Продаж центральним банком державних облігацій знижує резерви комерційних банків. Комерційні банки оплачують ці цінні папери, виписуючи чеки на свої вклади, тобто свої резерви, у центральному банку. Центральний банк облічує ці чеки, відповідно зменшуючи резерви комерційних банків. Коли б центральний банк продавав цінні папери населенню, кінцевий результат був би, по суті, той самий.
Комерційні банки і населення спонукає продавати або купляти державні цінні папери у центрального банка та обставина, що ціни і відсоткові ставки облігацій перебувають в оберненій залежності. Коли центральний банк вирішує купляти державні облігації, попит на них зростає. Виходить, ціни державних облігацій піднімаються, а відсоткові ставки падають. Зрослі ціни і знижені відсоткові ставки облігацій спонукають банки і власників державних облігацій серед населення продавати їх центральному банку. І навпаки, коли центральний банк вирішує продавати державні облігації, то додаткова пропозиція на ринку знижує ціни на облігації і підвищує відсоткові ставки, роблячи тим самим купівлю державних облігацій привабливою для банків і населення.
Зрозуміло, що зростання резервної норми збільшує кількість необхідних резервів, які повинні тримати банки. Або банки втратять надлишкові резерви, уповільнивши процес створення грошей шляхом кредитування, або ж вони вважатимуть свої резерви недостатніми і будуть змушені зменшувати свої чекові рахунки і тим самим грошову пропозицію.
Зниження резервної норми переводить обов'язкові резерви в надлишкові і тим самим збільшує можливість банків створювати нові гроші шляхом кредитування.
Центральний банк надає позики комерційним банкам, але стикається з необхідністю термінового отримання додаткових коштів. Коли комерційні банки беруть позики, вони переводять центральному банку виписане на себе боргове зобов’язання, яке гарантується додатковим забезпеченням, як правило, державними цінними паперами. Подібно до того, як комерційні банки відшукують відсоткові платежі на свої позики, центральний банк відшукує відсоткові платежі на позики, надані комерційним банкам. Така ставка відсотка називається "обліковою ставкою".
Центральний банк має повноваження встановлювати і змінювати облікову ставку, за якою комерційні банки можуть брати в нього позики. Облікова ставка являє собою витрати, викликані придбанням резервів. Падіння облікової ставки заохочує комерційні банки до придбання додаткових резервів через позику центрального банку. Кредити комерційних банків, що спираються на ці нові резерви, збільшують грошову пропозицію. І навпаки, зростання облікової ставки знижує зацікавленість комерційних банків у отриманні додаткових резервів через позику центрального банку. Тому підвищення облікової ставки відповідає спробам керівних кредитно-грошових установ обмежити пропозицію грошей.
Якщо економіка зіштовхнулась з безробіттям і зниженням цін, то керівні кредитно-грошові установи приймають рішення про необхідність збільшення пропозиції грошей для стимулювання сукупних видатків, щоб сприяти поглинанню вільних ресурсів. Для того, щоб збільшити пропозицію грошей, ці керівні установи повинні потурбуватися про зростання надлишкових резервів комерційних банків. Цього можна досягти шляхом: купівлі центральним банком цінних паперів на відкритому ринку, що збільшить резерви комерційних банків; зниження резервної норми, що автоматично переведе необхідні резерви в надлишкові; зменшення облікової ставки, щоб спонукати комерційні банки до збільшення своїх резервів через позику центрального банку. Такий вибір політичних рішень називається політикою дешевих грошей. В її завдання входить зробити кредит дешевим і доступним, щоб збільшити обсяг сукупних видатків і зайнятість.
В разі якщо надлишкові видатки підштовхують економіку до інфляційної спіралі, то центральний банк повинен спробувати знизити загальні видатки шляхом обмеження або скорочення пропозиції грошей. Ключ до розв'язання цієї проблеми - зниження резервів комерційних банків. Для цього зниження необхідно: центральному банку продати державні облігації на відкритому ринку, щоб зменшити резерви комерційних банків; збільшити резервні норми, які автоматично звільнять комерційні банки від надлишкових резервів; підняти облікову ставку, що знизить бажання комерційних банків збільшити свої резерви через позику центрального банку. Такий підхід отримав назву "політики дорогих грошей". Її мета - обмежити пропозицію грошей, щоб знизити видатки ,і стримати інфляційний тиск. Серед усіх видів грошового контролю найважливішим регулюючим механізмом є, звичайно, операції на відкритому ринку. Вони є головним інструментом кредитно-грошової політики. Цей механізм кредитно-грошового регулювання має перевагу гнучкості і його вплив на резерви банку здійснюється досить швидко.
Література
Закон України "Про банкиібанківську діяльність'№872-ХІІ від 20 березня 1991 року.
Самуельсон П. "Економіка": Підручник. - Львів. Світ. 1993 рік
Пол А. Самуельсон,ВільямД.Нордгауз "Макроекономіка" Київ. "Основи". 1995
Степан Дзюбик, Ольга Ривак "Основи економічної теорії", Київ. Основи, 1994.