Таким чином, необхідно налагодити вітчизняне виробництво фармацевтичних препаратів у оптимальному варіанті, орієнтуючись на досвід країн Європейського регіону, виходячи із принципів:
Система охорони здоров'я повинна мати можливість забезпечувати доступність лікарських засобів для всіх громадян. Ціна повинна бути реальною, як для держави в цілому, так і для громадян.
Використання лікарських засобів, які суттєво впливають на стан здоров'я нації, має бути раціональним та обґрунтованим.
Як і в країнах Західної Європи, доступ громадян до лікарських засобів в основному має забезпечуватися державним фінансуванням.
Витрати на лікарські засоби, подібно до Європейського регіону, мають становити 10–25 % від бюджету на охорону здоров'я.
Вільний ринок лікарських засобів, як і в країнах Європейського Союзу, повинен бути упорядкованим, регламентованим, з видачею патентів та ліцензій, тобто із належною реєстрацією для реалізації.
Таким чином, держава повинна володіти контрольним пакетом акцій у створенні цих умов, до яких належать здоров'я, освіта, культура та інші складові благополуччя людини, необхідні для виробництва матеріальних благ на її користь у суспільстві в цілому.
Отже, в галузі охорони здоров'я оптимальним вважається варіант моделі із контрольним пакетом акцій на збереження і покращання здоров'я населення, що має забезпечувати гарантований мінімум комплексних заходів охорони здоров'я в цілому та належну первинну допомогу зокрема. Ефективність вкладених коштів має бути гарантована необхідними для цього Законами, внесеними для розгляду і прийнятими професійним державним органом галузі – Міністерством охорони здоров'я України за пропозиціями його головних спеціалістів.
Поняття “стиль життя” вводить у науковий обіг М.Вебер, який розглядає його, насамперед, в соціологічному контексті як критерій соціальної стратифікації, чинник, що інтегрує певну соціальну групу й водночас перешкоджає переходу особи із однієї групи в іншу. Його послідовники розробляють різноманітні концепції так званих субкультур, яким відповідають різні стилі життя, і доходять висновку, що відмінності між людьми зумовлюються не належністю до суспільного класу, а віковими характеристиками, певним типом культури тощо.
Поняття “спосіб життя” фіксує всю сукупність форм життєдіяльності особистості: як тих, що жорстко визначені певним місцем в соціальних відносинах, так і тих, що є результатом вільного вибору форм поведінки. Стиль життя як феноменологічний аспект існування людини відображає ті форми життєдіяльності суб’єкта, які ним вільно обрані. Стиль життя більшою мірою фіксує, враховує індивідуальні особливості поведінки, смаки, уподобання, інтереси, нахили людей. Стиль життя окремої особистості чи групи людей зовсім не зводиться до простого засвоєння чи повтору того “загального” і “особливого”, що притаманне життєдіяльності членів суспільства.
Стиль життя є істотною ознакою людської індивідуальності, особистісного розвитку, який багато в чому залежить від ціннісних орієнтацій, рівня культури та психологічних особливостей самої людини. Тому процес становлення індивідуальності ототожнюється із формуванням неповторного, “особистого” стилю життя. Відсутність останнього веде до свавілля, еклектики, панування примхи тощо. Особистість окреслює свою життєву лінію згідно з певними принципами, правилами, смаками, відповідно до власних уявлень про повноцінне в духовному, моральному і фізичному відношеннях життя.
Проаналізував стан здоров`я в Україні, можна сказати, що очікувати будь-яких позитивних змін можна лише за умов формування у суспільстві “моди” на здоровий стиль поведінки. Адже загальновідомо, що найнебезпечніші захворювання у розвинутих країнах пов‘язані з постійними індивідуальними звичками, котрі у сукупності часто і називають “стилем життя” [3].
Єдина можливість попередити трагічний розвиток подій — докорінна зміна способу мислення сучасної людини, формування у пересічного громадянина вірного уявлення про можливості зберегти та зміцнити своє здоров’я.
У цьому сенсі навряд чи можна досягти певного успіху шляхом заборони (куріння, вживання спиртних напоїв тощо), як це намагаються зробити деякі державні чиновники. Першочерговим завданням має стати пошук шляхів, які створять культ здорового способу життя у населення.
В Україні поки що не вироблено традицій щодо міцного здоров‘я (і відповідного стилю поведінки) як обов’язкової складової життєвого успіху. Зокрема, 58 % палять; 6,5 млн українців працездатного віку мають проблеми з алкоголем, кожний восьмий стає алкоголіком; близько 115 тис. молодих людей у віці 14—29 років перебувають на обліку з приводу наркоманії; лише 9 % населення певною мірою охоплені фізичною культурою [4, 6].
Великою є роль інтелігенції, еліти суспільства, у пропагуванні здорового способу життя. Інформація, одержана із джерела, що заслуговує на довіру, може викликати бажання щось змінити у власному житті. Міцне здоров’я мусить стати предметом, що дає можливість пишатися ним.
Саме це відбувається у культурному осередку цивілізованих країн світу. Найголовнішою ознакою успішної та стильної людини сьогодні є здоров’я та відмінна фізична форма, а “наймодніша” поведінка серед культурної та ділової еліти — це позитивний спосіб життя з обов’язковим відвідуванням фітнес-центрів. У цьому сенсі головне завдання держави — зробити здоровий спосіб життя доступним для широких верств населення
Людям кожної вікової категорії відповідає свій стиль життя, мислення, оцінка довкілля (природи та людей). У молодому віці (до 40 років) людина наділена великим обсягом пам'яті, логічним і швидким типом мислення, схильністю до контрастів. Більшість учених свої відкриття здійснили саме у віці до 40 років, поети теж створювали шедеври в молодому віці.
Людина середнього віку звільняється від біологічної репродуктивної ролі, починає себе усвідомлювати членом суспільства, оцінювати свою роль у ньому, проявляти соціально-політичну активність. Більшість політиків саме середнього віку.
Людина похилого віку схильна до підбиття підсумків, оцінки попередніх етапів життя, виявляє бажання поділитися досвідом та допомогти іншим. У цьому віці розквітає талант письменника, лікаря, педагога.
Людина старечого віку, можливо, передчуваючи кінець життя, більше відчуває красу довкілля та всього створеного людськими руками. Саме в цей період виявляється схильність до художньої творчості: малювання, скульптури, ікебани тощо.
Встановлено, що здоров’я людини залежить від способу життя (близько 50%), стану навколишнього середовища (20 – 25%), генетичних чинників (15 – 20%) та медичної допомоги (приблизно 10%). Тому тільки комплексний вплив на суб’єктивні (спосіб життя) та об’єктивні (стан навколишнього середовища, рівень медичної допомоги) чинники здоров’я сприятиме поліпшенню здоров’я кожної людини і нації в цілому.
Життя — це особлива форма існування матерії, вища по відношенню до фізичних і хімічних форм, яка здатна до розмноження, росту, активної регуляції своїх функцій, до різних форм руху, діяльності. Суттєвим моментом життя є постійний обмін речовин з оточуючою їх зовнішньою природою.
Умови, при яких створюється можливість впливу на людину шкідливих і небезпечних факторів, визначають небезпечну ситуацію.
Проблема пристосування людини до реалій життя споконвічна. В ній чітко простежуються два принципових моменти: рівень інтелектуальних і фізичних можливостей індивіда, з одного боку, і конкретні умови його життя, сприятливі чи несприятливі – з іншого.
Тисячоліттями пристосування людини до реальності відбувалося природно і все в її житті було відносно ясним. Високого становища закономірно досягав найсильніший, а слабкий не претендував на таке становище. Людина знала своє місце серед людей і в житті не прагнула до того, що вважала неможливим. Це вносило стабільність в її життя. Хлібороб орав, воїн був воїном, вождь – вождем. Людина жила в злагоді зі своєю натурою. Йому загрожували стихії, голод, холод, ікла хижаків і вороги, але протягом тисячоліть були відпрацьовані механізми захисту від цих напастей. І людина, в згоді зі своєю натурою, долала труднощі і відбивала загрози.
З кінця ХІХ століття життя людини принципово змінилося. Темп життя різко збільшився. Зникли загрози, до яких людина пристосовувалася тисячоліттями; виникли загрози, проти яких вона не мала генетичної програми захисту. Науково-технічна революція за короткий час різко змінила спосіб життя, його умови. Відповідно драматично змінилась і адаптація до реального життя Вона перестала залежати від росту, фізичної сили і міцності кісток. Слабшали родові зв’язки, зникли станові переваги. Пристосованість людини до дійсності в наш час в більшій мірі залежить від її психічних можливостей, від неї самої, а домагання людини необмежені. Машина пред’явила їй вимоги, які по меншій мірі для третини людей виявилися непосильними. Тисячі років найвищою швидкістю була швидкість руху коня, а нині на зміну йому прийшли автомобілі, залізниці, літаки. Незрівнянно зросла ціна помилки, а приклад тому – Чорнобиль. Ранить не ікло хижака чи спис воїна, ранить слово. Негативні емоції, подібно дев’ятому валу, накрили людину з головою. Кількість інформації, яка надходить до людини, величезна. Людина дезорієнтована. Вона не в змозі переробити таку масу інформації, а це, в свою чергу, може нести загрозу.
Враховуючи зниження рівня життя, погіршення екологічних умов, скорочення медичних і соціальних державних програм на перший план висуваються проблеми фізичного здоров'я сучасної молоді Витрати на тривале лікування і профілактику хронічних захворювань, малорухливий спосіб життя, шкідливі звички зумовлені такими факторами, як недостатня освіта та обмежений доступ до профілактичних заходів. Ринкові відносини вимагають корінних змін у системі забезпечення та сплати послуг, які покликані підтримувати, зміцнювати та покращувати здоров'я. Тому необхідно, щоб кожна людина, а молодь в першу чергу, взяла на себе відповідальність за особисте здоров'я для зменшення ризику розвитку хронічних захворювань, збільшення тривалості життя, підвищення життєздатності щоб залишатися енергійною, активною та незалежною від життєвих негараздів.