Співвідношення сил було не на користь Польщі. Німеччина кинула проти неї 44 з 52 діючих піхотних дивізій, усі 5 бронетанкових і 13 моторизованих дивізій — загалом 57 піхотних дивізій, 2500 танків, 2000 бойових літаків тощо. Польща тоді мала близько 33 дивізій, здебільшого кавалерійських, її авіація (771 літак) була знищена в перші ж дні.
Німеччина оголосила війну Польщі тільки після зруйнування 36 основних польських стратегічних пунктів. Як привід до війни гітлерівці використали провокацію. Есесівці з допомогою групи в'язнів, одягнених у польську форму, розіграли «напад» на радіостанцію в прикордонному німецькому м. Глайвіце.
Посли Англії та Франції лише ввечері 1 вересня вручили Ріббентропу ноти, де їхні уряди повідомляли, що «дізналися» про вторгнення німецьких військ у Польщу і що, як «їм здається», це вимагає виконання Англією і Францією своїх зобов'язань перед Польщею. Якщо Німеччина не представить «запевнень» про припинення воєнних дій проти Польщі й «готовність виведення» своїх військ з її території, Англія й Франція змушені будуть виконати свої зобов'язання.
Громадськість західних держав вимагала рішучих дій. Їхні уряди змушені були діяти. Об 11.15 3 вересня Чемберлен по радіо оголосив війну Німеччині.
З 17.00 Франція вступила у війну. Потім війну Німеччині оголосили англійські домініони.
Друга світова війна вибухнула. Її початком вважається 1 вересня 1939 р. — день нападу Німеччини на Польщу.
Англія та Франція ніякої допомоги Польщі не надали. Сама ж Польща припинила опір за 2-3 тижні, уряд Бека— Ридз-Смігли—Мосцицького покинув свою країну й утік до Румунії.
Чому так швидко капітулювала Польща?
1. Основна причина — цілковита неспроможність і гнилість державного устрою, економічна та воєнна відсталість Польщі. Вона не була готова до війни, Німеччина мала безперечну перевагу.
2. Нереалістична польська зовнішня політика спрямовувалася на створення «Великої Польщі». Бек та інші керівники Польщі бачили головну загрозу для своєї держави на Сході. Варшава плекала ілюзії, що Гітлер не піде війною проти Польщі.
3. Шовіністична внутрішня політика уряду позбавила його підтримки непольського населення країни. Тимча-сом майже 40% населення становили національні меншини — в тому числі 13 мільйонів українців і білорусів, які мешкали в основному на сході Польщі — на територіях, захоплених нею в 1920 р.
4. Ще однією причиною швидкої капітуляції Польщі стала провокаційна, віроломна політика союзників — урядів Англії й Франції, які мали з Польщею договори про взаємодопомогу (відповідно від 25 серпня й 7 вересня 1939 р.), проте нічого не зробили, щоб її врятувати. Вони спокійно спостерігали агонію свого союзника.
Серед факторів, що спричинили початок другої світової війни, слід зазначити:
- протиріччя Версальсько-Вашингтонської системи;
- встановлення в кількох країнах тоталітарних фашистських режимів, які трималися на політиці войовничого шовінізму та расизму; найагресивніші з них - Німеччина та Японія - прагнули до світового панування;
- США, Англія, Франція й СРСР сприяли економічній підготовці Німеччини до війни (капіталовкладення США у німецьку промисловість до початку війни сягали 1 млрд. дол.; Німеччина отримала кредити на 27 млрд. марок, з них 70% - американські);
- приходу фашистів до влади сприяв розкол у міжнародному робітничому русі, зумовлений політикою СРСР у Комінтерні;
- у другій половині 30-х pp. загострюються суперечності між двома коаліціями великих держав;
- помилки у зовнішній політиці ряду демократичних країн Заходу та СРСР.
Після радянсько-фінляндського перемир'я уряд Даладьє пішов у відставку. Новий французький уряд Рейно підписав 28 березня 1940 р. в Лондоні спільну декларацію про зобов'язання не укладати з Німеччиною сепаратного миру.
Та Німеччина вже перейшла до нових воєнних акцій. 9 квітня її війська окупували Данію, потім Норвегію, де створили пронімецький уряд на чолі з фашистом Квіслінгом.
10 травня німецькі війська напали на Бельгію, Голландію і Люксембург, потім на Францію. В англійському парламенті депутати закликали Чемберлена: «В ім'я Бога, йдіть у відставку!» І Чемберлен, який ще 5 травня заявляв, що в 10 разів більше впевнений у перемозі, 10 травня мусив піти у відставку. Уряд очолив Уїнстон Черчілль. «Мюнхенська» політика остаточно провалилася. Через місяць поразка Англії та Франції на континенті стала очевидною. На північ від «лінії Мажіно» 50 погано озброєних французьких дивізій не могли протистояти вже 150 німецьким дивізіям.
10 червня уряд і парламент покинули Париж, що був оголошений відкритим містом. У той самий день Італія оголосила війну Англії й Франції. Французька армія розпадалася.
14 червня німці ввійшли в Париж, а 21 червня біля станції Ретонд у Комп'єнському лісі, у «вагоні перемир'я» 1918 р., за участю Гітлера відбулася церемонія капітуляції Франції. Французьку делегацію очолювали генерал Хюн-тцігер і колишній посол у Польщі Ноель. У німецьку делегацію входили Ріббентроп, Герінг, Гесс, Кейтель, Йодль та інші.
Гітлер у своїй заяві поклав відповідальність за війну на Францію. Після того, як він залишив вагон, генерали Кейтель і Иодль, відхиливши всі французькі умови, ультимативно виклали німецькі. 22 червня 1940 р. о 18.50 за німецьким часом генерали Кейтель і Хюнтцігер підписали Комп'єнську угоду про перемир'я. Франція капітулювала.
24 червня було підписано перемир'я з Італією. У Франції створено окуповану зону (60% території), в не-окупованій зоні у Віші тимчасово (до 1942 р.) перебував уряд А. Петена.
Англія спочатку пропонувала створити «Франко-Британський союз» — двоєдину державу — й передати їй французький флот. Коли з цього нічого не вийшло, англійська ескадра під командуванням адмірала Соммервіл-ла розстріляла колишній союзницький флот в Мерс-ель Кебірі. Багато кораблів було потоплено, загинуло 1200 французьких моряків.
Воєнна капітуляція Франції мала серйозні міжнародні наслідки.
1. Співвідношення сил у Європі різко змінилося на користь Німеччини, яка в період тільки з квітня по червень 1940 р. захопила територію 6 країн (Данію, Норвегію, Бельгію, Голландію, Люксембург і Францію). Пізніше, в 1941 р., окупувала Грецію і Югославію, а загалом у Європі — територію в 530 тис. кв. км з населенням 107,7 млн чоловік. Крім того, раніше були окуповані Австрія, Чехословаччина, Польща — до червня 1941 р. 11 держав. Німеччина здобула всю промисловість (у тому числі воєнну) Західної та Центральної Європи, велику кількість зброї та військової техніки.
2. Створився міф про непереможність гітлерівської Німеччини, яка підкорила собі 11 європейських держав і ще 5 держав зробила союзниками.
3. Змінився характер війни. Поневолені європейські народи розгорнули антифашистську визвольну боротьбу (у Франції — рух «макі»).
4. Радянський Союз змушений був посилити заходи щодо зміцнення своєї обороноздатності.
Влітку 1941 p. Німеччина завершила підготовку до нападу на СРСР. Згідно з заздалегідь розробленим «планом Барбаросса» (від 18 грудня 1940 p.) Гітлер розраховував закінчити цю кампанію ще до завершення війни з Англією.
22 червня 1941 p. фашистська Німеччина без оголошення війни напала на Радянський Союз. Разом з нею проти СРСР виступили Італія, Румунія, Фінляндія, Угорщина та Словаччина. Уряд Франції розірвав дипломатичні відносини з СРСР. Тепер інтереси СРСР у Німеччині репрезентувала Швеція, а Німеччини в СРСР - Болгарія.
Гітлер не міг розраховувати на світове панування, не подолавши СРСР. Фронт воєнних дій простягнувся від Чорного до Баренцового морів. Німецькі війська вели наступ у трьох напрямах: північ - на Ленінград, центр - на Москву, південь - на Київ.
Цілі СРСР у війні були сформульовані у зверненні Голови Державного Комітету Оборони Й.В.Сталіна до радянського народу 3 липня 1941 p. Головною метою було визначено розгром агресора. Зовнішньополітичні завдання були такими:
· створення антигітлерівської коаліції й відкриття другого фронту в Європі;
· запобігання участі у війні проти СРСР інших країн, зокрема Туреччини, Іспанії, Японії.
Війна почалася з невдач Червоної Армії. Протягом трьох тижнів радянські війська змушені були залишити значну частину України й Молдавії, Латвію, Литву, Білорусію. Німецькі війська розпочали підготовку до наступу на Москву. Причина невдач Червоної армії полягала у поганій озброєності, неготовності до військових дій і тим, що велика частина вищого офіцерського складу була репресована у передвоєнні роки.
Досить своєрідною, але закономірною була позиція урядів Західних держав. Вони продовжували сповідувати політику “зіткнення лобами”, оскільки для них як фашизм так і комунізм були однаково небезпечними. Початок війни між Німеччиною та СРСР на думку Англії та США дозволяв отримати вигоду від їх взаємного знекровлення.