Яке місце займають патологічні стани в структурі діагнозу? Оскільки ці стани не можуть бути означені як хвороба, але характеризуються вірогідністю розвитку патологічного процесу, то деякі із них можуть включатися в діагноз (у його другу, додаткову, частину).
Патологічні стани можуть бути прикладом хвороби з повним припиненням активності систем збереження гомеостазу.
Таким чином, для формулювання діагностичного висновку лікар повинен мати таку інформацію: ознаки стресу, деструкції тканини (ознаки розвитку патологічного процесу), зміни функції органа (тканини), активності репаративно-компенсаторних процесів, активності головних систем збереження гомеостазу (імунної, гемокоагуляційної тощо), ознаки, що уточнюють характер патологічного процесу (нозологічної форми) та локалізацію патологічного процесу.
Психологічні аспекти діагностики захворювань
З психологічної точки зору виділяють 3 етапи реакцій на хвороби:
— сексологічний;
— оцінювальний;
— етап звикання до хвороби.
На сексологічному етапі виникають неясні неприємні відчуття різного ступеня вираженості з невизначеною локалізацією. Ці ранні симптоми соматичної хвороби спричинюють стан, який визначається як дискомфорт.
Окрім невизначених дифузних суб'єктивних відчуттів дискомфорту, можливий і локальний дискомфорт, наприклад, у ділянці серця, шлунка, печінки і
т. ін.
Дискомфорт — рання психологічна ознака морфофункціональних змін. Він може перерости у больові відчуття. Біль слугує своєрідною інформацією про порушення діяльності органів та систем; хворий його осмислює і завдяки цьому може оцінити соматичні страждання. Він оцінюється не тільки як симптом захворювання, але як загроза для життєдіяльності (зміни, що відбуваються в сім'ї й у професійній діяльності тощо).
Біль може проявлятися на рівнях:
— фізіологічних відчуттів;
— емоційно-мотиваційному (страх, бажання, прагнення);
— когнітивному (раціональне, помірковане ставлення до болю й оцінка його ролі у своєму житті).
На першому етапі, окрім дискомфорту, больових відчуттів, можливі також порушення у біосоціальній адаптації (зниження творчої активності, ослаблення спонукальних мотивів до діяльності тощо). Виникає відчуття обмеженої свободи, неповного використання своїх теперішніх можливостей, власної неповноцінності (дефіцитерність).
Оцінювальний етап — наслідок інтрапсихологічної переробки сексологічних даних. На цьому етапі складається "внутрішня картина хвороби" — внутрішній світ хворого, все, що відчуває й переживає хворий, його уявлення й відчуття про хворобу, її причини (Р. А. Лурія, 1944).
Структура оцінювального етапу:
— вітальний компонент (біологічний рівень); ':
— суспільно-професійний компонент;
— етичний;
— естетичний;
— компонент, який пов'язаний з інтимним життям.
Психологічна картина хвороби проявляється в кожному випадку своєрідно і має індивідуальний характер.
Це залежить від таких чинників;
— греморбідних особливостей індивіда;
— ситуацій, в яких опиняється хворий (у сім'ї, на роботі, в клініці);
— специфіки захворювання.
Етап ставлення до хвороби — це переживання, висловлювання, дії, а також загальна поведінка хворого, котра пов'язана із захворюванням.
Основний критерій етапу: визнання або заперечення хвороби. Формування на згаданих вище етапах ставлення до хвороби називається соматонозогнозією.
Типи соматонозогнозій:
1. Нормосоматонозогнозія — адекватна оцінка хворим свого стану й перспектив щодо видужання. Оцінка хворим свого стану збігається з оцінкою лікаря. Ставлення до лікування і лікувальних процедур — позитивне. Активність у боротьбі з хворобою:
а) адекватна хвороба й висока активність боротьби із захворюванням;
б) адекватна оцінка в поєднанні з пасивністю, зниженням активності, нездатність подолати негативні переживання.
Преморбідні особливості індивіда: сильна, урівноважена людина.
2. Гіперсоматонозогнозія — переоцінка значущості як окремих симптомів, так і хвороби в цілому:
а) занепокоєння, тривога, паніка, підвищена увага до хвороби. Велика активність стосовно обстеження та лікування. Часта зміна лікарів і медикаментів. Гіпертрофований інтерес до медичної літератури;
б) настрій: апатичний, монотонний. Песимістичний прогноз на майбутнє. Скрупульозне виконання всіх вимог лікаря.
Преморбідні особливості індивіда:
— ригідність, загострення уваги на переживаннях;
— занепокоєння, підозрілість.
3. Гіпосоматонозогнозія.
Недооцінка хворим важкості та серйозності хвороби в цілому та її окремих ознак:
а) зниження активності, зовнішня відсутність інтересу до обстеження та лікування. Безпідставний оптимістичний прогноз на майбутнє, недооцінка небезпеки. У такій ситуації глибший аналіз виявляє правильну оцінку здоров'я пацієнта. Водночас потрібні тимчасова зміна повсякденного режиму та припинення виконання рекомендацій лікаря. У разі хронічного перебігу захворювання звикають до хвороби, лікуються нерегулярно.
Преморбідні особливості; поверховість суджень, легковажність;
б) небажання звертатися до лікаря. Негативне ставлення до процесу лікування.
Тип психологічного захисту — заперечення хвороби. Преморбідні особливості: цілеспрямованість, "гіперсоціальність".
4. Диссоматонозогнозія — заперечення наявності хвороби і симптомів. Повне невизнання хвороби:
а) невизнання хвороби у разі слабкої вираженості симптомів (онкологічні захворювання, туберкульоз і т, ін,}; навмисне приховування захворювання (наприклад, сифілісу);
б) витіснення зі свідомості думок про хворобу, особливо у разі песимістичного прогнозу хвороби.
При всіх формах соматонозогнозій необхідно враховувати вік людини, У молодому віці — це недооцінка тяжкості захворювання, а у разі яскраво виражених естетичних і інтимних компонентів особистісних реакцій — переоцінка тяжкості.
Зрілий вік — частіше диссоматонозогнозія. Похилий вік — гіперсоматонозогнозія, пов'язана з недооцінкою сил і можливостей організму.
Гіперсоматонозогнозія пов'язана зі зниженням загальної реактивності.
Патологічні типи ставлення до хвороби.
Патологічна реакція на хворобу — реакція, яка не відповідає силі, тривалості і значущості подразника. У даному разі неможлива корекція уявлень, суджень, а також поведінки хворого. Тривалість патологічних реакцій: від декількох годин до декількох тижнів.
У разі хронічного перебігу хвороби можливе переростання патологічної реакції в патохарактерологічний розвиток особистості.
Депресивна реакція — включає в себе тривожно-депресивний і астенодепресивний синдроми.
Тривожно-депресивний синдром — переважно виникає на початковій стадії захворювання. Пригнічений настрій, туга, смуток, зосередженість на переживаннях, пов'язаних з недугою, суїцидні тенденції. Астенодепресивний синдром — на стадії розпалу або на кінець захворювання. Характерні пригніченість, розгубленість, сповільнена моторика.
Фобічна реакція — наявність нав'язливих страхів. Упродовж нападу страху загроза, що переживається, сприймається як цілком реальна. За відсутності гострих нападів фобій критичність відновлюється.
Фобічна реакція має відповідну динаміку:
— поява нав'язливих страхів під впливом пошкоджувального подразника;
— виникає не тільки в травмівній ситуації, але й в очікуванні впливу пошкоджувального подразника;
— поява фобій в об'єктивно безпечній ситуації.
Істерична реакція — різка зміна настрою, демонстративність, дещо театральність, здатність травмувати себе у стані афекту. Перебільшення скарг.
Іпохондрична реакція — всупереч об'єктивній ситуації стосовно видужання хворого не полишає думка, що він хворий на інше, серйознішу недугу. У разі найменшого нездужання хворі починають думати про загрозу небезпеки здоров'ю та життю.
Анозогнозія — це переважно реакція, пов'язана не з особистісними особливостями хворого, а з характером захворювання.
Анозогнозія виникає у випадку загрозливих для життя захворювань (рак, туберкульоз і т. ін.). Хворий не усвідомлює факту хвороби і через це її заперечує. Інколи надається значення найменшим соматичним порушенням і не помічаються симптоми іншого, дуже небезпечного, захворювання.
Психологічний сенс хвороби. Формування того чи того типу ставлення до хвороби пов'язане з особливостями характеру хворої людини, ситуацією, а також з особливостями захворювання.
Дуже велике значення мас сімейна ситуація хворого. Якщо в сім'ї є незадоволені бажання чи потреби членів сім'ї, хвороба може потрапити на "сприятливий ґрунт". Вона набуває неусвідомленого психологічного сенсу, є "умовно вигідною" для всіх членів сім'ї, є засобом збереження сімейної злагоди.
Наприклад, якщо в сім'ї захворіла дитина (діагноз — екзема), а родичі дитини конфліктують між собою, хвороба дає змогу згуртувати сім'ю. Родичі об'єднуються для лікування і турботи про дитину, зникають сімейні конфлікти. До хворої дитини виявляють підвищену увагу, вона сама починає ставитися до себе як до дуже хворої, потребує постійної опіки, допомоги. У цьому випадку може виникнути гіперсоматонозогнозія. Лікування утруднене, екзема може перерости в нейродерміт. У такому випадку необхідна гармонізація сімейних стосунків.