Фізична реабілітація хворих після операцій на органах черевної порожнини (стр. 8 из 14)
Методи дослідження:
1. Аналіз та узагальнення даних науково-методичної літератури;
2. Змішаний моніторинг. Всім хворим проводили Ультразвукове дослідження органів черевної порожнини, ЕКГ, ВЕМ, моніторингування AT та пульсу, розгорнений клінічний аналіз крові та сечі, дослідження системи згортання крові.
3. Методи математичної статистики.
2.1 Методи оцінювання стану хворих
Підрахунок частоти серцевих скорочень - пульсу.
Пульс — періодичні поштовхоподібні коливання стінок, судин, викликані тиском крові, що виштовхується серцем під час систоли.
Дослідження пульсу проводять в місцях, де артерії розташовані поверхнево.
Техніка дослідження пульсу хворого (пальпаторний метод). Необхідно розташувати II-ІV пальці своєї правої руки за ходом променевої артерії, зачинаючи з підстави І пальця хворого. Пульсуючу під пальцями артерію злегка притискують до променевої кістки. Дослідження пульсу необхідне проводить на обох руках, порівнюючи його властивості.
Оцінка частоти пульсу.Частота пульсу, в нормі коливається від 60 до 80 в 1 хвилину. Вона може варіювати в широких межах в залежності від статі, віку, температур навколишнього середовища і так далі У жінок пульс декілька частіше. Підрахунок пульсу роблять в продовж не менше 30 секунд, а при неритмічному пульсі - 60 секунд, При дефіциті пульсу (різниця частоти пульсу і серцевих скорочень) слід одночасно (двом вимірюючим) підраховувати частоту серцевих скорочень вислухуванням і пульсових ударів.
При дослідженні застосовувався пальпаторний метод підрахунку частоти сердечних скорочень (пульсу). Підрахунок його починали з моменту пуску секундоміра і рахували протягом однієї хвилини.
Виміри проводилися відповідно до загальноприйнятої методики, приборами, яки пройшли повірку відповідними клеймами у відділеннях стандартів, мір та вимірювальних приладів при Ради Міністрів України. [13; 19; 20].
Вимір температури тіла
Нормальна температура при вимірі в пахвовій або паховій області коливається між 36 і 37° С. Ранком вона трохи нижче, ніж увечері. У прямійкишці й у піхві температура на 0,5-1°С вище. Перед термометрією термометр кілька разів струшують для повернення ртуті в резервуар [4]. Правило проведення термометрії.
Контроль за температурою звичайно здійснюють двічі в день: ранком (в 6 годин) і ввечері (в 16 - 18 годин). При необхідності температуру вимірюють кожні 2-3 години. Результати виміру відзначають у температурному аркуші графічно, а при частому вимірі на звичайному листку-вкладиші в історії хвороби. Тривалість термометрії не менш 10 хвилин.
Якщо термометрія проводиться в паховій області, останню насухо протирають, і тільки після цього дають хворому термометр. Термометр повинен бути покладений так, щоб ртутний резервуар з усіх боків стикався з тілом у самій глибині пахвової западини, не зміщаючись протягом часу виміру. Між термометром і тілом не повинне потрапити білизна. Слабким хворим необхідно притримувати руку під час термометрії. [13].
Вимір частоти дихання
Для визначення частоти дихання варто покласти руку на грудну клітку або живіт хворого й, відволікаючи його (наприклад, тримаючи іншу руку на пульсі нібито для його підрахунку), рахувати число дихальних рухів протягом 1 хвилини. Число дихальних рухів відзначається графічно в температурному аркуші хворого. Дорослі люди в нормі в умовах спокою роблять у середньому від 16 до 20 дихальних рухів в 1 хвилину. При роботі, русі, при лихоманці (в умовах підвищеного обміну) число дихальних рухів в 1 хвилину збільшується.
Виміри проводилися відповідно до загальноприйнятої методики, приладами, які перевірялися відповідними клеймами у відділеннях стандартів, мір і вимірювальних приладів при Раді Міністрів України. [9; 13; 20].
Стандарт узяття аналізу крові на лейкоцити.
Заздалегідь наливають у пробірку відповідний реактив для лейкоцитів -0,4 мол 3% оцтової кислоти.
Протирають шкіру м'якоті 4-го пальця ватяною кульок змоченою 700 спиртом. Роблять прокол стерильним скарифікатором лівіше від середньої лінії, небагато відступивши від нігтя, перпендикулярно шкірним лініям.
Першу краплю крові витирають сухим ватяним тампоном.
Для визначення лейкоцитів набирають у капіляр Панченкова до мітки «0» кров, видувають на скло з лункою. З лунки капіляром на 0,02 переливають кров у пробірку з реактивом для визначення лейкоцитів і добре перемішують. Номер пробірки повинен збігатися з номером напрямку.
На місце проколу кладуть ватяна кулька, змочена 700 спиртом.
Пробірки із кров'ю доставляються лаборантом у лабораторію для підрахунку лейкоцитів. Підрахунок кількості лейкоцитів здійснюється лікарем-лаборантом за існуючими стандартами.
У нормі в дорослої людини кількість лейкоцитів крові становить 4 - 8 *103 в 1 мкл. [14; 25].
Визначення толерантності до фізичного навантаження.
Величина тренувальних навантажень залежить від фізичної працездатності хворого, виявленій при тестуванні на велоергометрі. По результату дослідження виявляють максимально достатнє навантаження відповідну їй ЧСС. Величина тренувального навантаження па ЧСС повинна складати 55-85% від максимальної. Наприклад, якщо ЧСС в спокої 80 уд. в хв і пів години навантаження досягла 150 уд/хв., то, наприклад, тренувальна ЧСС - 75% від максимальної розраховується за формулою:
ЧСС трен. = ЧСС спокою + 75% (ЧСС макс. - ЧСС спокою) = 80 + 75% (150-80) =132 уд/хв. [9; 20].
2.2 Математико-статичний метод обробки даних, отриманих в ході експерименту за Ст'юдентом
Після отримані досліджуваних показників даємо їх аналіз теоретично й методом математичної статистики по Ст'юденту.
Використовуємо метод математичної статистики Ст'юдента.
При цьому вся сукупність людей, які беруть участь в експерименті, складає, так звану, генеральну групу. Ця група розбивається на дві - контрольну та експериментальну. Групи можуть складатися наступимо чином:
без урахування індивідуальних особливостей членів групи;
за віком, за статтю, за перебігом захворювання, за станом фізичного розвитку.
У роботі для дослідження показників загального стану хворого, відібрані хворі з урахуванням захворювання - в усіх діагноз – гострий апендицит.
Для математичного порівняльного аналізу визначаються такі параметри:
1) середнє арифметичне значення величини показника (Х);
2) середнє квадратичне відхилення, яке характеризує мінливість ознаки (
);3) помилка середньої (m);
Всі три показника розраховуємо для кожної групи окремо, для контрольної та експериментальної.
Середнє арифметичне значення величини показника Х вираховуємо за формулою (2.1):
Х =
, (2.1)де
- сума значень показників в групі,n – кількість людей в групі.
Середнє квадратичне відхилення значення показника
вираховуємо за формулою (2.2): = R (max - min)/А, (2.2)де R- різниця між максимальним і мінімальним значеннями показника,
А- табличне значення із значень n (додаток Б).
Помилку середньої вираховуємо за формулою (2.3):
m =
, (2.3)де
- середнє квадратичне відхилення,n- кількість людей в групі.
Знаючи величини X та m кожної групи, можливо визначити значення t – критерію Ст”юдента за формулою (2.4):
t =
, (2.4)деХ1 та Х2 – середні арифметичні,
m1 та m2 – помилки середньої арифметичної.
В чисельнику формули (2.4) визначається різниця між Х кожної групи, причому з більшого значення віднімається менше значення.
В знаменнику формули – сума значень помилок середньої арифметичної в контрольній та експериментальній групах.
Після визначення значення t залишається встановити – достовірна чи недостовірна різниця у величині зазначеного показника міх контрольною та експериментальною групами.
Для цього використовується додаток В, в якому в одній з колонок знаходиться значення так званих “ступенів свободи”.
Ступень свободи визначається за формулою (2.5):
f = (nконтр + nексп) - 2, (2.5)
де n – кількість людей в контрольній та експериментальній групах.
Таким чином, знаючи значення ступеню свободи f та значення t – критерію Ст’юдента, визначаємо достовірність відмінностей. У додатку В, таблиця граничних значень t – критерію Ст’юдента напроти знайденого значення ступеня свободи є два значення Р. Саме з цими значеннями Р слід порівнювати отримані значення t.