Не менш тяжкі наслідки мають і випадки недотримання медпрацівниками принципів деонтології.
Причиною ятропатогеній можуть стати недостатні професійні знання, наприклад, необгрунтоване використання в клініці глюкокортикоїдів.
Часто ятропатогенії з'являються внаслідок неправильної інтерпретації електрокардіограми.
Сьогодні прийнято видавати на руки хворим бланки з результатами різних лабораторних аналізів і рентгеноскопії. Така практика приховує в собі небезпеку ятропатогеній.
"Гарячою" ятропатогенною точкою є сучасна клініка. Як відомо, в ній протягом дня перебуває чимало медичних фахівців: лікарів, сестер, студентів, викладачів медичних навчальних закладів та ін. І кожний із них може спричинити негативну емоцію у хворого необережним словом, виразом обличчя або якою-не-будь іншою дією. Не треба думати, що, наприклад, студент або молодий лікар не авторитет для хворого, його слово не буде таким болючим, як слово досвідченого лікаря чи професора. Для хворого кожна людина в білому халаті — це вже індивідуальність особливої категорії, людина, яка знає все і вся про хвороби і про ліки. Усі хворі уважно (загострено уважно!) прислухаються до слів як лікарів, так і студентів, медсестер, санітарок. І випадково сказане необдумане слово, не так поставлене запитання, жест, міміка, занадто жалісливе співчуття та інші дії можуть стати причиною тяжких переживань хворих, а також конфліктних ситуацій.
Ятропатогенними за своєю дією можуть стати лікарський обхід, збирання анамнезу студентами й обговорення хвороби біля ліжка пацієнта. І завжди під час обходу найуважнішими слухачами є також хворі. Вони вслуховуються в кожне, навіть тихо сказане слово лікаря. Проте на практиці, на жаль, молоді ординатори нерідко голосно й докладно доповідають певні факти із життя пацієнтів, результати лабораторних аналізів, заключення різних спеціалістів стосовно хвороби, замість того, щоб дати короткий, прийнятний для психіки пацієнта огляд його хвороби.
Часто під час обходу можна почути докладний виклад статевого анамнезу, особливостей побуту і таке інше, хоча це ніяк не стосується захворювання. Хворий здригається, як від удару, у палаті настає тиша. А лікар, не помічаючи цього, продовжує повідомляти інші дані з історії хвороби.
Лікарське мистецтво формується не відразу, поступово виробляється вміння правильно говорити про хворобу, викладати факти так, щоб вони сприяли не погіршенню, а поліпшенню стану хворого.
Уміння розмовляти з хворим, відповідно поводитися біля ліжка стражденної людини рідко буває природженою рисою. Таке вміння необхідно розвивати в собі, виробляти б процесі щоденної роботи. У цьому полягає самоудосконалення лікаря. Лікар як старший колега повинен вчити цьому мистецтву середній і молодший медичний персонал. За такого підходу до роботи в лікувально-профілактичному закладі буде зведений до мінімуму шкідливий вплив на хвору людину необережно сказаних слів або інших дій медичних працівників.