Найпильнішої уваги заслуговують результати роботи Cheynier R. et al. (1988), відповідно до яких ВІЛ-1 здатний активно реплицироваться також у CD8 + - лімфоцитах (Т-супрессоры/цитотоксические клітини) in vitro. Якщо реплікація ВІЛ в CD8 + - клітинах має місце in vivo, то можна було б вважати, що подальша інактивація вірусом Т-супресорної субпопуляції є істотним додатковим чинником, що сприяє розвитку аутоімунної реакції у інфікованих ВІЛ. З іншого боку, даний феномен міг би пояснити той уявний дивним факт, що у частини хворих на СНІД спостерігається виснаження периферичного пулу як Т-хелперів, так і Т-супресорів.
Інший важливий механізм порушення функціональних контактів між CD4 + - клітинами і лімфоцитами інших підкласів полягає в неспроможності розпізнання СD4 + - лімфоцитами антигенів ВІЛ, що надаються спеціалізованими клітинами. Необхідно нагадати, що процес ідентифікації СD4 + - лімфоцитами будь-яких антигенів, що з'являються на поверхні антігенпрезентірующіх клітин (наприклад, макрофагів), можливий лише за наявності на плазматичної мембрани останніх ще одного типу антигенів-білків головного комплексу гістосумісності класу II (ГКГ II). Володіючи рецепторами для білків ГКГ II, антігенраспозноющіе CD4 + - лімфоцити ідентифікують одночасно і чужорідний антиген, і білки ГКГ II, і лише в цьому випадку настає їх реактивна проліферація і формується імунна відповідь (рис.8).
Інфікування макрофагів вірусом СНІД супроводжується порушенням CD4 + - залежного розпізнавання антигенів ВІЛ: з одного боку, макрофаг перестає експресувати на своїй поверхні білки ГКГ II, з іншого - рецептор CD4 + - лімфоцита, інфікованої ВІЛ, модифікується так, що навіть з'являються на плазматичної мембрани макрофага білки ГКГ II не розпізнаються. В обох випадках CD4 + - лімфоцити не сприймають інформацію антігенпрезентірующіх макрофагів.
Необхідно підкреслити також, що спорідненість білків ГКГ II макрофагів до рецепторів CD4 на поверхні Т-хелперів / індукторів, що лежить в основі процесів презентації антигену макрофагами Т-хелперам/індукторам, виявляється настільки ж близьким, як і спорідненість gp120 до названих рецепторним утворенням. Саме тому gp120, які експресуються зараженими клітинами, конкурує з білками ГКГ II за рецептори CD4 і таким чином порушує процеси кооперації макрофаг - лімфоцит.
Сказане не вичерпує всього спектру порушень функцій мононуклеарной магоцітірующей системи при СНІД. Моноцити і макрофаги хворих характеризуються зниженими бактерицидної і фунгіцидної активністю і здатністю до хемотаксису, а також зниженням функцій рецепторів до Fc-фрагментами імуноглобулінів. Дефектність Fс-рецепторів обумовлена блокадою значної їх частки циркулюючими імунними комплексами, а також зниженням інтенсивності повторної переробки рецепторів. Перелічені порушення значною мірою пояснюють причину падіння активності запальних реакцій у хворих на СНІД.
Функціональна спроможність підкласів імунокомпетентних клітин, що володіють цітоксіческімі властивостями природних кілерів, кілерів, Т - цитотоксичних клітин - чітко знижується. Механізми цього явища остаточно не встановлені (рис.9).
По-система імунітету на фоні ВІЛ-інфекції також уражається. Одним з найбільш характерних ознак дисфункції В-клітин при цьому є поліклональна їх активація, яка призводить до розвитку гіпергаммаглобулінемії (поліклональна гаммапатія).Підвищується вміст імуноглобулінів усіх класів, але особливо виразно-класів А і G в сироватці крові. рівень імуноглобулінів у сироватці наростає в міру прогресування ВІЛ-інфекції, починаючи з латентного періоду, і досягає максимуму на стадії СНІД-асоційованого симптомокомплексу. У стадії розгорнутого СНІД вміст імуноглобулінів істотно знижується, за винятком IgA, рівень якого продовжує наростати. Ряд досліджень вважає, що вона може бути обумовлена реактивацією латентних По-лімфотропних вірусів, таких, як вірус Епштейна-Барра, ступінь біологічної активності яких контролюється Т-лімфоцитами.
Незважаючи на те, що сумарна концентрація імуноглобулінів сироватки в умовах ВІЛ-інфекції виявляється підвищеною, у хворих наголошується характерна диспропорція рівнів підкласів імуноглобулінів, наприклад IgG.Так, показано, що вміст IgG 1 і IgG 3 у таких пацієнтів збільшено, тоді як концентрація IgG 2 і IgG 4 істотно зменшена.Прогресуюче зниження рівня IgG 2 може пояснити зростаючу сприйнятливість хворих на ВІЛ-інфекцією до патогенною дією таких мікроорганізмів, як Haemophilus, Pneumococcus і Staphylococcus aureus. Більше того, незважаючи на збільшення кількості циркулюючих В-лімфоцитів, спонтанно секретирующих антитіла, названі клітини залишаються відносно рефракторним до дії мітогенів (наприклад, мітоген лаконосу), а також характеризується вкрай слабкою відповіддю на неоантігени. Таким чином, незважаючи на гіпергаммаглобулінемії, функціональний стан В-системи іммуннітет у хворих на ВІЛ-інфекцією подібно з таким на тлі вираженої гипогаммаглобулинемии.
СНІД - захворювання що виявляється дефіцитом імунітету. Останнім терміном позначають сукупність механізмів, що забезпечують захист організму від бактерій, вірусів, хвороботворних грибків та інших чужорідних агентів. Для виконання захисної функції в організмі людини існує імунна система, до складу якої входять тимус (вилочкова залоза), кістковий мозок, лімфатичні вузли, cелезенка та інші тканини.
Найважливішими клітинами імунної системи є лімфоцити, макрофаги і моноцити. Вони мають рецептори, що сприймають ВІЛ. Лімфоцити - основні клітини імунної системи - поділяються на Т-лімфоцити і В-лімфоцити. Т-лімфоцити в свою чергу ділять на Т-хелпери і Т-супресори. ВІЛ вражає переважно Т - хелпери і в меншій
ступеня макрофаги. Клітини нейроглії (нервової системи) так само дуже чутливі до збудника СНІДу. ВІЛ може безпосередньо вражати гепатоцити (клітини печінки), кардіоцитами (клітини серця)), інші клітини і навіть кісткову тканину.
Взаємодія вірусу і клітини організму людини обумовлено наявністю у них особливих білкових структур - так званих рецепторів. Вірусний рецептор - це ділянка вірусу, який визначає "спорідненість" вірусу і певної клітини. Клітинний рецептор - це ділянка клітинної оболонки, молекулярна структура якого характеризується вибіркову спорідненістю до певних молекул (вірусним рецепторів) і здатністю вступати з ними у взаємодію. Багато клітин організму людини (Т-лімфоцити, макрофаги, клітини нейроглії і деякі інші) мають особливий оболончатий білок CD 4, який взаємодіє з антигеном оболонки вірусу, минуемо gp 120. Вірусний гликопротеид gp 120 "підходить" до СD 4 як ключ до замка. Взаємодія СD 4 і gp 120 призводить до прикріплення ВІЛ до клітини і подальшому проникненню вірусу в неї.
Макрофаги - це фагоцити, тобто клітини, що захоплюють мікроби та інші чужорідні антигени. Розрізняють макрофаги рухливі (клітини крові моноцити) і нерухомі, фіксовані в різних тканинах. Макрофаги є практично у всіх тканинах, навіть у головному мозку.Тому макрофаги називають "всюдисущими" клітинами. Макрофаги першими розпізнають проникли в організм чужорідні агенти, в тому числі і ВІЛ. Макрофаги, як і Т-лімфоцити - хелпери, мають рецептори СD4, які дають можливість ВІЛ прикріплятися до макрофагам і проникати в клітку. "Всюдисущі" макрофаги сприяють ураження ВІЛ всього організму. Правда, молекул маркера СD4 на поверхні макрофагів, на відміну від Т - Хепера не багато. Крім того, ВІЛ, хоча і ушкоджує макрофаги, але не руйнує їх.Пошкоджені вірусом СНІДу макрофаги значно гірше розпізнають чужорідні агенти і погано їх "переварюють".
Т - хелпери / індуктори, несучі CD 4, були в сукупності названі "диригентом імунологічного оркестру", - вони відіграють центральну роль в розвитку імунної відповіді. На контакт з антигеном ці гени реагують поділом і виробленням лімфокінів, таких як інтерлейкін - 2, інтерферони і фактори росту і діфферінціровкі В - лімфоцитів. Ці лімфокіни діють як локальні гормони, контролюючі зростання і дозрівання лімфоцитів інших типів, зокрема цитотоксичних / супресорних (CD 8) Т - лімфоцитів, продукують антитіла В - лімфоцитів. Крім того, лімфокіни впливають на дозрівання і функцію моноцитів і тканинних макрофагів.
Після зараження вироблення антитіл на початку не порушується; поява антитіл до оболонкових і серцевинним білків вірусу в цей час служить навіть головною ознакою інфекції. За тим у сироватці підвищується концентрація імуноглобулінів усіх класів, що свідчить про поликлональной активації В - лімфоцит. Причиною цього не зовсім ясна, але можна думати, що має місце пряма активація В - лімфоцитів вірусом. На більш пізніх стадіях захворювання концентрація іммуноглабулінов має тенденцію знижуватися.
Найбільш сильний вплив ВІЛ надає на імунну відповідь, опосредуемих Т - клітинам. Як і при інших вірусних інфекціях, у перші дні або тижні після зараження може зростати число цитотоксичних супресорних клітин CD 8. При цьому у здорових сіро-позитивних пацієнтів рівня лімфоцитів і різних субпопуляцій Т - клітин можуть залишатися нормальними. Проте навіть на цій стадії тести говорять про зниження проліферативної відповіді на контрольні антигени (наприклад, правцевий анатоксин або очищені похідні білка). За - мабуть, це обумовлено низькою продукції інтерлікіна 2. Людина може довгий час мати антитіла до ВІЛ (тобто сіро-позитивним) і між тим залишатися здоровим. І все ж таки кількість CD 4-xелперов \ \ індукторів неухильно падає, що поряд з появою нових клінічних симптомів свідчить про прогресування хвороби. Пізніше, при явно вираженої клінічної картині, зменшується також кількість CD 8 - лімфоцитів.