В Афінах існували спеціальні чиновники і контролери, до обов'язків яких входило складання звітів про доходи і витрати держави та їх контроль. Фінансовий облік і контроль були в руках десяти обраних населенням осіб, до функцій яких входили облік і контроль усіх державних доходів і витрат, проведення інвентаризацій рухомого і нерухомого майна.
Характерним був контроль за сплатою податків. Документи по сплати податків розподілялися і зберігалися за строками. Чиновники, що збирали податки, отримуючи гроші, викреслювали платників із списків, в результаті залишалися лише несплачені платежі. Так, у Греції зародився прийом лінійної (позиційної) запису, яка застосовувалася в обліку і контролі.
Звітність подавалася у встановлені строки періодично, звіти контролювалися, причому спочатку державні чиновники складали за первинними документами паралельний звіт і зіставляли його з поданим. У цьому подібність з аудиторським контролем, введеним в податкових органах України. В Афінах звітність мала публічний характер. (Це також передбачено законодавством України.) Звіти храмів, державних установ записували на мармурові або бронзові дошки і виставляли у народних зборах, в огорожах храмів, вздовж доріг.
Істотно те, що великі філософи Греції приділяли належну увагу обліку і контролю. Так, Аристотель у "політесу" чітко розмежував облікові і контрольні функції, причому розглядав ревізію як частину контролю. Це був новий підхід: ревізор рівноправний із головним бухгалтером і незалежний від нього. Як бачимо, незалежність аудиту виходить з глибокої давнини.
У Китаї у VII ст. до н.е. було введено посаду головного аудитора, основним обов'язком якого було визначати чесність урядових чиновників, що розпоряджалися державними коштами, майном. З плином часу форми державних аудиторських органів змінювалися від однієї династії до іншої, але зміст роботи аудиторів полягав у об'єктивному (незалежному) фінансовому контролі діяльності чиновників, суб'єктів господарювання, розподілі державних і громадських коштів тощо
У період середньовіччя разом із розвитком суспільно-економічних відносин удосконалюються облік і контроль господарської діяльності, з'являються спеціальні трактати про контроль обліку і звітності, які сьогодні здійснює аудит. Так, в одному з трактатів домініканського ченця Вальтера Хенлі визначено:
піддавати ретельній перевірці звіти;
кожен рік проводити інвентаризацію для перевірки звітних і фактичних залишків цінностей;
обов'язково здійснювати інвентаризацію дебіторської заборгованості;
підтверджувати правильність цін, зазначених у звіті, оскільки бувають випадки навмисного зменшення у звітах виручки від продажу товарів і послуг.
Розвиток господарської діяльності вимагало і нових форм контролю за якістю обліку та достовірністю звітності. В Англії з'явився інститут контролерів (аудиторів). Поява такої посади пов'язана з необхідністю гарантувати достовірність звітності.
Перша згадка про аудиторів належить до 1299 24 березня 1324 Едуард II призначив трьох державних аудиторів. В указі про призначення зазначалося, що аудитори зобов'язані запитувати, слухати і перевіряти всі рахунки, які ведуться і які будуть заведені у провінціях Оксфорді, Беркенхеде, Уельсі та ін, відзначати всі зауваження щодо ведення рахунків. Є чимало історичних свідчень активної діяльності аудиторів протягом усього середньовіччя в усіх країнах Європи.
Аудит, як і весь фінансово-господарський контроль, тісно пов'язаний з бухгалтерським обліком. Завдяки обліку визначаються різні види матеріальної відповідальності за збереженням і витрачанням коштів власника. Контроль стає головним знаряддям збереження приватної власності. До XX ст. основна функція обліку була суто контрольною. Пізніше на перше місце виходить функція управління господарськими процесами, а звідси об'єктами контролю стають сировина та його витрачання на виробництво продукції, праця та заробітна плата робітників, використання механізмів тощо. Таким чином, бухгалтерський облік виступає як засіб економічного контролю, який вивчає рух цінностей. Контроль стає функцією бухгалтерського обліку і поділяється на попередній, поточний і завершальний. З розвитком економічних відносин у суспільстві, удосконаленням управління виробництвом конкурентоспроможної продукції на внутрішньому і зарубіжному ринках контроль виділяється у самостійну функцію управління виробничою, господарською і фінансовою діяльністю власників капіталу. Сформувався фінансово-господарський контроль із структуризацією на ревізії, тематичні перевірки, бухгалтерську експертизу, аудит.
Професія незалежного бухгалтера-аудитора виникла в минулому столітті в акціонерних суспільствах Європи. Це було викликано потребою в об'єктивній оцінці звітності акціонерного товариства, одержанні достовірних даних про фінансове становище підприємства. Ці об'єктивні дані міг дати тільки незалежний від фірми фахівець.
Можна відзначити, що бухгалтери-аудитори з'явилися у Великобританії в середині XIX ст. Поштовх до розвитку аудиту в Англії дав закон про британські компанії, прийняте в 1862 р. У ньому запропоновано в обов'язковому порядку перевіряти рахунки і звіти компаній аудиторами не рідше одного разу на рік. Це обумовлено потребою в об'єктивній оцінці звітності акціонерного товариства з тим, щоб мати достовірні дані про дійсний фінансовий стан підприємства і результати його господарської діяльності за конкретний період. Покладатися цілком на саму компанію мало б певний ризик, тому що нерідкими були випадки банкрутства підприємств, внаслідок чого акціонери і кредитори втрачали свої капітали. В результаті цього недовіра акціонерів і кредиторі!), З одного боку, і податкових органів - з іншого, до достовірності бухгалтерських балансів і звітів про доходи сприяла появі бухгалтерів-аудиторів, які повинні були вивчати і аналізувати звітність акціонерного товариства і давати кваліфікований висновок про її достовірність. При обговоренні річного звіту товариства на загальних зборах акціонерів заслуховувалося висновок аудитора і лише після цього звіт затверджувався або не затверджувався, і давалася оцінка діяльності правління товариства.
Таким чином, незалежні аудитори і аудиторські фірми стали гарантами того, що підприємство має такий фінансовий стан, як оголошено. Спираючись на дані аудиторської перевірки, різні користувачі інформації можуть вирішувати питання інвестування, загальною виробничою діяльності тощо.
Аудиторська служба швидко розвивалася в країнах з ринковою економікою. Вже через п'ять років після встановлення обов'язкового аудиту в Англії був прийнятий такий же закон у Франції.
До початку XX ст. незалежний аудит в Сполучених Штатах Америки будувався за англійської моделі, що передбачає детальні дослідження даних балансу. У зв'язку з цим Р. Монтгомері назвав американський аудит цього раннього етапу «счетоводческім аудитом», відзначивши, що три чверті робочого часу аудитора йшло на підрахунки і складання бухгалтерських книг. У 1896 р. законодавчими органами штату Нью-Йорк був ухвалений закон, який регулював аудиторську діяльність. Перше офіційне постанову про аудит у США було опубліковано у 1917 р. і присвячене «аудиту балансів». Ця постанова була підготовлено Американським інститутом бухгалтерів-експертів (в даний час Американський інститут дипломованих присяжних бухгалтерів - АІСРА).
Стандартизація аудиту в США почалася з 1939 р., коли АІСРА заснувала Комітет з аудиторським процедур і він видав Положення про аудиторську процедурою (SАР). До 1972 р. вийшло 54 Положення. Комітет перетворений у Виконавчий комітет з аудиторських стандартів (пізніше він був перейменований в Раду з аудиторським стандартам). Рада узагальнив всі Положення та звів їх воєдино у вигляді Положення про аудиторську процедурою (SAS) № 1, яке діє в даний час.
У 1880 р. був заснований Інститут присяжних бухгалтерів в Англії та Уельсі. Сто років по тому він мав 76 тис. членів. Цей інститут проводить велику методичну роботу, розробляє облікові й аудиторські стандарти, видає журнал «Ассоuntants», у якому друкуються різноманітні матеріали з аудиту.
У Німеччині перша спроба введення аудиту була зроблена в 1870 р., коли доповнення до закону про акціонерні товариства зобов'язало наглядові ради цих товариств здійснювати перевірку основних звітних форм - балансу і звіту про розподіл прибутку - і доповідати про результати перевірки на загальних зборах акціонерів.
Більш чітко методику організації зовнішньої аудиторської перевірки сформульована в приписах щодо акціонерних товариств у 1931 р. У 1932 р. в Німеччині був створений Інститут аудиторів, що проіснував до 1941 р. Після закінчення Другої світової війни в Дюссельдорфі утворений Інститут аудиторів, який в 1954 р. перейменований в Інститут аудиторів Німеччини. Він завоював високий авторитет і по суті є загальнонімецької організацією.