МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНА МЕДИЧНА АКАДЕМІЯ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ОСВІТИ
ім. П.Л. ШУПИКА
МОСКОВКО ГЕННАДІЙ СЕРГІЙОВИЧ
УДК: 577.73: 613.9: 616-053: 616.8: 616.85: 616.858-008.6
ВІКОВІ ТА НОЗОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ НЕВРОЛОГІЧНИХ РОЗЛАДІВ ХОДИ
14.01.15 – нервові хвороби
Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата медичних наук
Київ – 2008
Дисертацією є рукопис
Робота виконана в Вінницькому національному медичному університеті
ім. М.І. Пирогова МОЗ України
Науковий керівник
доктор медичних наук, професор
Карабань Ірина Миколаївна
Інститут геронтології АМН України, відділ вікової фізіології та патології нервової системи, завідувач відділу
Офіційні опоненти:
доктор медичних наук, професор
Зозуля Іван Савович
Національна медична академія післядипломної освіти ім.П.Л. Шупика МОЗ України, кафедра медицини невідкладних станів, завідувач кафедри
доктор медичних наук, професор
Лисенюк Віктор Павлович
Національний медичний університет ім.О. О. Богомольця МОЗ України, кафедра неврології і реабілітаційної медицини, завідувач кафедри
Захист відбудеться «30» травня 2008 р. о 11 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.613.01 Національної медичної академії післядипломної освіти ім.П.Л. Шупика МОЗ України за адресою:
04112, м. Київ, вул. Дорогожицька, 9
З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національної медичної академії післядипломної освіти ім.П.Л. Шупика МОЗ України за адресою:
04112, м. Київ, вул. Дорогожицька, 9
Автореферат розісланий «18» квітня 2008 р.
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради Т.М. Каліщук-Слободін
Актуальність теми. Здатність до стояння та прямоходіння відноситься до фундаментальних гомеостатичних механізмів у людини. Можливість вільно пересуватись у просторі, досягати наміченої мети та забезпечувати свої поточні потреби, використовуючи функцію ходи, є базовою складовою якості життя (Giladi N. etal., 2007).
Хода визначається як комплексний моторний і ментальний акт, який для свого виконання потребує інтеграції механізмів локомоції з тими, що контролюють баланс, довільні рухи в цілому, когнітивні та м′язово-скелетні функції (DicksonM. H. etal., 2000). Автоматизована хода, що встановлюється з віку приблизно першого року і підтримується протягом усього життя, генерується комплексними координованими спінальними механізмами, які запускаються та модифікуються стовбуровими структурами і супраспінальними моторними центрами (ArmstrongD. M., 1988). Реалізація акту ходи очевидно залежить від стану аферентних систем (зорової, пропріоцептивної, вестибулярної) (PearsonK. G., 2004) та від обставин зовнішнього середовища і внутрішнього стану організму (WolfsonL.I. etal., 1985, VoermansN. C. etal., 2007).
Розлади ходи викликаються широким спектром неврологічних та не неврологічних захворювань. Вони є наслідком дисфункцій периферичної і центральної нервової системи, м′язово-скелетної системи, нормального старіння (BalochR. W. etal., 2003, KrishnamurthyM., VergheseJ., 2006). У людей похилого віку глибина і важкість порушень ходи, розладів постуральної стабільності асоціюються з більшою захворюваністю та смертністю (SudarskiL., 2001, WilsonR. S. etal., 2002, RubensteinL. Z., 2006).
Порушення ходи є ключовим проявом прогресуючих уражень нервової системи – нейродегенеративних, запальних, судинних (StolzeH. et al., 2005, Sweeting K., Mock M., 2007) і цей прояв несе на собі основний тягар загальної інвалідизації хворих. Останнім часом значно збільшилась увага дослідників до аналізу порушень ходи при хворобі Паркінсона (Morris M. et al., 2005, Mirek E. et al., 2007), споріднених з паркінсонізмом нейродегенераціях (Abdo W. F. et al., 2006), інших спадкових та набутих дегенеративних захворюваннях, в тому числі хворобі Альцгеймера, есенційному тремтінні та ін. (Aggarwal N. T. et al., 2006). Особливий інтерес приділяється так званим первинним порушенням ходи (ідіопатична апраксія ходи), при яких залишаються невідомими як чинники процесу, так і його патогенетичні механізми (Winnikates J., Jankovic J., 1999). Встановлення ж певної асоціації між віковими порушеннями ходи і зниженням когнітивних спроможностей людини спричинило бурхливе зростання уваги до вірогідних спільних механізмів, які забезпечують як амбулаторну, так і когнітивну функцію (Verghese J. et al., 2007).
Організація ходи та її порушення залишаються одним з найскладніших розділів фізіології нервової системи та неврології, зважаючи не тільки на загадковість інтимних механізмів, але і на методологічні проблеми дослідження акту ходи. Поява останнім часом сучасного електронного обладнання, що дозволяє отримувати параметри вільної ходи людини у реальному часі та досліджувати їх зміни в рамках різних експериментальних парадигм, створила нову можливість для порівняльного аналізу цього рухового акту, відкрила перспективи для клініко-інструментальних співставлень (Webster K. E. et al., 2004).
Не зважаючи на зростаючу кількість досліджень по проблемі ходи та її порушень, проведення перших міжнародних конгресів з питань ходи та когнітивних функцій (Мадрид. 2007 і Амстердам, 2008), залишається велика низка нез’ясованих моментів, особливо клінічного спрямування. Недостатньо вивчені закономірності змін часово-просторової організації ходи, зумовлені віком, при різних нейродегенераціях, впродовж прогресування таких багато вогнищевих запальних і нейродегенеративних патологіях, як множинний склероз та інші. У вітчизняній літературі цим питанням присвячені поодинокі публікації (Крыжановский Г.Н., Карабань И.Н., 2002, Левада О.А., 2006), а методологічне забезпечення ще далеке від сучасного рівня.
Вищезазначене свідчить про актуальність обраного напрямку досліджень, визначає їх мету та завдання.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами: Робота виконана згідно плану науково-дослідних робіт Вінницького Національного медичного університету ім. М.І. Пирогова, затверджена РПК по проблемі „Неврологія” і є фрагментом комплексної науково-дослідної роботи кафедри нервових хвороб ВНМУ „Клініко-епідеміологічна характеристика основних захворювань нервової системи в Подільському регіоні України”, номер держреєстрації 0196U004916. У її виконанні автор проводив збір матеріалу епідеміологічного дослідження, його статистичне опрацювання.
Мета дослідження: підвищення якості діагностики і диференційної діагностики при різних неврологічних захворюваннях на основі вивчення особливостей клінічних проявів та часово-просторових параметрів порушень ходи.
Завдання дослідження:
Визначити основні закономірності організації та структуру часово-просторових параметрів ходи у здорових людей різного віку.
Встановити головні характеристики розладів ходи у хворих на множинний склероз в залежності від стадії захворювання та типу клінічних проявів.
Дослідити динаміку розладів ходи на різних стадіях хвороби Паркінсона.
Визначити особливості формування порушень функції ходи у хворих з атиповими формами синдрому паркінсонізму (прогресуючий над’ядерний параліч, множинна системна атрофія).
Оцінити зміни параметрів амбулаторної функції у хворих с синдромом апраксії ходи та при хореї Гентингтона.
Об’єкт дослідження: хода людини в нормі та при неврологічній патології.
Предмет дослідження: зміни часових та просторових параметрів ходи у здорових людей різного віку та при різних хронічних неврологічних захворюваннях.
Методи дослідження: комплексне клініко-неврологічне обстеження із залученням методів параклінічного дослідження (магніто-резонансної томографії головного мозку), застосування клінічних діагностичних критеріїв діагнозу та шкальної оцінки структури та ступеня ураження функцій (UKPDS, UPDRS, EDSS), інструментальне дослідження часових та просторових параметрів ходи, статистичні методи та методи математичного моделювання.
Наукова новизна одержаних результатів: В результаті проведеного дослідження встановлені основні часові та просторові параметри звичайної та прискореної ходи у молодих здорових людей та тренд змін параметрів з віком.
Вперше вивчений стан функції ходи у хворих на множинний склероз та встановлена динаміка часових та просторових параметрів ходи в залежності від стадії захворювання. Встановлені основні кореляції загальної неврологічної клінічної картини множинного склерозу і розладів ходи, визначені синдроми, які роблять найбільшій внесок у формування патологічних форм ходи при цьому захворювання. Висловлена гіпотеза про специфічне прогностичне значення оцінок окремих функціональних систем (мозочкова функція, стовбурові функції, тазові порушення) для визначення стадійності та глибини розвитку процесу ураження при множинному склерозі. Висловлена гіпотеза про складний патогенез порушень ходи при МС та ведучу роль прогресуючих дегенеративних змін у нервовій системі.
Вперше описані клінічні характеристики та часові і просторові параметри ходи у хворих з різними стадіями хвороби Паркінсона. Визначені кореляції основних клінічних оцінок екстрапірамідних функцій з порушеннями ходи і встановлені предиктори таких розладів. Порушується питання про внесок факторів віку та супутніх когнітивних порушень у формування розладів ходи при ХП.
Вперше проведено комплексний аналіз часових та просторових параметрів ходи у хворих з атиповими формами синдрому паркінсонізму (множинна системна атрофія, прогресуючий над’ядерний параліч), хворих з апраксією ходи та з хореєю Гентингтона. Встановлені ранні ознаки порушень параметрів ходи, які можуть слугувати цілям диференційного діагнозу. Встановлена домінуюча роль порушень варіативності параметрів ходи у часі для розвитку постуральної та динамічної нестабільності при цих захворюваннях.
За результатами аналізу порушень ходи при різних неврологічних патологіях висловлено припущення про спільність механізмів ушкодження єдиних механізмів організації акту ходи.
Практичне значення одержаних результатів: Отримані результати можуть покращити діагностику і диференційну діагностику хронічних запальних та нейродегенеративних захворювань нервової системи, в тому числі і на ранніх, субклінічних та олігосимптомних стадіях, підвищити ефективність прогнозування перебігу (множинний склероз, хвороба Паркінсона та атипові форми синдрому паркінсонізму).