Відновлювальне лікування осіб молодого віку з соматоформною вегетативною дисфункцією (стр. 5 из 7)

В таблиці 2 представлена динаміка статистичних показників ВСР при проведенні реєстрації КІГ в умовах відносного спокою до і після лікування.

Таблиця 2

Динаміка статистичних показників варіабельності серцевого ритму у стані відносного спокою до і після відновлювального лікування (М±m)

Групи пацієнтів Показники	SDNN, мс	RMSSD, мс	pNN50, %	Ti	ІБ	АМо	LF/HF
1 до лікування	34,3±4,8	25,5±3,2	5±1	8,6±1,4	147,6±22	38,4±4,3	3,8±0,3
1 після лікування	93,6±9 *	98,3±7,7 *	24,5±6,8 *	13,2±2	72,8±10,2 *	37,8±5	2,2±0,1 *
2 до лікування	302,7±41	396±35,4	78±9,3	21,2±3,7	17±3,2	49,3±6,8	0,7±0,07
2 після лікування	234,2±2 *	278,5±21*	64,2±7,3	17,4±4	37,3±4	45,4±4,8	0,8±0,05
3 до лікування	278,5±21	384,6±22	83,2±7,8	18,7±3,3	29,3±4,2	47±5,7	0,6±0,08
3 після лікування	143,4±17 *	124±15,6 *	38,5±4,3 *	14,2±2,8	32,6±5,2	41,3±4	0,9±0,05 *

Примітка: достовірність відмінностей між значеннями показників до та після лікування р<0,05 -*.

Як бачимо з даних, що представлені в таблиці 2, для пацієнтів всіх груп була характерна позитивна динаміка значень характеристик ВСР у стані відносного спокою. При цьому для пацієнтів 1-ї групи після лікування були характерні нормальні значення практично всіх статистичних показників. Тільки значення Індексу Баєвського (ІБ) вказувало на помірну напругу систем регуляції, а індекс вегетативного балансу відображав симпатикотонію. В 2-й групі пацієнтів відбулось значне зниження показників SDNN и RMSSD, які відображують рівень ВСР, однак їх значення продовжували бути в 2-3 рази вище вікової норми. Значення pNN50, Ti та АМо дещо знизились, однак залишались підвищеними. Значення ІБ збільшились в середньому в 2 рази після лікування відображали зниження напруги систем регуляції. Після відновлювального лікування у всіх пацієнтів виявляли помірну парасимпатикотонію. В групі № 3 динаміка показників ВСР була більш виражена. При цьому відбулось значне зниження показників SDNN, RMSSD та pNN50, помірне зниження Ti и АМо і збільшення ІБ. Значення цих показників відображали підвищення ВСР, нормальну напругу систем регуляції. Індекс LF/HF вказував на помірну парасимпатикотонію.

Динаміка спектральних показників ВСР у відповідь на пробу з уповільненим диханням до і після лікування показана на рисунку 1.

Рисунок 1

Динаміка спектральних характеристик варіабельності серцевого ритму у пацієнтів

Примітка: достовірність відмінностей між значеннями показників до та після лікування р<0,05 -*.

Спектральні характеристики ВСР при проведенні проби з уповільненим диханням в обох групах пацієнтів після проведеної терапії також поліпшились. Однак, показники активності сегментарного відділу ВНС залишались підвищеними. Для пацієнтів з симпатикотонічним типом вегетативної дисфункції як до, так и після лікування було характерне деяке зниження активності надсегментарного відділу ВНС. Тоді як у пацієнтів 2-ї та 3-ї груп до лікування у відповідь на пробу з уповільненим диханням спостерігалась надмірна регуляція, яка проявлялась у підвищеному значенні VLF, а після лікування даний показник практично не змінювався у відповідь на пробу.

В таблиці 3 представлені статистичні показники ВСР при проведенні проби з уповільненим диханням у всіх пацієнтів до і після проведеного лікування.

Таблиця 3

Динаміка показників варіабельності серцевого ритму при проведенні КІГ на фоні дихальної проби до і після відновлювального лікування (М±m)

Показники Групи пацієнтів	SDNN, мс	RMSSD, мс	pNN50, %	Ti	ІБ	АМо	LF/HF
1 до лікування	122±24	104±32	41±8	23±5	47	9,6±1,7	3,3±0,2
1 після лікування	118±12	98±8	31±5	13±2 *	32	10,2±2,7	1,2±0,05 *
2 до лікування	219±51	109±49	45±14	19±1,2	16,6±4,7	39±3,8	4,8±0,07
2 після лікування	146±12*	123±24	28±7 *	122,3	21±3,8	42,4±5,2	0,8±0,05*
3 до лікування	153±18	184,3±16	53±6,3	16,2±3	26±3,5	37,8±4	0,7±0,06
3 після лікування	126±14	113±11,4 *	27,3±2,6 *	132,2	18,4±4	28,4±3,7	0,6±0,04

Примітка: достовірність відмінностей між значеннями показників до та після лікування р<0,05 -*.

Як ми бачимо з даних, що наведені в таблиці, у пацієнтів з симпатикотонічним типом СВД, в 2-й і 3-й групах реакція на пробу після лікування була нормальною. Варто відзначити, що практично у всіх пацієнтів після курсу відновлювального лікування не відзначалося перенапруги систем регуляції міокардіально-гемодинамічного гомеостазу.

До лікування у всіх пацієнтів переважав високий рівень тривожності, і не було пацієнтів з низьким рівнем реактивної тривожності. Після проведення відновлювального лікування високий рівень тривожності зберігався лише у 4 пацієнтів, у яких визначали середню тривожність. Результати тестування визначають необхідність оцінки рівня реактивної тривожності, бо суб’єктивний симптом тривоги об’єктивно не відображає ступеня активності та напруги надсегментарного відділу вегетативної регуляції.

Аналіз опитування пацієнтів за якістю життя до лікування показав вірогідне (р<0,01) зниження якості життя за всіма досліджуваними параметрами, тоді як після проведення курсу відновлювального лікування рівень якості життя збільшився (р>0,05), та був оптимальний. Після проведення відновлювального лікування у всіх пацієнтів було виявлено зниження рівня реактивної тривожності, однак високий рівень показника зберігався в 7,8 % пацієнтів, яким був притаманний парасимпатикотонічний тип вегетативної дисфункції. Віддалені результаті оцінки рівня тривожності показали збереження нормального та зниженого рівня реактивної тривожності у пацієнтів і достовірно не відрізнялись від безпосередніх результатів відновлювального лікування (р>0,05). До, безпосередньо після проведення курсу відновлювальної терапії та через 3 місяці всім пацієнтам проводили реєстрацію КІГ. Достовірності відмінностей між статистичними показниками ВСР безпосередньо після проведення відновлювального лікування і під час катамнестичного дослідження виявлено не було, що вказує на стійкий вегетокорегуючий ефект проведеного лікування.

Таким чином, результати проведених досліджень свідчать про те, що розроблені відновлювальні лікувальні комплекси з включенням заходів ЛФК та дихальних вправ, гідроароматерапії, лазеротерапії, які застосовуються диференційовано в залежності від типу вегетативної дисфункції та адаптаційних можливостей ССС, позитивно впливали на суб‘єктивний і об‘єктивний статус пацієнтів, показники функціонального стану ВНС та рівень тривожності. Все це сприятливо впливало на резервні адаптаційні можливості ССС, покращувало толерантність до фізичних навантажень і якість життя хворих на СВД, що є основою для поліпшення прогнозу подальшого перебігу захворювання та запобігання розвитку АГ.

Висновки

1. Алгоритм виявлення груп ризику розвитку артеріальної гіпертензії серед осіб молодого віку з соматоформною вегетативною дисфункцією та її перманентних форм полягає в проведенні скрінінгу із застосуванням загального клінічного обстеження з урахуванням об’єктивних та суб’єктивних критеріїв діагностики вегетативних розладів, анкетування за факторами ризику розвитку артеріальної гіпертензії, вимірювання артеріального тиску та частоти серцевих скорочень (у стані відносного спокою і у відповідь на психоемоційний стрес), кардіоінтервалографії за методом варіаційної пульсометрії (у стані відносного спокою та при проведенні проби з уповільненим диханням), оцінки індексу вегетативного балансу, психологічного тестування з визначенням здатності до психічної адаптації та рівня тривожності.

2. Скрінінгове обстеження осіб молодого віку на етапі професійного навчання слід проводити на другому та передостанньому курсах.

2.1 Студенти з виявленим симпатикотонічним типом вегетативної дисфункції потребують невідкладного проведення корегуючих заходів. Моніторинг пацієнтів із соматоформною вегетативною дисфункцією симпатикотонічної спрямованості дозволяє своєчасно здійснювати ранню діагностику артеріальної гіпертензії, проводити цілеспрямовані профілактичні заходи і відновлювальне лікування.

2.2 До групи підвищеного ризику розвитку артеріальної гіпертензії слід відносити осіб із соматоформною вегетативною дисфункцію за парасимпатикотонічним типом в поєднанні з підвищеною реактивністю симпатичного відділу вегетативної нервової системи, зі зниженими адаптаційними можливостями, наявністю факторів ризику розвитку артеріальної гіпертензії і високого рівня тривожності, гіперкінетичними реакціями серцево-судинної системи у відповідь на стресове навантаження.

3. Застосування диференційованих методів лікування, які включають заходи лікувальної фізичної культури, дихальні вправи, гідроароматерапію та лазеротерапію, сприяє зменшенню суб‘єктивних проявів соматоформної вегетативної дисфункції, зниженню лабільності артеріального тиску та частоти серцевих скорочень, підвищенню толерантності до фізичного навантаження, дозволяє підвищити адаптаційні можливості серцево-судинної системи, нормалізувати реактивність симпатичного відділу вегетативної нервової системи, що дає змогу підвищити якість життя пацієнтів і застосовувати їх як заходи первинної профілактики розвитку артеріальної гіпертензії у осіб молодого віку.