Смекни!
smekni.com

Фізична реабілітація при патології черевної порожнини (стр. 1 из 8)

Зміст

Вступ

ГЛАВА І. МЕТОДИ ФІЗИЧНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ ПРИ ПАТОЛОГІЇ ЧЕРЕВНОЇ ПОРОЖНИНИ (аналіз літературних даних)

Розділ 1. Основні види патології черевної порожнини

1.1 Лапаротомія

Розділ 2. Методи фізичної реабілітації

2.1 Клініко функціональне обґрунтування методів фізичної реабілітації

2.2 Показання і протипоказання до занять ЛФК в післяопераційному періоді

2.3 Фізична реабілітація в післяопераційному періоді

ГЛАВА ІІ. власна ДОСЛІДНИЦЬКА РОБОТА

Розділ 1. Загальна характеристика піддослідних

Розділ 2. Методи проведення дослідження

2.1 Методи збору досліджуваних даних

2.2 Математико-статичний метод обробки даних, отриманих в ході експерименту за Ст'юдентом

Розділ 3. Хід дослідження

Розділ 4. Обговорення отриманих даних

Висновок

Рекомендації

Додатки

Список використаної літератури


Вступ

Останнім часом в усьому світі відзначається неухильний ріст хвороб органів травлення в зв'язку з урбанізацією життя, гіпокінезією, а також такими негативними явищами, як неадекватне, незбалансоване харчування, алкоголізм, паління, наркоманія. Хвороби органів черевної порожнини - одна з частих причин утрати працездатності і розвитку інвалідності. За даними літератури, у кожного сьомого хворого причиною втрати працездатності є патологія органів травлення. Найчастіше спостерігаються виразкова хвороба, ентероколіти, холецистити і гепатити, що нерідко ведуть до серйозних ускладнень, що вимагають хірургічного втручання і відповідних реабілітаційних заходів. Усе це визначає актуальність і соціальну значимість проблеми.

Незважаючи на все зростаюче кількість різних методів консервативного і хірургічного лікування захворювань органів травлення, кінцеві результати не завжди досягають поставленої мети. Це, скоріше усього, обумовлено недооцінкою чи неадекватним застосуванням засобів і методів фізичної терапії з этиопатогенеза, характеру захворювання і наявності ускладнень.

Пропонована робота містить у собі узагальнені дані різних медичних джерел. У достатньому обсязі відбиті питання диференційованого застосування різних форм ЛФК, масажу, фізіотерапевтичних методів лікування на різних етапах хірургічного лікування захворювань органів черевної порожнини.

Спираючи на власні дані, отримані в міській лікарні ми спробували відповісти на кілька питань, що стосується здоров'я хворих після хірургічних утручаннях на органах черевної порожнини, дослідили показники проб Штаге та Генче у цих хворих.

Ціль роботи - вивчити основні методи фізичної реабілітація хворих при фізичної реабілітації хворих з захворюваннями органів черевної порожнини, охарактеризувати їх.

Об'єктом дослідження в роботи є показники проб Штаге та Генче, ЖЄЛ хворих, які перенесли оперативне втручання з приводу захворювання органів черевної порожнини, в процесі реабілітації.

Гіпотеза - ми припустимо, що використання методів фізичної реабілітації, буде сприяти посиленню лікувального впливу на організм людини. Ми візьмемо такі показники: проби Штанге та Генче.


ГЛАВА І. МЕТОДИ ФІЗИЧНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ ПРИ ПАТОЛОГІЇ ЧЕРЕВНОЇ ПОРОЖНИНИ (аналіз літературних даних)

черевний порожнина фізичний реабілітація

Розділ 1 Основні види патології черевної порожнини

До оперативних утручань на органах черевної порожнини прибігають тоді, коли консервативний метод лікування не дає необхідних результатів. Хірургічні втручання на органах черевної порожнини застосовуються при пораненнях, ушкодженнях і захворюваннях кишечнику, шлунка, печінки, підшлункової залози, селезінки, дефектах черевної стінки.

До 50% усіх хірургічних втручань у відділеннях абдомінальної хірургії є операції, виконувані з приводу гострого апендициту - гострого запального захворювання червоподібного відростка сліпої кишки. По ступені патоморфологічних змін у відростку розрізняють: катаральний, флегмонозний, гангренозний і перфоративний апендицит. Лікування хворих оперативне, полягає у видаленні відростка (апендектомії). Звичайно роблять косий розріз довжиною в 5-7 див у правої підвздошній області.

Гострий холецистит - гостре запалення жовчного міхура; частіше розвивається на тлі жовчнокам'яної хвороби. Операція полягає у видаленні жовчного міхура - холецистектомії. Розріз робиться в правому підребер'ї з перетинанням прямої і косою м'язів живота.

Виразкова хвороба шлунка і дванадцятипалої кишки. Довгостроково непіддається консервативному лікуванню хвороба, а також ускладнена виразка (кровотеча, рубцеві зміни, прорив стінки, переродження в пухлину) підлягають оперативному лікуванню - ушиванню, видаленню чи частини всього шлунка. Операційний розріз звичайно роблять від мечоподібного відростка до пупка.

Грижа - виходження внутрішніх органів чи їхніх частин під шкіру через природні чи придбані отвори черевної стінки. Місцем утворення грижі можуть бути нормально існуючі в людини чи отвору щілини, що розширилися в патологічних умовах, а також післяопераційні рубці. Нерідко органи ущемляються в грижовому отворі - защемлена грижа, що може привести до їх некрозу і перитоніту (запалення очеревини). У таких випадках оперативне втручання повинне бути екстреним. Операція полягає у вправлянні грижі й ушиванні грижових воріт.

Оперативні втручання на черевній порожнині виконуються при відкритих травмах живота: проникаючих (з ушкодженням очеревини) і непроникаючих (без ушкодження очеревини), а також при закритих травмах, коли маються ушкодження внутрішніх органів. На органах черевної порожнини роблять планові операції, як правило, при хронічних захворюваннях і екстрені, котрі виробляються при пораненнях, травмах і гострих захворюваннях. Операції проводять під загальним наркозом (на шлунку, жовчних шляхах, при травмах) чи під місцевим знеболюванням (апендектомія, грижесічення).

Результат оперативного лікування при захворюванні органів травлення залежить не тільки від техніки виконання самої операції, але і від передопераційної підготовки, а також плину післяопераційного періоду. Кінезітерапія у відбудовному лікуванні є чинником профілактики цілого ряду післяопераційних ускладнень, як ранніх, так і пізніх.

Основні психолого-педагогічні задачі, розв'язувані в процесі реабілітації: навчити хворого фізичним вправам; навчити усвідомленого виконання фізичних вправ; прищепити навички самостійної форми занять фізичними вправами; виробити уміння здійснювати самоконтроль за фізичним навантаженням (по частоті пульсу і суб'єктивних відчуттів); розвити вольові якості і впевненість в успішному результаті захворювання. Задачі кінезітерапії тісно зв'язані з лікувальними, вони підкріплюють і доповнюють один одного, а їхнє здійснення на практиці приводить до стійких позитивних результатів відбудовного лікування. Курс фізичної реабілітації під час перебування хворого в стаціонарі поділяється на два періоди: підготовчий (передопераційний) і післяопераційний. Після виписки пацієнта зі стаціонару виділяють окремо постгоспітальный період. Для кожного періоду існують свої конкретні задачі рухової терапії. На підставі поставлених задач розробляють схеми процедур лікувальної гімнастики (ЛГ), а до них підбирають комплекси фізичних вправ.

На сучасному етапі лікування хірургічних хворих активно застосовуються різні засоби і методи фізичної реабілітації відповідно до рухового режиму, ваги і періодом захворювання. [1, 2]

1.1 Лапаротомія

Відповідно до загальноприйнятого тлумачення, термін "лапаротомія" означає хірургічне розкриття черевної порожнини. Лапаротомія служить лише засобом для здійснення того чи іншого оперативного втручання в черевній порожнині. Тому при виборі місця для лапаротомічного розрізу, насамперед , варто керуватися метою забезпечення найбільш зручного і широкого доступу до тієї ділянки, на якому буде проводитися операція. Однак тут же варто помітити, що видужанню хворого і швидкому відновленню його працездатності значно сприяють і такі фактори, як безперешкодне загоєння операційної рані і як можна менше порушення цілісності черевної стінки. Звідси ж випливає, що другою найважливішою вимогою при виборі місця, напрямку і способу виконання лапаротомічного розрізу є облік особливостей анатомічної будівлі різних ділянок черевної стінки.

При проведенні лапаротомії в інтересах мінімального порушення анатомічної структури черевної стінки необхідно дотримувати наступні правила:

- в інтересах кращого рубцювання доцільніше перетинати м'яз, а не апоневроз;

- плоскі м'язи живота краще виділяти по ходу їхніх волокон, а не перетинати поперек. Пряму ж м'яз живота краще перерізати поперек;

- не можна перерізати нерви;

- черевна стінка менше травмується, якщо окремі шари перетинаються не по одній лінії, у такий спосіб при накладенні швів лінія швів нижележачого шару буде покриватися неушкодженою частиною вишележачого шаруючи.

Цієї мети можна досягти, використовуючи перемінний напрямок чи розрізу східчастий розріз. При перемінному напрямку розрізу шари м'язів розсікаються уздовж волокон перпендикулярно один одному. При східчастому розрізі шари розсікаються паралельно один одному, але лінії розрізів відстоять друг від друга на 1-2 см.

Однак усе це повинно бути підлегло основної мети лапаротомії: створити гарний і вільний доступ до оперируемої області. Маленький розріз, що одержав назву "ґудзикового отвору", може бути джерелом багатьох лих, особливо при травмах живота. Непорядна роль маленького розрізу і при попередженні й усуненні кровотеч, що виникають під час операції в черевній порожнині. Через малий розріз і тісний доступ особливо велика небезпека виникнення важкого, небезпечного для життя кровотечі в гладких літніх хворих з жирними брижами.

Близько 20 років тому було прийнято проводити холецистектомію через маленький розріз довжиною усього в кілька сантиметрів. У переважному більшості таких випадків, однак, залишалися невиявленими камені в загальній жовчній протоці, занадто довга кукса від вилученого міхура чи ушкоджувалася загальна жовчна протока при зупинці кровотечі з артерії жовчного міхура.