Реферат з журналістики
Журналістика як сфера масового розуміння
Минуло десять років відтоді, як журналістика на пострадянському просторі в теорії й на практиці відмовилася від самоназви "засоби масової інформації й пропаганди" (ЗМІП). Вилучення із терміна слова "пропаганда" було визначною, історичною подією для нашої галузі й усього суспільства. Десятки років це слово було точкою опори ідеології тоталітарної держави (хоч в усьому світі визнавався за синонім майстерно замаскованої брехні).
Однак цей безсумнівний прорив вирішив тільки одну з теоретичних частин завдання, висвітливши при цьому невирішеність інших її частин. (Залишимо поза увагою те, що скасування терміна "пропаганда" у теорії не означало відкидання самої пропаганди з журналістської практики.) Поза рішенням лишилося питання, чи охоплює нова, вкорочена назва преси всі реалії відносин щодо масового поширення інформації, інтерпретацій, оцінок, поглядів, емоцій і ще багато чого іншого. Тому протягом перших років незалежності на наукових конференціях та в літературі час від часу виникали суперечки навколо самоназви преси: як правильно іменувати самих себе - засобами масової інформації (ЗМІ) чи засобами масової комунікації (ЗМК). В останні роки верх взяла друга формула, і це був крок уперед, який, однак, лише заплутав питання.
У 1995 році було висловлено думку, що ми не те й не інше. По-перше, ми не засоби масового спілкування, бо взагалі не маємо бути нічиїми не засобами, а тяжіємо до статусу самостійних, вільних й незалежних органів. По-друге, заперечення викликала нез'ясоване і, вочевидь, надмірно звужене розуміння преси як сфери тільки інформації чи навіть тільки комунікації. Висловлювалася думка, що об'єкт нашого впливу значно ширший за обсягом охоплення суспільних відносин і що насправді він охоплює масове спілкування. Тому й преса соціально відповідальної моделі у демократичному суспільстві має називатися органами масового спілкування. "Геть ЗМІ - хай живуть ОМС!" - таке гасло, хоч і було проголошено, не мало достатнього теоретичного обґрунтування, та до того ж наштовхнулось на потужну силу інерції масової свідомості та корпоративного консерватизму. Наступне гальмування, а потім і зворотний, як на загал, хід вивільнення української преси взагалі змусили відкласти принципову розмову з проблеми самоназви до невизначеного часу, коли вона буде покликана до життя не силою інтелекту теоретиків-ентузіастів, а силою зміни соціальних обставин. Але соціальний поступ українського суспільства одного разу вже поставив перед нами це запитання, і, "попри всі негаразди", на нього слід шукати відповідь.
Отже - хто ми є? Засоби чи органи? І чого - інформації, комунікації чи все-таки спілкування? Серед цих проблем єдина визначальна риса ("масової") не викликає сумніву, хоч і потребує постійних уточнень. Залишимо їх для інших наукових розвідок, це окрема проблема: спеціалізоване видання для банкірів накладом тисячу примірників може впливати на соціальний процес більше ніж мільйонна щоденна газета.
Уже з першого погляду вражає принципова тотожність і така ж принципова відмінність цих сфер - інформації, комунікації та спілкування. Вони знаходяться нібито так близько одна від одної, що їх назви часто вживають як синоніми. Однак насправді вони принципово, концептуально відрізняються (можна було б сказати "діаметрально протилежні", якби їх не було три).
Можуть існувати одночасно два погляди на взаєморозташування цих сфер.
Одна з них полягає у тому, що сфера масової інформації охоплює собою (включає у себе) сферу масової комунікації та сферу масового спілкування, адже вона - загальна сфера масового обігу інформації у суспільстві й включена, у свою чергу, у найширшу, універсальну сферу інформації як її окремий (масовий) випадок. Масова комунікація та масове спілкування, у свою чергу, - окремі випадки, точніше сказати - окремі способи обігу інформації у суспільстві. Перша здійснюється у межах суб'єкт-об'єктних відносин, друга - у межах відносин інтерсуб'єктних. Обидві являють собою надзвичайно складні моделі суспільних відносин з приводу інформації, і нерозривно взаємопов'язані: не можна не помітити, що масове спілкування - це "подвоєна" масова комунікація, подібна до шосе з двостороннім рухом, це перетворення монологу на діалог, а на щаблях філософських - метафізики на діалектику.
Другий погляд трактує справу так, що сфера масової інформації (тільки інформації або просто інформації, тобто - інформування) - це початковий і найпростіший етап поширення інформації в суспільстві, який передує наступному й більш широкому етапу масової комунікації, включений в неї, і обидві, одна в одній, входять у щось найширше - у сферу масового спілкування, яка інтегрує їхні дії.
Передбачається, що масове інформування взагалі не має на увазі слухача: "Ми інформуємо усіх, а хто сприйме - не має для нас особливого значення". Уся справа у тому, щоб знайти, опрацювати та опублікувати соціально значущу інформацію. Слід наголосити, що така позиція не є відображенням примітивного ставлення до ролі преси в суспільстві та соціальному поступові, а є широко поширеною у світі моделлю відносин між пресою й аудиторією. Вона віддзеркалена навіть у англійському терміні "broadcasting", що означає водночас і "вести радіомовлення", і "розсівати зерна" - мовляв, де-небудь та й зійдуть. За класифікацією Дж. Мілля, це є лібертаріанська модель преси. Удавана байдужість її до реакції аудиторії, по-перше, спирається на демократичну довіру до вміння читачів самим розібратися у суті справи, по-друге, дозволяє зосередити всі сили редакцій на якісному й оперативному інформуванні, без відволікань на коментування, тлумачення тощо, а по-третє, має за лаштунками доволі складні й ефективні методи моніторингу власної результативності.
Багато осередків мас-медіа розвинених країн працюють у цьому ключі, процвітають у ринкових умовах і задовольняють інформаційні потреби своїх читачів, які нічого іншого крім інформації й не бажають від них отримувати. "News, no views" - гасло цієї преси, його можна перекласти так: "Ми даємо новини, а ви розумійте їх як хочете".
Єдина суттєва вада цієї моделі й усього рівня масового інформування в тому, що в ній нібито відсутні, виключені з міркувань і розрахунків ті, для кого все робиться. Тут немає нічого, крім суб'єкта інформування. Усе інше - об'єкт комунікації чи протилежний суб'єкт спілкування - існують поза цією сферою, у власних сферах, відповідно, масової комунікації та масового спілкування. А з цим не можна погодитися, принаймні теоретично, оскільки увага тут зосереджується лише на частині цілого - як на цілому.
У такому випадку, справді, перехід до рівня масової комунікації був би кроком уперед: такий перехід передбачає появу поряд з суб'єктом інформування (комуніканта) й її об'єкта (комуніката). Це відразу викликає з передбачуваного небуття (ще раз зауважимо: не із забуття) масову аудиторію й ставить її на місце учасника обміну інформацією, нехай і пасивного, однобічного. Уся структура оперування інформацією у просторі масової свідомості починає нагадувати або авторитарну, або, у її країньому вигляді, тоталітарну моделі преси - за класифікацією Дж. Мілля.
Однак дослідники процесів комунікації, хоч і визнають її двополярність (це неможливо не визнавати), не акцентують уваги на активній ролі об'єкта у сприйнятті поширюваної інформації. Усякий поступ до спільної рівності тих, хто здійснює комунікацію, є поступ від комунікації до спілкування. "Комунікативний процес є основою спілкування", - цілком справедливо зауважив В. В. Різун (11, с. 3).
Так, Шеррі у книзі "У людській комунікації. Перегляд, огляд та критика", що вийшла у Кембриджі у 1966 році, пише: "Комунікація є по своїй суті суспільною справою. Люди розгорнули велику кількість різноманітних комунікативних систем, які зробили можливим їхнє суспільне життя... Слово "комунікація" означає буквально "участь", та саме по тій мірі, по якій ви та я у даний момент знаходимося у стані комунікації, ми спільно беремо участь (є співучасниками). Ми утворюємо не стільки союз, скільки єдність" (14, с. 3-5).
Ствердження цілком справедливе. Єдине, що можна було б закинути його авторові, це те, що воно однаково належить до сфер інформування, комунікації й спілкування - та інформації у найширшому розумінні. Крім того, Шеррі, як і його попередники та продовжувачі, не переносить комунікацію у масовий світ. Зате він уже "має його на увазі" у своїх міркуваннях, і вже цим опиняється попереду інших. А якщо б він придивився пильніше до існування комунікації у тому, що ми називаємо світом масової інформації, він міг би побачити, що в ньому замало лінійності відносин "Я - Ти" та навіть площинності "Я - Ти - Він". У світі диктату відносин типу "Я - Всі", як у переході від евклідової геометрії до геометрії Лобачевського, починають розгортатися дивні ефекти.
Зокрема, він виявив би, що комунікація в ньому - це зовсім не єдність і тим більше не союз: світ масових комунікацій насправді царство випадковості, де кожен комунікативний акт сполучає того, хто каже, з "невідомо ким", який є, до того ж, "невідомо яким" і належить до непевної кількості подібних до нього невідомих, що відрізняються від нього та між собою невідомо чим. Однак вони всі реальні людські істоти, вони виявляють себе хоч би тим, що купують наші газети. У цьому розумінні комунікація набагато складніша ніж спілкування, незважаючи на те, що в інших значеннях спілкування набагато складніше комунікації.
Шеррі не виходить за межі лінійності: "У тій мірі, у якій ми одне з одним погоджуємося, ми кажемо, що ми однієї думки або що ми розуміємо одне одного. Це й є єдність". Це, на наш погляд, і так - і не так. Так - у лінійному вимірі. Ні - тому що тут описаний найменший квант єдності, а справжня єдність має соціокультурні масштаби.