Фізична реабілітація хворих після операцій на органах черевної порожнини (стр. 11 из 14)
13. Ходьба: у русі, з високим підніманням стегон при різному положенні рук (на поясі, за голову), тулуб тримати прямо - 30-60 секунд.
14. В. п. - ноги ширше пліч, руки в сторони, нахил уперед: 1 - правою кистю дістати пальці лівої ноги, з розворотом тулуба; 2 - лівою кистю дістати правий носок; повторити 5-7 разів. Темп середній, подих рівномірне.
15. Ходьба спокійна - 30 с.
16. В. п. - основна стійка: 1 - 2 - руки вперед - нагору - вдих; 3-4 - руки через сторони вниз. Повторити 6-8 разів. Темп повільний, глибокий вдих, подовжений видих.
У віддаленому післяопераційному періоді ми також запропонували теплові фізіотерапевтичні процедури, це грязелікування, парафіно- або озокеритолікування. Наприклад, парафінолікування, використати методику серветко-аплікаційну, на шкіру у декілька шарів наносять парафін температурою 50-550, покривають їх 2-3 ватно-марлевими серветками змоченими у парафіні температурою 65-70 0, злегка вижаті, покривають клейонкою, закутують одіялом. Тривалість процедури 20-40 хв., курсом 10-12 процедур.
На протязі всієї реабілітації застосовувалась фітотерапія:
Сік грейфрукту – 1 склянка на день;
Сік березовий – 1 склянка, 3 рази на день;
Сік граната – 1/3 склянка, 2 рази на день.
Відвари:
Відвар плодів шипшини. Методика приготування, 2 ст. ложки сухих плодів шипшини залити 1 стаканом гарячої води, кип’ятити протягом 10 хв., настояти 30 хв., процідити. Застосовувати по ½ склянки 2-3рази на день.
3.2 Проведення дослідження
Дослідження проводилися протягом стаціонарного етапу лікування. У дослідженні брали участь 16 осіб, які перенесли апендектомію.
З усіма хворими з досліджуваної групи була проведена програма фізичної реабілітації, зазначена вище. ЛФК і масаж проводилися під постійним контролем ЕКГ, моніторингування AT та пульсу, контролю самопочуття хворих.
На початку застосування фізичної реабілітації із хворими була проведена бесіда про необхідність такої програми для кращого й швидкого видужання. Хворі віднеслись з розумінням до запропонованих занять, займалися охоче, їхній інтерес до занять збільшився після перших позитивних результатів, а саме: зниженні температури тіла, нормалізації подиху й пульсу. Реабілітація хворих проводилася до виписки зі стаціонару. Було зафіксовано показники до лікування й на момент виписки.
Якщо розподілити експериментальну групу по важкості захворювання, то перша підгрупа має легку форму захворювання, друга - середньої важкості й третя підгрупа - більше важка форма. Цей поділ був зроблений умовно для полегшення підбора фізичного навантаження.
Перша підгрупа - хворі з діагнозом гострий флегмонозний апендицит, у віці від 22 до 38 років.
З даними хворими була проведена фізична реабілітація за зазначеною вище програмою. Після проведення масажу у хворих відзначалося поліпшення емоційного й фізичного самопочуття. Перед проведенням ЛФК (лікувальної гімнастики) була проведена оцінка фізичного стану хворих з метою визначення необхідного фізичного навантаження. Перед початком заняття в кожного хворого була підрахована ЧСС. Після закінчення першого заняття й через 5 хвилин після цього була також підрахована ЧСС. Відразу після заняття у всіх хворих даної підгрупи ЧСС була вище, ніж до заняття, а через 5 хвилин практично повернулося до вихідного показника. Це говорить про те, що організм «зреагував» на дане фізичне навантаження змінами в різних органах і системах, а саме в серцево-судинній системі. А відновлення ЧСС до колишніх показників свідчить про те, що дане навантаження є прийнятною для даних хворих. Така оцінка проводилася щораз при збільшенні фізичного навантаження, щоб виключити перевтому хворих, тому що перевищення фізичних навантажень небажано.
При проведенні ЛФК і масажу в даній підгрупі відзначалися поліпшення з боку опорно-рухового апарату й серцево-судинної системи. Уже через кілька годин після виходу з наркозу хворі могли самостійно сидіти в ліжку, а до кінця першої доби після операції хворі вставали з ліжка й пересувалися по палаті. Наявність післяопераційних ускладнень у даних хворих не спостерігалося. Всі були виписані на 6 добу з рекомендаціями для подальшого продовження занять ЛФК і масажу за місцем проживання.
Друга підгрупа - хворі з діагнозом гострий гангренозний апендицит у віці від 25 до 40 років.
Фізична реабілітація, проведена в даній підгрупі, була аналогічної з першою підгрупою. Також була проведена оцінка фізичного навантаження з метою її підбору даним хворим. Робився вимір ЧСС до початку заняття, відразу після нього й через 5 хвилин після закінчення заняття. На 2-гу добу фізичне навантаження довелося змінити, тому що при виконанні вправ для м'язів черевного пресу у деяких хворих з даної підгрупи з'явилися труднощі через болісність у післяопераційній ділянці. Інтенсивність вправ довелася зменшити та від деяких відмовитись, а саме:
1. В. п. лежачи. Зігнути ноги в колінних і тазостегнових суглобах, поставити на постіль. Ліва рука дотримує область післяопераційного шва, правої взятися за узголів'я ліжка ближче до лівої сторони. Небагато піднявши таз, на видиху підняти його і підсунути вправо, потім, одночасно опускаючи зігнуті коліна і повертаючи правою рукою грудну клітку вліво, повільно видихаючи вліво, повернутися на лівий бік.
2. В. п. - лежачи на спині, руки уздовж тулуба, ноги разом. Підйом нагору (до 90°) прямих ніг по черзі, потім разом. При піднятті ніг - видих, при опусканні.
Замість них, більшу увагу приділили дихальним вправам, також зменшили амплітуду рухів інших вправ. Інших ускладнень у цій групі не було, всі хворі добре переносили навантаження. Усі хворі на прикінці першої доби могли сидіти у ліжку, деякі могли вставати й пересуватися по палаті. На другу добу усі хворі могли вставати та пересуватись по палаті. Масаж проводився в тім обсязі, що й у першій підгрупі.
Хворі були виписані на 7 день.
Третя підгрупа була створена з хворих з діагнозами гострий гангренозний апендицит та гострий флегмонозний апендицит, у кількості 6 осіб, віком 42 – 54 роки, за наявністю супутніх захворювань. Відповідно і навантаження для них було меншої інтенсивності.
Схема фізичної реабілітації була такою ж, як і у попередніх підгрупах. Фізичні вправи для них були меншої інтенсивності, амплітуди, вправи для черевного пресу та динамічні вправи для тулуба були застосовані на добу пізніше ніж у інших підгрупах. Більшу увагу приділялось на дихальні вправи та вправи для дистальних відділів кінцівок. При підрахуванні ЧСС до та після виконання вправ у деяких хворих відмітили, що ЧСС не відновилось до початкових значень, а це значило, що фізичне навантаження не відповідне і його треба зменшити. Для цього ми ввели наступні облегшені вправи для виконання:
В. п. - лежачи на спині, руки уздовж тулуба, ноги зігнуті, стопи торкаються ліжка); підведення зігнутих ніг (стегна до живота), повернення у вихідне положення.
В. п. - лежачи на спині руки під головою. Підняти догори тулуб на 15-20см від ліжка повернутися у ВП; повторити 2-3 рази. Темп середній, Дихання повільне.
В. п. - сидячи на ліжку з опущеними ногами, руки за голову. 1 - поворот тулуба вправо, руки в сторони (видих); 2 - повернутися у ВП (вдих); 3 - поворот тулуба вліво, руки в сторони (видих); 4 - повернутися у ВП (вдих). Повторити 6-8 разів. Темп повільний.
У цій підгрупі у одному випадку відмітились ознаки запалення післяопераційного шва на другу добу, для цього було застосовано фізіотерапевтичні процедури - КУФ-опромінення.
При виконанні масажу у цій підгрупі ускладнень не було.
Хворі цієї підгрупи сідати у ліжку та вставати почали на другу добу. Відмітилось також поліпшення фізичного та психоемоційного стану. Виписані хворі були на 7-8 добу.
Фітотерапія застосовувалась у всіх підгрупах однаково, соколікування відбувалось індивідуально, за індивідуальною переносимістю хворих.
По закінченні експерименту був проведений статистичний аналіз отриманих результатів дослідження за Ст’юдентом.
У своєму дослідженні ми використали наступні показники: пульс, частота дихання, лейкоцити крові, температура тіла. Які ми фіксували на початку дослідження (при надходженні хворих у стаціонар), у середині відновного лікування, та наприкінці дослідження (після оперативного втручання й проведення комплексу фізичної реабілітації).
Враховувалися їх абсолютні числові значення й ступінь відповідності нормальним віковим показникам для даних величин, проводився порівняльний математичний аналіз досліджуваних показників для одержання даних про наявність достовірних або недостовірних розходжень між групами. Оцінка результатів проводилася з урахуванням вимог, а саме: Як було зазначено раніше, всі чотири показники визначалися для кожної облікової ознаки для кожної групи (контрольної й експериментальної) на початку, у середині та кінці дослідження. Для обліку використалися об'єктивні фізикальні показники організму, а саме: частота серцевих скорочень (пульс, норма для вікової групи 18-67 років становить 60-90 ударів на хвилину), частота дихання (ЧД) (норма 16-20 подихів у хвилину), температура тіла(t) (норма 36,4-36,9° С) і лейкоцити крові (норма 4 - 6-*109в 1 мкл).
Усі отримані дані ми занесли до відповідних таблиць (додатки В, Г, Д).
Далі провели розрахунок за Ст’юдентом, дані занесли до наступної таблиці.
Таблиця 4.1 Показники на початку експерименту
| Експериментальна група | Контрольна група | t | |||||
| х1 |  | m1 | х2 | | m2 | ||
| Пульс | 101,6 | 7,9 | 2,04 | 103,5 | 6,22 | 1,61 | 0,96 |
| Частота дихання | 20,1 | 2,26 | 0,26 | 20,7 | 1,69 | 0,44 | 1,2 |
| Температура тіла | 37,82 | 0,37 | 0,1 | 37,81 | 0,4 | 0,1 | 0,07 |
| Лейкоцити крові | 12,3 | 1,9 | 0,5 | 11,8 | 2,6 | 0,7 | 0,6 |
Таблиця 4.2 Показники у середині експерименту