— системно орієнтований (традиційний) підхід;
— імовірнісний підхід.
Системно орієнтований (традиційний) підхід
Найбільш проста перевірка — це суцільне дослідження, коли перевіряються усі елементи системи внутрішнього контролю та аудиту. Такий підхід має назву системно орієнтованого і потребує від аудитора:
1)впевненості, що на підприємстві існує система внутрішнього
контролю та дослідження (опису) кожного елемента цієї системи;
2)оцінки надійності кожного елемента системи;
3)перевірки ступеня виконання внутрішнім контролем покладених на нього функцій;
4)винесення висновку за результатами перевірки:
- система внутрішнього контролю аудиту ефективна, і на неї можна покластися, що дає можливість скоротити кількість детальних перевірок;
- система внутрішнього контролю аудиту не надійна, і кількість перевірок на відповідність треба збільшити.
Імовірнісний підхід
Суцільна перевірка при проведенні зовнішнього аудиту — це мета кожного аудитора, яка практично ніколи не збувається. Тому аудитори використовують вибіркові перевірки. Обсяг перевірок "на відповідність за сумою" визначається за оцінкою ризику. Аудитору передусім треба встановити допустимий загальний рівень аудиторського ризику. У світовій практиці визнано, що допустимий аудиторський ризик винесення неправильного висновку про дані перевірки становить 5%. Далі аудитор повинен визначити такі джерела свідчень.
1. Внутрішні фактори розвитку підприємства (тип технології, яка використовується на підприємстві або традиційна технологія, використання світових досягнень науки, техніки і технології у практиці підприємства, результати проведення зовнішнього аудиту за попередні роки та ін.
2.Процедури аналізу господарської діяльності за кілька років
діяльності підприємства.
3.Процедури внутрішнього контролю, які є головним джерелом
доказів.
Після визначення доказів свідчень наступним етапом є визначення необхідного ступеня впевненості від виконання перевірки на суттєвість і можливої вагомості доказів з попередніх джерел.
Небезпеку того, що перевірка на суттєвість не виявить суттєвих помилок або порушень, називають ризиком незнаходження. Він свідчить про те, що аудитор визначає ймовірність того, що помилки, не помічені системами внутрішнього контролю, можуть залишитися також непоміченими і в разі проведення аудиту визначення загального аудиторського ризику, наведеного в підрозділі 6.3.
Імовірнісний підхід до оцінки системи внутрішнього контролю і аудиту передбачає, що за можливості визначити розмір аудиторського ризику, внутрішнього ризику і ризику контролю можна визначити і розмір ризику невиявлення, що дасть можливість аудитору досить точно встановити характер, обсяги і тривалість виконання процедур перевірки на суттєвість.
Дослідження й оцінювання системи внутрішнього контролю й аудиту
Незалежно від того, який підхід обрав аудитор для оцінювання системи внутрішнього аудиту і контролю — системно орієнтований чи імовірнісний, — він повинен виконати роботу, що складається з трьох етапів: дослідження, опису та оцінювання.
Дослідження
Дослідження системи внутрішнього аудиту і контролю аудитор може виконувати різними способами.
1.Використати складену робітниками обліково-аналітичних служб
підприємства інформацію про системи обліку, комп’ютерного забезпечення внутрішнього аудиту і контролю.
2.Використати у роботі інформацію про системи, підготовлені
внутрішніми аудиторами. Щоб на цю інформацію можна було по
кластися, потрібні відповідні висновки зовнішніх аудиторів щодо
достовірності самої інформації і ступеня незалежності внутрішніх
аудиторів.
3.Опитати службовців підприємства, які працюють у службі внутрішнього аудиту і контролю.
4.Проаналізувати процедури внутрішнього аудиту і контролю з
метою отримання інформації щодо їх суттєвості.
5.Використати висновки зовнішніх аудиторів щодо систем внутрішнього контролю і аудиту.
Опис системи внутрішнього аудиту і контролю
Дослідження системи внутрішнього контролю й аудиту, яке проводять аудитори, треба представити у найбільш прийнятному вигляді. В аудиторській практиці використовують схеми і пояснення до них. Вони як методи опису внутрішнього аудиту і контролю мають ряд суттєвих переваг перед іншими методами:
1)подають інформацію про систему контролю у логічно-послідовному вигляді;
2)дають можливість дуже швидко встановити логіку внутрішнього контролю, виявити її слабкі і сильні сторони;
3)можуть з успіхом використовуватися в екстремальних ситуаціях (якщо висновки аудиторської фірми піддаються сумніву, аудиторам на підставі схем дуже просто довести свою правоту);
4)зрозумілі спеціалістам різних фахових спрямувань;
5)дуже легко коригуються і можуть використовуватись протягом багатьох років з необхідними коригуваннями;
6)дають можливість простежити функціонування системи як у просторі так, і за часом.
Проте треба мати на увазі, що не у всіх випадках схеми можна використовувати для опису системи як метод. Недоцільно використовувати їх для опису дуже складних або простих бізнес-систем. Також треба враховувати, що схема дає повне уявлення про функціонування системи, тільки якщо ця система працює без збоїв. Загалом же схема не дає інформації про те, як працює система в умовах нетрадиційних ситуацій. У цих випадках більш прийнятним методом є пояснення.
У загальному вигляді дослідження і опис системи внутрішнього контролю і аудиту клієнта — це складна робота, що вимагає від виконавців значних знань, досвіду та спеціальної підготовки.
ВИСНОВКИ
Переглянув курсову роботу на тему “Методика аудиту грошових коштів та їх потоків», ми можемо зробити висновки, що : аудит -це перевірка публічної бухгалтерської звітності, обліку, первинних документів та іншої інформації щодо фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання з метою визначення достовірності їх звітності, обліку, його повноти і відповідності чинному законодавству та встановленим нормативам. Національним нормативом № 3 ."Мета та загальні принципи аудиту фінансової звітності" метою аудиту визначено "висловлення аудитором висновку про те, чи відповідає фінансова звітність, в у сіх суттєвих аспектах, інструкціям, які регламентують порядок підготовки і представлення фінансових звітів" Аудит повинен бути організований так, щоб адекватно відображати всі аспекти діяльності суб'єкта, що перевіряється, настільки, наскільки вони відповідають перевіреній фінансовій інформації.
Аудитор досліджує процес відображення окремих операцій, починаючи з первинних документів і закінчуючи звітністю; перевіряє наявність усіх необхідних реєстрів і порядок їх ведення, виконує арифметичні перевірки обігів і залишків на рахунках та підсумків звітів і окремих документів; установлює правильність оформлення первинних документів, використання плану рахунків, у тому числі введених нових рахунків.
Здійснюючи аудит касових операцій, слід керуватися Положенням про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 19.02.2001 № 72. Це Положення поширюється на усіх юридичних осіб (крім банків і підприємств зв'язку) незалежно від форми власності та виду діяльності, а також на фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності без створення юридичної особи
. Аудит каси проводять у такій послідовності: інвентаризація каси, перевірка дотримання Положення про ведення касових операцій, документальна перевірка прибуткових і видаткових касових операцій.
Особлива увага аудитора має бути зосереджена на правильності оформлення касових документів: чи є на кожному документі розписки одержувачів грошей, чи погашаються касові документи (прибуткові - штампом "Одержано", видаткові - "Оплачено") із зазначенням дати, чи немає підчисток і виправлень. Перевіряючи касові операції, необхідно встановити їх законність, достовірність і господарську доцільність.
Джерелами даних для аудиту операцій на рахунках у банках є виписки банку з особових рахунків і прикладені до них виправдувальні документи, а також записи в облікових регістрах за рахунком 31 "Рахунки в банках". Обов'язком аудитора є також перевірка правильності та обґрунтованості перерахування коштів за товарно-матеріальні цінності, для чого порівнюють суми, вказані в платіжних документах, із даними виписки банку і записами на рахунку 63 "Розрахунки з постачальниками і підрядниками" або на рахунку 37 "Розрахунки з різними дебіторами".
Згідно зі ст. 23 Закону України "Про аудиторську діяльність" діяльність аудиторських фірм обмежена наданням аудиторських послуг та видами робіт, які безпосередньо стосуються надання аудиторських послуг — консультацій, перевірок або експертиз. Аудитори і аудиторські фірми не мають права безпосередньо брати участь у виробничому процесі на підприємстві або впливати на нього.
Незалежно від виду аудиту, форм і методів його здійснення аудитор у своїй діяльності повинен керуватися принципами іметодами аудиту. При цьому слід пам'ятати, що методичні прийоми внутрішнього аудиту мають деякі особливості, їх слід розглядати стосовно конкретних об'єктів
ЛІТЕРАТУРА
1. Закон України „Про аудиторську діяльність” від 22 квітня 1993 року №3125 (із змінами та доповненнями).
2. Закон України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” від 16 липня 1999р. №996-ХІУ