Найчастішою причиною формування колостом в установах загально лікувальної мережі була кишкова непрохідність 60,0% (47,4%<D<71,9%), рідше перитоніт 28,3% (17,8%<D<40,3%) і абсцеси 11,7% (4,9%<D<20,9%) (табл. 1). У більшості хворих причиною перитоніту була перфорація пухлини (14 випадків). В інтервалі між формуванням колостоми у загальнолікувальній мережі та виконання хірургічного втручання в Донецькому протипухлинному центрі, спеціального лікування хворі не отримували.
У хворих на рак прямої кишки формувалась сигмостома 71,7% (59,7%<D<82,2%), рідше цекостома - 20,0% (11,0%<D<30,9%) і значно рідше – трансверзостома 8,3% (2,7%<D<16,6%).
Серед 43 пацієнтів з раніше сформованими сигмостомами в 40 (93,0%) випадках остання була сформована на межі з низхідною кишкою, що утворювало додаткові труднощі.
Хірургічні операції з первинним видаленням пухлини виконані 39 пацієнтам. Резектабельність склала 65,0% і не залежала від виду виконаного раніше хірургічного втручання (табл. 2). Симптоматичні операції були виконані у 21-35,0% (23,6%<D<47,4%) випадку при наявності розповсюдженого пухлинного процесу. При цьому, у 20 хворих хірургічне втручання полягало у виконанні лапаротомії, ревізії і дренуванні черевної порожнини. В 1 випадку після встановлення неможливості виконання хірургічного втручання з видаленням пухлини була виконана реконструкція колостоми у зв’язку з її стенозом.
Таблиця 1. Види хірургічних втручань, виконаних в загально лікувальній мережі в залежності від типу ускладнення
| Види хірургічних втручань | Ускладнення пухлинного процесу | Всього | ||||||
| кишкова непрохідність | перфорації | абсцеси | ||||||
| абс. | % | абс. | % | абс. | % | абс. | % | |
| Цекостомія | 12 | 33,3 | - | - | - | - | 12 | 20,0 |
| Трансверзостомія | 1 | 2,8 | 3 | 17,6 | 1 | 14,3 | 5 | 8,3 |
| Сигмостомія | 23 | 63,9 | 14 | 82,4 | 6 | 85,7 | 43 | 71,7 |
| Усього | 36 | 100,0 | 17 | 100,0 | 7 | 100,0 | 60 | 100,0 |
Серед 39 хворих, які перенесли хірургічні втручання у радикальному обсязі, в 33 - 84,6% (71,8%<D<94,0%) випадках були виконані первинно-відновні операції (табл. 2). У 6 (15,4%) пацієнтів від первинного відновлення кишкової безперервності довелося відмовитись на користь операції
Гартмана і Іноятова у зв’язку з порушенням гемодинаміки під час операції, наявності тяжкої супровідної патології у хворих похилого віку.
Серед первинно-відновних операцій найчастіше виконувалась внутрішньочеревна резекція прямої кишки (14 випадків), рідше – черевно-анальна резекція прямої кишки зі зведенням ободової кишки на промежину через демукозований анальний канал (11 випадків), або проксимальна резекція прямої кишки зі зведенням ободової кишки на промежину позаду кукси прямої кишки за розробленою в клініці методикою (7 випадків). В 1 випадку виконана черевнонаданальна резекція прямої кишки.
При виконанні внутрішньочеревної резекції прямої кишки у хворих з раком ректосигмоїдного відділу прямої кишки з раніше сформованою колостомою на низхідній кишці ми використовували розроблений спосіб операції, який дозволяє попередити розвиток стенозу анастомозу при тривало не функціонуючому дистальному відрізку кишки і зменшити імовірність відкриття отвору кишки в процесі накладання анастомозу і скоротити час оперативного втручання.
| Види колостомії | Хірургічні втручання, які були виконані у Донецькому протипухлинному центрі | ||||
| операції з первинним видаленням пухлини | операції без первинного видалення пухлини | Всього оперовані | |||
| абс. кількість | % | абс. кількість | % | ||
| Цекостомія | 6 | 15,4 | 6 | 28,6 | 12 |
| Трансверзостомія | 5 | 12,8 | - | - | 5 |
| Сигмостомія | 28 | 71,8 | 15 | 71,4 | 43 |
| Усього | 39 | 100,0 | 21 | 100,0 | 60 |
При виконанні черевно-анальної резекції прямої кишки у хворих з раніше сформованою колостомою на сигмоподібної кишці, ми використовували розроблений спосіб операції, який передбачає використання ділянки кишки, яка несе стому.
При виконанні проксимальної резекції прямої кишки у хворих з раніше сформованою колостомою на сигмоподібної кишці, ми використали розроблений спосіб операції, який передбачає зведення ободової кишки на промежину через куксу прямої кишки і формування колоректального анастомозу. При цьому використовується ділянка кишки, яка несе стому.
При виконанні хірургічних втручань у хворих на рак прямої кишки, яким раніше були виконані симптоматичні операції, ми зіткнулись не лише з технічними проблемами, зумовленими наявністю колостоми, але й із складностями одержання товстокишкового трансплантата достатньої довжини у пацієнтів з несприятливими анатомічними факторами (коротка брижа сигмовидної кишки, особливості ангіоархітектоніки брижі лівої половини ободової кишки).
Оскільки проблема одержання життєздатного трансплантата достатньої довжини при наявності вказаних несприятливих анатомічних факторів є загальною не лише для пацієнтів з раніше накладеними стомами, але для хворих з раком прямої кишки взагалі, а також враховуючи відносно невелику кількість виконаних хірургічних втручань зі зведенням ободової кишки на промежину у раніше стомованих хворих (19 випадків), ми вивчили результати застосування розроблених нами способів формування товстокишкового транспланата в усіх пацієнтів, які мали несприятливі анатомічні фактори будови брижі товстої кишки і ангіоархітектоніки брижі лівої половини ободової кишки, яким виконані сфінктерозберігаючі хірургічні втручання у Донецькому протипухлинному центрі за той же проміжок часу. Усього сфінктерозберігаючі операції були виконані 1106 хворим на рак прямої кишки, які раніше не підлягали хірургічним втручанням в інших лікувальних закладах. З них у 971 (87,8%) випадку були виконані сфінктерозберігаючі операції зі зведенням товстої кишки на промежину і у 135 (12,2%) випадках - внутрішньочеревні резекції прямої кишки з формуванням анастомозу. Технічних проблем для виконання внутрішньочеревних резекцій у хворих, які раніше не підлягали хірургічним втручанням, не було. Серед пацієнтів, яким виконані операції зі зведенням товстої кишки на промежину, несприятлива для формування товстокишкового трансплантата анатомічна ситуація мала місце у 182 (18,7%) випадках.
У своїй роботі, при наявності несприятливих факторів для формування товстокишкового трансплантата нами розроблені 3 послідовні варіанти дії хірурга які, як правило, є взаємодоповнюючими. Виходячи із розроблених трьох варіантів дії хірурга, у цих пацієнтів ми виділили 3 групи.
До першої групи були віднесені пацієнти з розсипним варіантом будови судин брижі сигмовидної кишки, в яких збільшення довжини трансплантата було досягнуто за допомогою розробленого способу формування крайової судини. Таких хворих у нашому дослідженні було 36 (19,8%) (перша група).
У випадку відсутності ефекту від даного прийому, його доповнювали розсіченням очеревини лівого бокового фланка, пересіченням лівої діафрагмально-ободової зв’язки і мобілізацією шлунково-ободової зв’язки до середини поперечно-ободової кишки. При цьому довжина товстокишкового трансплантата подовжувалась на 7-12 см. У нашому дослідженні цих пацієнтів було 92 (50,5%) (друга група).
У деяких хворих обидва вищеописаних прийоми не призвели до бажаного результату. Для подібних ситуацій нами розроблений і використаний спосіб мобілізації лівої половини товстої кишки з перев’язкою нижньої брижевої вени, що дозволяє одержати життєздатний товстокишковий трансплантат достатньої довжини. Розроблений спосіб дозволяє збільшити довжину трансплантата на 18-22 см. Така ситуація мала місце у 54 (29,7%) випадках (третя група).
Принципових відмінностей у віковій і статевій структурі пацієнтів, гістологічній будові пухлини, її розповсюдженні та локалізації у пацієнтів усіх трьох груп не відзначено.
Результати дослідження та їх обговорення. Після виконання операцій у 60 хворих на рак прямої кишки, яким раніше виконані симптоматичні операції, частота післяопераційних ускладнень склала 23,3% (13,6%<D<34,7%, 14 випадків), летальність – 6,7% (1,8%<=D<14,3%, 4 випадки).
Частота післяопераційних ускладнень після операцій з видаленням пухлини у 39 хворих склала 28,2% (15,4%<D<43,1%) проти 14,3% (3,0%<D<32,0%) у хворих, яким були виконані симптоматичні втручання. У той же час, летальність після симптоматичних операцій склала 9,5% (1,0%<D<25,3%), при операціях, виконаних в обсязі радикальних - 5,1% (0,5%<D<14,1%), але різниця не є статистично значущої.
Частота післяопераційних ускладнень після виконання операцій з первинним відновленням кишкової безперервності склала 30,3% (10 випадків), а летальність – 3,0% (1 випадок).
У структурі післяопераційних ускладнень переважали гнійно-септичні. Найчастіше відзначалось нагнивання післяопераційної рани (28,6%), рідше - параколічний абсцес (21,4%) і тромбоз мезентеріальних судин (14,3%). Серед причин летальних завершень переважали порушення системи РАСК.
Серед 60 пацієнтів з раком прямої кишки, які підлягли повторним хірургічним втручанням після виконаних раніше симптоматичних операцій, віддалені результати вивчені у 53 (88,3%) випадках. П’ятирічне виживання склало 64,7+ 7,8%, середня тривалість життя 4,7+2,3 роки, що відповідає літературним даним і свідчить про те, що розроблені способи сфінктерозберігаючих операцій після раніше виконаних симптоматичних хірургічних втручань не погіршують віддалені результати лікування.