Міністерство освіти і науки України
Харківський національний університет імені В.Н.Каразіна
Кафедра валеології
Туберкульоз в Україні
Виконала:
Студентка II курсу
Філологічного факультету
групи ЛУ-22
Чепурна Тетяна Сергіївна
Харків – 2010
Туберкульоз (tuberculosis, туберкул- + оз; син. сухоти) — це інфекційна хвороба, яка викликається мікобактеріями туберкульозу і характеризується утворенням специфічних гранульом в різноманітних органах та тканинах (найчастіше в легенях) і поліморфною клінічною картиною.
Історія
Туберкульоз супроводжував людство з давніх давен. Ще у залишках кісток древніх людей знаходили сліди туберкульозного ураження. Опис хвороби знаходили у єгипетських ієрогліфах, старих перських книгах, індійських ведах. У вавилонських законах Хаммурапі (поч. II ст. до н. е.) встановлено право на розлучення з жінкою, яка захворіла на сухоти.
Гіппократ у V—IV ст. до н. е. описав прояви туберкульозу та описав його патогенез, але вважав, що ця хвороба є спадковою, бо вражає цілі сім'ї. Аристотель перший описав туберкульозний горбик (phymos), а Гален у Римі стверджував, що ця хвороба є заразною. Очевидно під цією недугою описувались різні хвороби, що супроводжувались інтоксикацією, виснаженням, виділенням харкотиння, кровотечами, тому і виникла така назва як сухоти, що означає виснаження. Під терміном tuberculum розуміли зміни, які спостерігаються на поверхні органів, або будь-що, що виступало над його поверхнею при розтині. У древніх руських літописах теж згадується ця хвороба як запалення реґіонарних лімфатичних вузлів. Тоді її лікували хірургічним методом та припіканням. Так лікували князя Київського Святослава Ярославовича в 1076 р.
Незважаючи на значне поширення туберкульозу в Середні віки, вчені здебільшого користувалися трактатами древньогрецьких мудреців, твори Гіпократа і Галена вважали непогрішними. Лише у XVI ст. італієць Фракосторо стверджував, що туберкульоз заразний і його переносить якесь «насіння». У 1678 р. французький лікар Сильвій описав туберкульозний горбик у легенях померлого і назвав його tuberculum. Але він вважав, що це змінений лімфатичний вузол. У 1689 р. Мортон опублікував свій трактат під назвою «Фтизіологія, або трактат про сухоти», де виклав подібні припущення. Лише у 1793 р. англійський лікар Бейлі довів, що ті горбики — не змінені лімфатичні вузли, а специфічні утворення, характерні тільки для туберкульозу, і які можуть зливатися і розпадатися.
Лише у 1882 р. німецький бактеріолог Роберт Кох у Берліні довів інфекційну природу туберкульозу. Він розробив спеціальний метод забарвлення збудника і виділив його в чисті культури.
М.Пирогов протягом 1842—1848 рр. описав клініку та патогенез уражень туберкульозом кісток, суглобів, лімфатичних вузлів шиї. Виділив тифоїдну форму міліарного туберкульозу. Вивчив гістологічну будову гранульоми і описав гігантські багатоядерні клітини (клітини Пирогова-лангханса).
У 1887 році відкривається перший протитуберкульозний диспансер, де проводили не тільки лікування, а і спостереження та соціальну підтримку хворих. Але активне лікування вперше було запропоноване Фораліні (італійський лікар) — створення відносного спокою хворому органові і зближення країв рани (каверни), що мало сприяти успішному перебігу репаративних процесів. Штучний пневмоторакс застосовували у багатьох країнах.
Величезну роль у діагностиці туберкульозу відіграло відкриття в 1895 р. Ренгеном Х-променів. Це дало можливість виявляти найменші зміни в легенях. У 1916 р. Німецький вчений Ранке виділив три стадії перебігу туберкульозу: період первинного інфікування, підвищена чутливість організму до збудника, перехід в обмежений органоуражуючий процес.
Основним досягненням в боротьбі з туберкульозом в XX столітті стало відкриття французькими вченими Кальметом і Гереном у 1919 р. протитуберкульозної вакцини, названої на їх честь — БЦЖ. Перше щеплення було проведене 1921 р., а в 1925 р. вакцина була передана в Радянський союз. Масово виявлення туберкульозу стало можливим після запровадження флюорографічного обстеження, яке вперше застосувалось в 1924 р. в Арбе, Бразилія.
Довготривалі пошуки ліків проти туберкульозу не давали ніяких результатів аж до 1943 р., коли Зельман Ваксман (виходець з України) отримав антибіотик стрептоміцин, за що він став лауреатом Нобелівської премії. Іншим значним вітчизняним фтізіатром був О.Ю. Рабухін. До 1966 р. стали застосовуватись і інші протитуберкульозні препарати, найефективнішим з них був ізоніазид. Також значно полегшило долю хворих використання хіміотерапії.
Поширення туберкульозу
туберкульоз епідемія інфекційна хвороба
Мікробактерії можуть виділятись під час кашлю з харкотинням, слиною, а також під час співу, розмови. Рідше — з калом, сечею при позалегеневих формах туберкульозу. Мікробактерії вельми живучі у зовнішньому середовищі. Потрапивши в повітря, вони можуть утримуватись у завислому стані до 5 годин; а, наприклад, у маслі житимуть до 5 місяців… Зараження може відбутися і під час безпосереднього контакту з хворим (через поцілунки), і опосередковано (через забруднені предмети вжитку : книжки, рушники, посуд, продукти, особливо молочні). Найчастіше зараження відбувається повітряним шляхом (90 %), рідше — через продукти (2 %) або контакти (5 — 6 %).
Мікобактерії дуже стійкі в навколишньому середовищі. Так, мікобактерії туберкульозу в молочних продуктах живуть до 240-300 днів, в пилу, в тому числі вуличному, до 3 міс. Вони добре витримують нагрівання до 85* С і охолодження до мінус 200* С. При температурі мінус 23* С мікобактерії туберкульозу зберігають життєздатність протягом 7 років, а прямі сонячні промені їх вбивають через 2 - 6 годин. Збудники туберкульозу зберігаються у річній воді до 5 місяців, у ґрунті - 1 - 2 роки, у приміщеннях при розсіяному світлі - до 1,5 міс., у фекаліях і на пасовищах - до 1 року.
Туберкульозна паличка може вражати всі органи і системи людського організму — легені, бронхи, нирки, кишківник, кістки, серце, слизові оболонки.
Найнебезпечнішими є хворі з легеневими формами туберкульозу. За добу вони можуть виділяти… понад 1 млрд. мікробактерій. Але більшість людей має велику опірність до туберкульозу, зумовлену комплексом вроджених і набутих механізмів захисту, рівнем імунітету. Тому, якщо загальна інфікованість туберкульозом на планеті складає 50 %, хворіє лише 5 — 6 %. Сьогодні у світі налічують 50 — 60 млн. хворих на туберкульоз, щороку захворює 7 −10 млн., помирає 3 млн. Одна хвора людина може інфікувати за рік 10-15 людей.
Епідемія туберкульозу в Україні
Аналіз показника смертності від туберкульозу за 15 останніх років збільшився у 2,9 рази. Епідемія туберкульозу в Україні має дві особливості. Перша — спостерігається взаємозалежність швидкості розповсюдження туберкульозу від епідемії ВІЛ-інфекції/СНІДу та поширенням наркоманії. Друга — високий рівень хіміорезистентних форм: первинної — 30 % та вторинної — 75 %.
За даними на 2009 рік в Україні понад 35 тисяч хворих на туберкульоз. Україна потрапила до п’ятірки світових лідерів за рівнем захворюваності на туберкульоз.
За останніми офіційними даними в Україні 35 700 хворих на туберкульоз . Із них приблизно 20 тисяч живуть у столиці.
Україна на другому місці після Росії за захворюваністю на туберкульоз за даними на березень 2010 року.
Україна займає за кількістю випадків захворювання на туберкульоз 2 місце у Європі після Росії. Епідемічні показники туберкульозу в Україні в 10-12 разів перевищують аналогічні показники в інших розвинутих країнах. Ще у 2005 році на обліку в протитуберкульозних закладах України перебувало майже 600 тисяч осіб.
Міністерство охорони здоров’я констатує, що ситуація з туберкульозом в Україні лишається загрозливою. Про це йдеться у повідомленні МОЗ з нагоди Всесвітнього дня боротьби з туберкульозом, що відзначається 24 березня.
Зокрема, за даними медиків, незважаючи на позитивні зрушення в контролі за туберкульозом, рівень захворюваності та смертності від нього ще залишаються на епідемічному рівні.
Як зазначили в МОЗ, в Україні захворюваність на туберкульоз, починаючи з 1992 року, неухильно зростала і збільшилась за цей період у 2,4 раза - з 35 випадків на 100 тис населення до 84,5 випадку на 100 тис населення у 2005 році, коли спостерігався максимальний рівень цього показника. Показник смертності за період епідемії збільшився в 2,7 рази - з 9,5 випадку у 1992 році до 25,3 випадку на 100 тис населення у 2005 році.
З 2006 року відзначається повільне зменшення показників захворюваності та смертності. У 2009 році захворюваність на туберкульоз становила 74,4 випадку на 100 тис населення (31 тис 807 осіб), що на 7% менше, ніж у 2008 році, і на 12% менше порівняно з 2005 роком, коли спостерігався максимальний рівень цього показника. Рівень смертності знизився на 29% з 25,3 випадку на 100 тис населення у 2006 році до 18,2 випадку на 100 тис. населення у 2009 році (7 тис 676 осіб).
Близько 86% хворих на туберкульоз становлять особи працездатного і репродуктивного віку. З усіх вперше виявлених хворих на туберкульоз у 2009 році непрацюючі працездатного віку становили 53,1%, пенсіонери - 13,3%, робітники - 12,1%, вперше виявлені хворі, які зареєстровані в інших міністерствах і відомствах - 4,2%, службовці - 3,7%, робітники аграрного сектора - 1,3%, особи без постійного місця проживання - 1,5%, учні - 1,9%, медичні працівники - 1,7%, особи, які повернулися з місць позбавлення волі - 0,5%, студенти - 1,9%, приватні підприємці - 0,9%, інші - 4,0%.
Сьогодні хронічні обструктивні захворювання легень посідають четверте місце серед усіх причин смертності у віковій групі старше 45 років.
За оцінками ВООЗ, в Україні 16% хворих з новими випадками туберкульозу мають мультирезистентну форму захворювання, їх 9835 осіб. Серед повторних випадків частота мультирезистеності перевищує 50%. Загальна кількість хворих 4 категорії, яку формують пацієнти з хіміорезистентним туберкульозом, в 2009 році - 22 тис 371 хворий.