Геронтологія як наука (стр. 1 из 4)
Зміст
Вступ
1. Геронтологія як наука, її завдання, методи і функції
1.1 Геронтологія і її галузі
1.2 Завдання геронтології
1.3 Методи геронтології
2. Старіння і старість
2.1 Форми старості
2.2 Причини розвитку передчасного старіння
2.3 Діагностичні критерії прискореного старіння
2.3.1 Суб'єктивні прояви прискореного старіння
2.3.2 Об'єктивні клінічні прояви прискореного старіння
2.3.3 Біологічний вік організму (БВ)
2.3.4 Парціальний функціональний вік (ФВ) окремих систем організму
2.4 Особливості функціонування органів та систем у людей похилого віку
2.4.1 Особливості обміну речовин
2.4.2 Вікові зміни сполучної тканині
2.4.3 Імунологічна реактивність
2.4.4 Нервова система і органи чуття
2.4.5 Вища нервова діяльність
2.4.6 Нервово-м'язовий апарат
2.4.7 Ендокринні залози
2.4.8 Кров і внутрішнє середовище організму
2.4.9 Серцево-судинна система
3. Профілактика прискореного старіння
3.1 Лікувально-профілактичне харчування людей похилого віку
3.2 Основні елементи активного рухового режиму у людей похилого віку
3.3 Застосування геропротекторних засобів в процесі оздоровчих фізичних тренувань
4. Психоемоційні розлади у осіб літнього віку
5. Ключові поняття та терміни
6. Термінологічний словник
Література
Вступ
Тема контрольної роботи "Геронтологія як наука" з дисципліни "Валеологія".
Старіння переважної частини населення України відбувається за патологічним, прискореним варіантом і супроводжується розвитком хвороб, які є причиною або передчасної смерті, або інвалідізації.
Процес старіння відбивається на всіх сферах життя суспільства, впливає на економічний і політичний стан країни, вимагаючи від держави великих витрат з залученням інтелектуальних, організаційних, технічних і матеріальних ресурсів.
За даними Міністерства статистики України, у 2001 році літні люди (60 років и старіше) складали 20,1 % кількості населення.
Відповідно до прогнозів ООН, кількість літніх осіб у 2025 році складе 26,3 %, а в 2050 році - 38,1 %.
Необхідною умовою відвернення прискореного старіння є покращення екологічної ситуації, зростання доходів населення, покращення медичної допомоги, докорінна зміна способу життя - збільшення рухової активності, раціональне харчування, відмова від паління та інших шкідливих звичок; застосування геропротекторних засобів.
1. Геронтологія як наука, її завдання, методи і функції
1.1 Геронтологія і її галузі
 |
1.2 Завдання геронтології
Завдання геронтології:
1. з¢ясувати первинні механізми старіння;
2. установити їх взаємозв¢язок у процесі життєдіяльності організму;
3. визначити вікові особливості адаптації до умов навколишнього середовища;
4. пошук шляхів уповільнення темпу старіння і збільшення тривалості життя.
1.3 Методи геронтології
Методи геронтології:
1. Експериментальний:
а) порівняльна геронтологія - вивчає загальні прояви і специфічні особливості старіння організмів різних видів.
б) еволюційна геронтологія - виявляє закономірності процесу старіння в ході еволюції.
2. Клінічний (досліджує процес старіння у різні періоди життя людини).
3. Соціальний (має на меті встановити характер впливу різноманітних факторів навколишнього середовища на процес старіння).
2. Старіння і старість
Життя - внутрішньо суперечливий процес. Воно містить початок, який заперечує його.
Смерть готується всім ходом старіння організму і є закономірним підсумком онтогенезу.
Перші спроби осмислити причини старіння і прагнення вплинути нацей процес можна відзначити вже в творах стародавніхучених: Геракліта, Сократа, Арістотеля, Гіппократа, Галена. Вони вважали, що в ході життя організм щосьвтрачає, і це приводить до старіння. У Арістотеля це було "природжене тепло", у Гіппократа - "природний жар".
Пізніше Бюглі (1882) говорить про "життєвий запас", Пфлюгер (1890) - про "творчу енергію" і т.п. Близькі до них уявлення німецького вченого Burger (1980) і канадського вченого Salye (1963). Перший пов'язує старіння з вичерпанням якогось особливого початку організму - ентелехії, другий - з витратоюадаптаційної енергії. На думку багатьох дослідників, розвиток старіння складного організму пов'язаний з переважною зміною тієї або іншої системи організму. Brown-Sequard (1869), Lorand (1904, 1920), Raab (1936), Good (1958) і ін. вважають, що первинні зміни в залозах внутрішньої секреції приводять до подальших старечих змін в інших органах і тканинах. Наприклад, Steinach (1920), С. Воронов (1928) вважали, що існує пряма залежність між зміною функції статевих залоз і розвитком старіння.
Стосовно моменту, з якого починається старіння, думки вчених розійшлися. М.С. Мильман (1928) писав, що старіння розвивається вже з перших моментів виникнення організму, воно починається вже при першому розподілі кліток, при першому прояві життя. А.В. Нагірний, В.Н. Нікитін, І.Н. Буланкин (1963) вважають, що старіння в широкому значенні цього слова включає весь віковий розвиток. На думку інших дослідників, старіння починається після припинення зростання (Bidder, 1932, і ін.).А.С. Догель велику увагу надавав віковим змінам нервової системи (1922). М.С. Мільман (1926), розглядаючи старіння як результат кисневого голодування кліток, прийшов до висновку, що нервова система, вражаючись в першу чергу, спричиняє за собою порушення в інших тканинах і приводить до розвитку старечої атрофії.
При всій складності і спірності уявлень про механізм старіння є, мабуть, одне положення, з яким згодні майже всі дослідники - при старінні скорочуються адаптаційні можливості організму.
Адаптаційно-регуляторна теорія [Фролькіс В.В., 1970, 1975] стверджує, що у процесі старіння виникають пристосувальні механізми, спрямовані на збереження життєдіяльності організму, на підтримку його гомеостазу, на збільшення тривалості життя. Весь комплекс генотипічних і фенотипічних адаптаційних механізмів, спрямований на збереження життєдіяльності організму, збільшення тривалості життя - це процес вітаукта (vita - життя, auctum - збільшувати). До проявів процесу вітаукта належать репарація ДНК, існування генних повторів, здатність клітин до регенерації, гіпертрофії, система окислювання токсичних речовин у печінці, система антиоксидантів та інше.
Організм - це складна саморегулююча система. Старіння є результатом порушення саморегуляції.
Варто розмежовувати старіння й старість як причину і наслідок. Початок старості визначити складно. Більшість геронтологів дотримується наступної класифікації: 45 - 59 років - особи середнього віку, 60-74 років - літні, старше 75 років - старі, серед останніх виділяються довгожителі - люди у віці 90 років і більше.
Старіння - процес руйнівний, універсальний, поступовий, ендогенний, він скорочує адаптаційні можливості організму, сприяє розвитку патології, збільшує імовірність смерті.
Провідне значення в молекулярних механізмах старіння мають зміни генетичного апарата. Вони впливають на синтез білка й на фундаментальні сторони життя клітини, обмежують можливості відновлення обміну й структури.
Старіння нервової системи, порушення нейрогуморальної регуляції визначає найважливіші прояви старіння цілісного організму - порушення вищої нервової діяльності, психіки, емоційної сфери людини; зниження репродуктивної здібності, рухової активності, розумової й фізичної працездатності; порушення регуляції гомеостазу, регуляції функції внутрішніх органів та ін.
Вікові зміни організму також сприяють розвитку певної групи захворювань (атеросклероз, ішемічна хвороба серця, судинні захворювання мозку, артеріальна гіпертонія, злоякісні новоутворювання, цукровий діабет і ін.) і смертності літніх і старих людей. Високий рівень захворюваності пов'язаний також із накопиченням захворювань, що почалися в інші вікові періоди.
2.1 Форми старості
Існує дві форми старості: фізіологічна й передчасна.
Термін "фізіологічне старіння" (ВООЗ, 1963 р.) позначає природний початок і поступовий розвиток старечих змін, характерних для даного виду, які обмежують здатність організму адаптуватися до навколишнього середовища.
Передчасне старіння - це часткове або загальне прискорення темпу старіння, що призводить до того, що людина "випереджає" середній рівень старіння групи, до якої вона належить
2.2 Причини розвитку передчасного старіння
Причини розвитку передчасного старіння:
I ендогенні:
- спадкоємна обтяженість (серцево-судинні захворювання, цукровий діабет), хромосомні хвороби;
- захворювання серцево-судинної системи: атеросклероз і артеріальна гіпертонія; атеросклероз приводить до зміни кровообігу, трофіки тканин і внаслідок цього до структурних порушень обміну, вражає насамперед судини таких важливих органів як серце й мозок;
- хронічний бронхіт, пневмосклероз викликають гіпоксію, несприятливо позначаються на кисневому постачанні тканин;
- хронічні хвороби шлунка й печінки, патології нервової й ендокринної системи (цукровий діабет, пухлини надниркової залози) і т. ін.;
- серед людей, у яких батьки були короткожителями, спостерігається підвищена смертність у всіх вікових групах.
II екзогенні:
- порушення харчування: ожиріння скорочує тривалість життя на 6-8 років (тому раціонально побудоване харчування в дитячому і юнацькому віці закладає основи активного довголіття);
- шкідливі звички;
- гіподинамія;
- забруднення навколишнього середовища.
2.3 Діагностичні критерії прискореного старіння
2.3.1 Суб'єктивні прояви прискореного старіння
Ці прояви в значній мірі неспецифічні. Вони можуть бути не тільки при прискореному старінні, але й при різних захворюваннях. Але, якщо клінічне обстеження не виявило симптомів певних хвороб, то такі симптоми, як загальна слабкість, швидка стомлюваність, зниження працездатності, втрата бадьорості та життєвого тонусу, поганий настрій (депресія), погіршення пам'яті, порушення сну, емоційна лабільність, часті застудні захворювання та ін. - можуть розглядатися як прояви прискореного старіння.