5. Принцип оптимального поєднання власних та бюджетних джерел полягає у тому, що під час вирішення питання про бюджетне або відомче фінансування бюджетних установ враховують наявність власних коштів бюджетних установ. Цей принцип використовується як на покриття поточних витрат, так і на фінансування капітальних вкладень.
6. Принцип постійного контролю під час фінансування державних витрат діє на усіх ділянках здійснення виробничих, господарських і фінансових операцій. Контроль дає можливість викрити недоліки й помилки у діяльності, вжити заходів до їхнього усунення, а також надає зустрічну інформацію для перспективного і поточного планування державних витрат як під час визначення цільового спрямування коштів, так і під час визначення їхнього обсягу.
Дотримання вищезгаданих принципів бюджетного фінансування сприяє зміцненню фінансово-бюджетної дисципліни бюджетними установами, а також підвищенню ефективності використання бюджетних коштів.
Фінансування установ та організацій, що утримуються за рахунок коштів відповідних бюджетів, здійснюється безпосередньо через розпорядників бюджетних коштів.
Залежно від ступеня підпорядкованості та від обсягу наданих прав, повноважень, відповідальності та обов’язків вони розподіляються на: Рис. 1.3.2.
1. головних розпорядників бюджетних коштів
2. розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (нижчі розпорядники)
До головних розпорядників бюджетних коштів належать: міністри і керівники інших центральних органів виконавчої влади, які здійснюють фінансування згідно з державним бюджетом, керівники відділів обласних, міських, районних держадміністрацій, а також органів місцевого самоврядування, які здійснюють фінансування згідно з місцевими бюджетами.
Розпорядниками бюджетів нижчого рівня є розпорядники, які у своїй діяльності підпорядковані відповідному головному розпоряднику, розпоряднику вищого рівня і/або діяльність яких координується через нього. До них відносяться керівники установ та організацій, що мають підвідомчі установи та одержують кошти з бюджету на здійснення витрат своєї установи і також на витрати підвідомчих установ.
Виходячи з цього нижчі розпорядники коштів залежно від обсягу наданих їм прав поділяються на:
- розпорядники бюджетних коштів другого ступеня
- розпорядники бюджетних кошів третього ступеня
Розпорядники бюджетних коштів другого ступеня є керівники установ, які одержують кошти від головних розпорядників на здійснення витрат цієї установи і для розподілу між підвідомчими установами та організаціями. Розпорядниками бюджетних коштів третього ступеня є керівники установ, які одержують бюджетні кошти тільки на витрати цієї установи.
Головні розпорядники у порівнянні з нижчими розпорядниками наділені найбільшими правами, обов’язками і відповідно несуть більшу відповідальність:
- розглядають і затверджують кошториси і плани асигнувань підвідомчої їм установи
- складають зведені кошториси в цілому по міністерству, відомству, управлінню, відділу
- здійснюють в установленому порядку перерозподіл отриманих асигнувань між розпорядниками коштів нижчого рівня
- здійснюють постійну перевірку законності та ефективності використання бюджетних коштів підвідомчими їм установами
- несуть відповідальність за виконання кошторису, не тільки відомства в цілому, а й усіх підвідомчих їм установ
- здійснюють контроль за ефективністю використання бюджетних коштів і станом обліку і звітності в цих установах.
Нижчі розпорядники другого ступеню, які мають підвідомчу мережу, одержують бюджетні кошти від головних розпорядників, як на здійснення витрат по своїй установі, так і для переказу підвідомчим установам. Вони несуть відповідальність за використання бюджетних асигнувань перед головним розпорядником. Що стосується розпорядників третього ступеня, які не мають у своєму підпорядкуванні підвідомчих установ, вони одержують бюджетні кошти від вищого розпорядника тільки на утримання своєї установи. Вони не користуються правилом подальшого перерозподілу бюджетних коштів.
1.4 Порядок фінансування бюджетної організації через органи ДКУ
Бюджетні установи, які утримуються за рахунок коштів Державного бюджету, фінансуються за другою формою – через органи Державного казначейства, яким в установах Національного банку та уповноважених установах комерційних банків, визначених Кабінетом Міністрів України та Національним банком України, відкриваються єдині казначейські рахунки відповідно до наказу Головного управління Державного казначейства України.
У перспективі органи Державного казначейства виконуватимуть функції бюджетного банку.
Єдиний казначейський рахунок – це система бюджетних рахунків органів Державного казначейства в установах банків, на які зараховуються податки, збори та інші обов’язкові платежі державного бюджету і з яких органами Державного казначейства здійснюються платежі безпосередньо на користь суб’єктів господарської діяльності, які виконали або надали послуги розпорядникам бюджетних коштів, та оплачуються інші видатки бюджетних установ як у безготівковому порядку, так і готівкою. [41, ст. 38]
При фінансуванні розпорядників бюджетних коштів через територіальні органи Державного казначейства всі поточні рахунки бюджетних установ в уповноважених банках закриваються і в свою чергу їм в органах Державного казначейства відкриваються реєстраційні рахунки, кількість яких у конкретного розпорядника коштів залежить від ступеня деталізації контролю за використанням бюджетних коштів відповідно до бюджетної класифікації.
Реєстраційний рахунок – це рахунок, що відкритий в органах Державного казначейства розпорядникам коштів для обліку їх видатків.
Для відкриття реєстраційних рахунків у відповідних органах Державного казначейства на кожного розпорядника коштів заводяться особові справи.
Розпорядники коштів подають до органів Державного казначейства такі документи: [15, ст. 23–27]
· заяву на відкриття рахунка в системі органів Державного казначейства, підписану керівником установи і головним бухгалтером;
· довідку про внесення до Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України із зазначенням ідентифікаційного коду;
· копію затвердженого положення або статуту про установу, підприємство, організацію, засвідчену вищестоящою установою чи нотаріусом;
· доведений до розпорядника коштів поквартальний обсяг асигнувань, що передбачений у бюджеті України, з розподілом по розділах, главах, параграфах і статтях бюджетної класифікації;
· затверджений кошторис доходів і видатків із поквартальним розподілом;
· картку із зразками підписів осіб, які мають юридичне право розпоряджатися коштами, що знаходяться на рахунку установи, і підписувати платіжні та інші розрахункові документи, а також зі зразком відтиску печатки;
· звіт про виконання кошторису доходів і видатків установи на дату закриття фінансування на поточні бюджетні рахунки в установі уповноваженого банку.
При відкритті реєстраційних рахунків кожному рахунку присвоюється відповідний номер, у якому перші шість знаків – код функціональної класифікації видатків, наступні три знаки – код відомчої класифікації видатків, а наступні п’ять знаків – код отримувача бюджетних коштів.
Через дробову риску проставляється код коштів:
· 0 – кошти загального фонду державного бюджету;
· 1 – спеціальні кошти;
· 2 – кошти за виконання окремих доручень;
· 3 – депозитні суми;
· 4 – інші власні надходження;
· 5 – субвенції, отримані з бюджетів інших рівнів;
· 6 – інші кошти спеціального фонду, що надходять згідно з розподілом вищих розпорядників коштів;
· 7 – інші кошти спеціального фонду, зараховані безпосередньо на рахунки установи.
У випадку зміни адреси установи та органу Державного казначейства розпорядник коштів надає витяг з його особової картки.
Відкриттю реєстраційних рахунків передує укладання договорів, що регулюють відносини між органами державного казначейства та розпорядником коштів. Договір має стандартну форму і містить такі розділи: предмет договору; права та обов’язки сторін; порядок вирішення суперечних питань; строки дії договору, порядок його зміни і припинення; інші умови; юридичні адреси.
Реєстраційні рахунки відкриваються в розрізі розділів бюджетної класифікації на один бюджетний рік і щорічно поновлюються. Відкриття реєстраційних рахунків стає здійсненим фактом після письмового повідомлення про це розпорядника коштів. [54, ст. 25–26]
При зміні юридичної адреси розпорядник коштів повинен протягом одного тижня повідомити про зазначені зміни відповідні органи Державного казначейства. В разі, якщо змінюється й адміністративно-територіальна підпорядкованість розпорядника коштів, реєстраційний рахунок в органах Державного казначейства за старим місцем знаходження закривається. При цьому розпоряднику коштів надається витяг із особової картки, в якому фіксується інформація щодо підсумкового результату проведених бюджетною установою видатків. Витяг подається в органи Державного казначейства за новою адресою, після чого між розпорядником коштів та органом Державного казначейства укладається договір на розрахункове обслуговування.
Оплата видатків розпорядників бюджетних коштів здійснюється органами Державного казначейства України з реєстраційних, спеціальних реєстраційних рахунків розпорядників шляхом проведення платежів з цих рахунків, відкритих в органах Державного казначейства України.
Оплата рахунків розпорядників коштів бюджету здійснюється лише за наявності в обліку органів Державного казначейства їх зобов’язань та (або) фінансових зобов’язань та залишків коштів на рахунках розпорядників.