Аудитор має перевірити організаційні передумови роботи скупних пунктів, ким, коли і на який строк видано сертифікати експертам, що є штатними працівниками цих пунктів. Аудиту підлягають операції з скуповування, витрачання та обліку дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, зокрема їх класифікація, визначення проби, зважування, вилучення штифтів, заклеювання пакетів із скупленими цінностями. Зважування дорогоцінних металів, їх витрачання та облік провадяться відповідно до вимог нормативних документів Мінфіну України. До перевірки цих операцій необхідно залучати експертів.
Установи банків приймають на зберігання від:
· нотаріальних органів - вироби з дорогоцінним камінням, які є спадкоємним майном (годинники, портсигари та ін.), дорогоцінні метали у злитках, самородках, шлісі і монети старого карбування, іноземну валюту, платіжні документи в іноземній валюті (векселі, чеки, перекази та ін.);
· судових і слідчих органів, митних органів - вироби з дорогоцінних металів та самі дорогоцінні метали.
Операції, пов'язані із зберіганням дорогоцінних металів та виробів з них, отримані банками від правоохоронних, нотаріальних, митних та інших органів, регулюються нормативними документами Мінфіну України та НБУ, підлягають обов'язковому аудиту із застосуванням органолептичних, розрахунково-аналітичних та документальних методичних прийомів.
Операції банку з іноземною валютою залежать від умов, обсягів і режиму роботи банку. Вони можуть здійснюватися через прибуткові, видаткові, прибутково-видаткові каси та обмінні пункти. Аудиторській перевірці насамперед підлягають організація цих операцій відповідно до нормативних документів НБУ, а також правильність оформлення цих операцій документами, до яких належать:
· прибуткові касові і валютні ордери при зарахуванні національної та готівки іноземної валюти в касу банку;
· видаткові касові і валютні ордери при видаванні національної та готівки іноземної валюти з каси банку.
Бланки дорожніх чеків та інші цінності, відображені на забалансових рахунках, приймаються (видаються) за спеціальними забалансовими ордерами. Необхідно з'ясувати, чи вказується в касовому документі загальна сума з відображенням комісійного збору за кожним найменуванням цінностей. Потім аудитор перевіряє виконання операційно-обліковими працівниками цих операцій щодо відповідності їх нормативним документам НБУ.
Перевірці підлягає також зберігання валютних та інших цінностей, що знаходяться у сховищах банку (наявність наказів про матеріальну відповідальність за збереження цінностей, придатність для цього приміщень, обладнання їх протипожежними та сигнальними пристроями, температурний режим та ін.).
Перевіряючи роботу обмінних пунктів, аудитори з'ясовують, як банк забезпечує обмінні пункти авансами валютних та інших цінностей, включаючи вихідні і святкові дні. Встановлюють також, чи забезпечена безперебійна робота обмінних пунктів, якою мірою дотримуються нормативні документи НБУ в обліку їх роботи. Особливої уваги аудитора заслуговують операції з грошовими білетами в іноземній валюті і платіжними документами, які викликають сумнів щодо їх справжності і платіжності. При цьому використовують зразки грошових знаків і платіжних документів в іноземній валюті, подані у довідниках та інформаційних матеріалах, що видаються НБУ, а також Загальні правила визначення ознак платіжності грошових білетів в національній та іноземній валюті і платіжні документи в іноземній валюті, затверджені НБУ.
Розрахункові операції та інші послуги, що здійснюються банками за угодами зі своїми клієнтами, підлягають аудиту щодо своєчасності та достовірності розрахунків по заробітній платі з працівниками, оплаті поставленої продукції, виконаних роботах та послугах, інших боргових зобов'язаннях. Безготівкові розрахунки поділяють на міжбанківські, що обслуговують відносини між банками, та міжгосподарські - між клієнтами банку.
Аудитом перевіряється розвиток оплати у формі комерційного кредиту, що дає змогу прискорити розрахунки між суб'єктами господарювання. У міру розвитку комерційного кредиту і вексельного обігу поліпшується фінансове становище клієнтів, але це досягається за умови додержання розрахункової дисципліни. Порушниками її часто є самі банки, затримуючи зарахування на рахунки клієнтів коштів, списаних з рахунків платників, використовуючи їх в обігу банку. Законодавчими актами передбачено запобігати таким зловживанням штрафними санкціями. Кожний такий випадок аудитор повинен дослідити і зробити свій висновок у частині матеріальної відповідальності сторін. Це саме стосується списання коштів з рахунків клієнтів без їхньої згоди: платежі за виконавчими і прирівняними до них документами, утримання недоїмки по всіх видах платежів до бюджету, фонду соціального страхування, інших позабюджетних фондів, а також штрафних платежів за розпорядженням Державної податкової адміністрації, Антимонопольного комітету та у інших випадках, передбачених законом.
Кредитні операції є об'єктом аудиторського контролю, оскільки вони пов'язані з ризиком несплати позичальником основного боргу і відсотків, що належать банку. Для кожного виду кредитної угоди характерні свої специфічні причини і фактори, які визначають ступінь ризику. Зокрема, кредитний ризик може виникнути в разі погіршення фінансового становища позичальника, виникнення непередбачених труднощів у його роботі, відсутності необхідних знань у менеджерів і маркетологів, а також у керівника підприємства, позичальника чи фізичної особи, недостатньої професійної підготовки банківських працівників, що прийняли рішення про надання кредиту та за інших обставин. Кожний факт кредитного ризику аудитором вивчається окремо, встановлюються першопричини недоліків та вносяться пропозиції щодо запобігання їм у подальшій діяльності.
Інвестиції в банківській практиці - це кошти банків, вкладені у цінні папери підприємств різних форм власності на тривалий час. Інвестиції мають декілька відмінних рис від позичок. По-перше, позичка передбачає використання коштів протягом відносно короткого проміжку часу за умови повернення кредиту або його еквівалента. Інвестиція означає вкладення грошей з метою забезпечення притоку коштів протягом відносно тривалого часу доти, поки вкладені кошти не будуть повернуті власнику. По-друге, при банківському кредитуванні ініціатором угоди звичайно виступає боржник, а при інвестиції ініціатива належить банку, який намагається купити активи на ринку. По-третє, у більшості кредитних угод банк є головним і одним з небагатьох кредиторів, тоді як у інвестиційному процесі він, як правило, один із багатьох кредиторів. По-четверте, кредитування пов'язане з особистими стосунками банку з позичальником, інвестування ж с знеособленою діяльністю.
Мета інвестиційної діяльності комерційного банку вбачається в тому, щоб забезпечити собі збереження коштів, диверсифікацію (розподіл коштів, що інвестуються між різними об'єктами вкладів з метою зниження ризику можливих втрат капіталу чи доходів від нього), доход і ліквідність.
Аудитор, перевіряючи інвестиції комерційного банку, розраховує такі основні коефіцієнти:
· норму прибутку на акціонерний капітал;
· коефіцієнт прибутковості (відношення чистого прибутку до виручки від реалізації);
· коефіцієнт обігу коштів (визначається діленням виручки від реалізації на вартість активів акціонерного товариства);
· співвідношення власних і позичкових коштів;
· коефіцієнт ліквідності та ін.
Ці показники аудитор розраховує по кожному акціонерному товариству, в якому комерційний банк є учасником в капіталі і одержує дивіденди на вкладений капітал, а також є співучасником у його інвестиціях. Використовуючи розрахунково-аналітичні методичні прийоми, аудитор розраховує ефективність інвестицій банку, тобто визначає ризик і доходність інвестицій.
Ризик, властивий банківським інвестиціям, поділяють на кредитний, ринковий і відсотковий.
Кредитний ризик характерний для цінних паперів, які можуть погіршити економічний показник емітентів цих паперів до такого ступеня, що вони не зможуть відповідати по своїх фінансових зобов'язаннях.
Ринковий ризик виникає при непередбачених і серйозних порушеннях на ринку цінних паперів та в економіці в цілому. У зв'язку з цим ринкова ціна деяких цінних паперів може значно знизитися, навіть до рівня їх номінальної ціни, а іноді й нижче.
Відсотковий ризик залежить від коливань ринкових ставок річних зобов'язань, за якими встановлено відсоток у договірному порядку з часу випуску їх. Чим більше віддалений строк погашення такого боргового зобов'язання, тим вищий відсотковий ризик.
Результати дослідження аудитор викладає у своєму висновку.
Маркетингова діяльність банку як об'єкт контролю зумовлена створенням ринку банківських послуг в Україні.
Банківські послуги - це супутні функції, спрямовані на зростання доходної діяльності банку. До таких послуг відносять: гарантійні, посередницькі, консультативні, інформаційні та інші послуги та трастові операції.
Гарантійні послуги - це гарант позичальника кредиту його платоспроможності, що підтверджується банком, який його обслуговує. Перед тим як видати гарантійний лист позичальнику кредиту, що звернувся до нього з проханням виступити гарантом із кредиту, гарант подає лист своєму банку. Одержавши лист, банк провадить аналіз фінансового становища гаранта. Переконавшись у платоспроможності гаранта, банк робить відповідний запис у гарантійному листі і засвідчує його підписами посадових осіб та печаткою. Гарантом із кредиту, який надається підприємству, може виступати сам банк як юридична особа. Така гарантія надається на основі договору, укладеного банком із позичальником. У договорі передбачаються строк гарантії, сума, комісійна винагорода за гарантію платежу, порядок і строк його перерахування.