При аналізі основних складових законодавства України, яке забезпечує реалізацію політики сприяння здоров'ю і формування здорового способу життя, встановлено, що нормативно-правова база галузі охорони здоров'я пов'язана з проблемами здорового способу життя, вже не раз підлягала перегляду: з ухваленням Конституцій 1936, 1978, 1996 рр. [1], “Основ законодавства України” 1992 року і інших законів.
Проте, окремого законодавства про сприяння здоровому способу життя в Україні немає. Відповідні правові норми щодо цього містяться в нормативно - правових актах різних галузей законодавства. Здоров'я людини в Україні розглядається як одне з найголовніших немайнових благ. Статтею 3 Конституції України здоров'я людини, як і його життя, особиста честь і гідність, недоторканність і безпека, визначається найвищою соціальною цінністю [1].
Висунення проблеми здоров'я в число пріоритетних завдань соціального розвитку країни обумовлює необхідність проведення наукових досліджень і вироблення методичних і організаційних підходів до збереження і зміцнення здоров'я, формування здорового способу життя населення.
Формування потреби населення в здоровому способі життя необхідне для того, щоб людина володіла різного роду уміннями і навиками відновлення організму після напруженої роботи. В зв'язку з цим вивчення специфіки відношення сучасного населення до здоров'я дозволить визначити можливості оптимізації державної політики .
Здоров'я індивіда не повинне розглядатися як його особиста справа. З погляду фізичної культури, кожна людина e невід'ємна ланка людського суспільства, і, отже, стан здоров'я кожної людини є вже не особистою проблемою, а соціальною, суспільною. Звідси вивід про те, що про здоров'я людини повинні піклуватися суспільство і держава, вчасно приймаючи дієві заходи до його збереження, зміцнення і відновлення.
Бо здоров'я залежить, багато в чому, від зовнішніх чинників і способу життя, що мають соціальну природу [12, с.44]
Як відомо, серед чинників, що впливають на стан здоров'я, спосіб життя займає провідне місце - до 50%. Чинники, що впливають на формування здорового способу життя
10% - від рівня розвитку медобслуговування;
20% - від спадковості;
20% - від довкілля;
50% - від способу
Основним чинником, що впливає на формування здорового способу життя, є відвідини занять по фізичній культурі. Проте, при позитивному відношенні до фізичної культури в цілому, значна кількість молодих людей активного інтересу до неї не проявляє і займається через необхідність.
Решта чинників залишається мало затребуваними в повсякденному житті студентів. Як затверджують дослідники, в ціннісній свідомості молоді не сформовано відношення до здоров'я як до головної цінності, від якої залежить повноцінне життя людини.
Турбота про здоров'я сприймається на рівні потреб самозбереження, не зачіпаючи рівень соціогених і вищих потреб людини. При цьому основними мотивами здорового способу життя є поліпшення стану здоров'я і зовнішньої привабливості. Ми вважаємо, що регулювання поведінки молоді у сфері здоров'я полягає в мотивації ЗСЖ за допомогою підвищення частки соціальнозначущих мотивів: професійного зростання, саморозвитку, самоудосконалення.
Величина внеску окремих чинників різної природи на показники ЗСЖ залежить від віку, підлоги і індивідуально-типологічних особливостей людини. Зміст кожного з чинників забезпечення здоров'я можна визначити таким чином (табл. 1.2) [4,с.65].
Таблиця 1.2
Чинники, що впливають на ЗСЖ
| Сфера впливу чинників | Чинники | |
| Зміцнюючі здоров'я | Погіршуючі здоров'я | |
| Генетичні | Здорова спадковість. Відсутність морфофункціональних передумов виникнення захворювання. | Спадкові захворювання і порушення. Спадкова схильність до захворювань. |
| Стан навколишнього середовища | Хороші побутові і виробничі умови, сприятливі кліматичні і природні умови, екологічно сприятливе місце існування. | Шкідливі умови побуту і виробництва, несприятливі кліматичні і природні умови, порушення екологічної обстановки. |
| Медичне забезпечення | Медичний скринінг, високий рівень профілактичних заходів, своєчасна і повноцінна медична допомога. | Відсутність постійного медичного контролю за динамікою здоров'я, низький рівень первинної профілактики, неякісне медичне обслуговування. |
| Умови і спосіб життя | Раціональна організація життєдіяльності: осілий спосіб життя, адекватна рухова активність, соціальний спосіб життя. | Відсутність раціонального режиму життєдіяльності, міграційні процеси, гипо - або гіпердинамія. |
У визначенні здорового способу життя для кожної людини необхідно враховувати як його типологічні особливості (тип вищої нервової діяльності, морфофункціональний тип, переважаючий механізм вегетативної регуляції і т. д.), так і віково-статеву приналежність і соціальну обстановку, в якій він живе (сімейний стан, професію, традиції, умови праці, матеріальне забезпечення, побут і т. д.). Важливе місце в початкових посилках повинні займати особово-мотиваційні особливості даної людини, його життєві орієнтири, які самі по собі можуть бути серйозним стимулом до здорового способу життя і до формування його змісту і особливостей.
В даний час спостерігається парадокс: при абсолютно позитивному відношенні до чинників здорового способу життя, особливо відносно живлення і рухового режиму, в реальності їх використовують лише 10%-15%. Це відбувається не через відсутність валеологічної письменності, а із-за низької активності особи, поведінкової пасивності [4,с.65].
Таким чином, здоровий спосіб життя винен цілеспрямовано і постійно формуватися протягом життя людини, а не залежати від обставин і життєвих ситуацій.
Ефективність здорового способу життя для даної людини можна визначити по ряду біосоціальних критеріїв, що включають:
- оцінку морфофункціональних показників здоров'я: рівень фізичного розвитку, рівень фізичної підготовленості, рівень адаптивних можливостей людини;
- оцінку стану імунітету: кількість простудних і інфекційних захворювань протягом певного періоду;
- оцінку адаптації до соціально-економічних умов життя (з урахуванням ефективності професійної діяльності, успішної діяльності і її "фізіологічної вартості" і психофізіологічних особливостей); активності виконання сімейно-побутових обов'язків; широти і вияви соціальної і особової цікавості;
- оцінку рівня валеологічної письменності, зокрема ступінь сформованості установки на здоровий спосіб життя (психологічний аспект); рівень валеологічних знань (педагогічний аспект); рівень засвоєння практичних знань і навиків, пов'язаних з підтримкою і зміцненням здоров'я (медико-фізіологічний і психолого-педагогічний аспекти); уміння самостійне побудувати індивідуальну програму здоров'я і здорового способу життя.
Як показують дані численних досліджень, присвячених проблемам здоров'я населення в ієрархії цінностей людини здоров'я займає одну з центральних позицій. Значення збереження здоров'я неухильно зростає у міру впливу технизованого навколишнього середовища на організм людини [6]. Гарне здоров'я є найбільше соціальне благо і накладає відбиток на всі сфери життя людей. Воно виступає як одна з необхідних і найважливіших умов активного, творчого і повноцінного життя людини в соціумі. Саме на це свого часу звернув увагу До. Маркс, представивши хворобу як обмежене в своїй свободі життя . Недостатній рівень здоров'я негативно відбивається на соціальній, трудовій і економічній активності людей, знижуючи рівень продуктивності праці, знижуючи показники здоров'я майбутнього покоління, а також істотно зменшуючи загальну задоволеність людини своїм життям. Таким чином, здоров'я є основним ресурсом, від ступеня володіння яким залежить задоволеність практично всіх потреб людини, воно відбивається на образі і стилі життя, міграційній рухливості людей, залученні їх до сучасних досягнень культури, науки, мистецтва, техніка, характері і способах проведення дозвілля і відпочинку. Проте, необхідно пам'ятати, що рівень здоров'я, у свою чергу, має залежність від соціально-економічних чинників.
Більшість західних дослідників визначають спосіб життя як “широку категорію, що включає індивідуальні форми поведінки, активність і реалізацію своїх можливостей в праці, повсякденному житті і культурних звичаях, властивих тому або іншому соціально-економічному устрою” [9,с.36].
А.М. Ізуткин та Г.Ц. Царегородцев структуру способу життя представляють у вигляді наступних елементів:
1) перетворча діяльність, направлена на зміну природи, суспільства і самої людини;
2) способи задоволення матеріальних і духовних потреб;
3) форми участі людей в суспільно політичній діяльності і в управлінні державою;
4) пізнавальна діяльність на рівні теоретичного, емпіричного і ціннісно-орієнтованого знання;
5) комунікативна діяльність, що включає спілкування між людьми в суспільстві і його підсистемах (народ, клас, сім'я і ін.);
6) медико-педагогічна діяльність, направлена на фізичний і духовний розвиток людини [17,с.36].
Ю.П. Лісицин, Н.Ст. Полуніна, Е.Н. Савельева і ін. пропонують такі складові частини (аспекти) способу життя, як виробнича, суспільно-політична, позатрудова, медична активність [8,9, с.8].
Інші автори в поняття спосіб життя включають трудову діяльність людини, соціальну, психоінтелектуальну, рухову активність, спілкування і побутові взаємини [10,с.66], звички, режим, ритм, темп життя, особливості роботи, відпочинку і спілкування [14,с.52].
Ю.П. Лісицин, спираючись на класифікації способу життя І.В. Бестужева-Лади і ін., виділяє в образі життя чотири категорії: