Чинне цивільне законодавство (гл. 35 ЦК УРСР) не містить прямої вказівки щодо обов’язкового визначення сторонами певного строку договору комісії. Однак, п. 1.6 Правил комісійної торгівлі непродовольчими товарами, затверджені наказомМіністерства зовнішніх економічних зв’язків і торгівлі України від 13 березня 1995 р № 37 (далі Правила), що регламентують порядок комісійної торгівлі непродовольчими товарами господарюючими суб’єктами всіх форм власності, які пройшли державну реєстрацію у встановленому порядку, чітко встановлює строк реалізації прийнятого на комісію товару – 60 календарних днів (за винятком антикваріату, творів мистецтва та унікальних речей, строк реалізації яких не обмежений). Зазначимо, що Правила регламентують порядок укладення договорів комісії, предметом яких є купівля-продаж непродовольчих товарів, що укладаються як між фізичними, так і між юридичними особами.
Однак, сторони таку вимогу досить часто ігнорують при укладенні договору комісії. Адже в деяких випадках вони взагалі не визначають термін дії договору.
Виникає слушне запитання: «чи повинен орган виконавчої влади, приймаючи нормативно-правові акти, імперативно визначати умови зобов’язань?».
Звернімось до законодавства, що регулює підприємницьку діяльність. Так, згідно зі ст. 21 Закону України «Про підприємства в Україні» від 27 липня 1991 р. № 887-ХII,відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями та громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. При цьому зазначено, що підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов’язань, будь-яких інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.
Зазначимо, що Конституційний Суд України в своєму рішенні від 9 липня 1998 р. пояснив, що термін «законодавство» слід розуміти так, що ним охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов’язковість яких надано Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети й постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України. Звертаємо увагу, що до наведеного переліку нормативно-правових актів не віднесені накази центральних органів виконавчої влади, до яких належало Міністерство зовнішніх економічних зв’язків і торгівлі України (на сьогодні правонаступником МЗЕЗторг України, відповідно до Указу Президента «Про зміни у структурі центральних органів виконавчої влади» від 15 грудня 2002 р., є Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції).
На нашу думку, вільний вибір визначення змісту зобов’язань гарантований нормами Закону про підприємства й не може бути обмежений наказами центральних органів виконавчої влади. А отже, Правила є чинними. Згідно зі ст. 27 Закону про підприємства в Україні, у разі видання державним чи іншим органом акта, що не відповідає його компетенції або вимогам законодавства, або виникнення в зв’язку з цим спірних питань, підприємство має право звернутися до суду чи арбітражного суду із заявою про визнання такого акта недійсним.
Поряд із терміном дії договору Правила містять ще кілька важливих положень.
Відшкодування витрат зі зберігання майна
Зауважимо, що згідно зі ч. 2 ст. 407 ЦК УРСР, комісіонер не має права на відшкодування витрат зі зберігання майна комітента, яке знаходиться в нього, якщо в законі або договорі не встановлено інше.
Відсутність чіткого нормативно-правового регулювання зумовлює і різнорідність правозастосовчої практики. Так, комісійний магазин пред’явив позов до податкової інспекції м. N з приводу безпідставного нарахування податку на додану вартість на суму відшкодування витрат на зберігання товарів. Суд підтримав позицію комісійного магазину, керуючись тим, що відшкодування комітентом витрат на зберігання товару, що знаходиться в комісіонера, не є базою оподаткування податком на додану вартість. Врішенні суду, зокрема, зазначалося: «Пунктом 5.7 Правил комісійної торгівлі непродовольчими товарами, затвердженими наказом МЗЕЗторг від 13 березня 95 р. № 37, імперативно встановлено, що при поверненні комітенту нереалізованих товарів, що знаходились у суб’єкта господарювання більше одного робочого дня, комітент відшкодовує витрати за зберігання його товару як за повний місяць. Розміри відшкодування витрат, згідно з цією нормою, не підлягають зміні за угодою сторін, адже вони встановлені зазначеними Правилами. Зберігання товарів комітентів здійснюється на умовах укладеного договору комісії, а не договору зберігання, що по суті є самостійним видом договору з метою оподаткування прибутку».
Наведене рішення відображує цікаву, але досить поширену думку щодо оподаткування податком на додану вартість витрат на зберігання.
Хотілося б звернути увагу читачів, що Правила не встановлюють наслідків недотримання зазначених у них вимог.
Проте чинність Правил створює небезпечну ситуацію, для сторін договору комісії, що не дотримувалися встановлених ними вимог. Адже в цьому випадку існують формальні підстави для визнання таких договорів недійсними як таких, що не відповідають вимогам закону (ст. 48 ЦК УРСР). Відповідно до п. 10 Роз’яснення Вищого Арбітражного Суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з визнанням угод недійсними» від 12 березня 1999 р. № 02-5/111, недійсними можуть визнаватися не лише угоди, що не відповідають закону, а й ті, що порушують вимоги указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України, інших нормативних актів, виданих державними органами, у тому числі відомчих, зареєстрованих у встановленому порядку. При цьому господарським судам необхідно мати на увазі, що відповідно до ч. 2 ст. 4 ГПК, господарський суд має відмовити у визнанні угоди недійсною, коли ці вимоги ґрунтуються на акті державного чи іншого органу, що не відповідає законодавству.
Утримаємось від будь-яких конкретних рекомендацій, залишаючи можливість суб’єктам господарювання, які мають намір укласти договір комісії, проаналізувати наведену інформацію і зробити власний вибір. Сподіваємося, що все ж таки в майбутньому з набранням чинності новим Цивільним і Господарським кодексами зміст Правил суттєво переглядатиметься або їх взагалі буде скасовано.
Наприкінці хотілося б звернути увагу читачів ще на деякі зміни в правових нормах, що регулюють взаємовідносини сторін договору комісії. По-перше, ст. 1015 нового ЦК передбачає право комісіонера укладати угоди субкомісії. При укладанні договору субкомісії комісіонер набуває по відношенню до субкомісіонера прав і обов`язків комітента. Комітенту забороняється вступати у відносини з субкомісіонером без згоди комісіонера. По-друге, відповідно до ст. 1020, право комісіонера щодо відрахування належних йому за договором грошових сум, що надійдуть до нього для комітента, тепер обмежено наявністю переважного права на ці грошові суми інших кредиторів комітента. По-третє, договір комісії з боку комітента може бути розірвано за умови письмового попередження не раніше ніж за 30 днів, а з боку – комісіонера лише у випадку, коли договір комісії було укладено на невизначений термін, а також за умови попереднього повідомлення не раніше ніж за 30 днів.
Глава 69 нового ЦК, як і глава 35 ЦК УРСР, містять ще багато правових «комісійних» нюансів, але ми розглянули ті, які, на наш погляд мають найбільш важливе практичне значення для врегулювання відносин за договором комісії.
Правила комісійної торгівлі непродовольчими товарами, затверджені наказом Міністерства зовнішніх економічних зв’язків і торгівлі України від 13 березня 1995 р № 37
п. 4.1 «Ціна товару, який не реалізований протягом встановленого строку (60 календарних днів), може бути знижена за домовленістю з комітентом. Якщо комітент не з’явився для переоцінки товару за викликом, комісіонер знижує ціну на таких умовах:
· на 30% від встановленої сторонами первинної вартості товару, якщо товар не реалізовано в строк (60 календарних днів);
· на 40% від залишкової ціни після першого зниження вартості товару, якщо товар не реалізовано протягом наступних 15 календарних днів».
п. 5.7 «При поверненні комітенту нереалізованих товарів, які знаходились у господарюючого суб’єкта більше одного робочого дня, комітент відшкодовує витрати за зберігання його товару як за повний місяць у таких розмірах:
за перші 30 календарних днів - 2 % визначеної ціни товару;
за другі 30 календарних днів - 3 % визначеної ціни товару;
за наступні 30 календарних днів - 4 % від залишкової ціни товару після проведених уцінок.»
Список використаної літератури
1) Козик В.В., Панкова Л.А., Карпяк Я.С., Григорєв О.Ю., Босак А.О. Зовнішньоекономічні опрації та контракти: Навч. посіб. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К.: Центр навчальної літератури, 2004. – 608 с.
2) http://www.ageyev.org/paymentsincivilcode.htm
3) http://buklib.net/component/option,com_jbook/task,view/Itemid,99999999/catid,124/id,3475/
4) http://www.justinian.com.ua/article.php?id=801
[1] http://buklib.net/component/option,com_jbook/task,view/Itemid,99999999/catid,124/id,3475/
[2] Там же.