Доведено, що довільне м'язове розслаблення при виразковій хворобі зменшує спазм м'язів шлунку і сфінктерів жовчовивідних протоків. Виконання комплексу спеціальних вправ перед дуоденальним зондуванням збільшує в 1,5-2 рази кількість міхурової і печінкової жовчі, скорочуючи тривалість цієї доволі неприємної процедури. Склад такої жовчі свідчить про ослаблення концентраційної функції жовчною міхура і застою жовчі у ньому.
Тривалі спостереження за хворими виразковою хворобою дозволили встановити стійкі функціональні порушення вищих відділів центральної нервової системи, що проявляються емоційною лабільністю, неврівноваженістю, схильністю до нав'язливих станів і розладів сну, дистонією вегетативної нервової системи.
Також у цих хворих відзначається нейрогуморальна декомпенсація як у період загострення хвороби, так і в період ремісії, що приводить до стійкої дисфункції травної системи. Дослідженнями, проведеними Е.И. Самсоном, Н.Г. Триняком (1983), П.Я Григор'євим (1990) виявлені порушення функцій вегетативної нервової системи й зниження тонусу й реактивності симпатико-адреналової системи при загостренні виразкової хвороби, що зберігається в період ремісії.
При захворюваннях органів шлунково-кишкового тракту спостерігаються зміни рухової, секреторної й всмоктувальної функцій. Патологічні процеси в різних відділах травного тракту перебувають у найтіснішому взаємозв'язку між собою й обумовлені порушенням нервової регуляції.
Фізичні вправи змінюють взаємодію процесів збудження й гальмування в центральній нервовій системі, удосконалюють і збільшують їхню рухливість, що приводить до поліпшення впливу центральної нервової системи на травні функції. Підвищується вплив кори головного мозку на підкіркові центри, внаслідок чого вдосконалюється автономна регуляція травного апарата.
Характер впливу м'язової напруги на руховий аналізатор визначається інтенсивністю виконання роботи: слабка м'язова напруга стимулює, сильна – гнітить умовно-рефлекторну діяльність. Подібна ж залежність є між безумовно-рефлекторним впливом рухового аналізатора й діяльністю органів шлунково-кишкового тракту: інтенсивне м'язове навантаження різко сповільнює нервову фазу шлункової секреції: зменшується загальна кількість шлункового соку, знижується його кислотність і іноді змінюється тривалість соковиділення.
Механізм цих явищ залежить від центральних гальмівних впливів та перерозподілу крові, що відбувається в момент м'язової діяльності. Навпаки, помірна робота (наприклад, спокійна ходьба) стимулює виділення соку.
Поліпшення функціонального стану органів травної системи зв'язано також з активним впливом фізичних вправ на перебіг трофічних процесів (трофотропний шлях впливу) і регенеративних потенцій тканин. Особливу роль у цьому механізмі відіграє підвищення трофічних-адаптаційно-трофічних функцій симпатичної нервової системи.
Зміна функціонального стану центральної нервової системи й, зокрема, її вегетативного відділу під впливом фізичних вправ закономірно позначається на системі кровообігу. При цьому змінюється й кровопостачання органів черевної порожнини. Разом з тим дія фізичного навантаження залежить від функціонального стану травних центрів. Харчова домінанта є однією з найважливіших у забезпеченні життєдіяльності організму. Суворий характер діяльності травних центрів визначає не тільки роботу органів травлення, але й стан усього організму. Протягом першої години після їжі відбувається зниження умовних рухових рефлексів. Відновлення умовнорефлекторної діяльності починається через годину й досягає максимуму лише на четвертій годині після їжі. У літературі є також дані про те, що почуття ситості супроводжується зниженням збудливості скелетної мускулатури.
Якщо ж ці дані доповнити відомостями про те, що рефлекторна фаза (тривалість її досягає 1,5-2 години) здійснюється при участі головного рухового й секреторного нерва травної системи – блукаючого нерва, активність якого вимагає зниження рухових реакцій, то стане зрозумілим, що виконання фізичного навантаження, особливо незабаром після їжі, буде порушувати природний хід травлення. Систематичне тренувальне навантаження безпосередньо після їжі можуть бути причиною не тільки функціональних, але й органічних порушень у травній системі.
Таким чином, у механізмі дії фізичних вправ на органи травлення важливу роль грає той фактор, що вони впливають на функціональний стан кори великих півкуль головного мозку й тонус вегетативної нервової системи. Все це говорить про доцільність використання спрямованої дії фізичних вправ при лікуванні й профілактиці виразкової хвороби шлунку й дванадцятипалої кишки.
2.2.2 Мета, завдання, засоби, форми, методи і методика лікувальної фізичної культури при виразковій хворобі шлунку та дванадцятипалої кишки
Реабілітація хворих на виразкову хворобу шлунку та дванадцятипалої кишки проводиться за трьома етапами: перший етап – лікування хворого у період загострення в умовах поліклініки або стаціонару, другий етап – протирецидивне лікування хворого в умовах поліклініки (реабілітаційне відділення) або санаторію, третій етап – санаторне лікування і загартування організму.
Мета застосування лікувальної фізичної культури при виразковій хворобі шлунку та дванадцятипалої кишки на поліклінічному етапі реабілітації – попередження виникнення фази загострення захворювання, профілактика ускладнень.
Післялікарняний період реабілітації проводять в поліклініці або в санаторії. Застосовують лікувальну фізичну культуру, лікувальний масаж, фізіотерапію, дієтотерапію та працетерапію.
Лікувальну фізичну культуру на поліклінічному етапі лікування використовують за ІІ періодом.
Основними завданнями лікувальної фізичної культури являються:
- стабілізація нормальної діяльності центральної та вегетативної нервової системи;
- врегулювання процесівзбудженняй гальмування в центральній нервовій системі;
- підтримання досягнутого рівня моторної і секреторної діяльності шлунку, дванадцятипалої кишки та інших відділів шлунково-кишкового тракту;
- зміцнення м’язів живота та промежини, адаптація до фізичних навантажень виробничого та побутового характеру;
-нормалізація нервово-психічного тонусу хворого;
- покращення функції дихання, кровообігу та травлення, окисно-відновлюючих процесів;
- загальне зміцнення організму, попередження загострень та максимальне подовження фази ремісії;
- протидія різним ускладненням, котрі супроводжують виразкову хворобу (спайкові процеси, застійні явища та ін.);
- вироблення необхідних моторних якостей, навичок та вмінь (дихання, розслаблення м'язів, елементів аутогенного тренування, координації рухів та ін.).
Протипоказаннями до занять лікувальною гімнастикою являються:
1. Свіжа виразка в гострому періоді.
2. Виразкова хвороба, ускладнена кровотечею.
3. Преперфоративний стан.
4. Виразка, ускладнена стенозом у стадії декомпенсації.
5. Нові масивні парапроцеси при пенетрації.
Серед форм занять звичайно рекомендуються ранкова гігієнічна гімнастика, лікувальна гімнастика, дозована ходьба, тренувальна ходьба по сходам, дозоване плавання, самостійні заняття фізичними вправами й ін. Причому виконання цих форм занять можна проводити індивідуальним, малогруповим (4-6 чол.) і груповим (12-15 чол.) методами.
Всі ці засоби лікувальної фізичної культури, її форми занять і методи застосовують залежно від призначеного рухового режиму: у стаціонарі – постільного, палатного, вільного; у поліклініці й санаторії – щадний, щадно – тренуючий, тренуючий.
Ранкова гігієнічна гімнастика переслідує мету загального розвитку й зміцнення здоров'я, підвищення працездатності і допомагає загартовуванню, сприяє більш повноцінному переходу із загальмованого стану в більш активний, усуває застій крові в різних відділах. У ранковій гігієнічній гімнастиці використовують невелику (8-10) кількість вправ, що охоплюють основні м'язові групи. Фізичні вправи повинні бути простими.
Лікувальна гімнастика є однією з основних форм лікувальної фізичної культури. Крім загальрозвиваючих вправ, застосовують спеціальні вправи для м'язів черевного преса й тазового дна, дихальні вправи (статичні і динамічні), вправи в довільному розслабленні м'язів [59, 61].
Вправи в довільному розслабленні м'язів знижують збуджувальні процеси в центральній нервовій системі; сприяють прискоренню процесів відновлення працюючих м'язів; знижують тонус не тільки м'язів, що беруть участь у розслабленні, але (рефлекторно) і гладкої мускулатури внутрішніх органів шлунку й кишечника; знімають спазм кишечника, воротаря шлунку й сфінктерів.
Терапевтичний ефект лікувальної гімнастики буде значно вище, якщо спеціальні фізичні вправи будуть виконуватися групами м'язів, що одержують іннервацію від тих же сегментів спинного мозку, що й уражений орган.
Прогулянки на свіжому повітрі тренують і загартовують організм, нормалізують психоемоційну сферу. Це природна фізична вправа – ходьба. Дозувати фізичне навантаження можна зміноючи дистанції, темп ходьби (проходження заданої дистанції за певний проміжок часу), числа зупинок для відпочинку і їхньої тривалості, застосуванням дихальних вправ у період ходьби й відпочинку, призначенням 1-2 або 3 прогулянок у день, чергуванням днів тренувань із днями відпочинку.