Вік хворих коливався від 16 до 43 р., значну частину склали жінки віком до 40 р. – 72 (92.2%), тобто найбільш працездатна їх частка. (табл. 2)
Таблиця №2.
| Група | До 20 р. | 20-29 р. | 30-39 р. | 40-49 р. | Разом | ||||
| число | % | число | % | число | % | Число | % | Число | |
| Основна | 15 | 26,6 | 24 | 44,01 | 12 | 21,10 | 4 | 8,35 | 55 |
| Контрольна | 6 | 26,67 | 11 | 46,67 | 5 | 20,00 | 2 | 6,67 | 24 |
| Разом | 21 | 26,62 | 35 | 44,81 | 17 | 20,78 | 6 | 7,79 | 79 |
Отримані дані співпадають з думкою багатьох авторів, що займалися цим розділом гінекології (Я.П. Сольський і співавт., 1997; В.І. Бодяжина 1990), що підкреслює високу актуальність даної проблеми. Тривалість захворювання до початку стаціонарного лікування коливались в широкому діапазоні від 1 до 20 днів. Хворі потрапляли після невдалого лікування в поліклініці або самолікування в середньому через 12,6±0,2 днів з моменту захворювань. Значна частина хворих (53,25%), як і в основній так і в контрольній групі, госпіталізовані пізніше 5 доби від початку захворювання. (табл. 3), внаслідок погіршення загального стану та прогресування запального процесу 21 (40,9%) обстежуваних хворих перед госпіталізацією отримували терапію в умовах жіночої консультації (табл. 3).
Таблиця №3.
| Група | 20-48 годин | 2-3 доби | 3-5 діб | Більше 5 діб | Разом | ||||
| число | % | Число | % | число | % | Число | % | Число | |
| Основна | 1 | 4,59 | 5 | 14,68 | 7 | 27,52 | 14 | 53,21 | 27 |
| Контрольна | 1 | 4,44 | 4 | 15,56 | 6 | 26,67 | 13 | 53,33 | 24 |
| Разом | 2 | 4,55 | 9 | 14,94 | 13 | 27,27 | 27 | 53,25 | 51 |
Недостатня інтенсивність лікувальних заходів на догоспітальному етапі була причиною значного запущення гнійно-запальних процесів (табл. 4).
Патологічні симптоми захворювань у паціентів при
поступленні до стаціонару. Таблиця №4.
| Симптоми | Основна група | Контрольна група | Разом | ||||
| число | % | число | % | Число | % | ||
| Болючість внизу живота | 55 | 100,0±0,4 | 24 | 100,0±0,4 | 79 | 100,0 | |
| Патологічні виділення з піхви | 45 | 84,40±3,9 | 21 | 86,67±3,8 | 66 | 85,07 | |
| Порушення загального стану | 30 | 54,13±4,1 | 11 | 46,64±4,2 | 41 | 51,95 | |
| Підвишення температури | 34 | 62,38±4,2 | 12 | 51,11±3,9 | 46 | 53,09 | |
Вивчення менструальної функції у обстежуваних виявлено, що 42 (53,25+4,1%) жінки мали порушення менструації, у 23 (29,22+2,9%) – зареєстровано гіперполіменорею; у 11 (13,64+2,6%) – гіпоменструальний синдром, у 9 (10,39+2,1%) – альгодисмінорею. Середній вік менархе склав (12,7+0,1) років. Дослідження репродуктивної функції пацієнток виявив, що 7 (9,09+1,9%) хворих страждали первинним непліддям, а 5 (7,79+1,9%) – вторинним; 17 (21,43+3,7%) невиношуванням вагітності (табл. 5).
Причини захворювання у обстежуваних хворих. Таблиця №5.
| Чинники захворювання | Число | % |
| ПереохолодженняАбортПологиВведення ВМСІнфекційні хворобиНе вияснені | 312712522 | 38,3235,0615,585,842,602,60 |
Температура тіла в межах 38°С більше при вступі на стаціонарне лікування у 25,32% пацієнтів і відмічалась при давності процесу не більше 24 год. Збільшення кількості лейкоцитів вище показника в 8 тис. мкл. зареєстровано у 26 (33,77+3,7%), а рівень ШОЕ вище 10 мм/год., у 20 (37,01+3,7%).
Дослідження сечі у обстежуваних показали наявність змін (протиїнурія, лейкоцити) у 13 (16,88+2,5%) хворих; 1-2 ступінь чистоти піхвового вмісту у 50 (62,99+3,7%), 3-4 ступінь – у 29 (37,01+3,11%) хворих, яким проведено бактеріологічне дослідження. З них у 10 випадків виділено залотистий стафілокок, у 7 - кишкова паличка, у 5 – мікробні асоціації (2 – Staph. epidermidii + E.coli); 2 – Pr. Vulgarii + E.coli, 1 – St.aureui + E.coli). Для виключення специфічної причини запалення проводилась провокація та подальше дослідження мазків і засівів.
2.2. Методи дослідження.
Контроль за перебігом хвороби здійснювався на підставі таких клінічних ознак: оцінювали суб’єктивні відчуття хворих, їх самопочуття, скарг, температуру тіл, показники огляду і пальпації. Спостерігали за місцевими проявами з боку гнійного осередку, розміри матки та додатків, їх рухомості, величиною та характером набряку, ступенем болю при пальпації, характером та об’ємом виділень з матки. Ці ознаки з об’єктивним відображенням патологічних процесів, що відбуваються в матці, додатках та прилеглих тканинах. І в сукупності з іншими показниками та УЗ-діагностикою слугували критерієм оцінки важкості перебігу захворювань.
Лабораторні дослідження. Вивчались в динаміці показники крові (еритроцит, гемоглобін, кількість лейкоцитів), лейкоцитарний індекс інтоксикації (ЛІІ), швидкість осідання еритроцитів (ШОЕ) та інші. До біохімічних досліджень входили: загальний білок сироватки крові, система згортання та протизгортання крові по Лі-Уайту. Ступінь прояву інтоксикації визначили за допомогою ЛІІ (запропонованого Кальф-Каліфом у 1938р.), який розраховується за формулою:
ЛІІ=(4мц+3ю+2п+с)(пл+1)/[(мон+лімф)(е+1)],
де мц - моноцити, ю - юні, п - паличкоядерні нейтрофіли, с - сегментоядерні нейтрофіли, пл - плазмоцити, мо - моноцити, лімф - лімфоцити, е - еозинофіли.
Опираючись на результати клінічних досліджень ми дійшли висновку: перебіг запального процесу додатків матки визначався, в основному, початковим рівнем реактивності організму. У зв’язку зцим, надалі в клінічних дослідженнях ми використали індекс резистентності організму (ІРО), запропонований А. С. Кочневим та співавт. (1987):
ІРО=Л/В*ЛІІ,
де Л - загальна кількість лейкоцитів у периферичній крові, В - вік хворого. Для визначення резистентності організму ми застосували, запропонований на кафедрі факультетської хірургії Буковинської державної медакадемії (І. Ю. Полянським з співавт. в 1987), індекс імунологічної реактивності (ІІР), який грунтується на змінах, що відбуваються в білій крові, з відображенням характеру вікових змін:
ІІР=лімф (абс. число)/(В*ЛІІ).
Для ультрафіолетового опоромінення аутокрові в нашій країні найчастіше використовують прилади МД - 73, М “Ізольда”, “Геліос - 1”, “УФОК - 1”. В нашій роботі ми використали апарат М “Ізольда”: кров від пацієнта за допомогою перистальтичного насосу, через кварцеву кювету перекачувалася в стерильну ампулу з 50 мл фіз. розчину та гепарину з розрахунку 25 ОД на 1 мл крові, або в посуд зі стандартним розчином “Глюгіцир”, що є стабілізуючими розчинами. Потім кров знову ж таки через кювету насосом поверталася пацієнту, отже, кров опромінювалася двічі в кюветі, протікаючи шаром 1 см. Загальний час опромінення складав від 12 до 16 хв. Ця квантова гемотерапія стала своєрідним експрес- варіантом традиційного світлолікування, що поєднує ефекти світлолікування та аутогемотерапії: гемоекскурсії та трансфузії стабілізованої крові.
При використанні АУФОК в гінекологічній практиці ми звернули увагу на слідуючі особливості: чим більш старий процес і чим сильніше пригнічена імунна система тим, менша кількість процедур і більший інтервал між ними був передбачений. Найбільший ефект досягається використанням на 1, 4 і 7-й день хвороби в бережливому режимі, (з фільтром, швидкість забору і повернення крові 18 мл на хв в кількості 1 мл на 1 кг маси тіла з інтервалом 3-4 доби в кількості 3- х процедур). При цьому хворі краще переносять лікування, вдається досягти стійкої ремісії, клінічної та біологічної реабілітації. Для стимуляції овуляції гемотерапії доцільно проводити на 5, 8 і 11-й день менструального циклу. При гострому запальному процесі реінфузії доцільно проводити через день або кожен день в кількості 1-2 мл/кг без фільтру, якщо у хворих відсутній виражений імунодефіцит (хронічний процес).
3. Результати дослідження та їх обговорення.
3.1. Результати лікування гнійно-запальних процесів додатків матки.
Гнійно-запальні процеси жіночих статевих органів складають значну частину (50-86 %) в загальній структурі гінекологічних захворювань і більш ніж у половини вони локалізовані у додатках матки (Л. В. Тимошенко та співавт., 1996; Б. С. Воробцова, 1989).
На лікуванні в клініці знаходилося 79 хворих з запально-гнійними процесами додатків матки, з них 55 лікувалися з використанням УФОаК, а 24 - традиційними методами (антибіотики, антисептики, дезінтоксикаційна розсмоктуюча терапія).
Хворі частіше поступали в клініку пізно (66, 63%) від початку запального ураження додатків матки, тому в клініці мали місцце виразні ознаки інтоксикації (погане самопочуття, головний біль, поганий сон, підвищення температури). З метою уточнення розповсюдження запального процесу виконували УЗ-, об’єктивне дослідження та при необхідності проводилась діагностична пункція через заднє склепіння піхви. Лікувальні заходи, як в основній так і в контрольній групі будувались з урахуванням фази гнійно-запального процесу. (табл. 6)