| Діагноз | Кількість детей | CD3 | CD4 | CD25 | CD8 | CD22 | ІgА | ІgG | ІgM | Фагоцитоз | ||
| ФИ | ФЧ | НСТ | ||||||||||
| Xронічний бронхіт | 15 | -28 6* | -17 4* | 16 9* | 5 2 | -5 0,8* | 15 4* | 7 2 | 18 4* | -20 3* | -5 2 | 15 3 |
| -10 4,0 | 6,0 3,0 | 6,0 3,0 | -3,0 1,0 | 9,0 2,0 | 4,0 1,0 | 2,0 0,4 | 4,0 2,0 | -5,0 2,0 | 0,3 0,2 | 16 2,0 | ||
| Pецидивуючий обструктивний бронхіт | 32 | -15 4* | -19 3* | -18 6* | 9 2* | 6 2 | 2 3 | 26 5* | 24 2* | -17 3* | -8 3* | 19 3 |
| 0,8 2 | 5 2 | 13 0,5 | -0,5 0,3 | 8 3 | 0,4 0,3 | 9 1 | 12 3 | 6 2 | 3 1 | 20 5 | ||
| Пневмонії з затяжним перебігом | 10 | -18 6 | -17 13* | 9 4 | 0,8 0,3 | 8 1,0 | 17 8* | 12 6 | 14 7 | -15 4 | -2 0,7 | 18 3 |
| -6 2 | -2 0,7 | 2 0,9 | -0,7 0,2 | 4 0,9 | 6 2 | 9 3 | 5 2 | -6 2 | 2 0,5 | 14 2 | ||
| Фарінготрахеіт, вазомоторний риніт | 15 | -19 7* | -18 7* | -14 4 | 13 4 | 9 3 | 0,9 0,6 | 12 4 | 8 2 | -7 4 | 4 2 | 11 3 |
| -3 0,8 | -0,6 0,2 | 12 3 | 10 4 | 7 2 | 0,8 0,4 | 14 5 | 6 3 | 3 1 | 6 3 | 5 2 | ||
Примітка: у чисельнику - до лікування, в знаменнику - після лікування; без знака "мінус" - збільшення показника, зі знаком "мінус"-зниження; Фи - фагоцитарний індекс; ФЧ - фагоцитарне число; НСТ - нітросинього тетразолія тест; * - р <0,05-0001 в порівнянні з показниками після лікування.
Найбільш значимі і стабільні порушення виявлені у дітей, на повторні бронхіти, особливо з обструктивним синдромом. Слід зазначити, що обстеження хворіючих дітей повторювалось в динаміці не менше двох разів на періоди прояви хвороби і при клінічному одужанні. Це дало можливість обгрунтувати діагноз імунодефіциту в кожному конкретному випадку.
Аналіз змін ферментативної активності клітин лімфоїдного ряду при імунізації показав незначне збільшення активності кислої і лужної фосфатази в лімфоїдних клітинах. Дані показники, очевидно, є нормальною реакцією організму на формування імунної відповіді.
Таблиця 3.6
Ферментативна активність клітин лімфоїдного ряду
| Лікування | Після 2 місяця | Після 4 місяця | Після 6 місяця | |||
| Кисла фосфатаза(од.) | Лужна фосфатаза(од.) | Кисла фосфатаза(од.) | Лужна фосфатаза(од.) | Кисла фосфатаза(од.) | Лужна фосфатаза(од.) | |
| Pібомуніл | 263±2 | 106±1 | 222±1 | 157±1,2 | 220±2 | 140±1 |
| Звичайне лікування | 90±1,8 | 100±1 | 87±1 | 100±1 | 90±1,8 | 95±1 |
3.5 Обговорення результатів дослідження
У дітей без значного покращення іммунокоригуючі та іммунореабілітаційні ефекти рібомуніла залежать від особливостей складу. Рібосоми бактерій несуть антигени, які стимулюють специфічний протективний імунітет і активують "дрімаючі" популяції і субпопуляціі клітин системи імунітету. Виявлено, що 1 мкг рибосом захищає від інфекції, також, як 1 мкг ослабленої вакцини. Високу стимуляційну активність рибосом можна пояснити кількома механізмами. Рібосоми містять детермінанти спільні з іммуногенними, але схованими детермінантами клітинної поверхні і поліпептіди клітинної поверхні залишаються пов'язаними з РНК рибосом, і в такому вигляді більше іммуногенні.
До складу рібомуніла включені також мембранні протеоглікани клебсієлли пневмококу, які неспецифічно активують макрофаги і полінуклеарні лейкоцити.
Рібомуніл тому має подвійний ефект: специфічної активної стимуляції імунітету до поширених мікроорганізмів і неспецифічної активації клітин системи імунітету. Незважаючи на те, що рібомуніл здатний активувати практично будь-які клітини системи імунітету і індукувати викид ІЛ-1, ІЛ-6, він не викликає побічних ефектів, так як має іммунорегуляційні властивості.
Іммунорегуляторний ефект, викликаний рібомунілом у хворих, як показали результати, стійкий і не зникає після відміни препарату. Отже, з його допомогою досягається імунореабілітація - відновлення до норми змінених показників системи імунітету, про що свідчать результати даного клінічного вивчення.
В цілому до теперішнього часу встановлено, що застосування Рібомуніла:
- Призводить до повного зникнення або, як мінімум, зменшенню рецидивів захворювання
- Виключає або зменшує необхідність застосування антибіотиків
- Не викликає побічних ефектів та ускладнень
Одним з недоліків клінічного застосування Рібомуніла є тривала схема лікування: по 3 таблетки вранці натще, кожні 4 дні протягом 3 тижнів 1-го місяця, а потім підтримуючий курс кожні 4 дні кожного місяця - 5 місяців.
Імунологічні ефекти рібомуніла, що забезпечують його клінічну ефективність у хворих різноманітні:
- Стимуляція макрофагів і посилення вироблення ІЛ -1 і ІЛ-6
- Активація Т-лімфоцитів і Т-кілерів
- Посилення відповіді лімфоцитів на мутогени
- Поліклональна активація В-лімфоцитів
- Посилення синтезу імуноглобулінів у крові та секреторного ІgА
- Стимуляція антитілформуючих клітин і синтезу антитіл
- Активація природних кілерів
- Посилення адгезії і нормалізація хемолюмінесценції полінуклеаров
- Посилення вироблення інтерферону
- Активація фагоцитозу, стимуляція міграції лейкоцитів
Ми виявили нормалізацію фенотипу лейкоцитів, рівня ІЛ-2 рецепторів на лімфоцитах та їх ліпополісахарідних рецепторів. Останні важливі тому, що їх експресія відображає стан протибактеріального імунітету і зокрема ефективність елімінації бактерій.
РОЗДІЛ 4. ОБГРУНТУВАННЯ ПЕРСПЕКТИВНИХ НАПРЯМКІВ КОМПЛЕКСНОГО ЗАСТОСУВАННЯ АД'ЮВАНТІВ
Як відомо, усі мікроорганізми діляться на позаклітинні (стафілококи, стрептококи, пневмококи та ін.) і внутрішньоклітинні (мікобактерії, хламідії, віруси та ін.) В захисті організму від цих мікробів беруть участь кілька розрізнених між собою механізмів. В захисті організму від позаклітинних мікробів бере участь тріада: імуноглобуліни, комплемент і нейтрофіли, причому перші два учасники тріади опсонізіруют збудника, тобто готують для поглинання та перетравлювання фагоцитом.
У захисті організму від внутрішньоклітинних мікробів також бере участь тріада, але більш розширена за складом учасників:
1) макрофаги: NК-клітини, Т-лімфоцити як джерела цитокінів, які "озброюють" ефекторні клітини;
2) цитокіни: інтерлейкін (ІЛ)-12, ІЛ-1, фактор некрозу пухлин (ФНО) та ін;
3) ефекторні клітини: активовані цитокінінами макрофаги, NK-клітини і Т-кілери. Слід зазначити, що такі Цитокіни, як ФНО і ІЛ-1, також підвищують функціональну активність нейтрофілів.
Внутрішньоклітинні мікроорганізми, проникаючи в інтактні макрофаги, розмножується в ньому, і така клітина є розповсюджувачем інфекції в організмі. Макрофаги, активовані цитокінінами, здатні пригнічувати розмноження, проникливих в них збудників, тобто мають бактеріостатичну активність.
Активовані макрофаги мають також цитотоксичну активністю, здатність вбивати вірусоінфіковані клітини. Цей вид активності є головним механізмом придушення розповсюдження вірусу в організмі. У той же час функціонування Т-системи імунітету залежить від функціональної активності макрофагів і, конкретно, від їх здатності представляти Т-лімфоцитам антигенні детермінанти в комплексі з антигенами головного комплексу гістосумісності; від здатності продукувати цитокіни, необхідні для активації Т-клітин.
Макрофаги є першою ланкою в розвитку імунної відповіді. Їх активація веде в кінцевому рахунку до активації клітинного та гуморального імунітету. Звідси очевидно, що будь-яке речовина, що підвищує функціональну активність макрофагів, буде підвищувати і функціональну активність всіх компонентів імунної відповіді. Також очевидно, що речовини, які найбільшою мірою стимулюють фагоцитарну ланку імунітету і насамперед клітини моноцітарно-макрофагальної системи, будуть в найбільшою мірою викликати стимуляцію і антиінфекційного імунітету.
Оскільки речовини мікробного походження є сильними стимуляторами імунітету, стає зрозумілим, чому велику кількість лікарських препаратів, дія яких направлена на стимуляцію імунітету, приготовлюють з мікроорганізмів. Їх можна розділити на препарати, що складаються з цілих мікробних клітин (БЦЖ), бактеріальних полісахаридів (продігіозан, пірогенал), екстрактів (бронхомунал) і рибосом (рібомуніл) мікробних клітин, препаратів клітинної стінки (біостім, лактолен) і мінімальних компонентів клітинної стінки (мурамілдіпептіди). Всі ці препарати володіють вираженою здатністю стимулювати фагоцитоз і підвищувати антиінфекційну резистентність макроорганізму.
Кожен ад'ювант має свої ефекти і клітини-мішені. Молекули ад'юванта сорбуються на клітинах-мішенях, запускаючи їх проліферацію, диференціювання, зміну мембранних функцій і секрецію медіаторів. Основна дія більшості ад'ювантів - збільшення цитотоксичного ефекту. На практиці найбільше поширення знайшли різні мікроорганізми та їх продукти (БЦЖ, ЛПС грамнегативних паличок, продігіозан та ін.)
Багато антигенів викликають субоптімальну імунологічну відповідь. Посилення іммуногенності включає зв'язування антигенів з різними субстанціями або ад'ювантами. При створенні вакцин враховується спосіб їх введення. Так, в препаратах для парентерального введення доцільно використання ад'ювантов та консервантів, а для ентерального застосування - кіслотостійке покриття.
У технології створення вакцин передбачається стерилізація розчинів антигенів. З цією метою використовуються термічна обробка, опромінення, фільтрація і т.п. Безумовно всі ці дії не повинні вплинути на збереження протективного антигену і його кількість. Таким чином, створення сучасних вакцин - це високотехнологічний процес, що використовує досягнення в багатьох галузях знань.