Нами обстежено 895 хворих із захворюваннями великих слинних залоз. Опис сіалограмми ми рекомендуємо проводити за схемою, запропонованою І.Ф. Ромачевой і співавт. (1987).
При дослідженні паренхіми залози встановлюють: як проявляється зображення (добре, нечітко рівномірно або нечітко і нерівномірно або не виявляється); наявність дефекту заповнення; наявність порожнин точкових (від 0,1 до 0,5 см) і діаметром більше 0,5 см; чіткість контурів порожнин (чіткі, нечіткі).
При дослідженні проток залози автори рекомендують визначати: звуження проток I-V порядку (рівномірний, нерівномірний); розширення проток I-V порядку рівномірний, нерівномірний); розширення головного вивідної протоки (рівномірне або нерівномірне); зміщення проток; уривчастість проток; чіткість контурів проток (чіткі, нечіткі).
Показники сіалограмм слинних залоз здорових людей наступні.
Привушна залоза - ширина головного вивідного протоку становить близько 1 мм, довжина - 5-7 см; недалеко від гирла він огинає жувальну м'яз (на сіалограмме він видний у вигляді гвинтоподібних спіралі), на решті протяжении протока прямий або злегка зігнутий; контури протоки рівні, гладкі. Внутрішньочасточкові протоки відходять магістральної або віялоподібно. У нормі протоки першого порядку розгалужуються на більш дрібні, утворюючи взаімосоедіняющееся сплетіння. Автор вказує, що немає необхідності розрізняти в картині нормальної залози угруповання подібних відгалужень і розділяти їх на класи, тому що для діагностики це не має значення. У людей похилого віку головний вивідний протік трохи ширше, ніж у дітей.
Піднижньощелепної залози - головний вивідний проток - більш широкий і становить до 2 мм. Він впадає в залозу після дугоподібного вигину у напрямку зверху вниз. Внутрішньчасточкові протоки відходять перпендикулярно, а іноді під тупим кутом. Протоки згодом розгалужуються на тонкі, безперервні, нерозширення і незміщеності междольковие протоки. Контури залоз овальні, їх поздовжня вісь проходить вертикально чи косо, в деяких випадках на кшталт нирки, в залежності від розташування залози навколо заднього краю m. mylohyoideus.
У нормі на першому рентгенівському знімку привушної і піднижньощелепного слинних залоз чітко простежується система проток, починаючи від вивідного і аж до найдрібніших внутрішньочасточкової проток. На другому рентгенівському знімку виявляється заповнення ацинусов у вигляді дифузної ніжною тіні. Нечіткість контурів проток четвертого порядку, а місцями їх зникнення пояснюються накладенням тіні ацинусов. На третьому рентгенівському знімку, при нормальній функції слинної залози, рентгеноконтрастних речовин не виявляється ні в протоках, ні в ацинусах залози.
Результати клінічних досліджень показують, що застосування водорозчинних рентгеноконтрастних речовин для сіалографію забезпечує високу якість сіалограмм, що дозволяють діагностувати найрізноманітніші захворювання слинних залоз і диференціювати їх з ураженням навколишніх тканин.
Характерним симптомом гострих лімфаденітів привушної і піднижньощелепного областей є відсутність заповнення паренхіми залози на ділянці запаленої лімфатичного вузла без відтискування проток, типового для доброякісної пухлини залози. Це пов'язано із залученням в патологічний процес тканини залози, навколишнього лімфатичний вузол, і розвитком періаденіта. Після ліквідації явищ гострого лімфаденіту, якщо процес не привів до розвитку лімфогенного паротиту або субмаксілліта, рентгенологічна картина залози нормалізується. При лімфогенним паротиті на сіалограмме, яка проводиться після зняття гострих запальних явищ, можна виявити одну або кілька порожнин неправильної форми (у вигляді кола, овалу, щілини, чорнильного плями), заповнену водорозчинним рентгеноконтрастних речовин. Порожнини сполучаються з внутріжелезістимі протоками привушної залози . Контакту сіалоаденіту відповідає характерна сіалограмма.
Для паренхіматозного сіалоаденіта характерна наявність кулястих скупчень рентгеноконтрастної речовини, рівномірно розподілених в паренхімі залози, а контури вивідної протоки і проток першого, другого порядку зазвичай не змінені. Тінь ацинусов не визначається. У тій чи іншій мірі завжди страждає функція залози, про що свідчить затримка рентгеноконтрастної речовини в залозі. На сіалограммах можна виявити зміни - велика кількість порожнин (розміром 2-3 мм), заповнених рентгеноконтрастних речовин, внутріжелезістие протоки не визначаються, протоки I порядку перериватися. У додаткової частці привушної залози спостерігаються такі ж зміни. Головний вивідний протік розширений, наскільки деформований, рідше - незмінний. Сіалографія у пізній стадії захворювання - порожнини в залозі досягають найбільших розмірів (від 2-3 до 5-6 мм), скупчення рентгеноконтрастной маси великих розмірів і неправильної або округлої форми. Вкрай рідко можна визначити рівні контрасту. А на третьому рентгенснімке, тобто у фазі резорбції і спорожнення, завжди є ретенція (затримка) рентгеноконтрастної речовини. Паренхіма залози не визначається.
Пантомосіалографія - методика рентгенологічного дослідження слинних залоз, після одночасного контрастування привушних, піднижньощелепних чи всіх чотирьох залоз з наступною панорамною томографією. Одночасне дослідження парних залоз дозволяє виявити скрито протікаючі процеси в парній залозі.
Стереорентгенографія
Забезпечує просторове об`ємне рентгенівське зображення протоків слинних залоз і їх розгалужень. Для отримання стереозображення проводять два рентгенівських знімки під різними кутами до рентгенівської трубки. Дві рентгенограми дивляться на стереоскопі.
Сіалотомографія
Метод пошарового рентгенологічного дослідження слинних залоз, після заповнення їх протоків кортрастною речовиною. Використовується для визначення розташовування інородних тіл, при новоутворенях залоз.
Сіалографія з прямим збільшенням зображення
Дозволяє отримати рентгензнімки в боковій чи прямій проекціях з 1 - 2 разовим збільшенням, за рахунок збільшення відстані між залозою і рентгенівською плівкою.
Електрорентгенографія
При контрастному дослідженні слинних залоз найбільш інформативна при діагностиці уражень паренхіми і при слинокам`яній хворобі, так як порожнини в залозі і кокременти більш чітко видно на електрорентгенограммі внаслідок крайового ефекту, який є в даній методиці, аніж при звичайній плівковій рентгенограмі.
Комп`ютерна томографія
Зображення будови на основі аксіальних проекцій, які перпендикулярні вісі тіла обстежуваного, з послідуючим кутовим переміщенням системи детекторів і рентгенівської трубки на 60 - 120 градусів. Цифрова інформація обробляється на ЕОМ по спеціальному алгоритму, після чого представляється у вигляді зрізу на екрані чорно-білого чи кольорового телевізору. Поєднання компютерної томографії з штучним контрастуванням має велике практичне значення в діагностиці новоутворень привушної залози.
Радіосіалографія
Метод заключається в записуванні кривих інтенсивності радіоактивного випромінювання одночасно над привушними залозами і серцем чи стегном після в/в введення розчину натрію пертехнетата і дозволяє дати кількісну характеристику їх функціонального стану.
Сканування слинних залоз
Метод отримання зображення залоз на папері після в/в введення радіонуклідного з`єднання за допомогою гаммотопографа (сканера), завдяки здатності слинних залоз концентрувати з крові і накопичувати радіонуклідні з`єднання.
Ехосіалографія
Метод заснований на різному ступені поглинання і відображенні ультразвуку тканинами слинної залози з різним акустичним опором.
Термовізіографія (теплобачення) слинних залоз.
Дозволяє в дінамиці спостерігати зміни температури різних ділянок людського тіла, в тому числі і в ділянці слинних залоз. Метод заснований на різному ступені поглинання інфрачервоного випромінювання тканинами з різною морфологічною структурою.
Морфологічні методи дослідження
Діагностичну пункцію проводять голкою діаметром не більше 1 мм і шприцом об`ємом 20 мл. При дотриманні правил асептики голкою і сухим шприцом проводять пункцію слинних залоз. В канюлі голки міститься необхідний для цитологічного дослідження матеріал, який слід зворотним ходом поршня перенести на скло і зробити тонкий мазок. Пункційна біопсія.
Здійснюють за допомогою спеціального прибору - троакару Ю.А. Зорин, Б.Г. Пятницкий, Л.Р. Пеккор, який дозволяє отримувати матеріал для гістологічного дослідження.
Література
1. Харьков Л. В. - Хирургическая стоматология и челюстно-лицевая хирургия детского возраста. – Изд. "Книга плюс", 2005. – 472 с.
2. Персин Л.С. - Стоматология детского возраста. — Изд. 5-е, перераб. и доп. — М.: Медицина, 2003. — 640 с.
3. Бернадский И.И. – Основы челюстно-лицевой хирургии и хирургической стоматологии – Изд. 3-е- Витебск,1988
4. Електронна версія журналу «Дентал Юг» -- www.stom.ru
5. Клементов А.В. – Болезни слюнніх желез – Изд. «Медицина», М: 1975 - 101 с.