Гострі респіраторні вірусні захворювання (стр. 6 из 7)

Хімічний склад. Надземна частина рослини містить багато слизистих і дубильних речовин, цукри, каротин та вітамін С. У квітках, крім цього, є барви речовини ( мальви, мальвідин).

Фармакологічні властивості і використання. Калачики лісові виявляють пом’якшувальну, відхаркувальну, обволікаючу, заспокійливу та болетамувальну дію. Слизь має велику адсорбційну поверхню і діє антитоксично.

Препарати колачиків лісових приймають всередину при захворюваннях дихальних шляхів ( бронхіт, сухий нестримний кашель, охриплість).

Для посилення терапевтичного ефекту квітки і листя поєднують з квітами підбілу звичайного, травою медунки лікарської.

Зовнішньо у вигляді полоскань, калачики лісові використовують при гінгівітах, запальних станах верхніх дихальних шляхів, при ангіні.

Лікарські форми і застосування

Внутрішньо:

1. Настій квіток або листя:

1 столова ложка сировини на 400 мл окропу. Настоюють 1 годину. П’ють ковтками по 1 склянці на день.

Зовнішньо:

1. Відвар суміші квіток і листя колачиків лісових:

по 1 столовій ложці в 1 склянці води. Використовують для полоскань.

2.9. Квітки волошки –Flores Centaureaecyani

Волошка синя

Centaureacyanus

Родина Айстрові - Asteraceae

Однорічна трав'яниста рослина з родини кошикоцвітих. Стебло прямостояче, гіллясте, заввишки 30—50 см. Цвіте в червні — липні. Листки ланцетно-лінійні: нижні — дещо лопатеві, верхні — цілокраї. Кошики верхівкові, на довгих квітконіжках. Квітки крайові, п'ятизубчасті, лійкоподібні, сині; серединні — трубчасті, фіолетові. Росте волошка синя між житом та іншими польовими культурами, переважно в середній та північній} смугах європейської частини Росії, у тому числі на Україні та в Західному Сибіру.

Сировина. Заготовляють дозрілі яскраво-сині крайові лійкоподібні квітки. Спочатку зривають цілі квіткові кошики, а потім з кошиків висмикують віночки крайових синіх квіток, не зачіпаючи внутрішніх трубчастих квіток (у незначній кількості вміст їх допускається). Побляклі віночки викидають. Зібрані віночки негайно сушать у затемненому приміщенні, що добре провітрюється, розтрусивши їх тонким шаром на папері або чистому рушнику, часто перемішуючи. Висушені квітки повинні мати натуральний колір (М. С, Харченко і співавт.,198І),

Рослина заготовляється і відпускається аптеками.

Хімічний склад. Крайові квітки кошиків волошки синьої містять глікозид центаурин, який при гідролізі дає центауридин і глюкозу; цикорій, що при гідролізі розпадається на цикоригенін і глюкозу; ціанін (ціанінхлорид)—барвну речовину, що гідролізується до ціанідин-хло-риду та глюкози. У квітках також міститься хлорид пеларгоніну.

Крім того, пелюстки (квітки) волошки синьої містять гіркоти, слиз, смоли, дубильні речовини, органічні кислоти, цукри, мінеральні солі, багаті на манган та антоціановий глікозид ціанідин.

Фармакологічні властивості і застосування в медицині. Найхарактернішою властивістю препаратів волошки синьої є їх сечогінна дія. Клінічні спостереження також свідчать про те, що при стійкій олігурії, яка виникає па ґрунті ниркової недостатності внаслідок порушення ниркового кровообігу, добове виділення сечі після вживання препаратів волошки синьої активно збільшується.

В експериментах також доведено, що сечогінний ефект настає віл настоїв волошки. Спиртові ж настойки рослини не мають діуретичної дії. Діючою субстанцією рослини є антоціани (розчинні у воді ціаніни), яких у ній близько 0,7 %. Салуретичного ефекту препаратів волошки синьої не виявлено.

У клінічних умовах встановлено, що водні екстракти волошки синьої стимулюють жовчовиділення та жовчотворення. Проте ця здатність рослини мало виражена, тому внутрішнє застосування волошки помітних лікувальних наслідків не дає. її застосовують лише в поєднанні з іншими жовчогінними травами.

Препарати волошки характеризуються антисептичними та протизапальними властивостями, їх застосовують, зокрема, при кон'юнктивіті, оскільки вони не подразнюють слизових оболонок очей.

У народній медицині рослину використовують при хворобах печінки та жовтяниці, якою вони супроводяться, пієлонефриті, нирковокам'яній хворобі та набряках ниркового походження. При захворюваннях нирок і сечового міхура готують настій квіток волошки синьої. Беруть 1 чайну ложку квіток на 1 склянку окропу, настоюють 30 хв., проціджують. Вживають по 1/2 склянки 2—3 рази на день. З цією ж метою використовують відвар волошки синьої а суміші з іншими рослинами.

Чотири повні столові ложки суміші квіток волошки синьої і трави череди трироздільної (по 15 г), трави кропиви дводомної, хвоща польового, листків волоського горіха, трави вероніки лікарської, квіток нагідок лікарських (кожного по 10 г) і трави фіалки триколірної (20 г) заливають 1 л сирої води, настоюють протягом ночі, вранці кип'ятять 5—7 хв. Вживають 5 разів на день по ) столовій ложці.

При затримці сечі внаслідок запальних процесів у сечовивідних шляхах застосовують гарячий настій суміші пелюсток волошки синьої, приймочок кукурудзи, трави грижниці (по 10 г), трави хвоща польового (5 г), кореня бузини трав'янистої, листків мучниці звичайної, березових бруньок (по 15 г). Беруть 1 столову ложку суміші трав, настоюють на 1 склянці окропу. Вживають 5 разів на день по 1 столовій ложці (М. А. Носаль, 1958).

2.10. Трава Золототисячника - Herba Centaurii

Золототисячник звичайний

Centauriumerythraea

Родина Тирличеві - Gentianaceae

Однорічна або дворічна трав'яниста рослина сімейства тирличевих (Gentianaceae), заввишки до 40 см. Корінь стрижньовий, слабкий. Стебло пряме, одиночне (рідше їх 2-5), чотиригранне, іноді вгорі вильчато-гіллястий. Прикореневе листя зібране в розетку, продолговато-оберненояйцеподібні; стеблові - нечисленні, супротивні, сидячі, ланцетоподібні. Квітки яскраво-рожеві, трубчасті, з плоским, п'ятироздільним відгином, зібрані на верхівці стебла в щитковидно-волотисте суцвіття. Плід - вузька, циліндрова, двогніздна коробочка з клювовидним носиком на верхівці. Насіння дрібне, неправильно-округле коричневого кольору. Квітне в червні - серпні, плодоносить в серпні - вересні. Розмножується насінням. Поширений в південній і середній смугах європейської частини СНД, в Середній Азії і на Алтаї. Росте по суходільних лугах, покладам, лісовим узліссям, полянам, серед чагарників, на вирубках, по околицях боліт. Зустрічається переважно невеликими куртинами.

Існує багато легенд, пов'язаних з цією рослиною. Так, в середні століття велике поширення набула легенда про чудове зцілення однієї багатої людини. Ця людина довго страждала від важкої недуги, і навіть лікарі втратили надію полегшити його страждання. У відчаї багач дав обітницю у разі зцілення пожертвувати ста золотих на користь бідних. Уві сні до нього з'явився ангел і сказав: "ти зцілишся, якщо прийматимеш траву, яку я приніс, але не забудьсвоєї обітниці", - і зник, залишивши хворому пучок трави. Хворий віддав бідним ста золотих, а сам став лікуватися залишеною йому травою і скоро видужав. З тих пір за рослиною закріпилася назва Сеntaurium (від двох латинських слів: сеntum сто і aurura золото).

В російській міфології тирлич-трава - одна з дев'яти чарівних трав. Вона разом з аконітом, красавкою, біленою, дурманом, чемерицею була неодмінною складовою частиною чарівної мазі, за допомогою якої будь-яка відьма могла "злітати на Лису гору, опуститися в замогильне царство, перевтілитися в будь-яку тварюку".

Про медичне вживання золототисячника повідомляють Гіппократ, Теофраст, Діоськорід, Авіценна.

Заготівля і зберігання. В лікарських цілях використовується трава золототисячника зонтичного разом з коренями (Herba Centaurii). Заготовлюють її на початку цвітіння, до того, як пожовтіє листя прикореневої розетки. При заготівках трави зрізають всю надземну частину рослини разом з розетковим листям. Заготовлену траву сушать на відкритому повітрі в тіні, розкладаючи її тонким шаром (3-5 см), або в сушарках при температурі нагріву трави 40-50 °С. Сушить траву золототисячника в пучках не можна, оскільки це звичайно приводить до загнивання усередині пучка. Термін придатності сировини 2 року. Смак сировини гіркий, запах відсутній. З інших видів в медицині використовують золототисячник красивий Centaurium pulchellum

Хімічний склад. Трава золототисячника містить гіркі глікозиди (генціопікрин, зритаурин, эритроцентаурин і ін.), алкалоїд генціанін (0,6%), аскорбінову і олеанолову кислоти, ефірне масло, смоли, слизи і інші речовини.

Фармакологічні властивості і застосування в медицині.Золототисячник використовують як гіркоту для збудження апетиту і поліпшення травлення. Рослина стимулює секрецію травних залоз, усилює перистальтику органів кишечника і надає деяку послаблюючу дію, володіє протиглистними і жовчогінними властивостями.

Надземна частина. Настій, відвар - гіркота для збудження апетиту і посилення діяльності травних органів, входить до складу апетитного чаю, шлункових зборів; у складі гіркої настоянки - при гіпацидних і хронічних атрофічних гастритах, при анорексії на грунті нервових захворювань, після оперативного втручання. В практичній медицині настій, відвар (у складі зборів) - при хронічних ентероколітах, хвороби язви шлунку і дванадцятипалої кишки, гастродуоденітах, диспепсії, спазмах шлунку і кишечника, метеоризмі, хворобах печінки і жовчного міхура; при гінекологічних захворюваннях, для інволюції матки після пологів, при метрорагії після аборту, ранньому токсикозі вагітних, альгодисменореї; для зміцнення стінок судин, як антисептичне, десенсибілізуюче; при патологічному клімаксі з схильністю до гіпертензії і дисменореє; настій (в зборі для аерозольної інгаляції) - при хронічному гаймориті; настій, настоянка – ранозагоююче при захворюваннях порожнини рота. В Болгарії настій, порошок (у складі зборів) - при печії, цукровому діабеті, замках, анемії і як загальнозміцнююче; настій зовнішньо - при шкірному висипі, погано заживаючих ранах; настоянка на оливковому маслі - при язвах гомілки. В гомеопатії - при хворобах шлунку, печінки, жовчного міхура. В народній медицині настій, відвар (самостійно, частіше у складі зборів) -в основному аналогічно вживанню в науковій медицині; крім того, при жовтяниці, діареї, малярії, туберкульозі легенів, хворобах серця, гіпертонічній хворобі, набряках, головному болі; при гастроптозі, хворобах нирок, алкоголізмі, екземі, фурункульозі; скрофульозі, грипі, гельмінтозі. В Республіці Білорусь - при черевному тифі; в середньовічній медицині Вірменії - при невриті, епілепсії; на Кавказі настоянка (у минулому) - при педикульозі. В Болгарії настій, відвар, порошок (самостійно, частіше в зборах) - при туберкульозі кишечника, гастрокардиальном симптомі, для регулювання стільця при гепатиті, при жіночих хворобах, геморої; місцево при алергіях; ранозагоювальне при гнійних ранах. В деяких країнах Центральної Європи - при подагрі, неврозах; в середньовічній медицині сік, відвар (чай) - при пухлинах і ущільненнях селезінки, печінці, раці шлунку; місцево - при раці молочної залози, губ, мови, бородавках.