Семінар2.Холодна війната її наслідки.
1.Причинита етапи війни.
2.ДоктринаТрумена.
3.ПланМаршала та йогонаслідки.
4.Створеннявійськово-політичнихблоків.
Література.
1.Советскаявнешняя политикав годы холоднойвойны: новоепрочтение. М.:1995.
2.Бжезинський.Холоднавійна та їїнаслідки. Журнал“Політика іЧас”, 1994 рік № 1 та№ 2. (етапи холодноївійни).
3.Кіссінджер.Дипломатія.
ЗбігневБжезинський.Велика шахівниця.
Лекція(продовженнятеми 2)
Якви пам’ятаєте,процесс взиволеннякраїн проходивз півночі напівдень. Розпочавсявін в країнахАзії і завершивсяв країнах Африки.Головні етапи:
1)крахмандатноїсистеми наБлизькомуСході;
У1943 році булапроголошенанезалежністьСирії та Лівану,у 1946 році здобуваєнезалежністьТрансіорданія,у 1948 році на територіїПалестини булопроголошеноутвореннядержави Ізраїлю.
Середкраїн Азії у1945 році незалежнітьздобуваютьІндонезія таВ’єтнам, у 1947 роціІндія та Пакистанспочатку стаютьдомініонами,а потім проголошуютьповну незалежність,у 1948 році незалежністьздобуваютьЦейлон та Бірма,а також проголошенідві незалежнідержави: Корейськанародна демократичнареспубліка(північ) таРеспублікаКорея (Південь).
У50-х роках розпочинаютьсявизвольніпроцеси в ПівнічнійАфриці: проголошенонезалежністьЛівії, Марокко,Тунісу, Суданута Гвінеї. Інарешті, у 1960 році17 африканськихкраїн здобулинезалежність.У 1962 році внаслідокзбройної боротьбиздобуває незалежністьАлжир. У 1974 роціпотерпіла крахпортугальськаколоніальнаімперія, незалежністьздобуваютьАнгола, Мозамбікта Гвінея-Бісау.І нарешті, у1989 році здобуваєнезалежністьНамібія.
Врезультатіколишні колоніїперетворилисяз об’єктів всуб’єкти міжнароднихвідносин.
5. Появанових засобівведення війни.
Появанових засобівведення війниперш за всепов’язуєтьсязі зброєю массовогознищення (такзвана “зброягрупи ABC”1),і перш за все
Першоюкраїною, щорозробилаядерну зброюі використалаїї були США. У1949 році ядерноюдержавою стаєСРСР. ВеликаБританія офіційностає ядерноюдержавою у 1952році. Франціяздобуває ядернузброю у 1960 році.І нарешті, Китайофіційно визнавсебе ядерноюдержавою у 1965році.
У1968 році булопідписаноДоговір пронерозповсюдженняядерної зброї.Ініціювалицей договірСША та СРСР.Справа у тому,що у 1962 році виникаєКарибськакриза, колисвіт був напередодніядерної війниміж США та СРСР.Пізніше, напорозі ядерноївійни світстояв під часТайванськоїкризи. Післяцих конфліктівСРСР та СШАрозпочалипереговори,і в їх результатібуло підписановищезазначенийдоговір.
Цейдоговір складаєтьсяз зобов’язаньдвох видівдержав: ядернихта неядерних.
Ядернідержава зобов’язувались:
1)непередаватиядерну зброюі контроль наднею іншим державам;
2)недопомагатиу виробництвіабо придбанніядерної зброї
3)надатигарантії безпекибезядернимдержавам.
Неядернідержави зобов’язалися:
1)неприймати ядернузброю та контрольнад нею;
2)невиробляти тане купуватиядерну зброю;
3)неприймати участьу виробництвіядерної зброї.
Заразйдуть розмовипро кризунерозповсюдженняядерної зброї.Вона проявляється:
упояві групидержав, якіфактично володіютьядерною зброєю;
науковийпрогрес призвівдо можливостівикористанняядерної зброїне тільки окремимдержавами, алей іншими суб’єктамиміжнароднихвідносин.
Першоюдержавою, якафактично сталаядерною, бувІзраїль (?хтож перший?). Протевійськовастратегія таконцепціянаціональноїбезпеки грунтуєтьсяна тому, що вінофіційно невизнає свогоядерного статусу.Іншими фактичноядерними державамиє ПАР, Індія таПакистан (останнідві мають суттєвіпротиріччя),Північна Корея.
6.Виникненняряду регіональнихконфліктів,де чітко визначилосьпротистоянняСРСР та США.
Першимконфліктом,що виник післяДругої світовоївійни, сталавійна в Індокитаї1946-1950 років. То булавійна Франціїпроти В’єтнаму,Лаосу та Камбоджі.
Наступнимконфліктомстала війнав Кореї 1950-1953 років.В цій війніприймали усатьзбройні силидвої країн СРСРта США. 38 паралель– то була межаміж двома арміями(Півдічна Корея– СРСР, ПівденнаКорея – США).Пізніше натериторіїКорейськогопівостровабуло створенодві дежрави– Півдічна (начолі з Кім ІрСеном, який мавнадію збройнимшляхом об’єднатидві країни).Влітку 1950 рокувійська ПівнічноїКореї розпочаливійськові дії.Проблема почалаобговорюватисьв Раді БезпекиООН. Але діяльністьРади безпекибазується напринципі вето,тобто для прийняттярішення потрібназгода всіхсторін. Радабезпеки приймаєрішення застосуватисили ООН в Кореї.СРСР не змігзаблокуватирішення, оскількийого представникбойкотувавзасідання РадиБезпеки черезїї незгодувизнати делегаціюКитаю. В Кореюбули направленівійська ООН,що були створеніна основі американцівта південнихкорейців, атакож китайськихдобровольців.На стороніПівнічної Кореївоювало 2 авіадивізіїСРСР Війназакінчиласяпідписаннямперемир’я зграницею вздовж38 паралелі.
НаБлизькому Сходіу 1948-1949 роках йшлаперша Арабо-Ізраїльськавійна. У 1956 відбуласятроїста агресіяІзраїлю, ВеликоїБританії таФранції протиЄгипту (другаАрабо-Ізраїльськавійна). У 1967 роцівідбулася ТретяАрабо-Ізраїльськавійна, під часякої Ізраїльзахопив частинуПалестини(Західний берігріки Йорданта Сектор Газу).Нуступна війна,у 1973 році, арабськікраїни зробилиспробу реваншу(ЧетвертаАрабо-Ізраїльськавійна). У 1982 роцісталася агресіяІзраїлю протиЛівану.
Протягом1980-1988 років тривалаІрано-Іракськавійна.У 1990-1991 рокахвідбуласяКувейтськакриза, пов’язаназ анексієюІраком Кувейту.
НаСередньомуСході в періодз 1979 по 1989 роки тривалавійна в Афганістані.
В1948 році у зв’язкуз Кашмірсько.проблемоювперше в виглядізбройногопротистоянняпроявивсяІндійстько-Пакістанськийконфлікт. Потімвін відновивсяу 1964 році, і у1970-1971роках, коли натериторіїПакістану буластворена державаБангладеш.
У1965 році у фазузбройногопротистояннявийшов Китайсько-Індійськийконфлікт.
Формиконфліктів,що сталисяпісля 2-ї світовоївійни:
1)громадянськівійни (конфліктив Африці);
2)міжнаціональніконфлікти(напр. арабо-ізраїльськийконфлікт);
3)етнічніконфлікти(курдська проблема).
4)конфесійнийконфлікт – міжокремими конфесіямита релігіями(класичнийприклад – Ліван).
Типиконфліктів.
1)Першийтип випливаєз розпаду 5 головнихколоніальнихімперій, а самеФранцузької,Британської,Нідерландської,Португальськоїта Бельгійської.Це національно-визвольнівійни.
2)Виникаєвнаслідокпрагнення двохполярнихсуспільно-політичнихсистем зберегтиі посилити свійвплив в іншихрегіонах (приклад:Корейськавійна).
3)Проявтрадиційнихімперськихтенденцій уповедінці низкидержав (приклад:троїста агресіяпроти Єгипту).
4)Конфліктиміж Сходом таЗаходом внаслідокантикомуністичнихзаворушень(приклад: Угорщинау 1956 рік).
5)Регіональніконфлікти натериторіїкраїн, підконтрольнихСРСР чи США(приклад: В’єтнамськавійна).
6)Короткотривалізбройні інтервенціїСША, їх союзників,або СРСР длянаведенняпорядку (приклад:Гренада).
7)Етно-расові,етно-конфесійніконфлікти вкраїнах третьогосвіту. Саме цягрупа конфліктівбула найчисельнішою.
1Atomic, Biological and Chemical.
ГоловніхарактеристикиМВ повоєнногоперіоду.
1)холоднавійна;
2)створеннясистеми військовихсоюзів та коаліційнадипломатія;
3)військовапсихологіяв міжнароднихвідносинах– в умовах холодноївійни, в умовахпротистояннядвох військово-політичнихформувань кожнасторона розглядалаіншу як потенційноговорога;
4)виникненняруху неприєднанняяк наслідоккраху колоніальноїсистеми, проголошеннянових незалежнихдержав та їхньоїреакції набіполярнуструктуру МВ;
У1955 році в містіБандунг (Індонезія)проходилаконференціїнезалежнихкраїн Азії таАфрики. То бувперший етаппідготовкиутворення Рухунеприєднання.На цій конференціїнезалежнікраїни визнали5 принципівмирного співіснування,що в історіїМВ мають назву“принципи панчашила” (“панчашила” в перекладіозначає “5принципів”).Вперше ці принципибули сформульованів договорі міжІндією та КНРв 1954 році. Нарешті,в 1961 році, в містіБелград проходила1 конференціяРуху неприєднання.Ініціаторамистворення цьогоруху був Єгипет(Гамаль АбдельНасер), Югославія(Тіто), Індія(ДжавахарлалНеру). Ідеологомтеорії третьогосвіту1став Мао ДзеДун (КНР).
1.Причини і сутністьполітики холодноївійни.
2.Ідеологічніфактори холодноївійни.
3.Політичніоснови холодноївійни.
4.Військово-економічніоснови холодноївійни.
5.Створеннявійськово-політичнихблоків.
Восени1945 року в англійськомужурналі “Tribune”з’являєтьсястаття ДжорджаОруела відноснорозвитку холоднихвідносин, вякій впершебув використанийтермін “холоднавійна”. Навесні1946 року цей термінвикористовуєБарух, американськийбанкір, видатнийполітичнийдіяч, відомийсвоїм планомядерного роззброєння(план Баруха).Нарешті, наприкінці1946 році відомийамериканськийжурналіст іполітологЛіппман написавкнигу, яка зветься“холодна війна”,яка була присвяченадослідженнюполітики СШАпісля другоїсвітової війни.
Існуєдекілька точокзору щодо початкухолодно війни.
1)Холоднавійна розпочаласяпісля 1917 рокуі після розколусвіту на 2 системи:соціалістичнута капіталістичну.Ця точка зорудосить розповсюджена.
2)Холоднавійна розпочинаєтьсяпісля вступуСРСР та США у2-гу світовувійну. Ця точказору не дужерозповсюджена.
3)Холоднавійна датуєтьсятією чи іншоюконфліктноюстадією підчас 2-ї світовоївійни у відносинахміж союзниками.
4)Холоднавійна розпочинаєтьсяпісля 1945 року,або точніше,після закінчення“гарячої” 2-їсвітової війни2 вересня 1945 року.
5)Найбільшрозповсюдженаточка зору:холодна війнарозпочинаєтьсяпісля 1948 року.Пояснення цієїточки зору:
а)з 1945 по 1948 рік СШАта СРСР здійснюваликонверсіювійськовоговиробництва.За цей періодРадянська Арміяскоротиласяв 6 разів і становилаприблизно 2,9млн. чоловік.Армія США скоротиласяв 7 разів і становила1,6 млн. чоловік.
б)до 1948 року СРСРвиводив своївійська з територіїінших країн:у 1945 році з територіїЮгославії,Чехословаччинита Норвегії,1946 рік – Данія,Китай, Іран таБолгарія, 1948 рік– ПівнічнаКорея.
в)до 1948 року союзникамвдавалосьвирішуватипитання мирноговрегулюванняшляхом компромісу.
Після2-ї світовоївійни існувалитакі проблеми:
проблемаз Німеччиною.У 1949 році Німеччинубуло поділенона 2 частини.Але вже у (???);
проблемаз союзникамиНімеччини:Італією, Фінляндією,Болгарією,Румунією таУгорщиною. Влютому 1947 рокубуло підписаномирні договори;
проблемаз Австрією,яка з одногобоку була жертвоюагресії, а зіншого боку– помічникомНімеччини.Саме тому знею був підписаний“Державнийдоговір” (1955 рік);
проблемаз Японією: СРСРне мав мирногодоговору зЯпонією, хочау 1956 року булапідписанаДеклараціяпро припиненнявійни і встановленнядипломатичнихвідносин.
Яквидно, до 1948 рокувсі мирніврегулюванняприпинилися.
Холоднавійна закінчиласьнаприкінці80-х – до 1991 року.В 1989 році відбуласязустріч наМальті двохпрезидентіввеликих держав(США та СРСР),коли вониконстатувализавершенняхолодної війни.Але фактичновона закінчиласязникненнямодного із учасників– СРСР у 1991 році.
Хтож розпочавхолодну війну.
Вамериканськійісторіографіїє два напрямки:консерваторита ліберальний.
Консерваторивважають, щоініціаторомхолодної війнибув СРСР. Лібераливважають, щоСРСР та СШАмають рівнувідповідальністьза початокхолодної війни.
Радянськаісторіографіявпевнена, щоініціаторомхолодної війниє США та іншіімперіалістичнікраїни. Колидо влади прийшовГорбачов, у1986 році він сказав,що ми мали значнийавторитет, алевикористатийого ми не змоглидля запобіганняхолодній війні.
Причинихолодної війни.
1)ПеретворенняСРСР і США унаймогутнішідержави світу,ядерні держави,що претендувалина поширеннясвого впливуу різних регіонахпланети.
2)Перемоганад фашизмомусунула спільнузагрозу, країниантигітлерівськоїкоаліції почаливідходити відполітикиспівробітництва.
3)Зміниу співвідношеннісил між країнамиЗаходу, їх гуртуванняпід американськимкерівництвом.
4)Помилкита прорахункиу зовнішнійполітиці, зокремадвох наддержав.
(початок90-х років) Холоднавійна – цеетап у розвиткуміжнароднихвідносин. Вінохоплює всісфери взаємодіїміж державами:політичну,дипломатичну,військову,економічну,ідеологічнуі т.д.
(сучасневизначення)Холоднавійна – цеполітична,ідеологічна,економічната локально-військоваконфронтаціядвох антагоністичнихсистем – капіталістичноїі соціалістичної,та в межах цихсистем – СРСРта США.
Заоснову ми візьмемоперше визначення.
Холоднавійна мала дваголовних параметри:
1)європейськийракурс, як головнаскладова холодноївійни;
2)потімдиверсифікаціягеополітичнихпараметрівхолодної війни,поява новогонапряму: Схід– Захід .
Ідеологічніфактори холодноївійни.
Енгельс:”Перш ніж станетьсяреволюція, вонаповинна пройтив розумі людини”.Це ж стосуєтьсяі холодноївійни: людинамає бути підготованадо її початку.І голову рольтут граютьідеологічніфактори.
Головнимиідеологамихолодної війни:
1)вСША: ДжорджКеннан, американськийдипломат, щодо 1946 року працювавспівробітникомамериканськогопосольствав СРСР. Протягом1945-1946 років вінзвернувся з3-ма телеграмамидо ДерждепартаментуСША. Найбільшвідома йогоостання телеграма,що в історіїМВ має назву“довга телеграма”2.У 1947 році вінповернувсяу США, і в журналіForeign Affairs віннадрукувавстаттю за підписом“ Mr. X”,вякій він підсумувавсвої ідеї:
1)СРСРбуде намагатисяпоширити кордонисоціалістичноготабору:
а)в Східній Європі;
б)у ЗахіднійЄвропі черезкомуністичніпартії;
в)в світі, внаслідоквикористаннянаціонально-визвольногоруху.
2)Необхідностримуватикомуністичнузагрозу (пізнішетака політикаотримала назву“Доктринастримування”– стримуваннячерез інформацію,через інформуваннясуспільствапро стан речейв СРСР).
3)Комуністичніідеї являютьсобою загрозутільки дляхворого суспільства,тому необхідновипрацьовуватипозитивну іконструктивнупрограмупіслявоєнногосвіту.
4)Необхідністьгуртуваннякраїн Заходудля протидіїРадянськійзагрозі.
5 березня1946 року Черчілль(який отримавшипоразку навиборах, приїхавдо США вже якприватна особа) виступає умісті Фултон(США) у присутностіПрезидентаСША Трумена.Там він викладаєосновні ідеологічнізасади холодноївійни (оскількиТрумен бувшвидше практикома не ідеологом).Основні принципи:
1)Починаєтьсяепоха протистояннядвох систем:тоталітарноїта демократичної.
2)РадянськомуСоюзу повиннапротистоятиасоціаціяангломовнихнародів.
3)ВеликаБританія станезв’язуючоюланкою міжПівнічноюАмерикою, ЗахідноюЄвропою іБританськимиколоніальнимиволодіннямита домініонами.
Вквітні 1945 рокувідбувсяконфронтаційнийвиступ Молотова(міністр закордоннихсправ) на конференціїв Сан-Франциско(де було утвореноООН).
Влютому 1946 рокуСталін виголосивпромову передвиборцями3.
Всвоїй промові“Перший пострілв холоднійвійні” Молотовголовну увагуприділяє, щоСША, Франціята Британіявинні у тому,що Німеччинарозпочала 2-гусвітову війну.Цитуючи Леніна,він сказав, щоміж капіталістичнимикраїнами завждиіснуватимутьпротиріччя,які врешті рештпризведутьдо розпадукапіталістичноїсистеми, що єна руку СРСР.
“містер“ні”
1Цей термінвживаєтьсяі сьогодні.
2Див. журнал«Международнаяжизнь», якийвперше надрукуваввсі ці телеграми.
3В цей час відбувалисявибори до ВерховноїРади.
Лектор:ВадимЮрійович Крушинский.
1.Принципипіслявоєнногомирного врегулювання.
2.Паризька мирнаконференція1946 року.
3.Мирні договори1947 року з колишнімисоюзникамиНімеччини.
4.Дунайськаконвенція 1948року.
5.Врегулюванняавстрійськоїпроблеми.Австрійськийдержавнийдоговір.
Впроцессі роботина Потсдамськійконференціїбуло створеноспеціальнийорган, якийповинен бувпідготуватипроцес мирноговрегулювання,підготуватипроекти мирнихдоговорів ізаезпечитиїх підписання.Цей орган мавназву Радаміністрівзакордоннихсправ. Першасесія РМЗСпроходила вЛондоні в вересні1945 року. В нійприймали участьМіністр закордоннихсправ СРСРМолотов, ДержсекретарСША Бернс, Міністрзакордоннихсправ ВеликобританіїБевін, Міністрзакордоннихсправ ФраніїБідо, і Міністрзакордоннихсправ КитаюВан Ши Дзе. Основнимпитанням цієїсесії булопитання пропідготовкумирних договорівз колишнімисоюзникамиНімеччини(Італія, Угорщина,Румунію, Болгаріюі Фінляндію).
Існувалатакож проблемаІспанії. Формальновона не оголошувалавійну країнамантигітеріськоїкоаліції, алеполітика Франкотяжіла до Німеччини.Іспанія булозапропоновановийти з зониТанжера (частинаМарокко), якувона захопилав 1940 році, забезпечитипоновленняправ марокканськогосултана.
Першапроблема, якавиникла наконференції,було те, хто із ким будепідписуватидоговори. Справав тому, що невсі країниантигітлерівськоїкоаліції булиу стані війни.Так, наприклад,США не оголошуваливійни Фінляндії.
Узв’язку з цимСРСР запропонуваву розробці іпідписаннідоговорівповинні братиучасть тількиті країни, якізнаходилисьу стані війни,і які підписалиугоду про перемир’я.Західні ж країнинаполягали,що у підготовціі підписаннідоговорівповинні братиучасть всічлени антигітлерівськоїкоаліції.Великобританіязапропонуваласкликати конференціюу складі всіхкраїн антигітлерівськоїкоаліції, кудивинести всіпитання, якіне будуть вирішенніна першій сесіїРМЗС.
СРСРне погодився,оскільки цесуперечилорішенням Потсдамськоїконференції.У відповідьЗахідні країнизаявили, що небудуть готуватидоговір з Болгарієюі Румунією,оскільки в цихкраїнах, надумку західнихдіячів, булисформованінедемократичніпро-радянськідиктаторськіуряди. Черезтакі суперечкиЛондонськасесія фактичнозавершиласьбезрезультатно.
Бірнсзапропонувавнараду міністрівзакордоннихсправ в Москві,щоб у більшнеформальнійобстановцівирішити всіпитання. В періоддо московськоїзустрічі обидвісторони булиготові на поступки.Сталін погодивсяввести до урядуРумунії таБолгаріїпредставниківформальнонекомуністичнихпартій. Західнікраїни погодились,що договорибудуть підписуватиті країни, якізнаходилисьу стані війниі підписувалиумови капітуляції,а після погодженняумов договорівв рамках РМЗСбуде скликаноконференціющодо остаточногорозгляду договорів.
Навесні1946 року проходитьдруга сесіяРМЗС в Парижі.В ній вже неприймав участьКитай. В центріуваги булиекономічніпитання майбутніхмирних договорів.СРСР погодивсяна вимогу Заходучастково компенсувативласністьЗахідних країну колишніхсоюзникахНімеччини. Крімтого, СРСР погодивсяна введенняв цих країнахрежиму найбільшогосприяння на1,5 роки.
Серйознепитання виниклоз приводутериторіальнихпроблем. Моваперш за всейшла про кордонміж Італієюі Югославією(Проблема Юлійськоїкрайни чи Трієсту).Було прийнятекомпроміснерішення: Юлійськакраїна булаподілена міжЮгославієюта Італією.Особливийстатус отрималомісто-портТрієст, йогокінцевий статус,повинна булавирішити ООН.Не було вирішенепитання проколишні італійськіколонії.
Влипні-жовтні194 року проходитьконференціяв Парижі, якаповинна булапідготуватиостаточнітексти мирнихдоговорів. Умирній конференціїбрали участьпредставники21 держави. Требавідзначити,що Паризькаконференціямала дорадчийхарактер: обговоритивсі питання,погодити тексти,але остаточнерішення належалоприйняти РМЗС.Робота конференціївиявиласянеефективною.Перш за все упредставниківневеликихдержав виниклидуже серйознітериторіальнізазіхання.Греція запропонувалапередати відБолгарії доГреції 1/10 територіїз точки зору“стратегічнихінтересівГреції”. Їйвідмовили. ТодіГреція запропонувалавідрізатишматок відАлбанії. Зновувідмова. ТодіпредставникГреції тихенькозапропонувавпредставникуЮгославіїрозділитиАлбанію взагалі.
Іншоюпроблемою сталосудоплавствопо Дунаю. Буловирішено, щопізніше будескликано спеціальнуконференціюпо Дунаю.
Небула вирішенаі проблемарепарацій.Західні країни,погоджуючисьв основномув цифрах, запропонувалибрати ці цифрив доларах СШАчи британськихфунтах. АлеСРСР вважав,що західнікраїни прив’яжутьекономікуколишніх союзників(а це потенційнічлени соціалістичноготабору) до себе,і тому наполягавна товарнихпоставках.Проблема залишаласьневирішеною.Врешті рештвирішили зновускликати РМЗСу Нью-Йорку(листопад-грудень1946 року) і вжевузьким коломзняти всі проблемиі підготуватитексти мирнихдоговорів. Цебуло розумнерішення, і вжедо лютого 147 рокудоговори булизавершені.
10 лютого1947 року булопідписано мирнідоговори зколишнімисоюзникамиНімеччини.СТруктурадоговорів буласхожа для всіхкраїн. Вонискладали зт.зв. блоків:
1)Територіальніпостанови.
ІталіяпередавалаФранції невеликітериторії (цейпроцес отримавназву “вирівнюваннятериторіїкордону” істосувавсягірських кордонів).ЮгославіїІталія передавалапівострівІстрія, півострівПелла-Гоза,східну частинуЮлійськоїкрайни. ГреціїІталія віддавалаДодеканезськіострови. Італіявтрачала всісвої права наколишні колонії(мова йде проЕритрею, Лівіюі частину Сомалі).
УгорщинапередавалаСРСР ЗакарпатськуУкраїну, передавалаРумунії ПівнічнуТрансільванію,невеликі територіїна користьЧехословаччини.
Румуніяпогодиласьна передачуСРСР ПівнічноїБуковини іБессарабії.
ЗФінляндієювстановлювалиськорони, обумовленідоговором 1940року (післявійни СРСР іФінляндії1939-1940 року). СРСРанексувавобласть Петсамо,тим самим Фінляндіявтрачала вихіддо ПівнічногоЛьодовитогоокеану, а СРСРотримувавкордон з Норвегією.
КордониБолгарії залишалисьнезмінними.
2)Політичнийблок.
Змістблоку - підготовкакраїн до демократичнихперетвореньі заборонанацистськихорганізаційв цих країнах.
3)Військовийблок.
Буловирішено, щопротягом 3 місяців,війська, щоокупували цікраїни, малибути виведені.Для кожноїкраїни окремовизначалисякількість іякісний складзбройних сил.
4)Економічнийблок.
Італіямала виплатитиСРСР товарами10 млн. доларів,Албанії 5 млн.доларів, Ефіопії25 млн. доларів,Греції 105 млн.доларів, Югославії125 млн. доларів.
Фінляндіяповинна булавиплатити СРСРтоварами 300 млн.доларів.
Греція,після невдачіспроби отриматитериторіюБолгарії, 985 млн.доларів у Болгарії.Але дали лише45 млн. доларів.
БолгаріявиплачувалаЮгославії 25млн. доларів.
Отже,з колишнімисоюзникамиНімеччинипитання буловирішене.
Залишалосьпитання судоплавствапо Дунаю. Дляцього в 1948 роціскликаєтьсяконференціяв Белграді. Вцій конференціїбрали участьСРСР, Україна(як член ООН),Румунія, Болгарія,Югославія,Угорщина іЧехословаччина.Окрім них булипредставникиСША, Великобританіїі Франції (якчлени РМЗС) іАвстрія з дорадчимголосом (якдунайськакраїна, алестан її на тойчас ще не буввизначений).Західні країнизапропонувализалишити в силіконвенцію 1921року. Але СРСРнаполягав, щоситуація змінилась,а тому маютьзмінитисядунайськіумови. СРСРпропоную проектДунайськоїконвенції,основнимипунктами якоїбули:
1)свободасудоплавствадля торговихсудів;
2)свободасудоплавствавійськовихкораблів дунайськихкраїн (окрімситуації війниміж дунайськимикраїнами, колинеобхідно булоспочатку отримуватидозвіл урядукраїни).
3)заборонасудоплавствавійськовихкораблів недунайськихкраїн.
СШАзаявили, що небудуть підписуватицю конвенцію,тоді західнікраїни простовиключили зДунайськоїконференції.Дунайськаконвенціявступила в силув травні 1949 року.В 1960 року до цієїконвенціїприєдналасяАвстрія.
Нарешті,залишиласялише Австрійськапроблема. Якми пам’ятаємо, у 1938 році булопроведенополітику аншлюсу(Австрія увійшлау склад Німеччини).Тому після 2-їсвітової війниАвстрія малаособливийстатус «постраждалоїкраїни».
Більшачасина Австріїбула окупованавійськами СРСР,менша – західнихкраїн. Обидвікраїни намагалисяперетягнутиАвстрію досебе, розуміючиїї стратегічнеположення.
СРСРі західні країнізразу ж відмовилисявід репараційдля Австрії.Необхідно булознайти вихід,щоб не віддатиїї в табірпротивника.Австрія запропонувалазастосуватиформулу постійногонейтралітету”швейцарськоготипу1.У лютому 1954 рокуСРСР погодивсяна нейтральнийстатус Австрії.Австрія попрохала,щоб авторствоцієї тези належалоАвстрії, і вквітні 1955 рокуавстрійськаделегаціяприїжджає доМоскви, і СРСРофіційно визналоцей статус. Втравні 1955 рокуу Відні відбуласянарада послів4-х держав (СРСР,Великобртанії,США і Франції),на якій булоузгодженоРадянсько-Австрійськийпроект договору.Крім того СРСРзалишав Австріїнімецьку власністьв Австрії (приблизно5 млрд. доларів)і отримував,як компенсацію,нафту на суму150 млрд. доларів.
15 травня1955 року міністразакордоннихсправ СРСР,Великобританії,Франції та СШАпідписалиДержавнийдоговір провідновленнянезалежноїі демократичноїАвстрії. Кордонивстановлювалисьна момент 1 січня1938 року. Австріїзаборонялосямати зброюмасового знищення.
26 жовтня1955 року австрійськийпарламентприйняв конституційнийзакон про нейтралітетАвстрії.
Отже,в 1955 році фактичнозавершуєтьсяпроцес післявоєнногомирного врегулюванняз колишнімисоюзникамиНімеччини.
1Після закінченнянаполеонівськихвійн, на якомувеликі державиприйняли рішенняпро гарантуванняШвейцарськогонейтралітету.Швейцарія невступає в будь-яківійськово-політичніблоки і не підтримуєжодну з країн.
1.Проблеми мирноговрегулювання
2.Сан-Франциськамирна конференція1951 року.
3.Радянсько-Японськівідносини післяСан-Франциськоїконференції.
2 вересня1945 року підписуєтьсякапітуляціяЯпонії, що означалозакінчення2-ї світовоївійни. Враховуючите, що основнаучасть у війніз Японією булааамериканська(СРСР прифмавактивну участьу розгроміЯпонії на територіяМанчжурії лишена останньомуетапі війни)вже25 вересня 145 рокуз’являєтьсядокументДерждепартаментуСША під назвою“Основні принципиполітики СШАвідносно Японіїу початковийперіод окупації”Якщо відзначити,що окупаційнимивійськами булина 98% військаСША (символічнийконтингентбув Австралійськийі Великобританії),США запропонувалиСРСР прийнятиучатсь в окупаціїале при умовікомандуванняокупацієюгенерала Макартура.Основна темацього документу– здійсненняокупаційноїполітики уЯпонії повиннобули привестидо створеннятам державноївлади, яка будепідтримуватицілі США. ОтжеСША не призовували,що основна метаокупаційногоперіоду – створеннялояльної Японськоїдержави. Алевраховуючите, що не лишеСША брали участьу війні з Японією,потрібно булостворити якийсьміжнароднийорган, який мавпідготуватипідписанняугоди. Такиморганом сталаДалекосхіднаконсультативнакомісія (ДКК),і була створенав жовтні 1945 року.До її складувходили: США,СРСР, Китай,Великобританія,Франція, Австралія,Нова Зеландія,Канада та Нідерланди.Функції ДКК,як це булосформульовано,обмежувалосьнаданням рекомендаційголовнокомандуючомугенералу МакАртуру,тобто роботаДКК мала дорадчийхарактер. Вгрудні 1945 рокув процесу роботимосковськоїнаради міністрівзакордоннихсправ, статуста назва комісіїзмінилася: ДККзмінили надалекосхіднакомісія, основноюметою її сталоформуванняпринципів щодопіслявоєнноговрегулюванняз Японією. Причомувеликі державиотримали правовето в комісії,щоправда воностосувалосялише політичнихпитань.
ОкрімДК було створеноСоюзну радудля Японії. Донеї входилиСША, СРСР, Китайі Великобританія.Ця організаціяі перебралафункції консультацій.
Незважаючина всі створеніорганізації,реальна владаналежалаголовнокомандуючому.У лютому-квітні1946 року обидвіорганізаціїрозпочали своюроботу.
Вчервні 1947 рокуз’являєтьсяперший серйознийдокумент СоюзноїРади: “Основнаполітика відносноЯпонії післякапітуляції”.Там було сказано,що основнимизавданнямиі окупаційногорежиму, і основнихорганів щодоЯпонії булоствореннядемілітаризованоїі демократичноїЯпонії.
Щеодним досягненнямроботи і ДК іСР була підготовкапроекту конституціїЯпонії. Тутслід відзначити,що на відмінувід Німеччини,яка теж підписалакапітуляціюі де вся владаперейшла доокупаційнихвійськ, окупаційнавлада в Японіївирішила залишитиуряд. 3 травня1947 року КонституціяЯпонії вступилав силу. Велисябедати щодостатусу Японії,яка форма державногоправління . Довійни Японіябула абсолютноюмонархією, івисувалисядумки ліквідуватимонархію взагалі.Однак буловирішено залишитиЯпонію конституційноюмонархією.“Імператорськавлада залишаласясимволом державиі Єдності народу”,як це було записанов Конституції.Дуже важливою,в плані післявоєнноговрегулювання,була 9 стаття,яка проголошувалавідмову Японіївід створеннявласних збройнихсил, і від війнияк знаряддянаціональноїполітики.
Іншимисерйознимидокументами,створенимиспільно ДК таСР, були рішенняПро покаранняяпонськихвійськовихзлочинців, Прореституціїпограбованоївласності, Проскороченнявійськово-промисловогопотенціалуЯпонії. Отже,робота цих двохорганів тавиконавчоївлади буладосить плідною,і Японія булабезповоротнозорієнтованана демократичнийшлях розвитку.
Протемирний договірвсе ще не бувпідписаний.В 1948 році розпочинаєтьсявисуванняпроектів, якз боку СРСР,так і західнихкраїн. І тутвиникли принциповірозбіжності.У процесіврегулюванняіз колишнімисоюзникамиНімеччини цілібули однакові,незважаючина територіальніпитання, рішеннябуло підписанодосить швидко.В Японії, першза все виникалисуперечки щодостатусу Японіїяк промисловоїдержави, якамогла статиконкурентомСША. Тому пропозицієюСРСР було необмежуватирозвиток Японськоїневійськовоїпромисловості.США намагалисястворити слабкуз точки зорурозвиткупромисловостіЯпонію.
Щеодним спірнимпитанням булотериторіальнепитання. Ще влютому 1945 рокув Ялті РузвельтзвернувсядоСталіна з пропозицієювступити увійну з Японією.І Сталін пообіцявце зробитичерез декількамісяців післязакінченнявійни в Європі,але за умови,якщо США погодитьсяпідтриматиСРСР у поверненнітак званих“північнихяпонськихтериторій”:ПівденногоСахаліну таКурильськихостровів. СРСРвступив у війну,і тепер віндосить предметнонатякав надомовленість.Але США не бажалипідтримуватиСРСР.
ПротеСША були зацікавленіу вирішенніпроблем і колишнімиколоніями (сипідмантадтнимитериторіями)Японії. На початку1947 року США пропонуютьРаді безпекиООН передатимандати наколишні підмандатнітериторіїЯпонії до США.Мова йшла проКаролінські,Маріанськіі Маршаловіострови. СРСРнамагавсяув’язати цепитання ізпроблемою“північнихтериторій”,але успіху небуло досягнуто.
З1947 по 1951 рік продовжуєтьсяробота надмирним договоромз Японією. Пам’ятаючипро серйознудипломатичнуперемогу СРСРу Дунайськійконференції,Захілні країниповністю перейнялиініціативу.У травні 1951 рокуз’являєтьсяангло-американськийпроект мирногодоговору зЯпонією. Вінбув погодженимз усіма країнами,які входилиу Союзну Раду,крім СРСР. СРСРнамагався щосьзробити, алеєдиний фронтдля вирішенняЯпонськоїпроблеми булостворено. Тутже США пропонуютьу вересні 1951 рокупровести мирнуконференціюу Сан-Франциско.Були запрошенівсі зацікавленідержави (а їхбуло 51), але представниківдержав “з сумнівнимдержавнимустроєм” (якписали американськігазети): КитайськаНародна республіка(вважалося, щосправжній урядзнаходивсяна Тайвані),Корейськанародно-демократичнареспубліка,Монгольськанародна республікаі ДемкратиснареспублікаВ’єтнам1,причому булорозісланомеморандумз приводу того,як буде проходитиконференція:“обговоренняне буде – лишепідписання”.Пам’ятаючипро меморандумСША, радянськаделегаціявідразу жзапропонувалапоправки до5 статей і 8 новихстатей. Мовайшла про територіальнізміни, яких небуло в англо-американськомупроекті договору(“північнітеориторії”)і про визнаннясуверенітетуКНР над Манчжурією.Але пропозиціїСРСР навітьне обговорювались.І тут повториласяприблизнаситуація, якна Дунайськійконференції.СРСР заявили,що такий договірне підпишуть,і договір булопідписано безСРСР (Згадайтепро дунайськуконферерцію).
Сан-Франциськиймирний договірозначав, що
припинявсястан війни зЯпонією;
визнававсясуверенітетЯпонії;
ЯпоніявизнаваланезалежністьКореї;
Японіявизнаваларішення РадаБезпеки щодоколишніх японськихпідмандатнихтериторій;
Японіявідмовляласьвід претензійна Курильськіострови, наПівденнийСахалін і Тайвань2;
Крымтого, як традиційнов мирних договорах,було зафіксованообов’язокЯпонії випатитирепарації, алерозмір їх небув встановленийі мав вирішуватисяу двосторонніхвідносинахЯпонії із тимидержавами, якимбула нанесенашкода.
Буквальночерез декількагодин післяпідписанняугоди, делегатиперейшли усусідню будівлю(Офіцерськийклуб), і булапідписанаЯпоно-Американськаадміністративнаугода. Тут булисформульованіумови розміщенняі обслуговуванняна територіїЯпонії близько600 американськихвійськовихбаз та об’єктів.Причому напершому етапіна територіїцих баз і відносноамериканськихвійськовослужбовцівіснував принцип“екстериторіальності”,тобто судитийого повиннібули за законамиСША.
ПісляпідписанняСан-Францизькоїмирної угоди,ДалекосхіднаКомісія і СоюзнаРада для Японіїприпиняли своюроботу. АлеСРСР відмовивсявід цього іблизько місяцянаші представникиходили на роботув Союзну Раду(анекдотичнаситуація).
З одногобоку СРСР доклавчимало зусильдля того, щобперемогти увійні з Японією.З іншого бокусконцентрувавшисвої зусилля,ССР вигравдипломатичнубитву в Європі,створившиєвропейськийсоціалістичнийтабір, але повністюпрограв її вЯпонії. Цепродовжувалосьдо 1955 року.
До владина той час прийшовХрущов, якийнамагавсявирватись іздипломатичноїблокади. Першимпроявом сталирадянсько-японськівідносини. Вчервні 1955 рокуСРСР пропонуєпроект двосторонньогомирного договоруз Японією. Вньому йшлосяпро припиненнястану війни,відновленнядипломатичнихвідносин, відмовавід репарацій,але визнанняЯпонією суверенітетуСРСР над Курильськимиостровами.Японія погодиласьна розгляд цієїпропозиції,вле за умовтериторіальноїпретензіїЯпонії на Курильськіострови і визнанняСРСР праваЯпонії нанерегульованийлов риби наДалекому Сході.Радянськийсоюз, зрозумівши,що Японія непогодитьсяна вирішеннятериторіальноїпроблеми, йдена безпрецедентнийкомпроміс(оскільки вінбув зацікавленийу встановленнідипломатичнихвідносин зЯпонією).
9 серпня1955 року СРСРзаявляє, що вінготовий передатиЯпонії 2 з 4-хостровів (Хабомаїі Шикотам). 19 жовтня1956 року з’являєтьсяспільна деклараціяпро припиненнястану війни,про відновленнядипломатичнихта консульськихвідносин, іСРСР ще разпідтвердив,що після підписаннямирної угоди,він повернеЯпонії 2 острови.Робота надтекстом договорупродовжуваласядо 1960 року. І тутв січні 1960 рокуз’являєтьсяяпоно-американськийдоговір провзаємну співпрацюі безпеку. Цейдоговір продовжувавадміністративнуугоду (термініснуванняамериканськихбаз продовжувався),крім того Японіядозволялаатомним кораблямСША заходитив порти Японії.Останнє викликалонегативнуреакцію СРСР,і 27 січня 1960 рокуз’являєтьсяпам’ятна запискаРадянськогоуряду: “Новавійськоваугода3не сумісна зізміцненнямнезалежностіі безпеки Японії…Всеце обумовлюєнеможливістьпередачі островів…”
Історичнадовідка.
ВідкрилиКурильськіострові російськімореплавці,а острів Сахалін– японці, алені тим, ні іншимнезручно булодобиратися.У кінці 19 століття(приблизно 1872рік) з’являєтьсяПетербурзькийдоговір, заяким територіїобмінювались.Така ситуаціяіснувала доРосійсько-Японськоївійни, яку Росіяпрограла. Булопідписанодосить принизливийдоговір дляРосії Портмунський(?) договір, заяким Росіявтрачала свійвплив в Китаї(Порт Артур,Порт Дальній),крім того всіпівденна частинаСахаліну переходиладо Японії4.СРСР післязавершення2-ї світовоївійни мав правоповернути собітериторіюПівденногоСахаліну. Алепроблема Курильськихостровів залишалася,хоча Японіяі відмовилисявід претензійна них. Коли укінці 1980 роківприйшла “перестройка”,СРСР був готовийобговорюватипроблему передачіКурилів. З’являєтьсяграндіознийпроект, де вонизапропонуваливсім жителямКурилів, якіпогодяться,переходятьразом з островамиу підданствоЯпонії; хто незахоче – можепереїхати унове місто, якебудується десьу Сибіру підключ.
Сьогодніфактично ціострови належатьРосії, але юридичновсе доситьзаплутано.
1Всі ці країнивважалисямаріонеткамиСРСР.
2В договорі небуло жоднихзауважень щодотого, кому ціострови передавались.
3Мається наувазі угодаміж Японієюта США.
4Граф Вітте зацю угоду отримавнеофіційнеім’я (рос.) “графВитте полусахалинский”.
1.Принципимирного врегулюванняз Німеччиною.
2.СтворенняФРН та НДР.
3.Берлінськакриза 1959 – 1961 років.
4.Новасхідна політикаФРН.
Впершепитання повсталона другій сесіїміністрів ЗС.Спочатку буловирішено розв’язатипоблему союзників,і лише потівповернутисядо Німеччини.В Квітні 1946 рокуФранція, пам’ятаючипро 1 та 2-гу світовувійну, жертвоюяких вона стала,пропонує включитидо розв’язанняпроблеми НІмеччинишлях до розчленуванняїї на декількадержав (на їїдумку це бувнайдієвішийспосіб забезпечитибезпеку Франції).СРСР в цей часпідготувавдокумент “Продолю Німеччиниі про мирнийдоговір з нею”.Основна ідеяРадянськогопроекту – цестворення вперспективіНімецькогоуряду, який биконтролюваввсю територіюНімечини (тобтомова йшла проєдність держави).
Мипам’ятаємо,що після 2-ї світовоївійни, Німеччинабула поділенана окупаційнізони (спочатку3 – радянська,американська,англійська,потім з частинамериканськоїта англійськоїз’явиласяфранцузьказона) в грудні1946 було підписаноугоду між урядамиАнглії та СШАпро створеннябізонії (тобтопро об’єднанняамериканськоїта англійськоїзон). Було підкреслено,що мова йдеперш за все проекономічнеоб’єднання.Чому саме так?Справа в тому,що після встановленняокупаційногорежиму склаласядосить парадоксальнаситуація. Поідеї, економікав американськійта англійськійзоні мала бутина значно вищомурівні. Але вумовах розрухи,жорстка плановасистема, щобула встановленав радянськійзоні, працювалакраще. ТомуСРСР, маючидосвід відбудовидержави в особливоважких післявоєннихумовах, десьза рік налагодивекономічнусистему своїйзоні. Так буликартки, алепроблем з їжеюудалося уникнути.Тому потікбіженців бувспрямованийне зі Сходу наЗахід (як мизвикли), а з Заходуна Схід.
Алеокрум екоомічнихпроблем, існувалапроблема створенняєдиної НІмеччини.Вирівшившив лютому 1947 рокупитання з колишнімисониками Німеччини,в березні 1947 рокуна МоскоськійконференціїРМЗС, було оголошенодеклараціюГувера, де впершепролунала ідеяпро створеннясепаратноїНімецькоїдержави, тобтодля США сталозрозумілим,що ідея контролюватипроцес створенняєдиної Німеччинипри такомуавторитетіСРСР було доситьважко, і томувони вирішиликраще взятименше, але всеж таки взяти.
СРСР,окриленийуспіхами вперші повоєнніроки, навпакипропонує проект,який мав назву“Про форму іоб’єм тимчасовоїполітичноїорганізаціїНімеччини”і у розвитокцього проектувін запропонуваврозвиток центральнихадміністративнихорганів. Пам’ятаючидосвід в Японії,пропонує контрольнійраді розробититимчасовуконституціюНімеччини. СШАтрохи відступили,і запропонувалиідею створеннянаціональноїради (своєріднийтимчасовийуряд), але якщоСРСР пропонувавстворити цейуряд на основізагальнихвиборів, то СШАпропонувалистворити національнийуряд з урядівземель.
Одночасно,серйозномуобговореннюбула підданаі ідея демілітаризації.І тут СРСР мавдосить серйозногосоюзника, такогояк Францію.Остання розуміла,що ідея розчленуванняНІмеччини непройшла, вонихотіли хочаб демілітаризуватиНімеччину. Вонатакож вела мовупро Рур, проте, щоб вивестийого з під владиНімеччини.
Туттрапилася щеодна серйохнаініціативаСША, яка спочаткуносила економічнийхарактер, алезіграла вирішальнуроль у створенніФРН. Мова йдепро “план Маршалла”.США, у особідержсекретаряМаршалла, висунулаідею про економічнудопомогу Європі,причому цейплан розповсюджувавсяі на Німеччину(а в первинномуваріанті, і наСРСР1та на СхіднуЄвропу2).
Алеокрім чистоекономічноїсторони, СШАта Англіядомовляютьсяпро створеннятак званоїЕкономічноїРади в своїхзонах. Ця економічнарада була фактичнонаділенапарламентськимифункціями.Окрім економічноїради, обговорюєтьсяпроект створеннявиконавчогокомітету зурядовимифункціями.Плануєтьсястворити також6 директоратів,з функціямигалузевихміністерств.Тобто, в 1947 роціадміністраціязахідних окупаційнихзон, розпочинаютьствореня майбутньогодержавногоапарату НІмеччини.Дивлячись натакий перебугподіц СРСР угрудні 1947 рокуна 5 конференціїРМЗС у Лондонінаполягає насвоєму проектівирушенняНімецькоїпроблеми: створеннязагальнонімецькогоуряду, майбутніймирний договірповинен бутипідписанийНімецькийурядом, як цебуло з колишнімисоюзникамиНімеччини. Дляобговореннямирного договруповинна бутискликана мирнаконференція,і все це маєбазуватисяна базі ріщеньЯлтинськоїта Потсдамськоїконференції.СРСР пропонуєствоити центральнінімецькі департаментипо основнимгалузям. Алеповернутимашину реалізаціїідей західнихдержав булонеможливо, тимбільше, що цікраїни розуміли,що у 1948 році, колибіженці вжепотягнулисяназад зі Сходуна Захід, СРСРна загальнонімецьківибори не піде.
Отжелондонськасесія завершиласябез результатів.
Вцей час в західнихземлях розширюютьсяповноваженняекономічноїради (вона фактичностала нижньоюпалатою парламенту),було створенодругу палату– Раду Земель,було створеноАдміністративнураду (фактичноуряд), верховнийсуд, центральнийбанк під назвоюБанк Земель,тобто де-фактозахідна Німеччинаявляє собоюдержаву.
Влютому 1948 рокупроходитьнарада РМЗСу Лондоні (отрималаназву “Сепаратнілондонськіпереговори”),де беруть участьСША, Великобританія,Франція і країниБенілюксу. Булоприйнято рішенняпро створеннясепаратноїНімеччини, алезалишити окупаційнийстатус, длятого, щоб у СРСРне було спокусиякимось чиномвпливати наці процеси.Розуміючи, щопроголоситиЗахіднонімецькудержаву дужеважко, вонивирішили робитице поступово.Найбільш зримимзасобом введеннянового режимує гроші. В червні1948 року за тижденьдо введеннянових грошей(марки зони А),американськийі анлглійскийуряд попередилипро це СРСР.Останній судорожнопочинає друкувативалюту для зониБ, але він невстиг. Західнінімці першевиходять зісвоєю валютою.Введення валютивже вийшлоз-під контролюСРСР, але залишавсязахідний Берлін,який знаходивсяв зоні окупаціїСРСР. Тому урядСРСР тонконатякнув нате, що слід непоспішати звведеннямвалюти у західнихзонах. Але 26 червняця валюта виходитьв оберт. У відповідьСРСР блокуєБерлін. Розпочинаєтьсяперша берлінськакриза. Жоднамашина, жоденпотяг з будь0якимвантажем доЗахідногоБерліну, недоходить домісця призначення.Жителі ЗахідногоБерліну “затужили”.
АлеСША, зробившиперший крок,роблять і другий– будують такзваний “повітрянийміст”: літакамиперевозиливсе, навітьвугілля. Щоденноперевозилось5 тис. тон вантажів(!). Приблизнавартість вантажу,який перекинулидо ЗахідногоБерліну замісяців 7 найбільшжвавих перевозок– це 300 млн. доларів.СРСР дуже серйьознунадію плекалина погоду. Старожилиговорили, щотакої гарноїпогоди восенивже не бачили40 останніх років.В вересні 1948 р.,вже після твореннятризонії (влипні 1948 року),західні країнивиносять Берлінськепитання назасідання РадиБезпеки. Доцього Сталінвикликав послівтрьох держав,що як тількивідмінятьзахідну марку,СРСР знімеблокаду.
Алепри всьому притому, що СШАнамагалисядо кінця боротисяза свої правау ЗахідномуБерліні, різницябула в тиждень.Якби СРСР натиждень пізнішепогодився бзняти блокади,то США б невитримали, ізакрили повітрянийміст.
Втравні 1949 рокубуло підписано4-хстороннєкомюніке, якепропонувалозібрати конференціюРМЗС і вирішувативсе в процесідискусії. 23 травня1949 року буласкликана 6 сесіяРМЗС в Парижі.Це вже булаагонія з бокуСРСР. Він пропонуєновий проектмирної угоди,поновити роботуСоюзної Ради.Це стало останньоюспробою СРСРпоказати своєнебажаннярозчленуванняНімеччини. Алев червні 1949 року,США, Англія таФранція підписуютьпро Верховнусоюзницькукомісію дляЗахідної Німеччини.
14 серпня1949 року проходятьвибори у Бундестаг.Премогу отримавблок ХДС-ХССі 20 вересня 1949року уряд ЗахідноїНімеччиниприступив довиконання своїхфункцій. СРСРнічого не залишалосьробити, як датидобро на проголощення7 жовтня 1949 рокуНімецькоїдемократичноїреспубліки.Так же як і узахідних зонахбуло створеноРадянськуконтрольнукомісію (замістьРадянськоївійськовоїкомісії). Яктоді писали“вперше нанімецькій землібуло створенодержаву робочизта селян”. РозколНімеччини на2 окремі державистав фактом,і це внеслозміни у міжнароднівідносини вЄвропі. Вже у1950 році канцлерФРН КонрадАденауер (першийканцлер ФРН),палкий прихильникідеї об’єднаноїНімеччини,пропонує провестивибори на всійтериторіїНімеччини.Керівник НДР,Отто Гротеволь,пропонує скликатиустановчу раду,в яку ввійдутьпредставникиобох країн,причому і ФРНі НДР погодились,щоб ці виборипрозодили підконтролем ООН.СРСР спочаткупідтримав цюідею, а потімсхаменувся,бо населенняФРН в 2 разиперевищувалонаселення НДР.
ФРНпоступововходить доЄвропи. Першийкроком сталопідписанняв квітні 1951 рокудоговору простворенняЄвропейськогооб’єднаннявугілля і сталі.Але ідея проголошенняФРН була невід’ємноючастиною збереженняокупаційногостатусу. І томув серпні 1950 рокууряд ФРН направивурядам США,Англії і ФранціїМеморандумз питання пронові принципивзаємовідносинміж Федеративноюреспублікоюта окупаційнимидержавами.(мирного договоруще немає). ФРНпропонує :
станвійни припиняється;
окупаціязалишається,але мета окупаційнихвійськ – цезабезпеченнябезпеки ФРН;
тредапідписатинизку угож,які б регулваливідносини міжФРН та Захднимидержавами.
Черезмісяць булозібрано нарадуміністрів ЗСАНглії, ФРанціїта США, якіпогодилисяз цієї пропозицією.Серйознимпоштовзом улавійна в Кореї.США плануваливвести ФРН уобронні структуриЄвропи задляпротидії СРСР.
26 травня1952 року США, Англія,Франція і ФРНпідписуютьтак званийЗагальнийдоговір (в історіївін ще відомийяк Бонськийдоговір). Вінвідміняв окупаційнийстатус, ФРНнадаваласяповна самостійністьу внутрішнійполітиці іобмеженасамостійністьу зовнішнійполітиці (обмеженнястосувалисяпитання об’єднанняНімеччини іпроблема Берліну),західні країнималиправозалишати своївійська в Німечинідо досягненнямирного врегулювання.
27 травня1952 року булопідписаноПаризькийдоговір прозаснуванняЄвропейськоїоборонноїспільноти, заучастю Франції,ФРН, Італії ікраїн Бенілюксу.Центральнимелементомдогову булостворенняо’єднанихзбройних силза участюзахіднонімецькихконтингентів(тобто процесремілітаризаціїпочався) Ідеябула така –створюєтьсятак звана Європейськаармія, яка будепідпорядковуватисьне урядам країн,а спеціальноствореномуКомісаріату,тобто наднаціональномуоргану. АлеФранцузькінаціональнізбори не ратифікувалицей договір(хоча саме Франціяйого ініціювала).
Вжовтні 1954 рокубуло підписанодоговір простворенняЗахідноєвропейськогосоюзу і підписуєтьсяпротокол проприєднанняФРН до НАТО заумов: ФРН небуде застосовуватисилу для об’єднанняНімеччини іне буде вироблятизброю масовогознищення. Алецю угоду требабуло ратифікувати.СРСР схаменувся(а до 1955 року контактівміж СРСР та ФРНмайже не було)і 25 січня 1955 року,розуміючи щодоговір будепідписано нескоро, виходитьуказ ВерховноїРади СРСР проприпиненнявійни з Німеччиною.А в вересні1955 року, післявізиту Аденауерадо Мовскви, міжСРСР та ФРНвстановлюютьсядипломатисчнівідносини.Підписуючидоговір провстановленнядипломатичнихвідносин, Аденауерпідкресли, щоце не означаєвизнаннятериторіальнихзмін обох країн,і наполягавта тому, що вінпредставляєвесь німецькийнарод, а не лишеФРН. На закріпленняцієї позиції,в грудні 1955 з’являєтьсядоктрина Ханштейна(статсекретарМЗС): всяка держава,яка встановитьдипломатинівідносини зНДР, автоматичнорозриває іхз ФРН (винятокбуло зробленолише для СРСР):були розірванідипломатичнівідносини зКубою, Югославієюта Занзібаром.
Однакзалишалосяще питанняЗахідногоБерліну. Хрущову своїх мемуарахписав: “Що яповинен бувробити? Тількиу липні 1961 рокуНДР залишило30 тис. людей”.Західний Берлінбуло поділено.Існували такзвані адміністративнікордони, алепроблем пробратисяв ЗахіднийБерлін із Східногоне було. Томубуло вирішенопобудуватипосиленийкордон міжЗахідним таСхідним Берліном.В ніч на неділю,коли люди булиза містом, булопобудованокордон спочаткуз колючогодроту, а пізніше– бетонну стіну.Середня висотамуру – 2,5 м. Загальнадовжина – 16 км.Насправді цебуло 2 стіни,між ними булизакладені міни,весь простірпрострілювався.
КолиКеннеді приїхавв Берлін, віндосить влучносказав, що “стіна– це саме мерзотнеі переконливесвідоцтвопровалу комуністичноїсистеми”.
1СпеціалістиСРСР вирішили,що з економічноїточки зору цедосить вигідно,але з політичної– це нонсенс,і СРСР відмовився.
2Ці країни такожвідмовилися.
1.ПроголошеннянезалежностіІндії.
2.ПроблемаКашміру в міжнароднихвідносинах.
3.Індо-Китайськийприкордоннийконфлікт 1962 року.
4.СтворенняБангладеш.
Однієюз характернихрис післявоєнногоустрою окрімнамаганнястворюватисоціалістичнусистему, буватиколоніальнийрух, тобто країни,скориставшисьнепростимстаном метрополій(Великобританії,Іспанії, Франції).Найбільшу рольвідіграла Індія– найбільшаколоніальнакраїна Азії.
Навесні1946 року, враховуючибагато факторів,такі як участьІндії у 2-й світовійвійні, міжнародніфактори танеможливістьутримуватиІндію як колонію,уряд Великобританіївирішує надатиІндії статусдомініону, якперехідний.Вже серпні 1946року в Індіїбуло створенотимчасовийуряд під керівництвомДжавахарлараНеру. 3 липня1947 року Великобританіїприймає законопроект“Про передачувлади в Індії”.На той час віцекорольІндії Малмбеттонвисуває свійплан створеннянезалежноїІндії. Він пропонуєподілити Індіюна 2 частини,обидві частиниотримуютьстатус домініонуі називаються“Індія (в офіційнихдокументахІндійськийсоюз) і Пакистан.Пам’ятаючи,що в колишнійтериторії Індіїбуло декількакнязівств, якімали автономнийстатус, цейплан мав наувазі, що керівникицих князівств,раджі, маютьвибір: приєднатисядо Індійськогосоюзу, чи приєднатисядо Пакистану,чи залишитисяпід сюзеренітетомВеликобританії.
15 серпня1947 року з’являється“Акт про незалежністьІндії”. ЛордМалмбеттонзапропонувавподілити державувідповіднодо релігійногопринципу (Пакистан– мусульмани,Індія – індуїсти).Як тільки цейакт було проголошено,розпочинаютьсярелігійнізіткнення,оскільки вІндії не булочітко визначенихмусульманськихчи індуїстськихвулиць, сіл,регіонів. Задекілька тижнівзагинуло 1 млн.людей, 10 млн.біженців залишилисвої оселі.Таким чином,політика “розділяйі володій”, якупровадив урядВеликобританії,спрацювалау досить кривавийспосіб.
Щеоднією проблемоюбула економічнакриза, як в Індії,так і Пакистані.Коли Індія булаєдиною країною,Великобританіятак планувалаї розвиток, щоу Пакистанівирощуваласябавовна, а вІндії знаходилисязаводи по їїпереробці.
Окрімвсього цьоговиникає ще однапроблема –проблема Кашміру.Як ми пам’ятаємо,за планом Малмбеттонадля князівствіснував вибір,куди їм увійти.МагараджаКашміру вирішивзалишитисяпід сюзеренітетомВеликобританії,оскільки вінсам був індусом,але більшістьнаселення –мусульмани.В цій провінціїжило 3 млн. людейі вона маластратегічнезначення. 22 жовтня1947 року Пакистанвводить своївійська натериторіюКашміру, пояснюючице тим, що більшістьнаселення –мусульмани.Магараджазвертаєтьсяпо допомогудо Індії. Останняпогоджується,але лише якщоКашмір попроситьприєднати йогодо Індійськогосоюзу. 27 жовтня1947 року Індіяприєднує Кашмір,і звертаєтьсядо Ради БезпекиООН зі скаргою,але в квітні1948 року Пакистанрозпочинаєвійну протиІндії в Кашмірі.Війна триваладо 1 січня 1949 року.В липні 1949 рокупроходятьпереговори,де було вирішеноподілитидемаркаційноюлінією Кашмірна 2 частини.На недовгийчас проблемаКашміру булавирішена.
Щеодна територіальнапроблема –колишні португальськіколонії (анклави)на територіїІндії: Гоа, Діуа Даман.Індія запропонувалаПортугаліїпередати цітериторії Індіїмирним шляхом.Португаліяпроголошуєці територіїсвоїми провінціями,розриває дипломатичнівідносини зІндією, і звичайновідмовляєпередати цітериторіїІндії. Тоді, небез допомогиІндії, на цихтериторіяхрозпочинаєтьсярух за приєднаннядо Індії.
Вгрудні 1951 рокуІндія дає наказсвоїм військамувійти на територіюцих провінцій.Португаліянаправляєскаргу в ООН,але США, Великобританія,Франція виказалитільки “неспокій”з цього приводу,з іншого боку– Індія отрималадопомогу країнсоцтабору.
Алена цьому проблемиІндії не закінчились.Ще одне протистояннявиникло міжІндією і Китаєм.Питання булоне стількитериторіальне(оскільки мовайшла про 125 тис.кв. кілометрівГімалаїв), яксуто політичне– хто буде лідеромкраїн, що розвиваються(це було дужеактуально напочатку 60-х років).Китай вирішуєбудувати черезцю територіюКаракарумськешосе. Це бувперший крокдо конфлікту.Іншим крокомстало те, що у1961 році Індіяприймає 100 тис.біженців зТибету (в томучислі ДалайЛаму), які зазналигонінь з бокуКитаю.
Індіязапропонувалакомплексніпереговори,Китай спочаткупогодився, алепостійно намагаєтьсязалучити доцих переговорівСРСР (Восени1962 року Мао ДзеДун знову плануваврозігратирадянськукарту. Але втой час СРСРбув втягнутийу Карбиськукризу, і йомубуло не). УрядКИтаю, залишившисьнасамоті, даєнаказ, і йогозбройні силивходять доІндії. За декількатижнів вонизахопили значнутериторію. Вжев грудні 1962 рокув Коломбо булоскликано конференціюпредставниківБірми, Камбоджі,Цейлона, Індонезії,Гани і Об’єднаноїарабськоїреспубліки.Були виробленіпевні рекомендаціїі Індія їх прийняла,чого не зробивКНР. Індія виводитьвійська територіїКитаю.
Всередині 60-хроків зновупро себе нагадалапроблема Кашміру.Скориставшисьслабиною Індіїпісля конфліктуз Китаєм, Пакістанпотихенькурозпочинаєполітичнийтиск на Індію.А в квітні 1965 рокупакістанськівійська входятьна територіюІндії. Фактично,розпочинаєтьсянова війна, якраніше писали“індо-пакистанськийінцидент”, ів вересні 1965 рокуголова РадиМіністрів СРСРО.М. Косигінпропонує іПакістану іІндії своїпосередницькіпослуги. Обидвісторони погоджуютьсяі 4 січня 1966 рокув ТашкентівідбуваєтьсязнаменитаТашкентськазустріч, де припосередництвіКосигіназустрічаютьсяпрем’єр-міністрПакістана АюкХан і прем’єрміністр ІНдіїЛало Бахадуру.Було прийнятотак звану Ташкентськудекларацію.Вона передбачалане вдаватисядо сили привирішенніКашмірськоїпроблеми, відвестивійська допозиції на 5серпня 1965 рокута відновитиу повному обсязідипломатичнівідносини.Знову ж такина певний часця проблемазникла.
З’являєтьсянова проблема,яка спочаткувиявляєтьсяяк внутрішняпроблема Пакістану.Справа в тому,що при поділіподілили нелише на ІНдіюі Пакістан, алеі Пакістан наЗахідний іСхідний. НатериторіїЗахідногоПакистану жилимусульмани,на територіїСхідного –немусульмани,які було меншвпливові векономічномуі в політичномужитті, при тому,що населенняСхідного Пакістанудавало 60%, і віндавав 70% відекспорту, а 85%представниківу владі булимусульманами.У грудні 1970 рокув країні проходятьперші демократичнівибори (до цьоготам була військоваадміністрація)до парламенту.Народна ЛігаСхідного Пакістануотримує 167 місцьз 313, тобто більшість,і згідно Конституції,уряд пвиненбув формуватилідеер цієїїЛіги, тобтоМуджибур Рахман.Існубючий лідерЯхья Хан розпочинаєз ним переговори.Він запросивМуджибураРахмана, дейдуть переговори,а в цей час натериорію СхілногоПакістануперекидаютьсявійська, ірозпочинаєтьсярізанина. Жертвисягнули за 1млн. Зрозуміло,що це сталопочаткомгромадянськоївійни, причому,дивлячись натериторіальнийстан СхідногоПакістану, 12квітня 1971 рокуЛіга МуджибураРахмана проголошуєстворенняРеспублікиБангладеш.Події в Пакістанівийшли з локальногона міжнародийрівень. Подальшийперебіг подійзалежав відІндії, яка зочаі мала своїпроблеми, алебажала послабитипозиції Пакістану.Тому вона проголошуєпідтримкуБангладеш. Натериторію Індіїз Бангладешуприйшло декількамільйонівбіженців. ІндіраГанді, приймаючице рішення,керуваласябезумовноінтересамиІндії, вонаказала, що внутрішнєврегулюванняІНдії будеприйнятне лишепри визнанніБангладешу.Напруженістьміж Індією іПакістаномзростає. Пакістандуже розраховувавна допомогуСША, тим більше,що існувавдоговір продопомогу 1954 року.Але в тому договорібуло написано,що США нададутьвсебічну допомогу,але в разікомуністичноїагресії (!). ТомуСША підтрималиПакістан, надавалийому зброю алесамі не втрутилисяв конфлікт.Китай активнодопомагавПакістану.
9 серпня1971 року підписуєтьсядоговір “Промир, дружбу іспівпрацю міжІндією і СРСР”.РадянськийСоюз абсолютноне призовувавсвої симпатіїдо Бангладешу.Але не дивлячисьна це 23 листопада1971 року Пакістанприймає рішенняпро превентивнийудар по територіїІндії. 3 грудняцей удар булоздійснено,розпочинаєтьсянаступ на Індію.4 грудня Пакістанпроголошуєстан війни. 6грудня ІНдіявизнає Бангладешяк незалежнудержаву і цимвідрізає шляхназад. Індіяфорсує відносиниз СРСР. Останнійблокує всіантиіндійськірішення в РадіБезпеки ООН.Ситуація буладосить суперевчлива.З одного бокуІндія втрутилисяу внутрішнісправи і підтрималасепаратнийрух, але Пакістанрозпочав агресіюпроти ІНдії.США намагаючисьпродемонструватисвою позицію,зранку 9 грудня1971 року водитьв Бенгальськузатоку загінсвоїх військовихкораблів. Вобід в ту жБенгальськузатоку взодитьзагін радянськихкораблів. Ввечеріобидва загонизалишаютьзатоку і закінчуютьцю “демонстрацію”,залишаючи Індіюі Пакістаннасамоті зісвоїми проблемами.Індія, отримавшидопомогу СРСР,отримує військовуперемогу. Тількиполонених булозахопленоблизько 1 млн.На зміну генералаЯхья Хану приходитьцивільний урядна чолі з Бхутто,який поступоворозпочинаєпроцес визнанняБангладеш. 2червня 1972 рокуміж Індією іПакістаномбуло підписанотак завануСімолськуугоду, фактичнокомплексневрегулюванняіндо-пакистанськоїпроблеми, якапередбачала,що всі спірніпитання будутьвирішуватисьмирними засобами,обидві країнибудуть поважатицілісністьтериторії ісуверенітетодин одного.23 липня 1972 рокубуло встановленодипломатичнівідносини міжІндією і Пакистаном,тобто не дивлячисьна дуже серйозніпроблеми, яківиникали міжІндією і Пакистаном,на середину70-х років ініціативабула в рукахІндії (на їїкористь закінчувалисьбільша частинапроблем), звичайноне без допомогиСРСР.
ОкрімІндії, в цьомурегіоні в 1948 роцібуло проголошеноЦейлон (спочаткуяк домініонв рамках Британськоїспівдружностінацій), Бірма,в 1957 році незалежноюстала МалайськаФедерація, відякої в 1959 роцівідокремивсяі став незалежнимСінгапур.
Тобтохарактерноюрисою розвиткурегіону ПівденнаАзія сталофактичне позбавленняпрямого контролюз боку Англії,але останняне хотіла розривативсі відносини,і тому більшістькраїн цьогорегіону залишаютьсячленами Британськоїспівдружностінацій, пізнішеперейменованоюу просто Співдружністьнацій під контролемВеликої Британії.
Міжнароднівідносини після
Натериторії цьогопівостровазнаходилосьтри територіальніутворення:держава Анам(імперія начолі з Бао Даєм),держава Тонкині Кохінхіна.Під час другоїсвітової війниЯпонія окупувалатериторіюпівостроваІндокитай, вході окупаціїсі держави булиоб’єднані,проголошенаавтономнадержава В’єтнам,а після того,як японці будивибиті, 2 вересня(в день підписаннякапітуляції)лідер націоналістичноїкоаліції (пізнішепрокомуністичноїкоаліції) ХоШи Мін проголосивнезалежнуреспублікуВ’єтмін. Алемайже відразуна територіюцієї державиувійшли військаКитаю та Англії.В’єтнам бувозділений по16 паралелі. В1946 році Китайі Великобританіїзвільняютьцю територію,але на місцеВеликобританіїприходитьФранція. Франція,не готова допрямої інтервенції,спочатку визнаєуряд Хо Ши Мінаяк автономнийв рамках такзваного французькогосоюзу, що недуже подобалосьХо Ши Міну. Алевже в кінці1946 році виникаютьсутички міжФранцією іВ’єтміном.Фактично,розпочинаєтьсявідкрита війна.
Розуміючи,що Хо Ши Мінніколи не визнаєвладу Франції,вона звертаєтьсядо Бао Дая (якийтепер був головнимрадником ХоШи Міна) і в червні1948 року з’являєтьсяугода про створення(відновлення)держави В’єтнамупід керівництвомуряду Бао Дая.
Вжовтні 1949 рокубула проголошенаКитайськанародна республіка.Спираючисьнеа підтримкуКитаю, Хо ШиМінь провадитьдекілька успішнихвійськовихоперацій протифранцузів.Китай збільшуєдопомогу, алев 1950 році розпочинаєтьсяКорейськавійна, і Китай, який спочаткупланував втручанняу війну, відступає.
Битвапри Дьєнбьєнфу.На початку 50-хроків США висуваютьдоктрину масованоївідплати. Іодним із регіонів,де США планувалирозпочатисерйозніантикомуністичнідії була Північно-СххіднаАзія, в томучислі Індокитай.Франція, яказайняла Дьєнб’єнфув листопаді1953 року, вважала,що В’єтмінспробує повернутице селище, іпланувалаповернути хідподій на своюкористь. ФранцузькимивійськамикомандувавГенерал Навар.
Напочатку 1954 рокубула досягнутадомовленістьпро проведенняміжнародноїконференціїпо Індокитаю.26 квітня 1954 рокуця конференціярозпочалароботу в Женеві,а 7 травня Франціяотримала нищівнупоразку післяблискучоїоперації ХоШи Міна. УрядБао Даю пав, аФранція отрималапоразку.
Врезультатів червні 1954 рокубуло підписаноЖеневськуконвенціюстосовно Індокитаю.Цей документскладався з3-х угод проприпиненнявійськовихдій. В результатікомпромісуВ’єтнам булоподілено наПівденний іПівнічний.В’єтмінь погодивсявивести своївійська с Лаосуі Камбоджі,було створення3 комісії з мирноговрегулювання.На територіїІндокитаю,існувало 3 держави:Північний іПівденнийВ’єтнам і Камбоджа.
Згідноугоди через2 роки повиннібули пройтивибори, і Хо ШиМін сподівавсяоб’єднати весьВ’єтнам. Алев цей час наарену Індокитаювиходять США.Розуміючи, щопід час запланованийвиборів 1956 рокуіснувала реальнаможливістьдля Зо Ши Мінаотримати перемогу,США розробляютьдоктрину, якутримати владуБао Дая у ПівденномуВ’єтнамі. БаоДай заявив, щоне виконуватимерішень Женевськоїконференції.
Длятого, щоб контролюватипроцеси в Індокитаї,в вересні 195 4рокуФіліпіни, Таїланд,Пакистан, США,Австралія, НоваЗеландія,Великобританіяі Франція підписуютьтак званийМанільськийпакт (організаціяСЕАТО – організаціядоговоруПівденно-східноїАзії). Державизобов’язалисячинити спільнідії в разі агресіїпроти будь-якогоз членів СЕАТО.Ця організаціяне стала ніефективною,ні впливовою.
СШАсформувалив новій доктринітри основнихзавдання:
1)Південно-східнаАзія має істотнестратегічназначення дляСША;
2)теоріядоміно – якщоодна держававипадає з ряду“демократичних”держав, то вонапотягне засобою іншідержави (тимбільше, що вІндонезії такожвиникла загрозакомуністичногоперевороту);
3)невтручанняСША безпосередньоу воєнні діїв Індокитаї.
У1955 році на місцеБао Даю прийшовНго Ді Дьєн,він проголосивРеспублікуПівденногоВ’єтнаму, асебе – президентом.
Напочатку 1960 роківв ПівденномуВ’єтнамі сталосяблизько 11-13 спробдержавногоперевороту.Хо Ши Мін вирішивскористатисяцими проблемами.Він формуєнапівпартизанськівійськовіз’єднання накордоні. Скориставшисьтим, що Нго ДіДьєн переставпостачатипродовольчітовари длянаселення, атакож тим фактом,що він підтримувавсепаратні рухив Північномув’єтнамі, ХоШи Мін розпочинаєактивні дії.Він формує ізневдоволенихпівденнихбіженців, об’єднанізбройні сили,які отрималиназву “В’єтконг”.Більше того,ще в 1960 році небез підтримкиХо Ши Міна булостворено Національнийфронт звільненняПівденногоВ’єтнаму.
НгоДі Дьєна буловбито. США зрозуміли,що їх лідерзагинув аНаціональнийфронт все більшевпливає наполітику. Вониформулюютьдві несумісніцілі: не пуститикомуністіву ПівденнийВ’єтнам, небрати участіу військовихдіях на півострові.Але пізніше,у 1963-1964 роках СШАсхиляютьсядо концепціїпомірної військовоїінтервенції:“обмеженіконтингенти”“військовихрадників” СШАна запрошенняуряду ПівденногоВ’єтнаму входятьдо країни. В’єтконг,який доситьактивно ведедії, фактичнодемобілізувавармію ПівденногоВ’єтнаму устратегічнихпозиціях. Американці,розуміючи, щовже через декількамісяців В’єтконготримає перемогу,вирішує активізуватисвої військовіоперації. Кількістьрадників вирослав декількаразів. Паралельно,ПівнічнийВ’єтнам висилаєсвої контингенти.Якщо в кінці1964 році на територіїВ’єтнаму було23-25 тис радників,то в кінці 1968 року(пік інтервенції)їх було вжеблизько 600 тисяч.
Позиціявеликих держав.
Важливимфактором длярозвитку подійв Індокитаю,були радянсько-американськівідносини. Саме1963-1964 роки – це спадв цих відносинах.Перш за все цезалежало відрадянсько-китайськихвідносин. Післяперемоги революціїв Китаї, відносиниміж США і СРСР,який отримавнового союзника,покращилися,але до 1964 рокуці відносинирізко погіршились.
Зіншого боку,існували лишенезначні відносиниміж В’єтнамомна СРСР.
Всічні-лютому1964 року делегаціяПартії трудящихВ’єтнаму(комуністичної)здійснила візитдо СРСР, де вонарозпочалароз’яснюватипрокитайськупозицію. Це несприяло розвиткурадянсько-китайськихвідносин. Тоді,СРСР почав“терпеливоразъяснятьпозицию КПСС”Більш того,СРСР, доситьоднозначнодав в’єтнамцямзрозуміти, щоне слід дужеактивно воювати.
Вактивні бойовіії вступаютьСША. В липні1964 року американськийесмінець МедДогс, обстрілявкогось, чи йогохтось обстріляв.Виник Тонкінськийінцидент. ПрезидентДжонсон звернувсядо КонгресуСША, і проситьнадзвичайнихповноваженьдля проголошеннявійни і фінансуванняїї. Все планувалосязакінчити задекілька місяців.
Алеу СРСР сталасязміна керівництва(у жовтні 1964 роціХрущова замінюєБрежнєв), і оточеннянового керівникавиступало завтручання уконфлікт уВ’єтнамі. СРСРрозпочинаєактивну підтримкуХо Ши Міна. ОскількиСША використовувалимасованібомбардування,СРСР постачаєнайсучаснішісистеми протиповітряноїоборони. ТодіСША міняютьтактику ірозпочинаютьвикористовуватихімічну зброю(перш за всенапалм). Казали,що день війниу В’єтнаміобходився СРСРу 1 млн. рублів(більше 3 млн.доларів).
В’єтнамнамагаєтьсяотримати допомогуКитаю. В грудні1964 року булопідписанодоговір міжВ’єтнамом іКитаєм, якийпередбачаввведення військна територіюДемократичноїреспублікиВ’єтнам (ПівнічнийВ’єтнам). Апофеозомнової політикистала офіційназаява В’єтнаму,який виразивневдоволеннящодо виводувійськ з Німеччини(нібито СРСРвиводить військадодому, а США– до В’єтнаму).
Активнібойові дії збоку США протиВ’єтнаму тривалидо 1967 – початку1968 років. Ця війнастала вкрайнепопулярнав США. Виникаєідея повестипереговориі потихенькузгортати бойовідії. Демократичнареспублікапо неофіційнимканалам погоджується,але Китай виказуєрізке невдоволення,а не помічаючиреакції Хо ШиМіна, він починаєпереговориз Національнимрухом ПівденногоВ’єтнаму. Крімтого, Китайрозпочинаєпатрулюванняприбережнихвод і гальмуваннярадянськоїдопомоги.
ТодіСША починаєнеофіційніпереговориз СРСР, останнійтисне на В’єтнам.
Вжепісля втручанняСРСР до Чеословаччини,він заявляє,що не може воюватиз США і томукраще, і дляВ’єтнаму і дляСРСР, якби війнаприпиниласяв 1968 році.
Щеквітні 1968 роціДжонсон запропонувавпереговорибез всілякихумов, погодивсяприпинити війнуі запропонував16 млрд. доларівдопомоги. Обидвічастини В’єтнамупогодились,але залишавсяще В’єтконг.США заперечувалипроти участіостанньогоу переговорах,але Хо Ши Міннастояв, і Джонсонвідступив.РозпочинаютьсяПаризькі переговори.
ПівнічнийВ’єтнам, розуміючи,що зараз ініціативав його руках,не дуже йшовна поступки,і висував такіумови, з якимиСША не моглипогодитись.Тоді Джонсонвіддає наказна відновленнябомбардування.Але це вже булаагонія, і починаючиз 1970року розпочинаютьсяактвні неофіційніпереговориміж ГенріКіссінджеромі представникомВ’єнтаму. Всічні 1973 рокурозпочинаютьсянові Паризькіпереговори,мова йде проприпиненнявогню, міжнароднийконтроль надцим процесом,створення Радинаціональногопримирення,проведеннязагальнонаціональнихвиборів. 27 січня1973 було підписаноПаризьку угодупро В’єтнам.США чітко визнали,що це поразка,і погодилисяна визнаннянезалежності,єдності, територіальноїцілісностіВ’єтнаму,відмовлялисявід втручанняу внутрішнісправи В’єтнаму.Було такожпідписанобагато іншихдоговорів пророзмінуванняполів, поверненняполонених іт.ін.
Алевійна у самомуВ’єтнамі незакінчуєтьсяі триває до1975 року. ПівнічнийВ’єтнам отримуєпереконливуперемогу. Ціноюперемоги стали2 млн. загиблих.
Вквітні 1976 рокупроходятьвибори в Національнізбори. 2 липня1976 року проходятьперші Національнізбори об’єднаногоВ’єтнаму, дебула проголошенаСРВ – СоціалістичнареспублікаВ’єтнам.
СШАдосить мужньоприйняли цюпоразку і всередині Вашингтонуіснує меморіал,де вибито 52 тис.імен загиблиху В’єтнамі.
Темасемінару.БлизькийСхід в міжнароднихвідносинах
2-ї половини40-х – 50-х років.
1.ПроголошеннянезалежностіСирії та Лівану.
2.Доцентровітенденції вміжарабськихвідносинах.
3.Генезапалестинськоїпроблеми тавиникненняблизькосхідногоконфлікту.
1.Геополітичніпараметрирегіону та йогомісце в системіМВ.
2.Крахмандатноїсистеми.
3.УтворенняЛіги арабськихдержав.
РегіональніпідсистемиМЕВ починаютьформуватисятоді, коли з’вяютьсясуб’єкти МВ– незалежнідержави. Такимчином близькосхіднарегіональнасистема починаєформуватисяна початку20-го століття,і була остаточносформованау 70-х роках 20-гостоліття. ТермінБлизьких Східвводиться у1903 році американськимгеополітикомадміраломМехеном.
ЯдромБлизькосхідноїрегіональноїсистеми є країни,які у 1945 роціоб’єдналисяв Лігу арабськихдержав. Крімтого, сюди входитьІран (радянськаісторіографіявідносинаТуреччину, Ірані Пакістан доСередньогоСходу) та Ізраїль.
БРСмає складнийкомбінованийхарактер внаслідокнаявності тамкрім арабськихдержав двохнеарабських,а саме Ізраїлюта Ірану.
Значеннярегіону обумовленетрьома головнимигрупами факторів:
1)геополітичнийфактор;
2)економічнийфактор – 2/3 світовихрозвіданихзапасів нафтизнаходятьсяна БлизькомуСході. Японіяотримує 90% своєїнафти з цьогорегіону, країниЗахілної Європи– 60% (протягомхолодної війни),США (до 70-х років)– 30%, пізніше(внаслідокполітикидиверсифікаціїджерел постачанняенергоресурсів)– 10-12%;
3)військово-стратегічнийфактор. Цейфактор був дужеважливим ухолодній івйні,і саме цей регіонстав зоноюпротиборствадвох супердержав.Зараз важливістьцього факторузнижується.
Геополітичнезначення цьогорегіону полягаєв тому, що вінє ареною багатьохконфліктів.Можна виділититакі їх типи:
1)конфліктиміж арабськимита неарабськимикраїнами:
арабськікраїни Ізраїль(розпочавсяпершою арабо-ізраїльськоювійною у 1948 році)
арабськікраїни Іран:Ірано-Іракськавійна (1980-188 рр.).
2)конфліктиміж країнамирегіону тазовнішнімидержавами(напр. ТроїстаАгресія протиЄгипту Англії,Франції таІзраїлю 1956 р.)
3)міжарабськіконфлікти;
4)внутрішньодержавніконфлікти(наприкладкурдська проблемав Туреччині,Сирії, Іракута Ірані).
“Анатомія”близькосхідногоконфліктускладаєтьсяз 3-х частин:
1)національнийаспект – нанаціональномурівні Близькосхіднийконфлікт єконфліктомміж Ізраїлемта арабськимнародом Палестини;
2)регіональнийаспект – нарегіональномурівні Близькосхіднийконфлікт єконфліктомміж Ізраїлемта арабськимикраїнами
3)міжнароднийрівень – в конфліктіприймаютьучасть позарегіональнідержави.
Початокконфліктудатується 1948роком, а самепочатком Першоїарабо-ізраїльськоївійни (“Першавійна за незалежність”,як її називаютьв Ізраїлі). Далібули такі збройніконфлікти:
1956 –Троїста агресіяАнглії, Франціїта Ізраїлюпроти Єгипту,
1967р. – “Шестиденнавійна” (абоДруга війназа незалежність)1,
1973р. - Жовтневавійна (або більшвідома на заходіназва “війнаЙом кіпур”2),
1982 р.– агресія Ізраїлюпроти Лівану.
Крахмандатноїсистеми:
Мандатнусистему булоутворено після1-ї світовоївійни. Згідноз цією системою,Великобританіяотримала територіїІраку, Палестинита Трансіорданії,Франція – Сиріюі Ліван.
Іракотримує незалежністьу 1930 році, а у 1932 роцістає членомЛіги націй.
Трансіорданіяотримує незалежністьу 1946 році, а пізнішезмінює назвуна ІорданськеХашмінськеколорівство.
Сиріята Ліван проголосилинезалежністьу 1941 році, алефранцузькіта британськівійська залишилицю територіютільки у 1946 році.
У1948 році Великобританіявідмовиласявід мандатуна Палестину,і на її територіїбуло створеноне дві державу,як планувалося,а лише одну –Ізраїль.
Доцентровітенденції.
Підчас 2-ї світовоївійни посилюютьсядоцентровітенденції вміжарабськихвідносинах.На роль об’єднувачапретендували:
1)Єгипет
2)ДинастіяХашимітів(правила у Іракута Трансіорданії).
У1943 – першій половині1944 року Єгипетздійснює активнідипломатичнізусилля поутворенню Лігиарабськихдержав.
Восени1944 року в містіОлександріявідбуласяпідготовчаконференціяпо створеннюЛіги арабськихдержав. СтатутЛіги було підписано22 березня 1945 рокувсіма незалежнимикраїнами: Єгипет,Сирія, Йорданія,Ірак та Ліван,а згодом черездекілька днівприєднуєтьсяі Ємен.
1Її розпочавІзраїль, алез точки зоруМП мала превентивнийхарактер протипідготовкиЄгипту до війни.
2Йом кіпур – цесвято, колилюди збираютьсяв родиназ ічекають кінцясвіту. Саме вцей день ірозпочаласяця війна.
Семінар.БлизькийСхід в міжнароднихвідносинахв 50-х – 70-х роках.
1.Троїстаагресія протиЄгипту.
2.Шестиденнавійна 1967 року.
3.Генезапроблемиблизькосхідноговрегулюванняв 70-х роках.
1.Виникненняблизькосхідногоконфлікту тайого структура.
2.Міжнародніта регіональнінаслідки троїстоїагресії протиЄгипту.
3.Палестинськапроблема в60-тих – 80-тих роках.
4.Генезапроблемиблизькосхідноговрегулювання.
Близькосхіднийконфлікт виникаєвнаслідокпершої арабо-ізраїльськоївійни 1948-1949 рр. Цейконфлікт маєтакі особливості:
1.Ценайдовший,найтривалішийз усіх післявоєннихрегіональнихконфліктів.
2.Зусіх регіональнихконфліктіввін найчастішепереходив уфазу збройноїборотьби.
3.Наявністьтак званихконфліктів-супутників.
Конфлікти-супутники– це конфлікти,які проходятьв тому ж регіоні,що і головнийконфлікт, ігенеза якихтісно пов’язаназ останнім.
В близькосхідномуконфліктітакими конфліктами-супутникамиє Ліванськапроблема, щопроходила уформі громадянськоївійни з 1975 по 1989рр.
4.Мірайого інтернаціоналізації,тобто міравтручанняпозарегіональнихдержав, першза все наддержавта провіднихкраїн Заходу.
Структураблизькосхідногоконфлікту.
Коженконфлікт маєтакі рівні:національний
Нанаціональномурівні близькосхіднийконфлікт єконфліктомміж Ізраїлемта арабськимнародом Палестини
( вінших підручникахсказано, що вінє конфліктомміж сіонізмомта Палестинськимвизвольнимрухом. Однаквиникає питання,що саме панПримаков, асаме йому належитьперша структурацього конфлікту,розуміє підсіонізмом.
Відомо,що політичнийсіонізм якполітична течіявиникає наприкінці19 ст.
В1975 році ГенеральнаАсамблея ООНу своїй резолюціїдає таке визначення:“Сіонізм єформою расизмута расовоїдискримінації”.Ця резолюціяодним із здобутківі українськоїдипломатії,яка разом ізрадянською,приймала участьу підготовціцієї резолюції.Період 1973-1975 рр.– це був періоднафтового буму,коли арабськікраїни могликупувати голосибагатьоз, якщоне більшості,країн Африки,і саме ця більшістьпроголосувалаза цю резолюцію.Цю резолюціюбуло скасованонаприкінці80-х років (1989 році).
Нарегіональномурівні близькосхіднийконфлікт єконфліктомміж Ізраїлемта арабськимикраїнами.
Першаарабо-ізраїльськавійна виникаєвнаслідок того,що після проголошенняу 1948 р. державиІзраїль, всіарабські країниоголосили йомувійну. В станівійни опинивсяІзраїль, а кращесказати “сіоністськеутворення”(у арабськійісторіографіїдо 80-х років цейтермін вживавсязамість термінуІзраїль) та всіарабські країни.
Длядовідки: Першоюарабськоюкраїною, якапідписаламирний договірз Ізраїлем,став Єгипету 1979 році у Вашингтоні.Другою арабськоюкраїною, якапідписаламирний договірз Ізраїлем у1993 році булаІорданія. Цевсе.
1967 р.– Шестиденнавійна. Її наслідкомстала жахливапоразка арабськихкраїн, колизначна частинатериторіїІорданії таСирії булаокупованаІзраїлем. Уцьому ж роціна нараді Лігиарабськихдержав в містіХартум (Судан)було прийнятонову програмуставленняарабських країндо Ізраїлю. Вісторії МВ воназдобула назву“Програма трьохНІ”: НІ миру зІзраїлем, НІвизнанню Ізраїля,НІ дипломатичнимвідносинамз Ізраїлем.
1982 р.– в місті Фес(Марокко) відбуваєтьсянарада голівдержав арабськихкраїн. Вониприймаютьпрограму політичноговрегулюванняблизькосхідногоконфлікту. Вонипогодилисьвизнати Ізраїль,якщо останнійповерне їмокупованутериторії.
Наміжнародномурівні цей конфліктхарактеризувавсявисоким ступенемінтернаціоналізації– в цей конфліктбули втягнутівсі наддержавита провіднічерез економічні(нафта), стратегічніта релігійніфактори.
ВСША велику рольвідіграє єврейськелоббі. Саме СШАпідтрималиідею утворенняІзраїлю і визналиІзраїль через11 чи 12 хвилин післяйого проголошення(щоправда цебуло визнанняде-факто, а визнанняде-юре сталосяпісля проведеннявиборів в Ізраїлі).РадянськийСоюз першимвизнав Ізраїльде-юре. В Ізраїльськомукнесеті є монументивсіх діячів,зто сприявствореннюдерави Ізраїль,і на почетномумісті знахоитьсябюст пана Громико,який голосувавза резолюціюрозділу Палестинина дві частини.
ОднакСРСР був дуженепослідовнийв своїй політиці.З 1953 року сталосярізке погіршеннявідносин міжІзраїлем таРадянськимСоюзом внаслідоккомпаніїантисемітизмув СРСР. І нарешті,у 1967 році, колиСРСР робивспроби зупинитиІзраїль відзахопленняарабськихкраїн, він розірвавдипломатичнівідносини зІзраїлем, якібули відновлені лише у 1991 році.
Генезаконфлікту.
Післязакінчення2-ї світовоївійни у 1945 році,на БлизькомуСході склаласяскладна політичнаситуація. Їйбули притаманнепротистоянняз одного боку,між сіоністськихрухів та ВеликоїБританії. Остання,як країна-мандатарій,мала намірпродовжититермін мандату,а сіоністськірухи хотілипроголошеннянезалежності.Останні провелисерію тероритичнихактів протиВеликої британії,яка у квітні1947 року змісилаГенеральнуасамблею створитиспеціальнукомісію у справахПалестини заучастю 11 країн:Австралії,Канади, Гватемаи,Індії Ірану,Нідерландів,Перу, Швеція,Чехословаччини,Уругваю таЮгославії.Однак ця комісіяне змогла дійтидо згоди. Булосформовано2 проекти: “планбільшості”– розділ Палестинина 2 частини,“план меншості”– створенняєдиної арабо-єврейськоїдержави. 29 листопада1947 року ГенеральнаАсамблея приймаєрезолюцію 181/2про розділПалестини. Занеї проголосували33 країни, проти– 13 країн, 10 утримались.За голосували:СРСР, США, всікраїни СхідноїЄвропи і союзникиСРСР і всі країниЛатинськоїАмерики – повторювачідій США. Протиголосувалиабсолютно всікраїни, щовизволилисьі були представленів ООН. Утримались:Велика Британіяі ще декількакраїн ЗахідноїЄвропи.
ТериторіюПалестини булоподілено на3 частини (цифридив. у підручнику):єврейська,арабська таІєрусалим (2%терторії) підміжнароднимуправлінням.Причому арабистановилибільшість яку єврейськійчастина (єврейська)– проживалиі євреї і араби(більшість), варабськійчастині про
живалиараби у більшості,третя частина–
Вночіз 14 на 15 травня1948 року булопроголошеноДержаву Ізраїль,і тоді ж всіарабські країниоголошуютьвійну “сіоністськомуутворенню”і війська Єгипту,Сирії, Лівануі Йорданії,входять натериторіюПалестини.Арабські країнине мали сучаснихзбройних сил,крім Йорданії,де командиромбув англієць.Командиромоб’єднанихзбройних силстає корольЙорданії Абдаллаг(?). Спочаткуперевага булав руках арабськихкраїн, але Ізраїльотримує допомогувід СРСР такраїн СхідноїЄвропи і внаслідокцього отримуєперемогу. Протягом1949 року на островіРодос проходилинепрямі переговориміж Ізраїлемта арабськимикраїнами. Арабськікраїни не визнавалаІзраїль, іпосередникамибули представникиООН. Були підписаніугоди про перемир’я.
Наслідки1-ї арабо-ізраїльськоївійни:
1)виникненняпроблемиблизькосхідноговрегулювання;
2)подальшезагостренняпалестинськоїпроблеми,Палестинськудержаву не булоутворено. Цьомуперешкоджало:
а)позиція Ізраїлю;
б)позиція іншихарабськихкраїн, що поділилиміж собою рештутериторіїПалестини(Йорданія –західний берігріки Йордан,та Єгипет –Сектор Газа);
в)втручаннянаддержав.
Післяпроголошеннянезалежності,Єгипет бувмонархією. В1952 році в Єгиптівідбуласяантимонарзічнареволюція. Довлади приходитьвійськоваорганізація“Вільні офіцери”,яку очолювалиГамаль АбдельНасер і АнварСаддат. Перше,що зробили новікерівники –вони анулювалидоговір 1936 рокуз Великою Британієюі на підставінової угоди,яку було підписаноу 1954 році, англійськізбройні силизмушені булизалишити територіюЄгипту. Але напідставі угоди,вони мали змогуповернутись,якщо буде зафіксованоагресію протиСуецькогоканалу. Єгипет– наймогутнішав економічному,політичномуі військовомуплані арабськакраїна. Вінпретендує нароль лідераарабськогосвіту. Але йомупотрібен бувавторитет, ізавоювати йогомодна було лишеу боротьбіпроти Ізраїлю.А для цьогобула потрібназброя. Її можнабуло взяти уСША – головногопостачальниказброї для цьогорегіону. СШАдають згодупоставлятизброї за умовитого, що цб зброюне буде використанопроти Ізраїлю.Тоді Єгипетзвертаєтьсядо СРСР, і останнійвперше стаєпостачальникомзброї на БлизькийСхід. В 1955 роцібули підписаніугоди про поставкиЄгипту зброїз СРСР, Чехословаччинита Польщі. Натой час МБРРмав надатиЄгипту великупозику дляпобудови Суецькоїгреблі, алезначна її частинамала надійтиві США, яківідмовляютьЄгипту. Насерпроголошує нацоналізаціюкампанії Суецькогоканалу. Це викликаломіжнароднукризу, відомув історії підназвою “Суецькакриза”, дипломатичнимшляхом розв’язатиїї не вдалося.Три країнипочали готувативторгненнядо Єгипту. Цяоперація отрималиназву Три мцшкетери.Спочатку Ізраїльпочав війнупроти палестинськихпартизанів.Потім Англіяі Франція висунулиультиматумЄгипту і вимагаютьйого відзодуна 100 км від Суецькогоканалу. Обидвінаддержавивиступили зосудженнямцієї агресії.СрСР звертаєтьсядо трьох країнз “ракетноюнотою”, в якійпогрожує використатиядерну зброю.Війна закінчується,спочатку Єгипетзалишає Англіяі Франція, аІзраїльськівійська залишаються.Тоді СРСР погрожуєвислати своїхдобровольців.Ізраїль змушенийзалишити територіюЄгипту.
Наслідкитроїстої агресії:
1)прискорюєрозпад колоніальнихсистем;
2)різкозростає авторитетЄгипту та йоголідера Насера;
3)послабленняпозиція Англіїта Франції наБлизькомуСході;
4)посиленняпозицій СШАта СРСР і зіткненняїх інтересів;
5)посиленнядоцентровихтенденцій вміжарабськихвідносинах,утворенняунітарноїдержави у складіЄгипту та Сирії,що проіснувалаз 1958 по 1961 рік (називаласяОб’єднанаАрабська Республіка,розпаласявнаслідоквійськовогопереворотув Сирії).
1.СтворенняЄвропейськогоекономічногоспівтовариства
2.Еволюція ЄЕСпротягом 60-х –80-х років.
3.ПідписанняМаастрихтськогодоговору тастворенняЄвропейськогосоюзу.
4.МіжурядоваконференціяЄС, підписанняАмстердамськогодоговору.
Ідеяпро необхідністьоб’єднаннязахідноєвропейськихкраїн реальнихобрисів напочатку 1950-х років.У 1951 року за ініціативоюміністра закордоннихсправ ФранціїРобера Шуманабуло утвореноорганізаціюпід назвоюЄвропейськеоб’єднаннявугілля тасталі. Цю першуєвропейськуінтеграційнуструктуруутворили 6 держав:Франція, Італія,Західна Німеччина(ФРН), Бельгія,Нідерландита Люксембург.Вони виходилиз того що вугіллята сталь – цетакі галузівиробництва,які є основоюоснов подальшогорозвитку важкоїпромисловості,яка в свою чергує найважливішоюв подальшомурозвитковіекономіки.
Наступнимкроком сталоподія 25 березня1957 році, коливищезгаданікраїни утворилище дві організації:Євроатом таЄвропейськеекономічнеспівтовариство.
Великобританіявідмовиласявід підписанняобох договорів,щоправда цепізніше буловизнано помилкою.Вона у 1959 роціініціюваластворення іншоїальтернативноїорганізації:Європейськоїасоціаціївільної торгівлі(ЄАВТ). 4 січня1960 року булопідписанодоговір проутворення цієїорганізації,до якого приєдналися:Великобританія,Австрія, Швейцарія,Португалія,Данія, Швеціята Норвегія.Однак вже післяутворення ЄАВТстало зрозуміло,що ця організаціїне стане конкурентомЄЕС через слабкістькраїн, що входилидо неї. ЗгодомЄАВТ перетвориласяу структуруяка діяла лишеу зовнішньоторговельнійсфері, її впливбув дуже незначний.На сьогоднішнійдень до складуЄАВТ входять:Швейцарія,Норвегія, Ісландіята Ліхтенштейн.
Наступнимкроком у еволюціїєвропейськоїінтеграціїстало 20 липня1963 року. У столиціКамеруну ЄундепідписуєтьсяЄундська конвенція.В ній було закріпленорозширеннясфери дії ЄЕСі умови співробітництва із 26 країнамиАфрики, більшістьз яких складаютьколонії Франції.
У1967 році злиття3-х організацій(Євроатом,Європейськеоб’єднаннявугілля тасталі та ЄЕС)у організаціюпід єдинимкерівництвомЄЕС, яку сталиназивати“парасольковою”структурою.
У1968 році першийетап європейськоїінтеграціїзавершуєтьсяпо трьом основнимнапрямам:
1)завершуєтьсяутвореннямитного союзуЄЕС, скасованобудь які обмеженняна пересуваннятоварів черезмитниці;
2)утворюєтьсяєдиний риноксільськогосподарськоїпродукції;
3)сформованоєдиний механізмкоординаціїторговельно-економічноїта соціальноїполітики.
Наступнимкроком європейськоїінтеграціїстало підписанння22 липня 1972 рокуугоди між ЄЕСта ЄАВТ прозагальноєвропейськузону вільноїторгівлі (взаємнаторгівля напільговихумовах), якадіє і сьогодні.
1 січня1973 року сталосяперше розширенняЄЕС: до ньогоприєднуютьсяВеликобританія,Ірландія таДанія (відповідновони вийшлиз ЄАВТ). Черездва роки розширюєтьсясфера діяльностіЄЕС і у третьомусвіті: у 1975 роцібула підписанаЛомейськаконвенція(Того), згідноз якою до сферидії ЄЕС приєдналосяще 20 країн третьогосвіту Африкита Азії – колишніанглійськіколонії тадомініони.
Наступнимкроком сталоперетворенняЄЕС у червні1979 року з сутоекономічноїорганізаціїу політично-економічнуструктуру.Відбулися першіпрямі виборидо Європарламенту.ФактичноЄвропарламентіснував з самогопочатку існуванняЄЕС, але до цьогомоменту національніпарламентиделегувалисвоїх представниківдо Європарламенту.Після червня1979 року громадянистали безпосередньообирати своїхпредставниківдо Європарламенту.
1 січня1981 року відбуваєтьсядруге розширенняЄЕС: до йогоскладу вступаєГреція. ВступГреції – цеодин з двохприкладів, колирозширенняЄЕС відбувалосяз суто політичнихпричин (такихвипадків вісторії ЄЕСбуло 3). Греціяу 1981 році за своїмипоказникамиекономічногорозвитку зовсімне відповідаластандартамЄЕС, ця ситуаціязалишаєтьсяі сьогодні(Грецію не включилидо зони євро).Справа в тому,що в Греціїнезадовго доцього булоскинуто диктатуру“чорних полковників”,і в країнірозпочалисяпроцеси демократизації,однак дещо нев тому напрямку,в якому б бажаликапіталістичнікраїни. СереднаселенняГреції всебільше і більшепоширювалисясоціалістичніта соціал-демократичніпогляди, комуністичнапартія набиралапопулярності,СРСР був готовийнадати їй допомогу.Тому для того,щоб остаточнозакріпитиГрецію у західнійсистемі, недати їй вийтиз НАТО і статинейтральноючи потрапитипід вплив СРСР,її досить поспішноприйняли доЄЕС.
У1982 році відбуласяунікальна подіяв історіїєвропейськоїінтеграції– територіяЄЕС зменшилася:рішення провихід з ЄЕСприйняла Гренландія,яка щоправдане є незалежноюдержавою, алише автономноючастиною Датськоготовариства.Через три роки(у 1985 році) це рішеннябуло схвалено.
У1986 році (1 січня)сталося третєрозширенняЄЕС (також зполітичнихпричин): до йогоскладу входятьІспанія таПортугалія.Причинами сталипадіння режимуФранко в Іспаніїта падіннявійськовогототалітаризмув Португалії,а також появанамірів в цихкраїнах рухатисяв напрямку досоціалізму.
Початок90-х років мігби стати третімприкладомрозширенняЄЕС з суто політичнихпричин за рахуноккраїн Центральноїта СхідноїЄвропи.
У1986 році в еволюціїЄЕС відбуваєтьсядуже важливаподія, яка заклалапідвалини того,що на сьогодніназиваєтьсяЄвропейськимСоюзом: 17 лютого1986 року підписуєтьсяЄдиний європейськийакт. На середину80-х років країни-члениЄЕС прийшлидо висновку,що ЄЕС як сутоекономічнаструктура вжесебе вичерпалаі готова поширитисвою сферувпливу на всісфери буттялюдини (окрімвійськової).Першим крокоммала статиуніфікаціязаконодавствазахідноєвропейськихкраїн (що і булозроблено підписаннямЄдиного європейськогоакту). В ньомумова йшла проуніфікаціюбільш ніж 300 нормвнутрішньогозаконодавства.Було такожвстановленотермін до 1 січня1993 року для створення“єдиної Європи”.
У1986 році такожпочинаютьсяпереговорипро підписаннянового документу,який би інституціоналізувавповне об’єднанняЄвропи. 7 лютого1992 року булопідписаноДоговір проЄвропейсткийСоюз у м. Маастрихт(Голландія). Вньому булозакладеноконцепцію трьохопор ЄС:
1)інституціональна:4 наднаціональнихоргани управлінняєдиної Європи:Європейськакомісія, ЄвропейськаРада, Європарламентта Європейськийсуд;
2)єдиназовнішня політиката політикабезпеки;
3)єдинаполітика вгалузі внутрішніхсправ.
До1 січня 1993 рокубув встановленийтермін дляратифікаціїМаастрихтськогодоговору унаціональнихрадах. Однакзавершити цейпроцес у встановленийтермін не вдалося.Це перш за всебуло пов’язаноз тим, що частинасуверенітетупередаваласяна наднаціональнийрівень. Найбільшіскладнощі, якіставили підзагрозу утворенняЄС, виникли втрьох країнах:Франція, Даніята Великобританія.У Франції доостанньогомоменту вНаціональнихзборах не ставилина голосуванняпитання проратифікаціюцього договору,оскільки розстановкасил у парламентібула не на йогокористь. У Даніїдоговір ставивсяна голосуваннядвічі (що в принципінеприпустимо,однак під часпершого голосуваннябуло знайденоформальні). УВеликобританіїратифікаціядоговру ледьне призвеладо глибокоїполітичноїкризи. Ратифікаціямала відбутисявлітку 1992 року,але у травнібуло обраноновий парламент,який створивзначний опірМаастрихтськомудоговору. ДжонМейджер, тогочаснийпрем’єр-міністр,призначенийза декількамісяців доратифікації,навіть поставивна карту своюполітичну долюі заявив, щоякщо Палатагромад не ратифікуєцей договір,то він подастьу відставкуі його партіявийде з Палатигромад і проведепозачерговівибори.
З 1листопада 1993року Маастрихтськийдоговір набувчинності ізамість ЄЕСбуло утвореноЄвропейськийсоюз.
Черездва роки післяцієї події (1січня 1995 року),до ЄС приєднуються3 країни: Австрія,Фінляндія таШвеція. Велисяпереговорипро вступ доЄС з Норвегією,однак на референдумібільшістьнаселенняНорвегіїпроголосувалапроти. Називають2 причини цього:
1)традиційноу скандинавськихкаїнах соціальністандартизнаходятьсяна значно вищомурівні, і вступившидо ЄС країнамала б знизитисвій рівень1;
2)Норвегія– єдина країназ 4-х, яким пропонувавсявступ, має достатньоресурсів длявласного існування.
Покищо мова провступ Норвегіїдо ЄС не ведеться.
1Цю проблемувирішили Фінляндіята Швеція, наяких поки щоне поширюєтьсядія Соціальноїхартії ЄС
26 березня195 року набулачинності Шенгенськаугода (підписанаще у 1985 році). Спочаткуїї підписали5 країн: ФРН, Франціята країни Бенілюксу,і саме ці країниу 1995 році булив складі Шенгенськоїзони. До нихпротягом 1995 –1996 років приєдналисяще 5 країн: Австрія,Греція, Португалія,Іспанія, Італія.
2 статтяМаастрихтськогодоговоруобумовлювала,що після створенняЄС повинна бутискликана міжурядоваконференція,яка повиннакритично розглянутите, що вже булодосягнуто,наскількиМаастрихтськаугода втілюєтьсяу життя і наскількивона відповідаєреальності.Тому на початку1996 року буласкликана МіжурядоваконференціяЄС (МК ЄС), якарозпочалароботу 29 березня1996 року. Вонарозглядалатри основніблоки питань:
1)Питанняекономічногота валютногосоюзу ЄС (неофіційнаназва – “зонаєвро”).
Ідеяпро введенняєдиної валютивисувалосяще на початку80-х років, алена той час ценавряд чи буломожливим. Длявходження взону євро кожнакраїна малаб досягти певнихекономічнихпоказників:спочатку говорилосяпро те, що всікраїни зонимають досягнутиоднаковогорівня розвитку.Але в 1996 роціМіністри фінансівкраїн ЄС, розглядаючивимоги до входженняв зону євро,прийшли довисновку щожодна з країнне віповідаєжодному з критеріїв1.Було представленотакі пропозиції:
а)зниження критеріївдо реальногостану справ;
б)не знижуватикритерії, аввести поняття“умовноївідповідності”всіх тодішніхчленів ЄС;
в)Німеччина таФранція говорилипро те, що новувалюту слідвводити в країнах“твердого ядра”ЄС, а інших країнприймати відповідноз критеріями.
Першапропозиціябула відхилена,а дві інші –схвалені.
Протиконцепції“твердого ядра”виступалаВеликобританія.В принципі,Великобританіявзагалі булапроти введенняєвро, і сучаснийстан справ,коли євро поступововтрачає своювартість відносноамериканськогодолара, лишедоводить це.Проти введенняєвро виступалатакож Даніята Швеція. Алепротивникиєвро опинилисяу меншості.
Дотак званого“твердого ядра”ЄС було включенотакі країни:Німеччину,Люксембург,Францію, Бельгію,Голландію,Австрію, Фінляндіюта Ірландію.Таким чиномлише 50% членівЄС мали правона введенняєвро. Це підштовхнулочленів МК ЄСзаплющити очіна декотрінедоліки. Врештірешт лише трикраїни ЄС опинилисяпоза зоноюєвро: Великобританія,Данія (ці країнине захотілиувійти) та Греція.
Буливизначено дваетапи введенняєвро: з 1 січня1999 року введенняєвро у безготівковірозрахунки,а з 1 січня 2002 рокуєвро повиннобути введенов готівковийобіг. Зараз ідемова про відкладенняпочатку другогоетапу.
2)ПитаннярозширенняЄС.
Дискусіїна МК ЄС зводилисядо того, що начленство увідносно недалекійперспективіможуть претендувати13 країн: 10 Південно-східноїЄвропи, а такожКіпр, Мальтата Туреччина.Питання з Туреччиною,яка намагаєтьсяздобути членствов європейськихінтеграційнихструктурахвже 35 років, буловідкинуто тому,незважаючина її значніуспіхи в економічномурозвиткові.В якості негативнихпричин булоназвано:
невідповідністьекономічноїта фінансовоїсистеми;
відсутністьналежної демократії;
наявністьвнутрішньогополітичногоконфлікту(курдська проблема).
Туреччина,коли їй у черговийраз відмовили,спробувалашантажуватиЄС і заявила,що не дастьНАТО розширюватисьна Схід: привступі новихчленів до НАТО,всі країни-члениблоку повинніратифікуватице рішення, іТуреччинапогрожувалазаблокуватитаке рішення.Проте ніякихрезультатівце не дало.
Питаннящодо Кіпру таМальти буловирішено накористь їхвступу, оскількинавіть незважаючина існуючіпроблеми поглинанняцих невеликихза площею танаселеннямтериторій, небуде боліснимдля ЄС.
У1995 році булопідписано Пактстабільностів Європі, однієюіз складовихякого булидвостороннідоговори міжЄС та країнамиЦентральноїЄвропи, якіпотенційноможуть статичленами ЄС. Вцьому ж Пактібуло запровадженоформулу розширенняЄС за формулою6+3: 6 центральноєвропейськихкраїн (Польща,Угорщина, Чехія,Словаччина,Болгарія таРумунія) і 3балтійськікраїни (Естонія,Латвія та Литва).Україна висунуладоповненнядо цієї формулиу вигляді “6+3+1”,маючи на увазісебе. В результатіцю формулу булоприйнято, алезамість Українипід “1” буловключено Словенію(єдину з республікЮгославії, депрактично небуло війни).
Однакконференціятривала і врезультатібуло вирішено,що з цих 10 країннеобхідно всеж таки виділитименшу кількість,а саме 5: Чехія,Угорщина таПольща, Естоніята Словенія.Однак прийняттявсіх країнвідразу є практичнонеможливим.Справа в тому,що в ЄС дієсільськогосподарськаполітика. Вусіх країнахЄС сільськегосподарствоє збитковимі для йогонормальногофункціонуванняйому необхіднонадавати дотації.Саме тому щев 60-х роках булозапровадженотаку політику.На сьогоднінайбільшимиспоживачамидотацій є Греція,Франція, Іспанія,Португаліята невеликоюмірою Італія.Але вступ країнЦентральноїЄвропи, в якихчастка сільськогогосподарстває досить великою,відразу потребуватимезначного збільшенняобсягів дотаційна сільськегосподарство.
3)НаданняЄС військовоговиміру.
З1954 року у ЄС окрімНАТО, існувалатака військоваструктура якЗахідноєвропейськийСоюз (договірратифікованоу 1955 році). Алежодної самостійноїролі він невідігравав.
У90-ті роки почаливисувати пропозиціїпро включенняЗЄС до складуЄС у якостівійськовогоблоку. Однакспільних позиційз цієї точкизору не було.Проти категоричновиступали:Великобританія,Данія та Португалія.Такі країнияк Франція,Німеччина тапевною міроюГолландія таксамо категоричновиступали за.Не обійшлосяі без тискуСША, які не булизацікавленіу створеннітакої структурив Європі безїх участі. Вході МК ЄС цепитання буловідхилено.
Вдокументі, якийпідбивав підсумкиМК ЄС було записанодосить нейтральне формулювання:надання ЄСвійськовоговиміру не єпитаннямсьогоднішньогодня, але це неозначає відмовивід цієї ідеїу стратегічнійперспективі
МКЄС завершилася17 червня 1997 року,але остаточнийдоговір, якийстав результатомїї роботу булопідписано 2жовтня 1997 рокув Амстердамі.
1Єдиноюкраїною, якамайже на 100% підійшладо критеріївзони євро, бувЛюксембург.
НАТОу повоєннійсистемі міжнароднихвідносин.
ОрганізаціяПівнічно-Атлантичногодоговору НАТОбуло засновано4 квітня 1949 рокуіз підписаннямПівнічно-Атлантичногодоговору. Первіснимизасновниками-членамиНАТО були:
(2північно-американськікраїни) США,Канада,
(3країни ЗахідноїЄвропи) Франція,Італія таВеликобританія,
(3країни Бенілюксу)Бельгія, Нідерланди,Люксембург,
(3країни ПівнічноїЄвропи) Норвегія,Ісландія таДанія,
(1країна ПівденноїЄвропи) Португалія.
Сампо собі договірнічого особливогоне представляв,він містив 14доволі загальнихстатей. Найбільшвідомою є 5-тастаття, якаговорить проспільну оборонуіз можливимвикористаннямядерної зброї(відома підназвою “ядернапарасолькаСША”). Згідноз договоромутворюваласяПівнічно-атланичнарада, яка істворюваластруктуруорганізаціїта
Докінця 80-х роківдо НАТО увійшлище 4 країни. В1952 році до НАТОбуло прийнятоГрецію та Туреччину,у 1955 – ФРН, у 1982 році– Іспанію.
Докінця 80-х роківбаланс сил міжкраїнами НАТОта країнамисхідного блоку(ОрганізаціяВаршавськогодоговору лишедекілька роківпотому) підтримуваврівновагу усвіті. Однакіз початкомрозвалу соціалістичноготабору, цейбаланс повністюпорушується.
Лондонськийсамміт 1990 рокуофіційно визнає,що з боку РадянськогоСоюзу більшене існує загрози,Східний блокіснує лишеформально, інастав часконструктивногодіалогу ізколишнімипротивниками.
Улистопаді 1991року на саммітіНАТО у Риміприймаєтьсярозширенийдокумент підназвою “НовастратегічнаконцепціяНАТО”. Йогоосновнимипринципамиє:
1)посиленняполітичногокомпонентуНАТО: з військово-політичногоблоку організаціямає перетворитисяна політично-військовий;
2)підсиленняєвропейськогокомпонентуу складі НАТО;
3)скороченнязбройних силНАТО на 30-40% (всівиди збройнихсил: сухопутні,морські, повітряніта протиповітряні),скороченняядерних арсеналівна 80%;
4)спрощеннясистеми військовогокомандування;
5)налагодженняпрямих контактівпартнерстваіз колишнімисоціалістичнимикраїнами (у1991 році на відмінувід 1990 мова йдевже не про “діалог”,а про “партнерство”).
20 грудня1991 року в рамкахструктури НАТОстворюєтьсяРада північно-атлатничногоспівробітництва,до якої можутьувійти не лишекраїни НАТО,але й країни,які не є її членами.Ця структураносила чистоконсультативнийхарактер.Відмічалося,що членствоу Раді північно-атлантичногоспівробтництване є гарантієюповноправногочленства уНАТО. Головнамета – взаємніконсультаціїв разі потреби(кризи). Майжевсі країниСхідної Європивідразу відгукнулисяна ініціативуНАТО. Оскільки20 грудня 1991 рокуформально щеіснував СРСР,документи провступ Радипівнічно-атлантичногоспівробітництвапідписувавсаме він. Післяйого формальногозникнення 1січня 1992 рокулише Росіяунаслідувалачленство у ційорганізації.Інші республікиСРСР були прийнятілише у березні1992 року.
Однакчерез деякийчас більшістькраїн, які прагнулиотримати повноправнечленство вНАТО, дещорозчарувалисяу Раді північно-атлантичногоспівробітництва.Між Центрально-та Східноєвропейськимикраїнами такраїнами НАТОвиникла деяканапруженість.Перші вимагалиреальних дій.Такий крок НАТОзробило у січні1994року
10-11січня 1994 рокуна Брюссельськомусамміті НАТОофіційно булопроголошенопрограму “Партнерствозаради миру”(ПЗМ). КерівництвоНАТО закликалобудь-яку країну,яка не є членомНАТО, приєднатисядо цієї програми.Вона передбачаласпільну участьу військовихнавчаннях,участь у миротворчихмісіях, військовихдіях під егідоюНАТО, допомогаз боку НАТО уреорганізаціїзбройних силтощо. Передбачалося,що участь у ційпрограмі такожне забезпечуєвступу до НАТО,але цей кроквсе ж таки бувнабагато сміливішим.
Українапершою з країнСНД приєдналасядо цієї програми(4 лютого 1994 року),підписавшипрезентаційнийдоговір. Згодомдо ПЗМ приєдналосябагато країн.Станом на минулийрік загальнакількістьчленів ПЗМстановила 27, аз квітня 1999 – 24.
Цікавоює позиція Росії.До кінця 1993 рокузовнішня політикаРосії будуваласяна засадахконструктивногопідходу довідносин зкраїнами Заходу.Але наприкінці1993 року внаслідокдекількохпричин (першоюз яких буласекретна доповідьПримакова),Росія зайняладіаметральнупозицію, вирішивширозвивати свійстатус великоїдержави позаНАТО.
Росіязаявила проте, що не можнаставити її,велику державу,поряд із якоюсьтам Македонієючи Литвою. Вонавідмовиласяпідписуватипрезентаційнийдоговір і вимагаластворити спеціальнупрограму типу“16+1” – країниНАТО + Росія.Відповідь НАТОбула негативною.
НАТОопинилося углухому куту.Запланувавшиохопити програмою“Партнерствозаради миру”весь Євроатлантичнийрегіон, вонипостали передвідмовою Росії– найбільшоюі найпотужнішоюдержавою регіону.Тому претензіїРосії вирішилизадовольнити.У травні 1995 рокуНАТО погодилось,що Росія є великоюдержавою іпідписало знею окремупрограму “16+1”.А щоб знятиейфорію російськихдипломатів,у вересні 1995 рокуНАТО підписалоаналогічнупрограму зУкраїною, поставившиїї поряд з Росієюу ранг “особливихпартнерів”.Щоправда цяіндивідуальнапрограма практичногозначення майжене має, торкаючисьлише питанняпрестижу країни.
Згрудня 1994 рокуНАТО заявила,щоправдаопосередковано,про можливістьрозширенняна схід: керівнийорган НАТОпоставило переданалітикамиорганізаціїзавдання розробити“Дослідженняпро розширенняНАТО”. Йогозавершили увересні 1995 року.Воно булоопублікованоу всіх натівськихвиданнях. Вдокументі невказувалисяпотенційнічлени, а лишевказувавсямеханізм, якце розширенняпроводити такритерії. Підці критеріїпідзодили лише4 країни: Польща,Угорщина, Чезіята Словаччина.Пізніше їхкількістьзменшиласядо 3: не пощастилоСловаччині,уряд якої бувне дуже симпатичнимдля Заходу(через одіозністьлідера держави)1.
5-6 грудня1995 року документ“Дослідженняпро розширенняНАТО” булосхвалено начерговомуБрюссельськомусамміті як“документпрактичноїдії”. У тому ж1995 році НАТОприйняло щеодне важливерішення: пророзширення“номенклатури”своїх партнерів.Через ПЗМ таРадою північно-атлантичногоспівробітництваНАТО співпрацювалоз країнамиЄвропи та колишньогоСРСР. У 1995 роціула запропонованаІніціативаСередньоземноморськогодіалогу. Булоназвано 6 країнв якості потенційнихнатівськихпартнерів:Ізраїль та 5арабських країн– Мавританія,Марокко, Туніс,Єгипет, Іорданія.
Втравні 1997 рокуРаду північно-атлантичногоспівробітництвабуло трансформованов Раду євроатлантичногопартнерства.
8-9 липня1997 року відбувсяМадридськийсамміт НАТО,де було заявленопро 3 країни,які будутьприйняті доНАТО: Чехія,Польща та Угорщина.В грудні 1997 рокуці три країнипідписалиофіційні протоколипро приєднаннядо НАТО. Однакпарламенткожної з країнНАТО малиратифікуватиці протоколи.Процес ратифікаціїзайняв трохибільше року(через шантажз боку Туреччини).У лютому 1999 року,Угорщина (10-15лютого), Польща, та Чехія (26 лютого)підписали актипро приєднаннядо НАТО. Урочистеприйняттявідбулося 4квітня 1999 рокуу Вашингтоні,де 50 років томубуло підписаноПівнічно-атлантичнийдоговір. Цестало першимфактор розширенняНАТО за рахунокколишніх противників.
НаВашингтонськомусамміті булоприйняте щеодне важливерішення. Прийнята“Нова стратегічнаконцепція”передбачала,що НАТО длязастосуваннязбройних силв миротворчихмісіях не потребуємандату жодноїміжнародноїорганізації,в тому числіРади БезпекиООН. Фактично,НАТО поставиласебе “позазаконом”, порушившисистему міжнародногоправа, встановленупісля 2-ї світовоївійни.
1Зараз уряд уСловаччинізмінився івона може потенційноувійти до НАТО.