До теперішнього часу не доведена можливість передачі ВІЛ повітряно-краплинним шляхом, через харчові продукти або яким-небудь іншим шляхом, можливим при тісному побутовому спілкуванні. Припущення про передачу кровососальними комахами виказане деякими дослідниками, не підтвердилося дослідними роботами в США і Африці[2,4,17].
2.2 Критерії розпізнавання інфекції ВІЛ
Розпізнавання інфекції ВІЛ, особливо на ранніх етапах, дуже складне. Лікар перш за все повинен бути особливо уважним відносно цієї інфекції, пам'ятати про її невблаганне розповсюдження в нашому суспільстві. Діагностична програма при інфекції ВІЛ повинна включати 3 основні фрагменти[1,7,13].
1. Анамнез-відомості про приналежність до груп ризику, статевого зв'язку з людьми з цих груп, безладного статевого життя, особливо з великою кількістю партнерів. Необхідно враховувати також вказівки обстежуваного на тривале перебування за кордоном, особливо в регіонах, ендемічних відносно інфекції ВІЛ, на статеву близькість з жителями цих регіонів, на переливання крові і на лікування у минулому з використанням не одноразових шприців і систем для внутрішньовенного введення лікарських засобів.
2. Аналіз клінічної симптоматики. Різноманітні клінічні прояви інфекції ВІЧ мають загальні особливості - важке протікання, наростаюча тяжкість, поєднання різних патологічних станів, стійкість до терапії. Також до найчастіших ознак Сніду відноситься збільшення лімфатичних вузлів. Частіше збільшуються задньошийні, надключичні, ліктьові, пахвові і пахові лімфатичні вузли.
Ранні симптоми ВІЛ:
- лихоманка невиясненої етіології більше 1 міс;
- загальна слабкість;
- головний біль;
- підвищена стомлюваність;
- тривала діарея (більше 1-2 місяців);
- нез'ясовна втрата маси тіла на 10% і більш;
- пневмонія, стійка до стандартної терапії;
- затяжне, повторюється або непіддатливе звичному лікуванню запалення
легенів;
- бронхіальний і легеневий кандидоз;
- постійний кашель більше 1 міс;
- збільшення лімфовузлів 2-х і більше груп понад 1 міс;
- недоумство у раніше здорових людей;
- лімфома головного мозку;
- інші, важчі хвороби.
3. Лабораторні тести. Діагноз інфекції ВІЛ завжди повинен мати лабораторне підтвердження. З цією метою використовують індикацію вірусу імунодефіциту і його компонентів в матеріалі від хворих, виявлення противірусних антитіл і визначення специфічних змін в імунній системі. У практичній охороні здоров'я найбільше поширення набули методи виявлення противірусних антитіл-імуноферментний аналіз, імуноблотінг і імунопреципітація.
Імуноферментний метод вигідно відрізняється відносною технічною простотою, доступністю реагентів, можливістю автоматизації практично всіх етапів дослідження. Проте цей метод не застрахований від похибки результатів. З метою її виключення вдаються до подальшої верифікації сироваток за допомогою імуноблотінга або імунопреципітації. Певне місце в лабораторній діагностиці належить імунологічним методам. Проте, як це вже наголошувалося, інфекція ВІЛ з переважною поразкою центральної нервової системи може протікати і без імунних порушень[1,13,16].
2.3 Профілактика зараження ВІЛ інфекцією
Основу сучасної боротьби з інфекцією ВІЛ повинно складати попередження її розповсюдження. Тут особливу увагу слід направити на санітарну освіту з метою зміни поведінкових і гігієнічних навиків.
У санітарно-освітній роботі слід розкрити шляхи передачі захворювання, особливо підкресливши, що основний з них - статевий шлях; показати згубність безладного статевого життя і необхідність використання презервативів, особливо при випадкових контактах[5,16,23].
Особам, що входять до груп ризику, рекомендують не брати участь в донорстві, а інфікованим жінкам - утриматися від вагітності; важливо застерегти від користування загальними зубними щітками, бритвами і іншими предметами особистої гігієни, які можуть бути забруднені кров'ю і іншими біологічними рідинами інфікованих.
Важлива роль в боротьбі з розповсюдженням інфекції ВІЛ належить активному виявленню інфікованого шляхом використання тест-систем для визначення противірусних антитіл. Такому визначенню підлягають донори крові, плазми, сперми, органів і тканин, а також гомосексуалісти, повії, наркомани, статеві партнери хворих на інфекцію ВІЛ, хворі на венеричні хвороби, в першу чергу сифілісом. Серологічне обстеження на ВІЛ повинні проходити українські громадяни після тривалого перебування за кордобом і проживаючим в Україні іноземцям, особливо ті які приїхали з ендемічних по інфекції ВІЛ регіонів. Невідкладною мірою попередження інфекції ВІЛ залишається заміна всіх шприців одноразовими або принаймні чітке дотримання правил стерилізації і використовування звичайних шприців[17,23].
Властивості вірусу імунодефіциту людини і шляху його передачі визначають способи профілактики і попередження подальшого розповсюдження інфекції.
ВІЛ не стійкий в зовнішньому середовищі, швидко гине при кип'ятінні і під впливом таких дезинфікуючих речовин, як наприклад, розчин хлорного вапна. Проведення стандартних заходів щодо знезараження медичного інструментарію в лікарняних умовах, тестування на наявність антитіл всіх порцій донорської крові і інших біологічних рідин ефективно попереджають розповсюдження вірусу в лікувальних установах.
Для попередження передачі статевим шляхом украй ефективним способом є використовування презервативів. Різноманітні програми статевого виховання, націлені на відстрочення початку статевого життя, збереження вірності партнеру і використовування презерватива також довели свою результативність в багатьох країнах світу[6,9,10].
Комплекс заходів щодо інформування споживачів наркотиків з питань здоров'я, який включає розповсюдження серед них профілактичної літератури, обмін шприців для орієнтації наркоспоживачів на використання тільки стерильних інструментів, надання можливості замісної терапії, - переконливо довів свою ефективність в попередженні розповсюдження ВІЛ-інфекції в багатьох країнах світу і нерідко визначається терміном «зниження шкоди від ін'єкційного вживання наркотиків».
В даний час в Австралії, США, в багатьох країнах Західної, Центральної і Східної Європи проводяться програми по обміну голок і шприців, аутрич-роботи (інформаційно-роз'яснювальна діяльність соціальних працівників і волонтерів-добровольців «на вулиці»). Вживається з середини 60-х років XX ст. для зняття гострих проявів абстинентного синдрому (ломки) замісна терапія, при якій наркозалежний приймає строго вивірені дози метадону - синтетичного аналога «вуличних» наркотиків - також довела свою ефективність в зниженні зростання ВІЛ-інфекції.
Прийом сучасних препаратів дозволяє значно знизити (2-10%) ризик інфікування дитини від ВІЛ-позитивної матері.
Профілактика інфікування в медичних установах. Найбільшу небезпеку розповсюдження ВІЛ представляє кров. Необхідно ретельно уникати випадкових пошкоджень шкірних покривів гострими інструментами. Всі маніпуляції з хворими, а також роботу з біологічними матеріалами від хворого медичні працівники проводять в гумових рукавичках і масках. Крім того, необхідно дотримувати запобіжні всі засоби, передбачені при роботі з хворими на вірусний гепатит В. Якщо все ж таки відбувся контакт слизової оболонки або пошкодженої шкіри медичного працівника з біологічною рідиною, що потенційно містить ВІЛ, слід негайно (бажано в перші три години) почати курс постконтактної профілактики антиретровірусними препаратами, що дозволить у декілька разів знизити вірогідність інфікування.
Обов'язкове ретельне миття рук після зняття рукавичок і індивідуального одягу перед тим, як покинути приміщення, де проводиться робота з потенційно інфікованим матеріалом.
Госпіталізація хворих СНІДом і Віл-інфікованих повинна здійснюватися так, щоб запобігти розповсюдженню інфекції, а також з урахуванням вимог по утриманню хворих із зміненою поведінкою при поразці центральної нервової системи[4,17,19].
При лікуванні хворих з Віл-інфекцією необхідно застосовувати інструментарій і шприци тільки одноразового використовування. При забрудненні предметів ужитку, постільного приладдя, оточуючої середовища виділеннями хворого необхідно проводити обробку дезинфікуючими засобами (0,2%-ним розчином гіпохлоріду натрію, етиловим спиртом).
При дотриманні елементарних правил обережності спілкування з хворими є повністю безпечним.
ВІЛ не передається через:
• слину;
• сльози;
• піт.
Слина і сльози можуть містити дуже низькі концентрації вірусу, недостатні для інфікування. ВІЛ ніколи не знаходили в поті. Кажучи про ці рідини, уникнути виразу «рідини тіла». Це може приводити до плутанини. Краще використовувати назви для кожної окремої рідини. ВІЛ не передається через укуси комах: комарів, мух, кліщів, бліх, бджіл або ос. Якщо кровоссальна комаха укусить Віл-інфікованого людину, вірус загине в тілі комахи. Він здатний існувати тільки в людських клітках. Комарі не можуть переносити ВІЛ, тому що: ВІЛ гине в шлунку комара.
Ці факти підтверджуються епідеміологічними даними. У регіонах, де багато комарів і активно циркулює ВІЛ, поширеність вірусу серед населення не відрізняється від інших регіонів. Адже можна було б чекати набагато більшого, ніж офіційно реєструється, кількості випадків зараження ВІЛ людей похилого віку і дітей, якби комарі переносили ВІЛ. Людей іноді вводить в оману приклад малярії, захворювання, яке дійсно поширюють комарі. У разі ВІЛ це не так [4,8,14].
Не має ніяких даних, наприклад, що свідчать про те, що ВІЛ може бути переданий респіраторним, повітряно-краплинним (через повітря), або ентеральним, аліментарним (з водою або продуктами харчування), або