Глобалізація світогосподарських звязків (стр. 11 из 23)

По-друге, стратегічні альянси між ТНК як правило, є довгостроковими і охоплюють в різних випадках різні стадії всього ланцюжка - від наукових розробок до спільного виробництва і збуту.

Конкуренція і співпраця - ось, мабуть, що характерно для ТНК в умовах глобалізації. І те і інше, однак, дає позитивні результати, якщо спиратися на економічні досягнення і переваги кожної з учасників.

Звідси витікають висновки і для українських компаній. Розраховувати на успіхи в конкуренції на світовому ринку важко. А ось в сфері співпраці, безсумнівно, є можливості і перспективи, якщо, звичайно, з глуздом їх використати.

2.2. Основні напрямиглобалізації та її показники.

Глобалізація економічної діяльності розвивається у наступних основних напрямах:

1.Міжнародна торгівля:

-товарами;

-послугами;

-технологією;

-об’єктами інтелектуальної власності.

2. Міжнародне рух факторів виробництва:

-капіталу (у вигляді прямих іноземних інвестицій);

-робочої сили (у вигляді стихійних міграцій некваліфікованих і малокваліфіованих робітників і у вигляді “відпливу умів”).

3. Міжнародні фінансові операції:

-кредити (приватні, державні, міжнародних організацій);

-основні цінні папери (акції, облігації і інші боргові зобов’зання);

-похідні фінансові інструменти (ф’ючерси, опціони і інш.);

-валютні операції.

При цьому співвідношення як між цими трьома напрямами, так і різними формами в рамках кожного з них в останні роки істотно змінюється [55].

Для початку варто зупинитись на короткому огляді чотирьох найголовніших аспектах глобалізації.

Торгівля: у сукупності частка країн, що розвиваються у світовій торгівлі збільшилася з 19 відсотків у 1971 році до 29 відсотків у 1999 році. Однак має місце глибоке розходження між найбільшими регіонами. Наприклад, країни Азії з новою індустріальною економікою досягли високих показників, у той час як для Африки в цілому характерні погані результати. Важливе значення має також структура експорту країн. Істотно випереджальними темпами йшов ріст експорту продукції обробної промисловості. Частка первинних продуктів у світовому експорті (таких як продукти харчування і сировина), виробництвом яких нерідко займаються найбідніші країни, скоротилася.

Рух капіталу: рис. 2.2 служить ілюстрацією явища, яке нерідко асоціюється з процесом глобалізації, - різкого зростання припливу приватних капіталів у країни, що розвиваються, протягом більшої частини 90-х років ХХ століття. З графіка видно також, що а) цей ріст відбувся після періоду особливо вираженого “пересихання” цих потоків у 80-і роки, що б) чисті припливи офіційної “допомоги” чи допомоги з метою розвитку помітно скоротилися з початку 80-х років і що в) структура приватних потоків зазнала радикальних змін. Найбільш важливою категорією стали прямі іноземні інвестиції. Портфельні інвестиції і банківські кредити також збільшилися, однак вони характеризувалися більшою нестійкістю й особливо різко скоротилися слідом за фінансовими кризами наприкінці 90- х років.

Переміщення людей: частково пересування працівників з однієї країни в іншу пояснюється бажанням знайти кращі можливості для працевлаштування. Кількість людей, що беруть участь у такому переміщенні, все ще досить незначна, однак за період з 1965 по 1990 рік частка робочої сили, представлена народженими в іншій країні, зросла у світовому масштабі приблизно наполовину.

В основному міграція відбувається між країнами, що розвиваються. Проте, приплив переселенців у країни з розвинутою економікою, очевидно, служить засобом, завдяки якому скорочується розрив між розмірами заробітних плат у світі. Поряд з цим, цей процес потенційно може сприяти зворотній передачі навичок у країни, що розвиваються і підвищенню рівня зарплат у цих країнах.

Поширення знань і технологій: обмін інформацією складає невід’ємний аспект глобалізації. Наприклад, прямі іноземні інвестиції приносять із собою не лише збільшення реальних капітальних фондів, але і технічні нововведення. У більш загальному плані можна сказати, що придбання знань виробничих методів, управлінських прийомів, експортних ринків і економічної політики вимагає дуже низьких витрат, хоча такі знання представляють собою надзвичайно коштовний ресурс для країн, що розвиваються [59,67].

Варто відмітити передусім загальну закономірність: всі сфери міжнародної економіки по темпам зростання випереджають темпи зростання реального сектора, тобто валового внутрішнього продукту. Звідсизростання їх питомої ваги (їх частки, або квот) в ВВП: це торкається і торгівлі, і руху капіталу, і фінансових операцій.

Серед вказаних трьох напрямків швидше всього збільшується об’єм міжнародних фінансових операцій, потім слідують міжнародний рух капіталу (прямі інвестиції) і, нарешті, міжнародна торгівля. Разом з тим в рамках фінансового напряму особливо стрімко зростають валютні операції і об’єм міжнародних операцій з цінними паперами (включаючи похідні фінансові інструменти), процес, що відображає все більшу сек’юритизацію сучасних фінансових ринків (і внутрішніх і міжнародних).

Що стосується прямих іноземних інвестицій, то їх зростання перевершує темпи зростання міжнародної торгівлі, в якій випереджальними (в порівнянні з товарами) темпами збільшується торгівля послугами, технологією, об’єктами інтелектуальної власності.

Ці тенденції знаходять відображення і в інформаційному полі глобалізованної економіки, в якому все більше місце займає фінансова інформація, і у випереджальномузростанні активів фінансових інститутів (банків, страхових компаній, інвестиційних фондів), і в кадрових потребах міжнародної економіки, і в сфері очікувань, які частково зміщаються у бік найбільш жвавих, мінливих і тому найменше передбачуваних фінансових ринків. Нарівні з раціональними очікуваннями тут виникає чимало ірраціональних, які мають реальний вплив на ці ринки.

Як і в інших економічних явищах, слідом за характеристикою їх якісної природи встає питання про їх кількісні параметри. У цьому випадку мовайде про те, як “виміряти” глобалізацію економічної діяльності, як визначити її міру, динаміку її у часі [64].

Передусім тут треба розрізнювати два питання. Перше з них - це параметри, по яких можна судити про рівень глобалізації всієї світової економіки. Друге питання - це міра відкритості економіки окремої країни або групи країн, рівень її або їх участь в глобальних економічних процесах.

Самими простими і очевидними показниками в цьому значенніє темпи зростання міжнародної торгівлі, які за останнє десятиріччя в 2 рази перевищували темпи зростання виробництва; прямі іноземні інвестиції в ті ж роки росли в 3 рази більш високими темпами, а міжнародні операції з акціями - в 10 раз.

Більш суворий і по можливості формалізований підхід вимагає використання ряду абсолютних і особливо відносних величин. Перші характеризують загальні масштаби зростання зовнішньоекономічних операцій. Другі дозволяють порівняти їх з темпами зростання таких базових економічних показників, як валовий внутрішній продукт, національний прибуток чи об’єм інвестицій (як в цілому, так і по сферах господарства або галузях).

У кожному випадку особливо важливим стає поняття “квота”, тобто відношення зовнішньоекономічних показників до загальноекономічних, що дозволяє судити про міруглобалізації (всього світу або окремої країни)[61].

Рівень, або міра, глобалізації світової економіки загалом слід визначати такими показниками, як:

1) обсяг інтернаціоналізованого (міжнародного) виробництва товарів і послуг і темпи його зростання в порівнянні з об’ємом і темпами зростання усього валового продукту в світі;

2) об’єм і динаміка прямих іноземних інвестицій в порівнянні з об’ємом і динамікою всіх інвестицій (і внутрішніх і міжнародних);

3) об’єм і динаміка міжнародної централізації капіталу (у вигляді злиття і поглинання компаній в різних країнах) в порівнянні із загальними даними про централізацію капіталу (включаючи злиття і поглинання в середині країни);

4) об’єм і динаміка великих, складних комплексних міжнародних інвестиційних проектів (проектне фінансування) в порівнянні із загальними масштабами подібних проектів (і внутрішніх і міжнародних), наскільки дозволяє існуюча статистика;

5) об’єм всієї міжнародної торгівлі товарами і послугами і темпи її зростання в порівнянні з валовим продуктом (в тому й іншому випадку необхідно розглядати товари і послуги не лише в їх сукупності, але і роздільно, оскільки інтернаціоналізація товарного виробництва і обігу внаслідок природних причин істотно вище, ніж в сфері послуг);

6) дані про міжнародні операції з патентами, ліцензіями, ноу-хау;

7) об’єм, і динаміка міжнародних операцій банків і інших кредитних установ в порівнянні із загальнимоб'ємом і динамікою всіх їх операцій;

8) об’єм і динаміка міжнародних фондових ринків в порівнянні із загальними розмірами цих ринків і темпами їх зростання (портфельні інвестиції: загальні і міжнародні), при цьому доцільно розрізнювати основні сегменти цих ринків: облігації і інші боргові зобов’язання (державні і приватні), акції, похідні цінні папери (ф’ючерси, опціони), операції своп і репо [2,64];

9) об’єм і динаміка валютних ринків в порівнянні із загальними масштабами грошових ринків.

Значення кожного з цих показників, очевидно, нерівнозначно, і тому доцільно додати кожному з них певну вагу, віддаючи пріоритет сфері виробництва, науково-технічному прогресу, потім сфері обігу і, нарешті, фінансовій сфері як найбільш рухомій і такій, яка найбільш піддається глобалізації, але в той же час і занадто незалежній і частково відірваній від реального сектора економіки.