Основи електрографії (стр. 1 из 3)
ОСНОВИ ЕлектрографіЇ
Вступ
Живі істоти життєво зацікавлені у високій швидкості проведення нервового імпульсу по нерві.Уплинути на питомий опір нервового волокна важко, тому що воно залежить від електролітного складу протоплазми, що приблизно однаковий у всіх видів тварин. Головоногі молюски для збільшення швидкості нервової провідності пішли по шляху збільшення радіуса нервового волокна, створивши гігантські аксони. Хребетні «винайшли» мієлінове волокно. Мієлін містить багато холестерину і мало білка; його питомий опір вище питомого опору інших біологічних мембран. Крім того, товщина мієлінової оболонки в сотні разів перевищує товщину звичайної клітинної мембрани. Це забезпечує високі значення швидкості проведення нервового імпульсу в мієлінових нервових волокнах і сальтаторне (стрибкоподібне) поширення потенціалу по них від одного перехоплення Ранвьє до іншого. Порушення мієлінових оболонок при «мієлінових хворобах» приводить до порушень поширення нервового порушення по нервах і важких розладах у функціонуванні нервової системи тварин і людини.
1. ЗОВНІШНІ ЕЛЕКТРИЧНІ ПОЛЯ ТКАНИН І ОРГАНІВ
При функціонуванні тканин і органів, як і окремих кліток, що супроводжується електричною активністю, в організмі створюється електричне поле. Тому два електроди, прикладені до різних ділянок тіла, реєструють різницю потенціалів. Залежність від часу різниці потенціалів, що виникає при функціонуванні даного органа чи тканини, називається електрограмою. Назви електрограм указують на органи (тканини), функціонування яких приводить до появи реєстру різниці потенціалів: електрокардіограма (ЕКГ), електроретинограма (ЕРГ), електроенцефалограма (ЕЕГ), електроміограма (ЕМГ) і т.д. Електрограми одержують найчастіше, вимірюючи потенціали на поверхні тіла й органів.
Можна сформулювати дві основні задачі вивчення електрограм: перша (пряма)полягає в з'ясуванні механізму виникнення електрограм, друга (зворотна, чи діагностична)— у виявленні стану органа по характері його електрограм.
серце електрокардіограма дипольний генератор
2. БІОФІЗИЧНІ ПРИНЦИПИ ДОСЛІДЖЕННЯ ЕЛЕКТРИЧНИХ ПОЛІВ В ОРГАНІЗМІ
При вивченні механізму виникнення електрограм тканини й органи як джерела електричного поля представляють у виді еквівалентного електричного генератора. Під ним мається на увазі модельна фізична система, що повинна задовольняти двом вимогам: розрахункові потенціали електричного поля еквівалентного генератора в різних крапках організму повинні бути рівні реальним потенціалам; при варіюванні параметрів еквівалентного генератора повинні відбуватися такі ж зміни його поля, як і в реальних електрограмах при відповідному зрушенні функціонування органа.
Майже у всіх існуючих моделях електричну активність органів і тканин зводять до дії визначеної сукупності струмових електричних генераторів, що знаходяться в об'ємному електропровідному середовищу. Еквівалентна схема струмового генератора в провідному середовищі представлене на рис.1. Струмовий генератор має високий внутрішній опір R, у багато разів переважаючий опір зовнішнього навантаження (середовища) Ro.
Рис. 1. Еквівалентна електрична схема струмового електричного генератора і зовнішнього провідного середовища, а, б — полюса генератора.
Відповідно до цього співвідношення, сила струму в генераторі і сумарному струмі в зовнішнім середовищі (навантаження) не залежить від опору зовнішнього середовища. Для струмових генераторів виконується правило суперпозиції електричних полів: потенціал поля сукупності генераторів дорівнює алгебраїчній сумі потенціалів полів, створюваних окремими генераторами.
Просторова структура електричного поля, створюваного в зовнішнім середовищі генератором, визначається положенням його полюсів. Для розрахунку потенціалів цього поля генератор представляють у виді струмового електричного диполя - системи з позитивного полюса (джерела електричного струму) і негативного полюса (стоку), розташованих на невеликій відстані друг від друга.
Найважливіший параметр струмового електричного диполя — електричний дипольний момент D. Напрямок вектора дипольного моменту приймається від негативного полюса до позитивного (збігається з напрямком струму усередині диполя).
Диполі в залежності від їхнього розміру розділяють на два типи: крапкові і кінцеві.Крапковим називають диполь, що займає нескінченно малий обсяг простору (L
0). Теоретично розглядають також електричне поле окремих полюсів диполя, що у такому випадку називаються униполями.Надалі ми будемо приймати, що навколишнє середовище струмового диполя однорідне в електричному відношенні, її питома електропровідність в усіх напрямках та сама. В організмі навколишнє струмопровідне середовище має кінцеву довжину, тому що обмежене по поверхні тіла ізолятором (повітрям). Це обмеження середовища впливає на структуру зовнішніх електричних полів тканин і органів. У ряді випадків механізм генеза цих полів вивчають при допущенні, що навколишня середовище генератора нескінченне.
3. ДИПОЛЬНИЙ ЕКВІВАЛЕНТНИЙ - ЕЛЕКТРИЧНИЙ ГЕНЕРАТОР СЕРЦЯ
У збудженому міокарді завжди є багато диполів (назвемо їх елементарними). Потенціал електричного поля серця складається з дипольних потенціалів елементарних диполів. Оскільки в кожен момент кардіоцикла збуджується порівняно невелика ділянка міокарда, відстані від усіх диполів до крапки виміру потенціалу приблизно рівні один одному. Тому суму дипольних моментів всіх елементарних диполів можна розглядати як єдиний струмовий диполь. Цей диполь називають еквівалентним диполем серця. Таким чином, потенціал зовнішнього електричного поля серця можна представити у виді дипольного потенціалу одного еквівалентного диполя.
Теорія ускладнюється тим, що серце функціонує в середовищі, обмеженим поверхнею організму. Врахувати вплив цієї границі через її геометричну складність важко. Часто поверхня організму розглядається як поверхня простого геометричного тіла, наприклад, кулі, у центрі якого розташовують негативний полюс еквівалентного диполя серця. Обмеження середовища сферичною поверхнею приводить до збільшення дипольного потенціалу, але характер його залежності від відстані зберігається колишнім. Якщо крапка реєстрації знаходиться на великій відстані від поверхні, то форма обмежуючої поверхні мало позначається на величині дипольного потенціалу.
Модель, у якій електрична активність міокарда заміняється дією одного еквівалентного крапкового диполя називають дипольним еквівалентним електричним генератором серця. Розрахувати теоретично абсолютне значення потенціалу серця не представляється можливим, оскільки в даній моделі конкретна природа диполя, а, отже, і величина дипольного моменту Do невідомі. Справедливість моделі підтверджується тим, що вимірювані на поверхні тіла потенціали у фіксований момент кардіоцикла виявляються приблизно рівними розрахунковим.
Рис 2. Схема до висновку формули для розрахунку дипольних моментів елементарних обсягів міокарда.
4. БАГАТОДИПОЛЬНІ ЕКВІВАЛЕНТНІ ЕЛЕКТРИЧНІ ГЕНЕРАТОРИ СЕРЦЯ І ГЕНЕЗ ЕКГ
До дійсного часу розроблені моделі електричної активності серця з метою розрахунку ЕКГ людини з обліком морфологічних, цитологічних і фізіологічних параметрів міокарда [Баум О. В., Дубровин Е. І., 1973; Міллер, Гезелоувитц, 1978]. Такі моделі описують електричні властивості серця сукупністю великого числа токових диполів і тому називаються багатодипольними еквівалентними електричними генераторами. При дослідженні цих моделей виходять з того, що, у кінцевому рахунку, джерелами струму в міокарді є мембрани збудливих кліток серцевого м'яза.
Модель Міллера і Гезелоувитца, на якій вони проаналізували генез шлункових компонентів ЕКГ, ґрунтується на двох головних положеннях.
1. У відношенні генеза ЕКГ серце – це система струмових електричних диполів; навколишнє провідне середовище серця вважається однорідним.
2. Міокард це електричний синцитій, у якому струм може протікати з клітки в клітку через клітинні контакти з високою провідністю і тим самим створювати електричні диполі.
Синцитій (гр. syn – разом + kytos- клітка) – тип будівлі тканини тварин і рослин, при якому клітинні розмежування неповні і відособлені ділянки протоплазми з ядрами зв'язані між собою цитоплазматичними перемичками.
Дипольний момент D токового диполя, що виникає в даній ділянці міокарда, можна знайти приблизно з характеристик електричного поля усередині кліток синцитію. Виділимо в міокарді обсяг у виді прямокутного паралелепіпеда, ребра якого рівнобіжні координатним осям відстані х, у, z(рис.2). Позитивні напрямки осей системи координат, що визначають просторове положення D, виберемо однаковими з
позитивними напрямками осей х, у ,z. Центр вектора D знаходиться в геометричному центрі Е обраного обсягу. Любий вектор у тривимірному просторі це сума своїх геометричних проекцій (Dx, Dy, Dz ) на координатні осі (у даному випадку на осі, що проходять через центри протилежних граней).Вектор даної проекції можна вважати вектором дипольного моменту струмового диполя, розташованого паралельно відповідній осі відстані. Полюса такого диполя — грані обсягу, перпендикулярні осі відстані.
Процедура моделювання включала наступні етапи. Спочатку шлунки рівномірно розбивали на елементарні обсяги. Потім розраховували дипольний момент кожного елементарного обсягу. Цей розрахунок вироблявся для послідовних моментів часу через інтервали 10 мс, виходячи з експериментальних даних про форму потенціалу дії м'язових кліток шлунків і про поширення порушення по міокарду. B результаті електрична активність шлунків була представлена у виді сукупності близько 4000 токових диполів з моментами, що змінюються в часі в ході кардіоцикла.