Вплив віку на шкірний аналізатор (стр. 1 из 9)
План
Вступ................................................................................................................ 2
Розділ 1. Морфо-функціональна структура шкіряного аналізатора........... 4
1.1 Анатомічна будова.................................................................................... 4
1.2 Фізіологія шкірної чутливості................................................................ 12
1.3 Характеристика гендерних та вікових особливостей шкіри................. 16
Розділ 2. Матеріали та методи дослідження шкірної чутливості................ 22
Розділ 3. Аналіз впливу оточуючого середовища на шкіру та загартування шкіри........................................................................................................................ 24
3.1 Негативна дія оточуючого середовища на шкіру людини.................... 24
3.2 Основні загартовуючи чинники, їх значення, правила, умови та види загартування.................................................................................................. 39
Висновки........................................................................................................ 47
Список використаної літератури.................................................................. 49
Шкірний аналізатор відіграє безумовно виняткову роль у житті людини, особливо при його взаємодії із зоровим і слуховим аналізаторами при формуванні в людини цілісного сприймання навколишнього світу. Перед усім це стосується трудової діяльності людини. При втраті зору і слуху людина за допомогою тактильного аналізатора за рахунок тренування і різноманітних технічних пристосувань може “читати”, “чути”, тобто діяти і бути корисним суспільству. Тактильною чутливістю людина зобов`язана функціонуванню механорецепторів шкірного аналізатора.
Сучасне життя людина насичене, а оточуюче природне середовище спотворене екологічною ситуацією в світі. З багатьох причин шкіра людини піддається негативному впливу різних факторів зовнішнього середовища. На даний час зростає кількість різного роду захворювань шкірного аналізатора, які можуть бути викликані як природними факторами, так і антропогенними (в тому числі і спричинені виробничим середовищем).
Мета нашої роботи з`ясувати вплив вікових та природних факторів на стан та функціонування шкірного аналізатора.
Завдання нашої курсової роботи полягає у вирішенні наступних питань:
розглянути морфологічні особливості шкірного аналізатора;
з`ясувати фізіологічні особливості функціонування шкірного аналізатора;
з`ясувати вікові та гендерні особливості шкіри;
навести матеріали для проведення дослідження тактильної чутливості шкірного аналізатора;
охарактеризувати вплив факторів природного середовища на шкіру та виникнення захворювань спричинених даними факторами;
з`ясувати значення загартування для шкірного аналізатора.
При виконанні курсової роботи були використані наступні методи дослідження: описовий, експериментальний, пояснювально-ілюстративний, аналіз та синтез, збір наукової інформації.
Розділ 1. Морфо-функціональна структура шкіряного аналізатора
Шкіра покриває зовнішню поверхню тіла (рис. 1), складається з епідермісу — поверхневого шару та глибокого шару — власне шкіри, або дерми. Під шкірою лежить шар підшкірної основи. Загальна площа шкіри дорослої людини — 1,5— 2,0 кв.м.
Рис. 1. Будова шкіри: а — епідерміс; б — власне шкіра (дерма); в — підшкірна основа; 1, 5 — волос; 2 — сосочки власне шкіри; 3 — протока потової залози; 4, 9, ІЗ, — дотикове тільце; 6 — роговий шар епідермісу; 7— блискучий шар епідермісу; 8— корінь волоса; 10 — сальна залоза; 11 — м'яз — підіймач волоса; 12 — сумка волоса; 14 — цибулина волоса; /5 — розширена частина сумки; 16 — потова залоза; 17— вена; 18 — артерія; 19 — нерв
Епідерміс шкіри складається з багатошарового епітелію, поверхневі клітини якого ороговівають і поступово злущуються, замінюються новими. Цей шар (роговий) має неоднакову товщину в різних частинах тіла. Найбільша товщина його на долоні кисті та на підошовній поверхні стопи, найтонша — на повіках. Глибокий шар епідермісу називають блискучим, або зародковим шаром. У його клітинах накопичується особлива речовина — елеідин, що твердне, внаслідок чого в клітині зникає ядро й вона перетворюється на лусочку, яка відмирає і злущується.
В клітинах глибокого (базального) шару епідермісу міститься пігмент (меланін), який забарвлює тканини. В деяких ділянках шкіри (навколо соска молочної залози, на зовнішніх статевих органах, мошонці, в ділянці відхідника та ін.) меланін розміщується не тільки в клітинах епідермісу, а й у сполучній тканині, а тому ці ділянки мають темнішу пігментацію.
Рис. 2. Кровоносні та лімфатичні судини й капіляри шкіри:
1 - епідерміс; 2 - кровоносні капіляри; 3 - лімфатичні капіляри; 4 – вена, 5 – аптепія, 6 - лімфатична судина; 7 - підшкірна основа (клітковина); 8 - глибокий (базальний) шар шкіри; 9 — сосочковий шар шкіри
Власне шкіра — дерма складається з двох шарів: сосочкового і сітчастого. Сосочковий шар — це пухка сполучна тканина. Сосочки утворюють гребені й борозни шкіри. В сосочках розміщені кровоносні й лімфатичні судини та нервові чутливі закінчення — рецептори, які сприймають больові, дотикові й температурні подразнення. Найбільшої висоти сосочки досягають у місцях із підвищеною чутливістю — на долонній поверхні кінчиків пальців, що має велике значення при виконанні тонких трудових процесів. Виступаючи над поверхнею епідермісу, сосочки утворюють папілярний візерунок (рис. 2). Кожна людина має свій, притаманний лише їй одній папілярний візерунок. Цю ознаку використовують у судово-медичній практиці.
Найбільш розвинений сітчастий шар шкіри утворений із щільної сполучної тканини. Від цього шару залежать механічні властивості шкіри — міцність, еластичність. Міцність дерми зумовлена розташуванням у ній колагенових волокон, які в основному лежать паралельно й косо щодо поверхні шкіри, утворюючи при цьому сітку. Дерма переходить у підшкірну основу.
Різкої межі між шкірою та підшкірною основою не виявлено Підшкірна основа складається переважно з пухкої сполучної тканини, в петлях якої розміщені жирові скупчення, різні за формою та масою. В деяких місцях у підшкірній сполучній тканині жиру немає, наприклад на повіках, у раковині вуха, мошонці. Найбільше жиру відкладається в ділянці живота, грудних залоз, таза Жирова підшкірна основа краще розвинена у жінок, ніж у чоловіків. Вона захищає внутрішні органи від травм, переохолодження, а також є запасом поживних речовин, який у разі потреби використовується організмом1.
Залози шкіри. В шкірі локалізується велика кількість залоз: потові, сальні та молочні. Потові залози — довгі прямі трубочки з секреторним клубочком на кінці. Отвір трубочки відкривається на поверхні шкіри. Розміщуються потові залози в глибоких шарах шкіри, кількість їх доходить до 2 млн. Найбільше їх на долонях і підошвах (до 1 тис. на 1 кв. см). У дітей потові залози розвинені ще недостатньо. Потові залози виділяють піт, до складу якого входять вода, продукти азотистого обміну, мінеральні солі. Випаровуванням води регулюється тепловіддача тіла. При м'язових напруженнях до складу поту входить також і молочна кислота — продукт обміну речовин у м'язах. Потовиділення регулюється центральною нервовою системою, в якій містяться центри потовиділення.
Сальні (альвеолярні) залози розміщені у власне шкірі. Більшість їх зосереджено в коренях волосся — волосяних мішечках. Шкірне сало, яке виділяється цими залозами, змащує волосся та всю поверхню шкіри людини. Сальні залози відсутні на долонях і підошвах.
До видозмінених сальних залоз належать мейболієві залози, які є на повіках, а також залози зовнішнього слухового проходу, що виділяють вушну сірку.
Грудні залози — парні, філогенетичне зв'язані з потовими залозами, а функціонально — зі статевими органами. Грудні залози у жінок мають складну будову. Кожна з них складається з 12 — 20 радіально розміщених часточок, оточених жировою тканиною. Протоки залоз відкриваються в молочні пазухи, які містяться навколо соска. Грудний сосок складається з гладеньких м'язів, у центрі його є отвір, крізь який виділяється молоко в період лактації, тобто під час вигодовування дитини.
Похідні шкіри — це рогові придатки: нігті й волосся. Всі вони мають епідермальне походження.
Волосся покриває все тіло, за винятком червоної частини губ, долонь, підошов і деяких частин зовнішніх статевих органів. Найбільше волосся зосереджено на шкірі голови, брів, у пахвовій западині, на лобку, у чоловіків — на обличчі (вуса, борода) й часто на грудях і ногах. Корінь волосини міститься у власне шкірі, потовщення його називається цибулиною, яка лежить у сумці волосини. Вільна частина волосини, що виступає над шкірою, називається стрижнем. Волосся росте похило до поверхні шкіри. Під мікроскопом можна роздивитися будову волосини: вона складається з мозкової м'якушевої речовини, яку оточує дещо щільніша кіркова речовина, а зверху є тверда оболонка, або кутикула. До волосяного мішечка прикріплений м'яз, що піднімає волосся. У волосяний мішечок відкривається сальна залоза. При одночасному скороченні багатьох цих м'язів волосся підіймається, і в людини утворюється так звана гусяча шкіра. Це спостерігається при переохолодженні, отруєннях, сильному болю. Зі скороченням м'язів звужуються кровоносні судини, що зменшує приплив крові й тепловіддачу. У живої людини волосся росте безперервно, але тривалість його життя незначна. Так, волосся голови змінюється через 2 — 4 роки, вій — 4 — 5 міс. За місяць волосина виростає на 1 см. Волосся має різне забарвлення — від блідо-жовтого до чорного. Забарвлення його залежить від наявності в кірковому шарі пігменту меланіну, а інтенсивність — від його кількості. При втраті пігменту волосся сивіє. Сивина пов'язана з проникненням повітря між клітини кіркового шару волосся.