інтерорецептори також поділяються на дві групи: на пропріорецептори й вісцерорецептори. До пропріорецепторів належать рецептори м'язів, сухожилків, фасцій і суглобових сумок, а також рецептори присінково-завиткового апарата. Вісцерорецептори містяться у внутрішніх органах. Шкірні рецептори являють собою нервові закінчення, які утворюють густі сітки під епідермісом. Вважають, що нервові закінчення, вільні від мієліну, є рецепторами больового відчуття. Рецептори дотику — дотикові меніски (тільця Мейсснера), що містяться в сосочках шкіри у вигляді спірального волоконця. Дотиковими рецепторами служать і волосяні мішечки. Тиск сприймають пластичні тільця (тільця Фатера — Пачіні), які складаються з зовнішньої та внутрішньої капсул, де містяться кінцеві розгалуження нерва. Холод сприймають колби Краузе, побудовані з капсули, всередині якої міститься корзинчасте сплетення нервів. Тепло сприймають тільця Руффіні, вони нагадують веретеноподібне сплетення, яке лежить під епідермісом.

У шкірі і зв'язаних з нею структурах розміщуються механо-, терморецептори і рецептори болю. Вони не зібрані в окремі органи чуттів, а розсіяні по всій шкірі. Густота розташування шкірних рецепторів не скрізь однакова1.

Механорецепція (дотик) має ряд властивостей, зокрема відчуття тиску, дотику, вібрації і лоскотання. Гадають, що кожен вид відчуття має свої рецептори. У шкірі вони розташовані на різній глибині і у різних її структурних утворах. Більшість рецепторів є вільними нервовими закінченнями чутливих нервів. Частина їх міститься у різного роду капсулах (мал. 3).

Мал. 3. Рецептори шкірної чутливості: а - тільця Руфіні, б - диски Меркеля, в - тільця Мейснера, г - тільця Пачіні, д - луковиця Краузе, е — вільне нервове закінчення

Тільця Мейснера є датчиками швидкості — подразнення сприймається під час руху об'єкту. Розташовані вони у позбавленій волосяного покриву шкірі (на пальцях, долонях, губах, язику, статевих органах, сосках грудей). Швидкість сприймають також вільні нервові закінчення, що лежать навколо волосяних цибулин.

Диски Меркеля сприймають інтенсивність (силу) тиску. Вони є у вкритій волоссям і позбавленій волосяного покриву шкірі.

Тільця Пачіні — рецептори тиску й вібрації. Вони виявлені не тільки у шкірі, але й у сухожиллі, зв'язках, брижі.

Усі названі утвори є закінченням дендритів мієлінових волокон групи Ар, швидкість проведення збудження у яких становить 30—70 м/с. Поряд з ними у кожному нерві можна виявити і немієлінізовані волокна. У деяких нервах вони становлять близько 50%. Частина їх передає імпульси від терморецепторів, інші— реагують на слабкі тактильні стимули, але більшість волокон належить до ноцирецепторів, що сприймають біль. Точність локалізації відчуття у тактильних рецепторах вказаної групи невелика, як і швидкість проведення імпульсів нервами, що відходять. Вони сигналізують про слабкі механічні стимули. Гадають, що тактильні рецептори разом із ноцирецепторами грають значну роль у зародженні відчуття лоскотання.

М'язові рецептори (рис. 4) зв'язані з безліччю рефлекторних реакцій, які забезпечують те чи інше положення тіла в просторі.

Рис. 4. Рецептори м'язів: а — вільні закінчення аферентного волокна, які обплітають кінець м'язового волокна; б — м'язове веретено; 1,4— закінчення еферентного волокна; 2 — закінчення аферентного волокна; 3 — капсула; 5 — внутрішні м'язові волокна; 6, 8 — еферентне волокно; 7 — аферентне волокно рецептор.

До м'язових рецепторів належать тільця Фатера — Пачіні, голі нервові закінчення, тільця Гольджі, м'язові веретена. Тільця Фатепа — Пачіні містяться в сухожилках, суглобових сумках, фасціях, періості. Тільця Гольджі (цибулиноподібні тільця) являють собою заповнену лімфою капсулу, в яку заходять сухожильні волокна, оточені оголеними нервовими волоконцями. При напруженні сухожилка рецептор збуджується. М'язові веретена — це посмуговані волокна завдовжки 1—4 мм, оточені капсулою, яка заповнена лімфою. В капсулі міститься від 3 до -13 волоконець. М'язові веретена відповідають і на розтягнення, й на скорочення м'язів, тому що мають подвійну іннервацію: еферентну й аферентну.

Кількість рецепторів у різних частинах шкіри різна. Так, на 10 кв. мм шкіри гомілки в середньому припадає один, а в ділянці голови — 30, тоді як на подушечках пальців їх 230.

1.2 Фізіологія шкірної чутливості

Зовнішні подразнення через кору великого мозку визначають поведінку людини й тварин, а також впливають на функції внутрішніх органів.

Шкіра людини виконує ряд таких важливих функцій, як терморегуляцію організму, захисту його від шкідливих зовнішніх впливів, виділення продуктів обміну, депонує кров. Шкіру треба оберігати від перегрівання та сонячного опромінення, що може призвести до стійких змін у кровоносних судинах. Брудна шкіра веде до закупорки потових отворів і протоків сальних залоз, що може викликати запалення волосяних фолікулів. Шкіра надзвичайно чутлива до хімічних речовин, — про це треба пам'ятати тим, хто працює на відповідних виробництвах. Часті подразнення шкіри хімічними речовинами можуть стати причиною раку шкіри. Через шкіру всмоктуються різні отруйні речовини: нікотинова кислота, анілінові барвники, сполучення хрому, препарати ртуті та ін., що може призвести до загального отруєння організму.

Під впливом механічної сили деформується мембрана рецепторів. При цьому збільшується проникність її для натрію. Внаслідок цього виникає рецепторний потенціал (РП), що має такі самі властивості, як і місцевий. Поширюючись на сусідні ділянки, він призводить до виникнення ПД у суміжнім перехваті Ранв'є. Ці процеси розвиваються в середині капсули. Потенціал, який виникає, поширюється доцентрове1.

Серед механорецепторів є такі, які швидко або повільно адаптуються. Здатність їх до адаптації дозволяє людині через певний час після одягання не помічати на собі одягу. Але варто «нагадати» про одяг, як завдяки підвищенню чутливості рецепторів ми знову починаємо його відчувати.

У реальних умовах при дії на шкіру подразника ПД виникає у рецепторах декількох типів. Звідси збудження передається у спинний мозок, а потім через бокові і задні стовпи—до таламуса і кори великого мозку. На кожному із рівнів (спинний мозок, стовбур мозку, таламус, кора великого мозку) аферентна інформація аналізується. При цьому на кожному рівні можливе формування відповідних рефлексів. Для рефлекторної відповіді велике значення має рефлексогенна зона — місце нанесення подразника. Аференти, які входять у спинний мозок задніми корінцями, у кожному сегменті іннервують обмежені ділянки шкіри, що називаються дерматомами. У спинному мозку суміжні дерматоми значно перекриваються внаслідок перерозподілу пучків волокон у периферичних сплетіннях. Тому кожний периферичний нерв містить волокна від кількох задніх корінців, а кожний корінець — від різних нервів (мал. 5).

На рівні спинного мозку аферентні нейрони тісно взаємодіють як з мотонейронами, так і з вегетативними нервами (звичайно, у тих відділах спинного мозку, де вони є). Тому при дії подразника на шкіру можуть виникати рухові або вегетативні рефлекси. Виникнуть вони чи ні, якою мірою будуть вираженими, залежить від конкретних властивостей подразника, а також низхідних імпульсів тих відділів ЦНС, що розташовані вище.

Другий нейрон соматосенсорної аферентації лежить у спинному мозку або у стовбурі мозку. Волокна його доходять до вентробазальних ядер таламуса контралатеральної половини. Тут, як і у спинному мозку, є досить чітко виражене соматотопічне представництво від конкретної ділянки периферії до відповідного відділу таламуса. Від вказаних ядер таламуса імпульси спрямовані до інших ядер таламуса або до соматосенсорних зон кори великого мозку.

У кожній половині великих півкуль мозку є дві соматосенсорні зони: одна у задній центральній звивині (51), друга—у верхньому відділі бокової борозни (511), яка відокремлює тім'яну частку від скроневої.

У 51 представлена проекція протилежного боку тіла з добре вираженою соматотопічністю. Соматотопічність шкіри характерна і для 511, хоча тут вона виражена меншою мірою. Важливо й те, що у 511 є представництво обох половин тіла у кожній півкулі. Соматотопічна карта кори великого мозку значно спотворює периферичні зв'язки: шкіра найважливіших для людини відділів— рук і органів мовлення (на периферії їх рецептори розташовані дуже щільно) — має велику площу.