Смекни!
smekni.com

Силікотуберкульоз (стр. 6 из 6)

Побічні реакції на протитуберкульозні препарати у ВІЛ-позитивних осіб розвиваються частіше, ніж у ВІЛ-негативних. Ризик непереносимості медикаментів зростає з посиленням імунокомпро ментації. Більшість побічних реакцій виникає протягом 2 місяців лікування. їх найчастішим проявом є шкірні реакції. Лихоманка І часто передує і супроводжує шкірне висипання. Як правило, шкірні побічні реакції викликаються тіоацетазоном, а також стрептоміцином і рифампіцином. Тяжкі шкірні реакції можуть призводити

до летального кінця, виявляються у вигляді ексфоліативного дер­матиту, синдрому Стівена—Джона і токсичного епідермального некролізу. З інших реакцій частішими є шлунково-кишкові розлади і гепатити. Можливе виникнення рифампіцинасоційованого шоку і тромбоцитопенії.

До факторів підвищеного ризику інфікування ВІЛ відносять: безладне статеве життя, гомосексуальні зв'язки, статеве парт­нерство з особами із групи ризику, застосування шкірного пірсингу (скарифікація, татуювання) за допомогою нестерильних ін- струментів; гемотрасфузії, внутрішньовенне введення препаратів. 3 метою профілактики інфікування необхідно проводити санітарно-просвітні бесіди з населенням на теми: про необхідність і вести здоровий спосіб життя, шляхи передачі ВІЛ, фактори ризику, значення тестування на антитіла до ВІЛ тощо. Пацієнт має знати симптоми можливих ВІЛ-асоційованих захворювань для своєчасного звертання за медичною допомогою. Пацієнту необхідна емоційна й психологічна підтримка, тому що звичайно реакція хворого на позитивний результат ВІЛ-тестування розвивається в такій послідовності: шок, гнів, почуття провини, горе і депресія. Необхідне проведення соціальних заходів для захисту ВІЛ-інфікованого пацієнта, його працевлаштування, життєзабезпечення. У багатьох країнах проводиться підготовка осіб, що консультують ВІЛ-інфікованих хворих. Це можуть бути не тільки лікарі й середній медичний персонал, а й інші, спеціально підготовлені члени суспільства.

Діагностика ВІЛ-інфекції у хворих на туберкульоз дітей. ВІЛ-інфекція в дітей може перебігати в різних формах. Клінічні симптоми часто неспецифічні для ВІЛ-інфекції. Наприклад, втрата маси тіла, лихоманка і кашель часто трапляються у хворих на туберкульоз — як ВІЛ-негативних, так і ВІЛ-позитивних. Унаслідок цього діагностика ВІЛ-інфекції часто утруднена. При підозрі наВІЛ-інфекцію необхідно уточнити ВІЛ-статус батьків.
Клінічні симптоми, підозрілі на ВІЛ-інфекцію, в дітей: втратаІ маси тіла або затримка росту; хронічна діарея більше 1 місяця; в пролонгована лихоманка більше 1 місяця; генералізована лімфаденопатія; ротоглоточний кандидоз; рецидивуючі загальні інфекції, у тому числі й інфекції вуха, фарингіт; персистуючий кашель; генералізоване шкірне висипання; неврологічні розлади; відставання в розвитку; двостороннє збільшення слинних залоз у дітей; збільшення селезінки та печінки; рецидивуючі абсцеси; менінгіт; рецидивуючий герпес (Нерпес зостер).Позитивні й негативні результати тестів на ВІЛ не завжди до­стовірні. Іноді в дитини з ВІЛ-інфекцією має місце негативний тест на антитіла до ВІЛ. Причина цього невідома. Остаточний ді­агноз ВІЛ-інфекції в дитини базується на позитивних результатах тесту на ВІЛ. Однак позитивний результат тесту на антитіла не є безперечним індикатором ВІЛ-інфекції в ранньому дитячому віці (до 18 місяців). Під час вагітності ВІЛ-інфікованої матері її анти­тіла здатні проникати в організм плода через плаценту. Таким чином, майже в усіх дітей від ВІЛ-інфікованих матерів можна знайти при народженні антитіла до ВІЛ у крові. Але тільки 1/3 ді­тей, народжених від ВІЛ-інфікованих матерів, є насправді інфі­кованою. Тому тестування в ранній термін після народження не дозволяє віддиференціювати інфікованих дітей від неінфікованих. У більшості неінфікованих дітей материнські антитіла перестають визначатися після 9-го місяця життя, але іноді — і до 18 місяців. Тому у дітей молодше 18 місяців діагноз ВІЛ-інфекції ґрунтується на клінічній симптоматиці і позитивному тесті на ВІЛ у матері. Ризик передачі ВІЛ-інфекції через материнське молоко невели­кий. У країнах з низьким рівнем життя грудне годування залиша­ється більш безпечним, ніж штучне.

Інші ВІЛ-асоційовані захворювання у хворих зі сполученою (ВІЛ і туберкульоз) інфекцією. Хворі з туберкульозом та з ВІЛ-інфекцією можуть уражатися іншою ВІЛ-асоційованою патоло­гією. Зокрема виявляються інфекційні захворювання, що супро­воджуються дисемінацією та нерідко призводять до летального кінця. Спектр етіопатогенів, що спричиняють дисемінуючі ін­фекційні захворювання у хворих на туберкульоз і ВІЛ-інфекцію, досить широкий. Це можуть бути бактерії в тому числі атипові мікобактерії (М. ауіит сотріех), віруси, інші мікроорганізми.

Бактеріальний сепсис. Рекомендується лікування антибіотиками широкого спектра дії. Дисемінуючий М. авіум сотріех (МАС) трапляється у хворих на СНІД переважно у країнах з високою захворюваністю туберку­льозом.

Супровідні пневмоніївиявляються у частини хворих на ВІЛ-асоційований туберкульоз. Якщо на фоні протитуберкульозної хіміотерапії стан хворого не поліпшується чи навіть погіршу­ється, продовжують визначатися або знову з'являються кашель, задишка, біль у грудях, слід переконатися в тому, що пацієнту проводиться повноцінна антимікобактеріальна терапія, а потім розглянути такі причини неефективного лікуванняу хворих без бактеріовиділення

— Неправильний діагноз туберкульозу; хвороби серця; хронічний обструктивний бронхіт;

—у хворих з бактеріовиділенням — пацієнт не приймає препарати; медикаментозна стійкіст ьМБТ; суперінфекція іншими патогенами.

Для лікування застосо­вуються антибіотики широкого спектра дії: сучасні макроліди, тетрацикліни, цефалоспорини, фторхінолони та аміноглікозиди.

Неврологічні розладиможуть супроводжувати ВІЛ-асоційо­ваний туберкульоз. Розрізняють гострі неврологічні розлади, хронічні неврологічні порушення, персистуючий головний біль, рухові порушення, погіршення зору, пекучий біль у нижніх кін­цівках. Уточненню характеру неврологічних змін сприяє ретель­ний збір анамнезу, лабораторні дослідження крові та спинномоз­кової рідини.

Шлунково-кишкові розлади можуть виявитися дисфагією, діареєю. Розлади ковтання (дисфагія) при ВІЛ-інфекції можуть бути зумовлені різними причинами. Найчастіше вони пов'язані з болем і набряком порожнини рота та глотки, зумовлені кандидозом. Діагностика інших причин дисфагії базується на ендоскопії, рентгеноскопії, біопсії, додаткових лабораторних дослідженнях. Якщо немає можливості для дообстеження пацієнта з ВІЛ-інфек­цією, слід емпірично проводити протигрибкову терапію.

Хронічна діарея трапляється в 60% ВІЛ-позитивних осіб. Супровідні симптоми включають нудоту, блювання, болі в живо­ті, втрату маси тіла і дегідратацію. При мікроскопії в калі мож­ливе виявлення збудників.

Захворювання шкіри й порожнини ротасупроводжуються характерними клінічними симптомами та можуть бути спричи­нені вірусами (грибковими інфекціями, бактеріальними па­тогенами, що призводять до розвитку папульозного фолікуліту, імпетиго, фурункульозу, піоміозиту.

До інших шкірних проявів ВІЛ-інфекції належать себорейний дерматит, псоріаз, саркома Капоши. Серед захворювань порожнини рота слід зазначити: оральний кандидоз, волосисту лейкоплакію, ангулярний хейліт, гінгівіт, дентальні абсцеси, виразки АртюсаВІЛ-інфекція може поєднуватися з венеричними захворю­ваннями та іншими хворобами, що передаються статевим шляхом. У хворого на ВІЛ-асоційований туберкульоз можуть спостерігатися захворювання геніталій, спричинені хламідіозом, сифілісом, гонореєю, кандидозом, трихомонадами тощо. Такі хворі мають потребу в додатковому лікуванні антибіотиками й протигрибковими препаратами.

Профілактика туберкульозу у ВІЛ-інфікованих. ВІЛ-інфікованим з позитивною туберкуліновою пробою; особам, що мали контакт із хворими з відкритою формою туберкульозу, а також хворим з рівнем СД4-лімфоцитів менше 200 клітин у 1 мкл кро­ві призначають профілактичний прийом ізоніазиду по 300 мг на день протягом 12 місяців; при рівні СД4-лімфоцитів менше 100 клітин у 1 мкл крові — ізоніазид 300 мг + рифампіцин 600 мг на день протягом 12 місяців.

За рекомендацією ВООЗ вакцинація ВЦЖ має проводитися не­мовлятам, народженим від ВІЛ-інфікованих матерів, якщо у них відсутні явні ознаки імунодефіциту.