Ці форми здавна були поширені в медицині і мають велику популярність у лікарів різних спеціальностей. Вони становлять 60—65% всіх приписів.
Готують рідкі форми: 1) розчиненням твердих речовин в рідині або змішуванням кількох рідких речовин, 2) екстрагуванням (настоюванням та виварюванням) розчинних складових частин з рослинних або тваринних лікарських матеріалів спиртом, ефіром, водою або сумішшю спирту з ефіром.
Рідкі лікарські форми поділяють на прості й складні. Прості — це такі, які складаються з одної будь-якої лікарської речовини; складні — з двох і більше.
З фізико-хімічного погляду складні рідкі лікарські форми відносять до дисперсних систем (dispergo – роздробляю, розпиляю), в яких одна речовина розподілена в другій у формі більш-менш маленьких часток.
За розміром часток дисперсної фази дисперсні системи ділять на три типи:
1) молекулярно-іоно-дисперсні системи з розміром частинок менш ніж 1гп(д, (мілімікрон);
2) колоїдні дисперсії з розміром частинок від 1 μ, до 0,1 μ (мікрон);
3) грубі суспензії з розміром частинок більш ніж 0,1 μ. Частки в молекулярно-іоно-дисперсних системах добре дифундують, діалізують, стійкі і не розшаровуються при тривалому зберіганні; це так звані молекулярні, або справжні, розчини. Колоїдні дисперсії і грубі суспензії нестійкі, при зберіганні швидко розшаровуються; часточки дисперсної фази не дифундують і не діалізують. При вживанні треба збовтувати.
Є ще і друга класифікація дисперсних систем. В її основу покладено взаємовідношення поміж диспергованою речовиною і розчинником. Системи, в яких є спорідненість поміж диспергованою речовиною і розчинником, називають ліофільними, а системи, де такого зв'язку немає,— ліофобними. Системи, що мають зв'язок води з золями, називають гідрофільними, а ті, що не мають такого зв'язку з водою, називають гідрофобними. Дисперсність (роздрібненість) лікарських речовин в лікарських формах має велике значення. Наприклад, чим більше буде подрібнена речовина в рідкій формі, тим більше буде її вільна поверхня і тим вона стає активнішою при стиканні з тканинами і рідинами організму. Отже швидкість дії, сила і спрямованість будуть залежати не тільки від початкового стану лікарської речовини, але в значній мірі і від ступеню дисперсності її.
Речовини в рідкій формі, як правило, швидше усмоктуються і швидше справляють резорбтивну дію, ніж ті самі речовини в твердій формі (в порошках, таблетках, пілюлях та ін.).
Ці ліки можуть бути введені не тільки через рот (як тверді форми), але й під шкіру внутрішньовенно, внутрішньом'язово, внутрішньокістково, в серце і навіть через дихальні шляхи. Ліки в рідкій формі легше призначати тяжкохворим, непритомним, старим і дітям.
Проте поряд з позитивними сторонами рідкі форми мають і істотні недоліки. Вони менш портативні, деякі з них під впливом світла, повітря, коливань температури та інших фізичних факторів можуть змінюватися, і, нарешті, розчинені речовини, вступаючи в хімічні взаємодіяння між собою, можуть розкладатися і утворювати нові сполуки, які мають небажані властивості. Рідкі форми, утворювані настоюванням та вивалюванням рослин, швидко пліснявіють і вважаються взагалі нестійкою формою.
Залежно від способу приготування, місця введення і методу дозування рідкі форми мають ще спеціальні назви, наприклад: розчини, призначувані на різні поверхні, називаються полосканням, зрошуванням, примочками, очними та вушними каплями; розчини всередину — мікстурами, каплями; розчини, виписувані для промивання сечовипускального каналу, сечового міхура, піхви, називають спринцюванням; розчини, призначувані для введення в пряму кишку,— клізмами; розчини, призначувані під шкіру та внутрішньом'язово або внутрішньовенно,— ін'єкціями, або вливаннями, та ін.
Залежно від способу готування ліків рідкі форми поділяються на: 1) розчини (solutiones), 2) мікстури (mixturae), 3) настої (infusa), 4) відвари (decocta), 5) емульсії (emulsiones), настойки (tincturae), аерозолі (aerozolae) тощо.
Розчини — Solutiones (однина — solutio; poд. відм. — solutionis).
Розчиномназиваютьгомогеннурідину, утворюванупривзаємодіїтвердоїречовини, рідиничигазузрозчинником.
Готуютьрозчинизмішуваннямтвердихречовинзрозчинником, частозбовтуючи, інодітвердуречовинупередтимпорошкують. Вбагатьохвипадкахрозчиненнятвердихречовинполегшують, підігріваючирозчинник (крімвогненебезпечних). Розчинрідиниврозчинникупосутіявляєсумішдвохрідин, щоцілкомодназодноюзмішуються. Розчингазівврозчинникуйдезагазовимизаконами, тобтозпониженнямтемпературиізбільшеннямтискурозчинністьгазівпідвищується.
Розчинниками для готування розчинів буває дистильована вода, рідше спирт, олія, гліцерин. Дистильована вода (aqua deslillata) як розчинник зручна, дешева разом з тим індиферентна до багатьох лікарських речовин. На воді, власне, й готують більшість розчинів для зовнішнього і внутрішнього вживання, а також для ін'єкцій і вливання . Коли виписують в розчинах лікарські речовини, не зазначаючи розчинника, то такі розчини аптека готує на дистильованій воді. Тільки невелику кількість ліків, нерозчинних у воді, виписують на інших розчинниках.
Спирт винний (етиловий) Spiritus vini застосовують як розчинник переважно для тих речовин, що розчиняються у спирті (смоли, ефірні олії, жирні олії тощо) Спирт має бактерицидні, бактеріостатичні й фіксуючі властивості — уже в 15% концентрації він затримує розвиток мікрофлори. Проте застосування його обмежене, бо він гігроскопічний, легко оксидується, вогненебезпечний і неіндиферентний. Міцність спирту визначають в об'ємних процентах, які показують, скільки об'ємів абсолютного алкоголю міститься в 100 об'ємах даного розчину. Коли не зазначена міцність спирту, беруть 90% (процентний). В Державній Фармакопеї СРСР X видання, крім статті про 95% етиловий спирт, є стаття про спирти 90%, 70% та 40%.
Гліцерин (Glycerinum) як розчинник беруть переважно для зовнішнього застосування, для розчинення борної кислоти, бури, протарголу, таніну тощо. Сам по собі гліцерин гігроскопічний, подразнює і зневоднює шкіру, тому для медичних потреб застосовують тільки фармакопейний препарат питомою вагою 1,22—1,23, що містить 15% води. ,
Жирні олії добувають з рослин видавлюванням або екстрагуванням за допомогою органічних розчинників. Для медичних потреб беруть олії, добувані видавлюванням. В жирних оліях добре розчиняються камфора, ментол, фосфор, ефірні олії, деякі вітаміни і т. д. Найчастіше застосовують олії персикову (oleum Persicorum), мигдалеву (oleum Amygdalarum), оливкову (oleum Olivarum), соняшникову (oleum Helianthi), кунжутну (oleum Sesami).
Розчини використовують для зовнішнього застосування, внутрішнього і для ін'єкцій.