Мир Знаний

Роль Національного банку України в обслуговуванні зовнішнього боргу (стр. 2 из 3)


2. Роль НБУ в обслуговуванні зовнішнього боргу України

Національний банк як фінансовий агент уряду посідає основне місце на ринку державних облігацій, оскільки здійснює їх розміщення, депозитарне та розрахункове обслуговування обігу і погашення цінних паперів уряду, а також нагляд за діяльністю учасників ринку. Окрім того, НБУ використовує ОВДП як інструмент регулювання грошового ринку.

До основних методів фінансування внутрішнього державного боргу за участю центрального банку слід віднести:

здійснення емісії грошей;

надання прямих кредитів центрального банку уряду;

залучення внутрішніх позик.

Найпростішим методом фінансування державного боргу є емісія грошей центрального банку, внаслідок якої збільшується обсяг доходів бюджету за рахунок різниці між номінальною вартістю грошей та фактичними затратами на їх виготовлення (сеньйораж). Недоліком цього методу є посилення інфляції та знецінення грошей внаслідок зростання кількості засобів платежу в обігу, незабезпечених реальними активами.

Надання прямих кредитів центральним банком уряду є досить простим способом покриття дефіциту державного бюджету. За своєю суттю надання прямих кредитів не відрізняється від емісії грошей і використання цього методу в розвинутих країнах або заборонене взагалі, або здійснюється в межах чітко визначених параметрів (наприклад, для кредитування тимчасового «сезонного» розриву між видатками та надходженнями бюджету). Широкого поширення надання прямих кредитів уряду для покриття дефіциту державного бюджету набуло в країнах, що розвиваються [4, с. 43].

Активне застосування цих двох методів не є доцільним, особливо при значній питомій вазі зовнішнього державного боргу, оскільки сплачувати його слід у іноземній валюті.

Важливим джерелом покриття дефіциту державного бюджету є внутрішні державні позики, що мобілізуються шляхом акумулювання тимчасово вільних грошових коштів юридичних та фізичних осіб (банків, фінансових компаній, підприємств, населення) на певний термін на умовах виплати доходу й оформлюються борговими зобов'язаннями держави у безготівковій чи готівковій формі. Важливе значення при цьому має вид джерела фінансових коштів — чи цінні папери уряду розміщуються серед приватних суб'єктів, чи їх купує центральний банк.

При первинному розміщенні державних цінних паперів у центральному банку останній випускає в обіг додатковий обсяг незабезпечених засобів платежу, що призводить до інфляції. Така операція центрального банку є лише прихованою емісією і має ті ж негативні наслідки, що й попередні методи.

Зовнішній державний борг складається із заборгованості за кредитами (позиками) держави, залученими з іноземних джерел. Залежно від того, чи держава виступає позичальником чи гарантом погашення цих кредитів (позик) іншими позичальниками, зовнішній державний борг поділяється на:

прямий зовнішній державний борг — формується через залучення іноземних кредитів, безпосереднім позичальником яких є держава, та випуск державних цінних паперів у вигляді зовнішніх державних позик;

умовний зовнішній державний борг — формується за рахунок іноземних кредитів, залучених іншими позичальниками під державні гарантії.

Зростання державного боргу і його обслуговування повинно супроводжуватися виробленням ефективної стратегії управління державним боргом. До найважливіших заходів у цій сфері відносять: вироблення стратегії державного запозичення, обслуговування накопиченого державного боргу, аналіз та прогнозування-обсягів боргу, оцінка впливу державних запозичень на макроекономічну ситуацію в країні (особливо щодо зовнішнього державного боргу). Управління зовнішнім державним боргом та його обслуговування здійснює Міністерство фінансів України, у складі якого сформовано Головне управління обслуговування зовнішнього державного боргу України [3, с. 18].

Національний банк як «банкір уряду» виступає у ролі обслуговуючого банку, в якому зберігаються кошти державного бюджету, і виконує функції платіжного агента уряду. НБУ виконує операції щодо обслуговування зовнішнього державного боргу з метою задоволення поточних потреб уряду в іноземній валюті для виконання зовнішніх фінансових зобов'язань. Окрім того, Національний банк здійснює моніторинг стану загальної зовнішньої довгострокової заборгованості країни і контролює дотримання ліміту державного зовнішнього боргу України, який за поданням Кабінету Міністрів затверджується Верховною Радою України.

Мета управління зовнішнім боргом полягає у забезпеченні за рахунок зовнішніх позик економічного розвитку країни й уникненні при цьому макроекономічних труднощів і проблем платіжного балансу в майбутньому. У світовій практиці оцінка рівня зовнішньої заборгованості країни здійснюється з погляду економічного розвитку держави у зіставленні з основними макроекономічними показниками.

Якщо державний борг зростає швидше, ніж зростає ВВП, то обслуговування державного боргу фактично здійснюється за рахунок зниження життєвого рівня населення. Якщо ж державний борг зростає в умовах падіння ВВП, то наслідки для країни-боржника будуть більш негативними. Накопичення ж боргів з року в рік може спричинити до поступового сповзання країни в боргову кабалу і призвести до втрати країною політичних позицій у світовому співтоваристві.

Важливий напрямок управління державним боргом - це проведення погашення одержаних коштів.

У світовій практиці використовуються декілька способів погашення державного боргу:

1. Проведення передбачених умовами позик виплат основного боргу в установлені строки.

2. Здійснення рефінансування позик.

3. Викуп боргу, або обмін боргових зобов'язань на інші активи, які знаходяться в державній власності.

4. Списання боргу повністю, або частково, яке проводиться за ініціативою боржника та за рішенням кредиторів.

5. Анулювання (повна відмова)від виплати боргу.

Рефінансування державного боргу — це погашення боргу за рахунок коштів, мобілізованих шляхом емісії і розміщення нових боргових цінних паперів або проведення реструктуризації позик. Кожний з названих способів рефінансування боргу має позитивні і негативні сторони. Залучення коштів в процесі розміщення нових боргових цінних паперів держави є більш сприятливим для кредиторів. Адже в такому разі умови і строки погашення боргу не зменшуються [5, с. 102].

Разом з тим, такі операції є більш затратними для держави. Негативом в використанні цього способу є і те, що відбувається накопичення боргу. В умовах здійснення незваженої політики управління боргом така тактика може привести до так званої перевернутої піраміди, коли поточні борги погашаються за рахунок нових наростаючих емісій. В кінці-кінців цей спосіб може обернутися тим, що фінансування боргу стає нераціональним і навіть збитковим (в порівнянні з іншими способами) для держави.

Реструктуризація боргу - це угода про прийняття нового плану погашення боргу. Реструктуризація може проводитися різними способами:

1) пролонгації боргу;

2) прийняття нової угоди, що передбачає зміну умов погашення боргу;

3) введення тимчасового мораторію на виплату процентів або частини основного боргу;

4) проведення конверсії боргу.

Конверсія позик - це обмін поточних державних позик на нові зобов'язання. При цьому проводиться зміна первісних умов позики: строків погашення, ставок процентів, способів виплати доходів та ін. Конверсія може бути добровільною, обов'язковою і примусовою.

В разі прийняття примусового варіанту конверсія проводиться тільки в рамках установленого періоду. Використовуються також такі методи рефінансування, пов'язані з конверсією, як консолідація позик (переведення короткострокових зобов'язань в довгострокові) та уніфікація позик (заміна або об'єднання декількох зобов'язань в одну позику).

При проведені конверсії державні органи управління, як правило, намагаються перенести строки погашення позик на більш віддалені періоди. Це досягається, наприклад, шляхом заміни старих боргових цінних паперів новими.

Такі операції є менш затратними з боку організації їх проведення порівняно з емісією і розміщенням нових, не пов'язаних позик та вони є більш складними за виконанням. Адже проведення конверсії позик потребує одержання згоди всіх або більшості кредиторів держави [3, с. 19].

За 2007 рік загальний зовнішній (державний та приватний) довгостроковий борг України збільшився на 0,7 млрд. дол. США, або на 5,8%, і на кінець року становив 12,8 млрд. дол. США (30,9% до ВВП).

На обсяг та структуру зовнішнього боргу у 2007 році вплинуло:

зменшення державного боргу України перед Урядом Російської Федерації на 5% в результаті проведення заліку взаємної заборгованості на суму 97,8 млн. дол. США;

зменшення в 1,6 разу порівняно з попереднім роком обсягів іноземних кредитів, залучених державою або під державні гарантії;

зменшення суми зобов'язань перед МВФ;

додатковий випуск облігацій зовнішньої державної позики, деномінованих у доларах США.

У структурі зовнішнього довгострокового боргу 80% від загального обсягу становив державний борг, обсяг якого порівняно з попереднім роком залишився незмінним і становив 10,2 млрд. дол. США. Частка приватного довгострокового боргу зросла за рік на 4 процентних пункти, а його обсяг за цей період збільшився на 30% і кінець року становив 2,58 млрд. дол. США.

У структурі зовнішнього державного довгострокового боргу в розрізі кредиторів основну частку становила заборгованість: - за позичками ЄС та міжнародних фінансових організацій (МВФ, СБ, ЄБРР) — 45,1% від державного зовнішнього довгострокового боргу України (4,6 млрд. дол. США);