Більшість ЛПС через їх високу токсичність і великої кількості побічних ефектів неприйнятні для клінічного використання, але є цінним засобом імунологічного аналізу. Але ЛПС дуже активні і мають широкий спектр імуномодулюючої дії, і тому йде постійний пошук нових, менш токсичних ЛПС. Доказом цього є синтез сальмозана, який представляє собою полісахаридні фракції соматичного О-антигену бактерії черевного тифу. Він малотоксичний, практично не містить білків та ліпідів. В експериментах на мишах доведено, що при парентеральному введенні сальмозан є стимулятором проліферації і диференціювання стовбурових клітин, стимулює утворення антитіл, фагоцитарну активність лейкоцитів і макрофагів, підвищує титр лізоциму в крові, стимулює неспецифічну резистентність до інфекцій.
Дослідження останніх років доводять, що полісахариди і полісахаридні комплекси - не єдині компоненти бактеріальної клітини, здатні стимулювати імунітет.
Але з бактеріальних полісахаридів в медицині в даний час більш широко застосовуються пирогенал і продігіозан.
5.2 Похідні піримідину і пурину
В якості засобів, що підвищують резистентність організму до інфекцій, з кожним роком все ширше застосовуються похідні піримідину і пурину. Величезна заслуга у вивченні похідних піримідину належить Н. В. Лазарєва, який більше 35 років тому першим прийшов до думки про необхідність коштів, що прискорюють процеси регенерації. Похідні піримідину цікаві тим, що вони мають низьку токсичність, стимулюють білковий і нуклеїнових обмін, прискорюють клітинний ріст і розмноження, викликають протизапальні дії. Найбільшого поширення в якості стимулятора антиінфекційної резистентності отримав метилурацил, який стимулює лейкопоез, еритропоез. Похідні піримідину здатні попереджати зниження фагоцитарної активності лейкоцитів, яке настає під впливом антибіотиків, викликають індукцію синтезу інтерферону, збільшують рівень імунізації, рівень нормальних антитіл. Механізм їх дії як стимуляторів імуногенезу, мабуть, пов'язаний з включенням їх до білковий і нуклеїнових обмін, що викликають полівалентні вплив на імуногенез та процеси регенерації.
У клініці застосовується в терапії туберкульозу, хронічної пневмонії, лепри, пики, опікової хвороби. Наприклад, включення метилурацилу в комплексну терапію дизентерії, який сприяє нормалізації показників природної резистентності (комплемент, лізоцим, b-лізин сироватки, фагоцитарна активність).
Імуностимуляторами також є похідні пурину: мерадин, 7-ізопріназин, 9-метиладенін.
Ізопріназин є одним з нових імуностимулятрів, який відноситься до імуномодуляторів. Препарат має великою широтою терапевтичної дії. Він змінює імунологічну реакцію на різних стадіях: стимулює активність макрофагів, посилює проліферацію, цитотоксичну активність лімфоцитів, підсилює число і активність фагоцитозу. Відомо, що ізопріназин не впливає на функції нормальних поліморфноядерних лейкоцитів. [2]
5.3 Препарати різних груп
Тимозин. Основний ефект ‑ індукція дозрівання Т-лімфоцитів. Дані про вплив тимозин на гуморальний імунітет суперечливі. Існує думка, що посилюючи прояв імунних реакцій, тимозин знижує утворення аутоантитіл. Вплив тимозин на клітинні реакції імунітету визначило сферу його клінічного застосування: первинні імунодефіцитні стани, пухлини, аутоімунні порушення, вірусні інфекції.
Вітаміни. Вітаміни, будучи коферментами або їх частиною, завдяки своїй ролі, в обмінних процесах надають досить значний вплив на функції різних органів і систем організму, в тому числі і на системи імунітету. Надзвичайно широке використання вітамінів, часто в дозах, істотно перевищують фізіологічні, робить зрозумілим інтерес до їх впливу на імунітет.
а) вітамін С.
За численними даними дефіцит вітаміну С призводить до виразно порушення Т-системи імунітету, система ж гуморального імунітету більш стійка до С-вітамінної недостатності. Крім величини дози велике значення має характер поєднання вітаміну С іншими препаратами, наприклад, з вітамінами групи В. Стимуляція фагоцитозу пов'язана з безпосереднім впливом його на фагоцити і залежить від величини дози препарату. Вважають, що вітамін С збільшує чутливість бактерій до лізоциму. Однак, після тривалої терапії великими дозами вітаміну С можливий розвиток різкого гіповітамінозу вітаміну С після припинення його прийому.
б) Тіамін (В1).
При гіповітамінозі В1 спостерігається зниження імуногенезу по відношенню до корпускулярним антигенів, зниження стійкості до деяких інфекцій. Вплив на фагоцитоз відбувається шляхом втручання в вуглеводно-фосфорний обмін фагоцитів.
в) Ціанокобаломін (В12).
Очевидно, ефективність вітаміну В12 в нормальних дозах при вкрай пригнічених гемопоетичних та імунологiчний функціях (порушення диференціювання В-клітин, зниження числа плазмоцитів, антитіл, лейкопенія, мегалобластна анемія, рецидивуюча інфекція). Але наголошується стимулюючий вплив вітаміну В12 на зростання пухлини (на відміну від В1, В2, В6). Одним з основних імуномоделюючий дій вітаміну В12 є вплив на обмін нуклеїнових кислот і білків.
Нещодавно синтезований коферментних препарат В12 ‑ кобамамід, який нетоксичний і володіє анаболічними властивостями і на відміну від вітаміну В12 нормалізує порушений ліпідний обмін у хворих на атеросклероз. [3]
Висновки
1. Імуномоделюючий засобами є препарати хімічної або біологічної природи, здатні модулювати (стимулювати або пригнічувати) реакції імунітету внаслідок впливу на імунокомпетентні клітини, на процеси їх міграції або на взаємодію таких клітин або їх продуктів.
2. Результати досліджень дозволяють стверджувати, що імунологічна система - важлива ланка в складному механізмі адаптації людського організму, а його дію в першу чергу направлено на збереження антигенного гомеостазу, порушення якого може бути обумовлено проникнення в організм чужорідних антигенів (інфекція, трансплантація) або спонтанної мутації.
3. Специфічні антитіла, що реагують з поверхневими антигенами вірусу грипу, здатні інгібувати інфекцію і запобігати захворюванню, якщо зараження все-таки відбулося. Зокрема, відповідні титри антитіл, спрямованих проти НА, забезпечують ефективний захист від грипу, але антитіла до NA також можуть змінювати перебіг захворювання і грати специфічну роль у запобіганні поширення вірусу. До нещастя, ці імунні механізми нівелюються унікальною здатністю вірусів грипу до періодично значимих антигенних змін і в меншій мірі піддаються менш значним змінам у антигенній структурі. Хоча ймовірно, що імунітет проти грипу відображає події, що мають місце на поверхні дихального епітелію, відносний внесок секреторних і сироваткових антитіл повністю не визначений. Нарешті, залишається незрозумілою роль імунних механізмів в одужанні від інфекції, зокрема вплив клітинного імунітету на одужання і патогенез.
Використана література
1. Галактионов В.Г. Иммунология/ В.Г. Галактионов – М.: РИЦМЭК, 2000. – 408с.
2. Драник Г.Н. Имунотропные препараты/ Г.Н. Драник, Ю.А. Гриневич, Г.М.Дызик – К.: Здоров’я, 1994. – 250с.
3. Лебедев К.А. Имунная недостаточность/ К.А. Лебедев, И.Д. Понякина – М.: Медицинская книга, 2003. – 442с.
4. Плейфер Дж. Наглядная имунология/ Дж. Плейфер – М.: ГЭОТАР Медицина, 1998. – 96с.
5. Фрейдлин И.С. Клетки имунной системы/ И.С. Фрейдлин, А.А. Тотолян – С-Пб.: Наука, 2001. – 390с.
6. Хаитов Р.М. Имунология/ Р.М. Хаитов, Б.В. Пинегин, Х.И. Истамов – М.: Медицина, 2000. – 440с.
7. Хаитов Р.М. Экологическая имунология/ Р.М. Хаитов, Б.В. Пинегин, Х.И. Истамов – М.: ВНИРО, 1995. ‑ 219